Рішення

від 13.03.2014 по справі 901/157/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.03.2014 Справа № 901/157/14

За позовом Кримського республіканського підприємства «Вода Криму»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Співдружність-2»

про стягнення 2715,23 грн.

Суддя Іщенко І.А.

За участю представників:

від позивача - Фляга А.А., довіреність № 99/1 від 20.12.2013, представник;

від відповідача - не з'явився.

Суть спору: Кримське республіканське підприємство «Вода Криму» звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Співдружність-2» та просить суд стягнути з відповідача заборгованість за спожиті послуги з водовідведення та водопостачання в сумі 2720,029 грн., у тому числі суму основного боргу 2487,89 грн., інфляцію в сумі 3,42 грн., пеню в сумі 173,14 грн. та три відсотки річних у сумі 55,57 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушенні зобов'язання за договором № 5243 від 05.02.2009 на водопостачання з комунального водопроводу та відведення стоків (водовідведення) до комунальної каналізації в частині сплати коштів за спожиті послуги.

Відповідач жодного разу явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином - рекомендованою кореспонденцією. Ухвала від 14.01.2014 спрямована на його адресу рекомендованою кореспонденцією повернулась на адресу суду з позначкою: «За закінченням терміну зберігання» (а. с. 28-33).

Згідно виписки з ЄДРПО України, місцезнаходження відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Співдружність-2» - значиться за адресою: вул. Гавена, буд. 109, кв. 53, м. Сімферополь, АР Крим, 95048 (а. с. 45).

Відповідно до частини 3 пункту 3.9.1, пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

27.02.2014 від представника позивача до суду надійшла заява в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України про зменшення позовних вимог (а.с. 52-54), згідно якої позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за спожиті послуги з водовідведення та водопостачання в розмірі 2715,23 грн., в тому числі суму основного боргу в розмірі 2487,89 грн., інфляцію в розмірі 0,93 грн., пеню в розмірі 172,62 грн. та 3 % річних в розмірі 53,79 грн.

Суд вважає за можливе прийняти зменшення позовних вимог, оскільки це не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси та не суперечить частині 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядком досудового врегулювання спору у випадках передбачених статтею 5 цього кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

В пункті 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 зазначено, що зменшення позивачем суми позову, в тому числі й з підстав необґрунтованості первісного розрахунку ціни позову, не є відмовою від позову. В такому випадку припинення провадження в частині зменшення відповідної суми не здійснюється, про таке зменшення зазначається в описовій частині судового рішення, а предметом спору залишається вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі.

В пункті 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Суд вважає за можливим розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки вони в достатній мірі характеризують взаємовідносини, що склалися між сторін.

Розгляд справи здійснювався в межах строку встановленого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України.

Судовий процес фіксувався за допомогою звукозаписувального пристрою в порядку статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Кримське Республіканське Підприємство "Вода Криму" входить до складу майна, яке належить Автономній Республіці Крим і знаходиться у сфері управління Міністерства регіонального розвитку і житлово-комунального господарства Автономної Республіки Крим.

09.04.2013 у виконання розпорядження Ради Міністрів Автономної Республіки Крим № 95-р від 28.02.2012 «Про реорганізацію кримських республіканських підприємств водопровідно-каналізаційного господарства» та на підставі розпорядження Ради Міністрів Автономної Республіки Крим № 179-р від 20.03.2013 «Про перейменування Кримського республіканського підприємства «Виробничого підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя»», підприємство перейменоване у Кримське республіканське підприємство «Вода Криму».

Згідно пункту 3 розпорядження Ради Міністрів Автономної Республіки Крим № 95-р від 28.02.2012, Кримське республіканське підприємство «Вода Криму» визначено як правонаступник Кримського республіканського підприємства «Виробничого підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя»» і кримських республіканських підприємств водопровідно-каналізаційного господарств.

05.02.2009 між Кримським республіканським підприємством «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя» (виробник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Співдружність-2» (споживач) укладено договір №5243 на водопостачання з комунального водопроводу та відведення стоків (водовідведення) до комунальної каналізації (а. с. 9-14).

Відповідно до пункту 2.2 договору виробник зобов'язується на умовах договору забезпечувати споживача питною холодною водою (ГОСТ 2874-82) при наявності води у джерелах та проводити водовідведення споживачу.

Відповідно до пункту 2.3 договору споживач приймає на себе зобов'язання споживати послуги водопостачання та водовідведення у кількості не більше встановленого нормативного об'єму (ліміту).

Пунктом 2.5 договору передбачено, що споживач зобов'язується своєчасно оплачувати наданні йому послуги по з водопостачання та водовідведення, належно експлуатувати водопровідні і каналізаційні мережі, які підключені до магістральних мереж виробника, через які споживачу здійснюється подача води і здійснюється водовідведення, та (або) які знаходяться на балансі споживача, прилади та пристрої на них згідно з даним договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах та селищах України, Правилами прийняття стічних вод підприємств в комунальні та відомчі системи каналізації міст і селищ України, Правилами приймання стічних вод підприємств в систему каналізації міста Сімферополя, а також Правилами технічної експлуатації систем водопостачання і водовідведення.

Відповідно до пункту 3.2 договору тарифи на послуги водопостачання та водовідведення та їх складові на дату укладення договору вказуються в окремому додатку, який складається виробником та є невід'ємною частиною договору. Підписав договір, споживач тим самим погоджується з тарифами та підтверджує одержання такого додатку.

Загальна вартість послуг визначається шляхом множення об'єму наданих споживачу послуг на тариф, який діє у відповідний період (пункт 3.4 договору).

Пунктом 4.1 договору визначено, що розрахунки за воду здійснюються згідно тарифів, зокрема, за 1 куб. м відпущеної води у розмірі 5,5417 грн. без ПДВ, за 1 куб. м відведення стоків у розмірі 1,2917 грн. без ПДВ.

Умовами Договору, зокрема, пунктом 4.2.1 сторони передбачили, що оплата Споживачем, який не є бюджетною організацією, здійснюється шляхом внесення авансового платежу на розрахунковий рахунок Виробника в розмірі 75 % від вартості спожитих послуг за попередній період (який був перед розрахунковим). Авансовий платіж вноситься Споживачем до 15 числа розрахункового місяця. Остаточний розрахунок Споживача за послуги з водопостачання та водовідведення здійснюється протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту одержання Споживачем виставленого Виробником рахунку за спожиті послуги. Звітним місяцем вважається місяць, в якому безпосередньо надавались послуги за Договором.

Крім того, у пункті 4.4 договору сторони визначили, що погашення заборгованості Споживача перед Виробником здійснюється в порядку календарної черговості її виникнення (від раніше виниклої до подальшої). Тобто, у випадку наявності у Споживача заборгованості перед Виробником всі оплати, у тому числі і за поточний період відносяться на погашення раніше наявного боргу.

Пунктом 14.1 договору передбачено, що даний договір укладений строком до 05.02.2010 включно.

26.10.2012 між Кримським республіканським підприємством «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя» (виробник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Співдружність-2» (споживач) укладено додаткову угоду про зміну умов Договору, а саме до другого абзацу пункту 8.1 розділу 8 Договору № 5243 від 05.02.2009 «Порядок обліку (вимірювання) обсягів та якості наданих послуг» (а.с. 58), зазначеною додатковою угодою було позначено нові умови визначення об'єму поверхневих стічних вод неорганізовано потрапляючих в систему водовідведення Відповідача. Згідно з умовами додаткової угоди, за даними Регіонального центру з гідрометеорології в Автономної Республіки Крим, було проведено нарахування за скид поверхневих стічних вод.

Відповідно пункту 7.2.16 Договору «Споживач» зобов'язаний отримати у «Виробника» дозвіл на скидання стічних вод у міську каналізаційну мережу (для «Споживача», який вперше приєднується до міської системи каналізації, а також приєднаної до неї раніше та/або мають вигрібні ями, та/або якщо термін дії його дозволу на скидання стічних вод закінчився, якщо він реконструював свої об'єкти нерухомості, побудував нові і при цьому необхідне підключення ювозбудованих, добудованих, реконструйованих об'єктів до системи каналізації, також факт перепрофілювання виду діяльності, зміни власника, збільшення кількості обсягу скидалися стічні води «Споживача» в мережу каналізації і т.д.). У разі неотримання зазначеного в цьом\ пункті дозволу на скидання стічних вод або закінчення терміну його дії, здійснювати плату за послуги водовідведення за весь період відсутності даного дозволу за підвищеним розміром відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у міську систему каналізації міста Сімферополя.

Згідно абзацу 5 пункту 8.2 Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації міста Сімферополя, затвердженими Рішенням Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради № 469 від 26.03.2004, підприємства, що здійснюють скид та не мають договору (або при закінченні строку його дії), сплачують водоканалу в пятикратному розмірі встановленого тарифу за весь обсяг скинутих за час відсутності договору стічних вод відповідно до цих місцевих Правил приймання.

Оскільки, скид стічних вод за спірний період, здійснювався Відповідачем за відсутністю дозволу на скидання стічних вод, то суми за скидання стічних вод виставлялися в п'ятикратному розмірі.

Позивач зазначає, що виконав умови договору в повному обсязі, що підтверджується актами виконаних робіт, а саме: № 5243 від 18.12.2012 (а.с.16, зворот); № 5243 від 28.01.2013 (а.с.17, зворот); № 5243 від 25.02.2013 (а.с.18, зворот); № 5243 від 26.03.2013 (а.с.19, зворот).

На оплату спожитих відповідачем послуг з водопостачання за договором № 5243 від 05.02.2009 позивач, виставив рахунки до сплати на загальну суму 2506,47 грн., а саме: рахунок № 5243 від 18.12.2012 на суму 481,97 грн. (а.с.16), рахунок № 5243 від 28.01.2013 на суму 796,49 грн. (а.с.17), рахунок № 5243 від 25.02.2013 на суму 1131,59 грн. (а.с.18); рахунок № 5243 від 26.03.2013 на суму 96,42 грн. (а.с.19).

Матеріалами справи підтверджується, що дані рахунки були одержані представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Співдружність-2».

Однак, у порушення норм законодавства, отримавши за період з 26.11.2012 по 26.03.2013 послуги на загальну суму 2506,47 грн., відповідач сплатив лише часткову суму заборгованості, у зв'язку з чим сума основного боргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Співдружність-2» склала 2487,89 грн.

Несплата відповідачем заборгованості в добровільному порядку й стала підставою для звернення позивача із позовом до суду для захисту своїх порушених прав.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

При цьому, у відповідності з частиною 2 вказаної норми, підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2)створення літературних, художніх творів, винаходів і інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) спричинення майнової (матеріального) і моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Відповідно до статті 12 Цивільного кодексу України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Згідно зі статтею 13 Цивільного кодексу України, цивільні права особа здійснює в межах, наданих їй договором.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 14 Цивільного кодексу України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу УкраїниГосподарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. (частина 2 статті 530 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами Договору.

Під час розгляду справи, позивач представив суду заяву про зменшення позовних вимог, згідно якої просить стягнути з відповідача заборгованість за спожиті послуги з водовідведення та водопостачання в розмірі 2715,23 грн., в тому числі суму основного боргу в розмірі 2487,89 грн., інфляцію в розмірі 0,93 грн., пеню в розмірі 172,62 грн. та 3 % річних в розмірі 53,79 грн.

В пункті 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 зазначено, що зменшення позивачем суми позову, в тому числі й з підстав необґрунтованості первісного розрахунку ціни позову, не є відмовою від позову. В такому випадку припинення провадження в частині зменшення відповідної суми не здійснюється, про таке зменшення зазначається в описовій частині судового рішення, а предметом спору залишається вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем грошових зобов'язань, що виразилось у несплаті основного боргу у розмірі 2487,89 грн. за надані послуги, згідно договору № 5243 від 05.02.2009.

Позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 0,93 грн., а також 3 % річних в розмірі 53,79 грн.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України суд вважає таким, що кореспондуються зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, встановив, що розмір інфляційних втрат та 3% річних за періоди, вказані у позові, розраховано правильно, складає 0,93 грн. та 53,79 грн. відповідно, а отже, підлягають стягненню з відповідача.

Також Кримське республіканське підприємство «Вода Криму просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 172,62 грн.

Згідно пункту 11.1 договору, в разі порушення терміну сплати, зазначеного в розділі 4 даного договору, «Споживач» за кожний день прострочки сплачує «Виробнику» пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє на момент прострочення, від суми прострочених зобов'язань.

Приписами пункту 6 статті 231 Господарського кодексу України унормовано, що Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Статями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу УкраїниВиконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобовязань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобовязання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобовязань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобовязувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Заявлена позивачем сума пені у розмірі 172,62 грн. за несвоєчасність виконання зобов'язань підтверджується матеріалами справи та визнана судом обґрунтованою, отже повинна бути стягнута з відповідача.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Судовий збір покладається на відповідача згідно вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення, повне рішення складено 17.03.2014.

Керуючись статями 32, 33, 34, 43, 49, 75, 82-84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність-2" (вул. Гавена, буд. 109, кв. 53, м. Сімферополь, АР Крим, 95048, ЄДРПОУ 33918723) на користь Кримського республіканського підприємства "Вода Криму" (вул. Київська, буд. 1А, м. Сімферополь, 95053, ЄДРПОУ 20671506) заборгованість за спожиті послуги з водовідведення та водопостачання в сумі 2715,23 грн., в тому числі суму основного боргу в розмірі 2487,89 грн., інфляційні втрати в розмірі 0,93 грн., 3 % річних в розмірі 53,79 грн., пеню в розмірі 172,62 грн., судовий збір в розмірі 1720,50 грн.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя І.А. Іщенко