Постанова

від 19.02.2014 по справі 2а-693/10

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" лютого 2014 р. м.Київ К/9991/89624/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя Голяшкін О.В. (доповідач),

судді Заяць В.С.,

Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Української міської ради Обухівського району Київської області на постанову Обухівського районного суду Київської області від 29 грудня 2010 року, додаткову постанову Обухівського районного суду Київської області від 01 червня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Української міської ради Обухівського району Київської області, Відділу Держкомзему у м.Українка, третя особа - Український міський відділ Київської обласної філії ДП «Центр ДЗК», про визнання договору купівлі-продажу укладеним, -

ВСТАНОВИВ:

01 листопада 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Української міської ради Обухівського району Київської області, Відділу Держкомзему у м.Українка, третя особа - Український міський відділ Київської обласної філії ДП «Центр ДЗК», у якому просив:

- визнати неправомірною бездіяльності Української міської ради в частині відмови в розгляді та вирішенні питання продажу і укладення з ним договору купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 3223151000:04:076:0001 загальною площею 49944 кв.м., розташованої в с.Плюти Обухівського районі Київської області, і використовується для утримання та обслуговування існуючої бази відпочинку «Аіст»;

- визнати укладеним (дійсним) договір між Українською міською радою Обухівського району та ОСОБА_2 купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 3223151000:04:076:0001 загальною площею 49944 кв.м., розташованої в АДРЕСА_1 і використовується для утримання і обслуговування існуючої бази відпочинку «Аіст» за експертною грошовою оцінкою (ціною) в розмірі 3508600 грн., виходячи з вартості одного кв.м. на рівні 70,25 грн.;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3223151000:04:076:0001 загальною площею 49944 кв.м., яка розташовано в АДРЕСА_1, та використовується для утримання та обслуговування існуючої бази відпочинку «Аіст»;

- зобов'язати Відділ Державного комітету земельних ресурсів в м.Українка Обухівського району Головного управління Держкомзему у Київській області виготовити та видати на ім'я ОСОБА_2 Державний акт про право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3223151000:04:076:0001 загальною площею 49944 кв.м., яка розташована в АДРЕСА_1, і використовується для утримання та обслуговування існуючої бази відпочинку «Аіст»;

- зобов'язати Український міський відділ Київської обласної філії центру ДЗК ДП «Центр ДЗК» Держкомзему України зареєструвати Державний акт про право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3223151000:04:076:0001 загальною площею 49944 кв.м., яка розташована в АДРЕСА_1, і використовується для утримання та обслуговування існуючої бази відпочинку «Аіст».

У поданій 20 грудня 2010 року заяві про збільшення позовних вимог позивач просив також:

- визнати частково недійсними та скасувати пункти 1, 2 рішення 62 сесії 5 скликання Української міської ради Обухівського району Київської області від 21 жовтня 2010 року «Про виконання рішення Обухівського районного суду», а саме: пункт 1 в частині безпідставного надходження від ОСОБА_2 коштів в сумі 3508600 грн. за продаж земельної ділянки площею 49944 кв.м., розташованої в АДРЕСА_1, оскільки договір купівлі-продажу земельної ділянки не укладено; пункт 2 в частині необхідності досягнення згоди із ОСОБА_2 із всіх істотних умов договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 49944 кв.м., розташованої в АДРЕСА_1, а саме ціни продажу земельної ділянки, винести на розгляд сесії питання про укладення договору;

- визнати частково недійсними та скасувати пункти 2, 2.1, 2.2 рішення 4 сесії 6 скликання Української міської ради від 07 грудня 2010 року «Про виконання рішення Обухівського районного суду», а саме: пункт 2 в частині внесення змін до рішення 13 сесії Української міської ради V скликання від 29 травня 2007 року «Про продаж земельної ділянки площею 49944 кв.м., розташованої в АДРЕСА_1 для утримання та обслуговування існуючої бази відпочинку «АІСТ» ОСОБА_2»; пункт 2.1 в частині викладення пункту три рішення 13 сесії Української міської ради V скликання від 29 травня 2007 року «Про продаж земельної ділянки площею 49944 кв.м., розташованої в АДРЕСА_1 для утримання та обслуговування існуючої бази відпочинку «АІСТ» ОСОБА_2» в наступній редакції: «Пункт 3 викласти в наступній редакції: «При досягненні з ОСОБА_2 згоди з усіх істотних умов відчуження земельної ділянки, яка розташована в АДРЕСА_1 для утримання та обслуговування існуючої бази відпочинку «АІСТ» винести на розгляд сесії питання про її продаж»; пункт 2.2 в частині виключення пунктів 4, 5, 7 рішення 13 сесії Української міської ради V скликання від 29 травня 2007 року «Про продаж земельної ділянки площею 49944 кв.м., розташованої в АДРЕСА_1, для утримання та обслуговування існуючої бази відпочинку «АІСТ» ОСОБА_2».

Постановою Обухівського районного суду Київської області від 29 грудня 2010 року позовна заява з первісними позовними вимогами ОСОБА_2 задоволена повністю.

01 червня 2011 року Обухівським районним судом Київської області винесено додаткову постанову про задоволення доповнених позовних вимог щодо визнання частково недійсними та скасування пунктів 1, 2 рішення 62 сесії 5 скликання Української міської ради Обухівського району Київської області від 21 жовтня 2010 року «Про виконання рішення Обухівського районного суду», та пунктів 2, 2.1, 2.2 рішення 4 сесії 6 скликання Української міської ради від 07 грудня 2010 року «Про виконання рішення Обухівського районного суду».

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2011 року апеляційні скарги Української міської ради Обухівського району Київської області на постанову Обухівського районного суду Київської області від 29 грудня 2010 року та додаткову постанову Обухівського районного суду Київської області від 01 червня 2011 року залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишені без змін.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями, Українська міська рада Обухівського району Київської області звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення першої та апеляційної інстанції скасувати, справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

У касаційній скарзі скаржник зазначає про позбавлення відповідача конституційного права розпоряджатися землею у відповідності із чинним законодавством; вказує про відсутність рішення ради про передачу позивачу у власність земельної ділянки; вважає безпідставними висновки судів щодо досягнення між сторонами згоди щодо умов договору та зазначає при цьому про відсутність самого договору купівлі-продажу земельної ділянки. В частині оскарження додаткової постанови зазначає, що в мотивувальній частині постанови від 29 грудня 2010 року докази щодо недійсності рішень Української міської ради від 21 жовтня 2010 року та від 07 грудня 2010 року не досліджувалися. Крім цього, вважає, що спір про визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки та визнання права власності на земельну ділянку підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивачу на підставі договору купівлі-продажу від 17 березня 2004 року № 987 належить на праві власності база відпочинку «Аіст», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Української міськради Обухівського району Київської області від 14 липня 2005 року затверджено матеріали попереднього погодження місця розташування земельної ділянки площею 5,0 га наміченої для відведення в оренду ОСОБА_2 під утримання та обслуговування існуючої бази відпочинку «Аіст» в АДРЕСА_1, та надано дозвіл на розробку проекту відводу земельної ділянки наміченої для надання в оренду.

Рішенням Української міської ради від 03 березня 2006 року затверджено проект землеустрою щодо відведення в довгострокове користування на умовах оренди земельної ділянки площею 4,9944 га під утримання та обслуговування існуючої бази відпочинку «Аіст» ОСОБА_2 та надана позивачу вказана земельна ділянка в оренду терміном на 49 років з подальшим правом викупу.

31 травня 2006 року між Українською міською радою та ОСОБА_2 укладений договір оренди земельної ділянки площею 49944 м.кв по АДРЕСА_1 кадастровий номер 3223151000:04:076:0001, який посвідчено нотаріально та зареєстровано в реєстрі за № 1724 і зареєстровано у Державному реєстрі земель 21 липня 2006 року за №0059.

Рішенням Української міськради від 04 вересня 2006 року надано дозвіл ОСОБА_2 на розробку експертної грошової оцінки земельної ділянки площею 49944 кв.м, яка розташована в АДРЕСА_1, яку зобов'язано подати до міської ради до 01 травня 2007 року, та попереджено ОСОБА_2, що остаточну ціну продажу земельної ділянки буде встановлено на сесії міськради, а питання розірвання договору оренди буде розглядатись після здійснення продажу земельної ділянки.

29 травня 2007 року Українською міською радою прийнято рішення, яким: взято до уваги звіт з експертної грошової оцінки земельної ділянки, наданої в оренду ОСОБА_2 площею 49944 кв.м по АДРЕСА_1, розроблений Державним підприємством «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (п.1 рішення) та висновок державної експертизи землевпорядної документації від 12 квітня 2007 року № 416-07, згідно якого вартість земельної ділянки на дату оцінки становить 33948572,64 грн, що в розрахунку на 1 кв.м становить 79,06 грн. (п.2 рішення); визначено (установлено) ціну продажу одного квадратного метра зазначеної земельної ділянки в розмірі 158,0 грн. за один кв.м (п.3); вирішено здійснити продаж цієї земельної ділянки по загальній вартості, що становить 7891152 грн. без ПДВ (п.4); встановлено, що це рішення набирає чинності з дати його проголошення та втрачає чинність 01 жовтня 2007 року (п.7 рішення).

Рішенням Української міської ради від 11 жовтня 2007 року за результатами розгляду повторної заяви ОСОБА_2 від 04 жовтня 2007 року № 1708 про повторний розгляд питання викупу земельної ділянки та враховуючи пропозиції депутатів, залишено в силі рішення ради від 29 травня 2007 року і продовжено термін його дії до 31 грудня 2007 року.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 21 травня 2010 року у справі № 2-19/10 визнано частково недійсними та скасовано п.п.3, 4, 7 рішення 13 сесії 5 скликання Української міської ради від 29 травня 2007 року, а саме: п.3 в частині визначення (установки) ціни продажу одного квадратного метра земельної ділянки площею 49944,0 кв.м., розташованої в АДРЕСА_1, Обухівського району, Київської області, в розмірі 158 грн. за один квадратний метр без ПДВ; п.4 рішення в частині визначення загальної вартості продажу земельної ділянки площею 46644,0 кв.м, розташованої в АДРЕСА_1 Обухівського району Київської області, що становить 7891152 грн. без ПДВ; п.7 рішення в частині, що вказане рішення втрачає чинність 01 жовтня 2007 року; також визнано частково недійсним і скасовано рішення 18 сесії 5 скликання Україниської міської ради від 11 жовтня 2007 року в частині визначення та продовження дії рішення 13 сесії 5 скликання Української міської ради від 29 травня 2007 року до 31 грудня 2007 року; визнано за ОСОБА_2 право на викуп земельної ділянки площею 46644,0 кв.м., яка розташована в АДРЕСА_1 і використовується для утримання та обслуговування існуючої бази відпочинку «АІСТ» за експертною грошовою оцінкою (ціною) в розмірі 3508600 грн., виходячи із вартості 1 кв.м на рівні 70,25 грн.; зобов'язано Українську міську раду Обухівського району розглянути та вирішити на черговій сесії міської ради питання про укладення з ОСОБА_2 договору купівлі-продажу вказаної земельної ділянки.

21 жовтня 2010 року Українською міською радою прийнято рішення «Про виконання рішення Обухівського районного суду» вважати безпідставним надходження від ОСОБА_2 коштів у сумі 3508600 грн. за продаж земельної ділянки площею 49944 кв. м, розташованої в АДРЕСА_1, оскільки договір купівлі-продажу земельної ділянки не укладено (п.1); при досягненні згоди із ОСОБА_2, із всіх істотних умов договору купівлі-продажу земельної ділянки, а саме, ціни продажу, винести на розгляд сесії питання продажу та про укладення договору (п.2).

Також, на виконання рішення Обухівського районного суду відповідачем прийнято рішення від 07 грудня 2010 року, яким внесено зміни до рішення від 29 травня 2007 року, пункт 3 якого викладено в наступній редакції: « 3. При досягненні з гр.ОСОБА_2 згоди з усіх істотних умов відчуження земельної ділянки, яка розташована в АДРЕСА_1 і використовується для утримання та обслуговування існуючої бази відпочинку «АІСТ» винести на розгляд сесії питання про її продаж»; пункти 4, 5, 7 з рішення виключено.

Задовольняючи позовні вимоги щодо визнання неправомірними дій Української міської ради щодо відмови в розгляді та вирішенні питання продажу і укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання укладеним (дійсним) договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку та зобов'язання видати ОСОБА_2 державний акт про право власності на земельну ділянку, суди попередніх інстанцій, посилаючись на чинність вищевказаних рішень Української міської ради та рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 травня 2010 року у справі № 2-19/10, зазначили про існування між сторонами домовленості щодо продажу земельної ділянки кадастровий номер 3223151000:04:076:0001 площею 49944 м.кв по АДРЕСА_1, досягнення згоди за всіма істотним умовами договору купівлі-продажу та, з урахуванням сплати ОСОБА_2 3508600 грн., дійшли висновку про повне виконання позивачем умов договору та неправомірне ухилення міської ради від укладення та нотаріального посвідчення договору, що з'явилося підставою для визнання такого договору укладеним та визнання за позивачем вправа власності на земельну ділянку.

Вказані висновки судів попередніх інстанцій не ґрунтуються на законі, зроблені за неправильним застуванням норм матеріального права, не відповідають фактичним обставинам та є невірними.

Згідно ст.12 Земельного кодексу України розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу належить до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.

Відповідно до положень п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання регулювання земельних відносин відноситься до виключеної компетенції сільських, селищних та міських рад та вирішуються виключно на пленарних засіданнях.

Відповідно до ч.2 ст.78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок продажу земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам встановлений ст.128 Земельного кодексу України.

Частиною 6 ст.128 Земельного кодексу України встановлено, що підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки є рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, сільської, селищної, міської ради про продаж земельної ділянки.

Згідно ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як встановлено ч.1 ст.132 Земельного кодексу України, угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються.

Частиною 2 ст.132 Земельного кодексу України визначено зміст та істотні умови угод про перехід права власності на земельну ділянку.

Разом з цим, як вбачається із матеріалів справи, Українською міською радою відповідного рішення про продаж ОСОБА_2 земельної ділянки площею 49944 м.кв по АДРЕСА_1, кадастровий номер 3223151000:04:076:0001 та укладення договору купівлі-продажу позивачу цієї земельної ділянки, не приймалося, договір купівлі-продажу не виготовлявся та сторонами не укладався, його істотні умови сторонами не обумовлювалися та не погоджувалися.

Колегія суддів вважає безпідставним посилання судів в обґрунтування висновку про досягнення між сторонами згоди щодо усіх істотних умов договору на рішення Української міської ради від 14 липня 2005 року, 03 березня 2006 року, 04 вересня 2006 року, 29 травня 2007 року, 11 жовтня 2007 року та рішення Обухівського районного суду від 21 травня 2010 року, оскільки суть та зміст як рішень ради, так і місцевого суду, не свідчать про визначення, обумовлення або погодження сторонами фактичного продажу земельної ділянки та умов договору.

Суди як першої, так і апеляційної інстанції, не посилаючись на конкретну норму закону, фактично застосували положення ст.220 Цивільного кодексу України щодо правових наслідків недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору.

Як встановлено ч.2 ст.220 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Проте, сторонами згоди щодо продажу позивачу земельної ділянки у встановлених законом порядку та формі досягнуто не було, умови договору сторонами не погоджувалися, а договір не оформлювався. Перерахування позивачем коштів в сумі 3508600 грн. є самовільним і його не можна розцінювати як виконання договору; ціна продажу земельної ділянки не визначена та не погоджена.

Отже, вказані положення закону судами застосовані помилково.

Крім цього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про неправильне посилання суду апеляційної інстанції у рішенні на норми ст.123 Земельного кодексу України, якою встановлений порядок надання земельних ділянок у користування, оскільки у даному випадку йдеться про продаж земельної ділянки, та ст.120 Земельного кодексу України, ст.377 Цивільного кодексу щодо переходу від попереднього землевласника (землекористувача) прав на земельну ділянку до набувача житлового будинку, будівлі або споруди; положення вказаних статей до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

З урахуванням вищезазначених обставин колегія судів приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог ОСОБА_2 щодо визнання укладеним (дійсним) договору купівлі-продажу земельної ділянки площею ділянки площею 49944 м.кв по АДРЕСА_1, кадастровий номер 3223151000:04:076:0001, та відповідного оформлення Державного акта на право власності на землю.

Також є необґрунтованими вимоги позивача щодо визнання неправомірною бездіяльності Української міської ради у відмові в розгляді та вирішенні питання продажу і укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки факт такої бездіяльності свого підтвердження не знайшов. Виходячи із фактичних обставин справи вбачається, що відповідач при розгляді та вирішенні вказаних питань діяв в межах чинного законодавства, відповідно до наданих повноважень, з урахуванням встановленого законом порядку надання у власність та продажу земельних ділянок.

Відповідно до ст.229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З урахуванням вищевикладеного рішення судів попередніх інстанцій за первісними позовними вимогами підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно ч.1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій; відповідно до п.1 ч.2 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних і юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Конституційний Суд України у рішенні від 01 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі № 1-6/2010 визначив, що положення пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 Земельного кодексу у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень.

Отже, спори за позовами щодо оскарження дій (бездіяльності) міської ради, пов'язаних з виконанням відповідачем повноважень з розпорядження землею, передачі землі у власність тощо відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Разом з цим, спори за позовами фізичної особи про визнання укладеними (дійсними) договорів та визнання права власності відносяться до цивільної юрисдикції і розгляду в порядку адміністративного судочинства не підлягають.

Як встановлено п.1 ч.1 ст.157 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.228 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

За вказаних обставин рішення судів попередніх інстанцій в частині вимог про визнання дійсним (укладеним) договору купівлі-продажу земельної ділянки та визнання права власності на земельну ділянку підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі у цій частині.

Щодо додаткової постанови від 01 червня 2011 року колегія суддів виходить з наступного.

За правилами п.1 ч.1 ст.168 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу у випадку, якщо щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення.

Додатковою постановою судом першої інстанції фактично вирішені позовні вимоги, наведені у заяві про збільшення позовних вимог від 20 грудня 2010 року, визнано частково недійсними та скасовано пункти 1, 2 рішення 62 сесії 5 скликання Української міської ради Обухівського району Київської області від 21 жовтня 2010 року «Про виконання рішення Обухівського районного суду», пункти 2, 2.1, 2.2 рішення 4 сесії 6 скликання Української міської ради від 07 грудня 2010 року «Про виконання рішення Обухівського районного суду».

При цьому, у тексті постанови Обухівського районного суду від 29 грудня 2010 року про позовні вимоги у вказаній частині не вказано, будь-яких доводів та обґрунтувань по суті цих вимог не зазначено, обставини щодо прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, мотиви та підстави визнання недійсними та скасування окремих їх пунктів не наведені.

Таким чином, судом першої інстанції фактичні обставини щодо вказаних позовних вимог інстанції не з'ясовувалися та не встановлювалися і докази щодо цих позовних вимог не досліджувалися. Отже, підстави для винесення додаткової постанови у суду першої інстанції були відсутні.

Суд апеляційної інстанції на це уваги не звернув, зазначені помилки не виправив, обставини та докази у вказаній частині позовних вимог не встановив та не дослідив, залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Вищенаведене свідчить про порушення судами попередніх інстанцій вимог ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Згідно ч.2 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки судами порушені вимоги щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що призвело до ухвалення рішення, яке не відповідає вимогам щодо законності та обґрунтованості і таке неправильне вирішення справи, з урахуванням положень ч.1 ст.220 КАС України, не може бути усунено судом касаційної інстанції, рішення судів попередніх інстанцій в частині доповнених позовних вимог підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 228, 229, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Української міської ради Обухівського району Київської області задовольнити.

Постанову Обухівського районного суду Київської області від 29 грудня 2010 року, додаткову постанову Обухівського районного суду Київської області від 01 червня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2011 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання неправомірною бездіяльності Української міської ради в частині відмови в розгляді та вирішенні питання продажу і укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, зобов'язання виготовити, видати та зареєструвати Державний акт про право власності на землю - відмовити.

В частині вимог про визнання укладеним (дійсним) договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання права власності на земельну ділянку провадження у справі закрити.

Справу в частині позовних вимог про визнання частково недійсними та скасування пунктів 1, 2 рішення Української міської ради Обухівського району Київської області від 21 жовтня 2010 року «Про виконання рішення Обухівського районного суду» та пунктів 2, 2.1, 2.2 рішення Української міської ради від 07 грудня 2010 року «Про виконання рішення Обухівського районного суду» направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді