Рішення

від 21.02.2014 по справі 2607/10894/12

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 2607/10894/12

Категорія 52

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2014 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Гребенюка В. В. ,

при секретарях - Миколайцю Я. П., Литовченко Д.О., Бельмас Л.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління державної служби Головного управління державної служби України в м. Києві та Київській області, третя особа - Національне агентство України з питань державної служби, про стягнення не виплаченої частини заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та вимушеного прогулу, матеріальної допомоги, компенсації втрати частини грошових доходів, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач) звернувся до суду з позовом, з урахуванням заяв, клопотань про залучення співвідповідача, заміну первісного відповідача єдиним відповідачем, уточнення розміру та змісту позовних вимог, збільшення розміру позовних вимог, до Головного управління державної служби України в м. Києві та Київській області (надалі за текстом - відповідач), третя особа - Національне агентство України з питань державної служби, (надалі за текстом - третя особа), про стягнення не виплаченої частини заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та вимушеного прогулу, матеріальної допомоги, компенсації втрати частини грошових доходів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом Головного управління державної служби України від 20.02.2009 р. № 38-к/о позивача було призначено на посаду начальника Управління державної служби Головдержслужби України в Київській області. Позивач пропрацював на цій посаді до 08.12.2009 р. Наказом Головного управління державної служби України від 08.12.2009 р. № 402-к/о позивача було звільнено з посади начальника Управління державної служби Головдержслужби України в Київській області відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (надалі за текстом - КЗпП України) у зв'язку з ліквідацією цього Управління. На день звільнення позивачу не були виплачені всі належні до виплати суми, а саме: заробітна плата за фактично відпрацьований час з 28.11. по 08.12.2009 р. у розмірі 1 525 грн. 58 коп. та матеріальна допомога на оздоровлення, яка передбачена ст. 35 ЗУ «Про державну службу» у розмірі 2 610 грн. Про нараховані суми, що належало виплатити позивачу при звільненні, жодна посадова особа Головдержслужби України позивача письмово не повідомила. 15.10.2010 р. позивача було ознайомлено з наказом Головдержслужби України від 08.12.2009 р. № 402-к/о про його звільнення, в цей же день, позивачу було видано трудову книжку. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органа працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Отже, з огляду на наведене, днем ж звільнення позивача слід вважати 15.01.2010 р. У день звільнення Головне управління державної служби України мало сплатити позивачу 1 525 грн. 58 коп. заробітної плати за фактично відпрацьований час з 28.11. по 08.12.2009 р., 1 001 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 11.01.2010 р. по 15.01.2010 р.

Звільнення позивача відбулося під час тимчасової втрати працездатності, оскільки з 27.11.2009 р. по 08.01.2010 р. він перебував на стаціонарному лікуванні в Національному інституті серцево - судинної хірургії ім. М.М. Амосова, що підтверджується листками непрацездатності серії АБН № № 985397, 985398. Зазначені листки непрацездатності 15.01.2010 р. були представлені ним відділу кадрів Головного управління державної служби України, як це приписувалося зробити листом Головдержслужби України від 14.12.2009 р. № 9040/95-09. Раніше надати згадані вище листки непрацездатності у позивача не було можливості, тому що з 11.01.2010 р. по 15.01.2010 р., у зв'язку з погіршення стану здоров'я, знову був змушений перебувати на стаціонарному лікуванні в військовій частині А-2923 м. Ірпінь. Однак, вимоги позивача прийняти згадані вище листки непрацездатності працівники відділу кадрів відмовились, вимоги відносно надання можливості зустрітися з керівництвом Головдержслужби України та очільником ліквідаційної комісії з ліквідації Управління державної служби Головдержслужби України у Київській області, а також щодо проведення з ним остаточного розрахунку по заробітній платі, були відхилені. Жодних заходів для остаточного розрахунку з позивачем з боку керівництва Головдержслужби вжито не було. Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Позивач, посилаючись на Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Постановою КМ України від 26.09.2001 р. № 1266, довідку Державного архіву Київської області від 02.03.2011 р. № С-17 привів розрахунок розміру допомоги по тимчасовій непрацездатності з 27.09.2009 р. по 08.01.2010 р. - 6 756 грн. 14 коп. (31 робочих днів х 217 грн. 94 коп. = 6 756 грн. 14 коп.)

При обґрунтуванні стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2009 рік позивач зазначав, що відповідно до ч. 1 ст. 35 ЗУ «Про державну службу» державним службовцям надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу. Отже, законодавцем унормовано, що щорічна виплата матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу при наданні щорічної відпустки тривалістю 30 календарних днів є обов'язковою. Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону. За змістом ст. 24 вказаного Закону передбачено два випадки (які можуть застосовуватися до працюючого працівника) коли працівникові виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, це: у разі звільнення працівника і за власним бажанням самого працівника. У разі звільнення працівника при вирішені питання щодо виплати грошової компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки слід враховувати застереження, яке наведено у ст. 3 ЗУ «Про відпустки», яким допускається заміна відпустки грошовою компенсацією без згоди працівника лише за умови його звільнення за порушення трудової дисципліни. У всіх інших випадках заміна відпустки грошовою компенсацією допускається тільки за бажанням працівника. Позивач, згоди на заміну щорічної відпустки грошовою компенсацією, не надавав. Виходячи зі змісту відповідних положень ЗУ «Про відпустки» грошову компенсацію необхідно розглядати як різновид щорічної відпустки, яка надається за бажанням працівника. Тобто, це право працівника визначати чи йому брати щорічну відпустку днями для відпочинку чи компенсувати її грошами. Згідно п. 2 наказу Головдержслужби від 08.12.2009 р. № 402-к/о бухгалтерії приписувалося виплатити грошову компенсацію за невикористану відпустку тривалістю 39 календарних днів: 24 календарних дні щорічної основної відпустки за відпрацьований період з 23.02.2009 р. по 08.12.2009 р. та 15 календарних днів додаткової відпустки за 2009 р., як державному службовцю, що має стаж державної служби понад 15 років. Як вбачається з наведеного, Головним управління державної служби України був здійснений відповідний розрахунок щодо визначення невикористаних позивачем днів відпустки, які становлять 39 календарних днів. З огляду на приписи п. 1 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про відпустки» щорічна відпустка складається з основної відпустки та додаткової відпустки, передбаченої законодавством. Виходячи з цього, зазначені в даному наказі 39 календарних днів відпустки слід вважати як щорічна відпустка. Таким чином, невиплачена позивачу матеріальна допомога за 2009 р. у розмірі 2 610 грн. повинна бути стягнута з Головного управління державної служби України у примусовому порядку.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст. 117 КЗпП України). Як зазначено у пункті 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» якщо працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні останнього до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Станом на 21.02.2014 р. сума середнього заробітку, яку, на думку позивача, відповідач зобов'язаний сплатити за період з 16.01.2010 р. становить 211 411 грн. 20 коп.

Згідно ст. 34 ЗУ «Про оплату праці» у разі порушення строків виплати заробітної плати працівникам провадиться компенсація втрати частини заробітної плати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. За змістом ст. 2 ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Як зазначено у ст. 3 згаданого вище Закону, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Компенсація виплачується за рахунок коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету (ст. 6 Закону). Станом на 21.02.2014 р. сума компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати становить 555 616 грн. 41 коп.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечувала з підстав його необґрунтованості та недоведеності позовних вимог, надала до суду письмові заперечення проти позову.

У судовому засіданні представник третьої особи проти задоволення позову також заперечувала з підстав його необґрунтованості та недоведеності позовних вимог, надала до суду письмові заперечення проти позову.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову у зв'язку з наступним.

Як встановлено судом, Постановою Вищого адміністративного суду України від 10 липня 2012 року встановлено, що відповідно до наказу Головного управління державної служби України від 16 вересня 2009 року №247 управління державної служби Головного управління державної служби України в Київській області було з 25 листопада 2009 року ліквідовано. 12 березня 2010 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців внесено інформацію про припинення юридичної особи у зв'язку з ліквідацією. У зв'язку з виданням наказу Головного управління державної служби України від 16 вересня 2009 року №247 позивача було попереджено про наступне звільнення. Також, згідно з наказом Головного управління державної служби України від 16 вересня 2009 року №248 управління державної служби Головного управління державної служби України в м. Києві реорганізовано шляхом перетворення в управління державної служби Головного управління державної служби України в м. Києві та Київській області. Наказом Головного управління державної служби України від 08 грудня 2009 року №402-к/о позивача звільнено з посади начальника управління державної служби Головного управління державної служби України в Київській області у зв'язку з ліквідацією цього управління відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що оскільки відбулась ліквідація управління державної служби Головного управління державної служби України в Київській області, а не його реорганізація, звільнення позивача із займаної посади проведено з дотриманням вимог Кодексу законів про працю України. Проте, з таким висновком судів погодитися не можна, виходячи з наступного. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Із зазначених вище наказів Головного управління державної служби України щодо ліквідації управління державної служби Головного управління державної служби України в Київській області та реорганізації управління державної служби Головного управління державної служби України в м. Києві в управління державної служби Головного управління державної служби України в м. Києві та Київській області вбачається, що замість двох територіальних підрозділів Головного управління державної служби України був утворений один територіальний підрозділ - управління державної служби Головного управління державної служби України в м. Києві та Київській області, до якого перейшли усі права та обов'язки від попередників. Частиною другою статті 40 Кодексу законів про працю України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Водночас, суди першої та апеляційної інстанції, відмовляючи ОСОБА_2 в задоволенні позову, помилково виходили із того, що на позивача не розповсюджуються вимоги частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України. Колегія суддів приходить до висновку, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Такий висновок колегії суддів касаційної інстанції відповідає і практиці Верховного Суду України, зазначеній у постанові від 17 жовтня 2011 року у справі №21-237а11 за позовом ОСОБА_2 до Державної митної служби України, Львівської митниці про визнання незаконними та скасування наказів. Оскільки наказ Головного управління державної служби України «Про звільнення ОСОБА_1» від 08 грудня 2009 року №402-к/о був виданий з порушенням положень Кодексу законів про працю України, то такий наказ необхідно визнати протиправним та скасувати. Крім того, необхідно відповідно до частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України зобов'язати відповідача запропонувати позивачу іншу роботу.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, Вищим адміністративним судом України встановлені обставини, що замість двох територіальних підрозділів Головного управління державної служби України був утворений один територіальний підрозділ - управління державної служби Головного управління державної служби України в м. Києві та Київській області, до якого перейшли усі права та обов'язки від попередників. Також, Постановою Вищого адміністративного суду України від 10 липня 2012 року було встановлено, що при незаконному звільненні ОСОБА_1 заробітна плата була виплачена по 08 грудня 2009 року, а тому на його користь підлягає стягненню середня заробітна плата за час вимушеного прогулу з 08 грудня 2009 року, а відтак, з урахуванням встановлених судом обставин, відповідно до положень ч. 3 ст. 61 ЦПК України, правові підстави для задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1 525 грн. 58 коп. заробітної плати за фактично відпрацьований час з 28.11. по 08.12.2009 року.

Згідно абз. 5 - 6 п. 4.1. Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 р. за № 110 «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» (надалі за текстом - Інструкція) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до п. 4.2. Інструкції якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось сторонами, позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 27.11.2009 р. по 03.01.2010 р., з 11.01.2010 р. по 15.01.2010 р. Таким чином, в день видачі наказу - 08.12.2009 р. позивач був відсутній на роботі в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, що підтверджується листками непрацездатності серії АБН № № 985397, 985398 (а.с. 9 - 10, т. 1), 08.12.2009 р. Головдержслужба направила на адресу позивача листа за № 8878/95-09 яким було повідомлено про необхідність отримання трудової книжки, яка була отримана ним 15.01.2010 р. (а.с. 82).

Враховуючи відсутність вини відповідача в затримці у видачі трудової книжки позивачу за період часу з 11.01.2010 р. по 15.01.2010 р., в той час, як відповідно до п. 4.2. Інструкції пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника, а до суду, доказів про отримання відповідачем від позивача такої згоди, сторонами по справі надано не було. Одночасно, законом передбачена можливість стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу при затримці видачі трудової книжки виключно при наявності вини власника або уповноваженого ним органу, а відтак суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 11.01.2010 р. по 15.01.2010 р. у розмірі 1 001 грн.

Згідно ст. 2 ЗУ «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 ЗУ «Про державну службу» державним службовцям надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу.

Судом було досліджено наказ Головдержслужби від 08.12.2009 р. № 402-к/о, згідно п. 2 якого, бухгалтерії приписувалося виплатити грошову компенсацію за невикористану відпустку тривалістю 39 календарних днів: 24 календарних дні щорічної основної відпустки за відпрацьований період з 23.02.2009 р. по 08.12.2009 р. та 15 календарних днів додаткової відпустки за 2009 р., як державному службовцю, що має стаж державної служби понад 15 років (а.с. 8, т. 1).

З урахуванням відповідних положень ст. ст. 3 - 4, 24 ЗУ «Про відпустки», враховуючи, що позивач своєї згоди на заміну щорічної відпустки грошовою компенсацією, не надавав, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню невиплачена матеріальна допомога за 2009 р. у розмірі 2 610 грн.

Розрахунки позивача, відповідачем в цій частині спростовані не були.

Позивач, посилаючись на Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Постановою КМ України від 26.09.2001 р. № 1266, довідку Державного архіву Київської області від 02.03.2011 р. № С-17 привів розрахунок розміру допомоги по тимчасовій непрацездатності з 27.09.2009 р. по 08.01.2010 р. - 6 756 грн. 14 коп. (31 робочих днів х 217 грн. 94 коп. = 6 756 грн. 14 коп.)

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи і час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законодавством.

Застрахованою особою, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» є найманий працівник, а у випадках, передбачених цим Законом, також інші особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України), на користь яких здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням.

Страховим випадком, згідно з п. 8 ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» є подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи або членів її сім'ї на отримання матеріального забезпечення або соціальних послуг за цим Законом.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 34 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг, як допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною).

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 35 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї тимчасової непрацездатності, зокрема, внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві. А обов'язок щодо надання та оплати допомоги по тимчасовій непрацездатності покладається на страхувальника у відповідності до положень п. 3 ч. 2 ст. 27 даного Закону. Страхувальником, в свою чергу, для осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання, виступає роботодавець (п "а" п. 3 ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 6 даного Закону).

Згідно абз. 8 п.п. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 р. N 8-рп/2013 під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч. 2 ст. 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, з урахуванням положень ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», у разі тимчасової втрати працездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, застрахованій особі на підставі листка непрацездатності роботодавцем повинно бути надана та виплачена допомога за основним місцем роботи у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати у найближчий день, установлений для виплати заробітної плати, а відтак, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача допомоги по тимчасовій непрацездатності з 27.09.2009 р. по 08.01.2010 р. у розмірі 6 756 грн. 14 коп.

Розрахунки позивача, відповідачем в цій частині спростовані не були.

Заперечення представника відповідача згідно яких позивачем при ознайомленні з наказом про звільнення та отриманні трудової книжки не було пред'явлено вимог про розрахунок невиплачених йому коштів та не подано листків непрацездатності в установленому порядку, листом Головдержслужби від 14.12.2009 р. №9040/95-09 він попереджений про необхідність надання неоплачених листків непрацездатності за час хвороби з 27.11.2009 р. не пізніше 21.12.2009 р. для оплати у вказаному бюджетному році, а позивачем не надано листків непрацездатності до вказаної дати, та під час отримання трудової книжки, тобто щодо їх виплати не звертався ні до ліквідаційної комісії Управління державної служби Головного управління державної служби в Київській області, ні до Головдержслужби України, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства. Так, чинним законодавством України не передбачена можливість відмови у виплаті допомоги по тимчасовій непрацездатності в зв'язку з неподанням листків непрацездатності у відповідному бюджетному році.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України (наділі - КЗпП України) встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити р працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Визначальним в даному випадку є вина власника або уповноваженого ним органу.

Зазначене положення викладено в пункті 20 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13, де зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Згідно розрахунків позивача, з відповідача на його користь підлягає стягненню сума за час затримки розрахунку при звільненні з 16.01.2010 р. по 04.11.2013 року у розмірі 211 411 грн. 20 коп. Враховуючи встановлені Постановою Вищого адміністративного суду України від 10 липня 2012 року обставини за яких при незаконному звільненні ОСОБА_1 заробітна плата була виплачена по 08 грудня 2009 року, а тому на його користь підлягає стягненню середня заробітна плата за час вимушеного прогулу з 08 грудня 2009 року, а відтак відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 1 525 грн. 58 коп. заробітної плати за фактично відпрацьований час з 28.11. по 08.12.2009 року, суд, з урахуванням встановлених судом обставин, відповідно до положень ч. 3 ст. 61 ЦПК України, приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення суми за час затримки розрахунку при звільненні з 16.01.2010 р. по 04.11.2013 року у розмірі 211 411 грн. 20 коп.

Крім того, Постановою Вищого адміністративного суду України від 10 липня 2012 року, з урахуванням визнання протиправним та скасування наказу Головного управління державної служби України «Про звільнення ОСОБА_1 від 08 грудня 2009 року №402-к/о, зобов'язання Національне агентство України з питань державної служби виконати вимоги частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України та запропонувати ОСОБА_1 іншу роботу, вже було вирішено позовну вимогу про стягнення з Національного агентства України з питань державної служби на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 8 грудня 2009 року. Сторонами по справі не заперечувалось, що дане рішення суду, що набрало законної сили, перебуває на примусовому виконанні, у відповідності до положень ЗУ «Про виконавче провадження».

Позивач, при обґрунтуванні позову в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на його користь суми компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 555 616 грн. 41 коп. послався на положення ст. 34 ЗУ «Про оплату праці», ст. ст. 2 - 3 ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».

Згідно ст. 34 ЗУ «Про оплату праці» у разі порушення строків виплати заробітної плати працівникам провадиться компенсація втрати частини заробітної плати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

У відповідно до ст. ст. 3, 6 ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Компенсація виплачується за рахунок коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету.

Разом з тим, враховуючи встановлені судом обставини за яких рішенням суду, що набрало законної сили було визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління державної служби України «Про звільнення ОСОБА_1 від 08 грудня 2009 року №402-к/о, зобов'язано Національне агентство України з питань державної служби виконати вимоги частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України та запропонувати ОСОБА_1 іншу роботу, дане рішення суду перебуває на примусовому виконанні, суд приходить до висновку, що на дані правовідносини, що виникли між сторонами даного спору, положення ст. 34 ЗУ «Про оплату праці» не розповсюджуються. Оскільки, у вищезазначеній нормі йдеться про компенсацію втрати частини заробітної плати у разі порушення строків її виплати працівникам, в той час, як станом на час розгляду справи у суді, рішення суду, що набрало законної сили не виконано, а позивач в трудових відносинах ні з відповідачем, ні з третьою особою по справі, не перебуває.

У відповідності до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін у справі та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

У відповідності до ст. 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України.

На основі з'ясованих обставин справи, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з Управління державної служби Головного управління державної служби України в місті Києві та Київській області на користь позивача допомогу по тимчасовій непрацездатності у розмірі 6 756 гривень 14 копійок, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2009 рік у розмірі 2 610 гривень, в іншій частині в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню 243 гривні 60 копійок судового збору.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 40, 116 - 117, 233 КЗпП України, Рішенням Конституційного Суду України від 15.10.2013 р. N 8-рп/2013, ст. 35 ЗУ «Про державну службу», ст. ст. 2 - 4, 24 ЗУ «Про відпустки», ст. 34 ЗУ «Про оплату праці», ст. 2 -3, 6 ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», ст. ст. 2, 4, 34 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», положеннями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 р. за № 110 «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Постановою КМ України від 26.09.2001 р. № 1266, ст. ст. 3, 10 - 11, 57 - 61, 88, 212 - 215, 294, ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Управління державної служби Головного управління державної служби України в м. Києві та Київській області, третя особа - Національне агентство України з питань державної служби, про стягнення не виплаченої частини заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та вимушеного прогулу, матеріальної допомоги, компенсації втрати частини грошових доходів - задовольнити частково;

Стягнути з Управління державної служби Головного управління державної служби України в місті Києві та Київській області (ідентифікаційний код 33746778) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) допомогу по тимчасовій непрацездатності у розмірі 6 756 (шість тисяч сімсот п'ятдесят шість) гривень 14 копійок, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2009 рік у розмірі 2 610 (дві тисячі шістсот десять) гривень;

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити;

Стягнути з Управління державної служби Головного управління державної служби України в місті Києві та Київській області (ідентифікаційний код 33746778) на користь держави 243 (двісті сорок три) гривні 60 копійок судового збору;

Допустити негайне виконання рішення суду, про стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць;

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Подільський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В. В. Гребенюк