Рішення

від 13.03.2014 по справі 910/481/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/481/14 13.03.14

За позовом Державного підприємства «Антонов»

До Колективного підприємства Науково-практичного центру «Нетрадиційних методів оздоровлення «Веда»

Про стягнення 13 973,49 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Рижков С.О. представник за довіреністю № 35/7105 від 07.08.13.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Державного підприємства «Антонов» (далі - позивач) до Колективного підприємства Науково-практичного центру «Нетрадиційних методів оздоровлення «Веда» (далі - відповідач) про стягнення 13 973,49 грн., а саме: 12 975,64 грн. - основного боргу; 997,85 грн. - 3% річних.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідачем не виконано своїх зобов'язань за Договором № б/н від 30.06.09. на відшкодування витрат баласоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю до Договору оренди № 1658/04 від 30.06.09., внаслідок чого у Колективного підприємства Науково-практичного центру «Нетрадиційних методів оздоровлення «Веда» виникла заборгованість, що зумовило нарахування 3% річних та звернення з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.14. порушено провадження у справі № 910/481/14; розгляд справи призначено на 30.01.14.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.14., в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконання сторонами вимог ухвали суду про порушення провадження в даній справі, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 25.02.14.

За результатами судового засідання 25.02.14. в зв'язку з неявкою представника відповідача, невиконанням відповідачем та частковим невиконанням позивачем вимог ухвал суду в даній справі, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 13.03.14.

В судовому засіданні 13.03.14. представником позивача підтримано своїх позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 13.03.14. вкотре не з'явився, вимоги попередніх ухвал Господарського суду міста Києва у справі № 910/481/14 не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав і не надіслав, заяв чи клопотань не подав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача, що наданий позивачем.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/481/14.

В судовому засіданні 13.03.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.04.05. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (Орендодавцем) та відповідачем (Орендарем) було укладено Договір оренди № 1658 нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до умов якого (п. 1.1) Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно (Майно): приміщення площею 122,5 кв.м, розміщене за адресою: м. Київ, вул. Вітрука, 3А та знаходиться на балансі позивача (Балансоутримувач).

Відповідно до п. 5.8 Договору оренди № 1658 від 18.04.05. на відповідача покладено обов'язок укласти з Балансоутримувачем Майна договір про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого Майна та надання комунальних послуг Орендарю.

На підставі вказаного 30.06.09. між позивачем та відповідачем було укладено Договір № б/н на відшкодування витрат Баласоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю до Договору оренди № 1658/04 від 30.06.09. (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Балансоутримувач забезпечує обслуговування, експлуатацію зовнішніх інженерних комунікацій та надає комунальні послуги в нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Генерала Вітрука, 3А, загальною площею 70,6 кв.м, яке розташоване на другому поверсі двоповерхової будівлі, а Орендар бере участь у витратах Балансоутримувача на виконання вказаних робіт.

Балансоутримувач зобов'язується забезпечити: обслуговування зовнішніх інженерних комунікацій, надання комунальних послуг за діючими розцінками і тарифами: на використання електричної енергії (згідно показників лічильників, пропорційно займаній площі); на водопостачання та водовідведення (показники водоміра пропорційно займаній площі); по подачі теплової енергії (опалення згідно договору АК "Київенерго" № 8885012, пропорційно займаній площі); по вивезенню твердих побутових відходів (крім будівельних), надавати рахунки-фактури на оплату експлуатаційних витрат та комунальних послуг до 20 (двадцятого) числа місяця наступного за звітним місяцем (п. п. 2.1.1-2.1.3 Договору).

Відповідно до п. 2.23 Договору Орендар зобов'язується не пізніше 25 числа поточного місяця вносити плату на рахунок Балансоутримувача за експлуатаційні витрати та комунальні послуги.

Згідно з п. 5.1 Договору строк його дії сторонами погоджено на строк дії Договору оренди № 1658 від 18.04.05.

При цьому, положеннями п. 10.1 та 10.5 Договору оренди № 1658 від 18.04.05. встановлено, що строк його дії становить 11 (одинадцять) календарних місяців і обчислюється з моменту його підписання сторонами (18.04.05.). У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну Договору оренди № 1658 від 18.04.05. після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах.

Таким чином, строк дії Договору № 1658 від 18.04.05. автоматично продовжувався до моменту повернення Майна за актом приймання-передачі від 31.08.11. (копія міститься в матеріалах справи).

Спір у справі виник в зв'язку щ невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором по оплаті відшкодування позивачу витрат на утримання орендованого нерухомого майна та наданих комунальних послуг за період з лютого 2011 року по серпень 2011 року.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Приписами п. 1 ч. 3 ст. 20 та п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" на споживачів та на виконавців житлово-комунальних послуг покладено зобов'язання по укладенню договорів про надання житлово-комунальних послуг.

На виконання умов Договору позивачем надано відповідачу комунальних послуг та експлуатаційного обслуговування Майна за Договором загальною вартістю 12 975,64 грн. за період, пред'явлений до стягнення.

Рахунки-фактури, що виставлялись позивачем відповідачу наявні в матеріалах справи, крім того, позивачем надано акти приймання-передачі товарної продукції, підписані між ПАТ «Київенерго» та позивачем.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем у розмірі, заявленому до стягнення.

Таким чином, судом встановлено, що станом на час звернення з даним позовом до суду заборгованість відповідача за період з лютого 2011 року по серпень 2011 року становить 12 975,64 грн., яку останнім не погашено станом на час прийняття судового рішення.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд дійшов висновку, що в цій частині позов нормативно та документально доведений, та підлягає задоволенню, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 12 975,64 грн. заборгованості по сплаті за комунальні послуги та експлуатаційні витрати за Договором.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 997,85 грн. - 3% річних.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Суд відзначає, що прострочене грошове зобов'язання визначено у гривні, а тому нарахування 3% річних є правомірним.

За перерахунком суду, розмір 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 997,85 грн., що відповідає обґрунтованому розрахунку позивача, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Колективного підприємства Науково-практичного центру «Нетрадиційних методів оздоровлення «Веда» (03115, м. Київ, вул. Вітрука, б. 3А; ідентифікаційний код 16306942) на користь Державного підприємства «Антонов» (03062, м. Київ, вул. Академіка Туполєва, б. 1; ідентифікаційний код 14307529) 12 975 (дванадцять тисяч дев'ятсот сімдесят п'ять) грн. 64 коп. - заборгованості по сплаті за комунальні послуги та відшкодування експлуатаційних витрат, 997 (дев'ятсот дев'яносто сім) грн. 85 коп. - 3% річних, 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.03.14.

Суддя Т.М. Ващенко