Рішення

від 18.03.2014 по справі 918/246/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" березня 2014 р. Справа № 918/246/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавтранс"

до відповідача-1 Приватного підприємства "Віардо-транс"

до відповідача-2 Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення заборгованості в сумі 1 100,00 грн.

Суддя Андрійчук О.В.

Представники сторін:

від позивача: Домецький О.І., дов. від 04.02.2014 року

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: не з'явився

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 81 1 ГПК України.

СУТЬ СПОРУ:

У лютому 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Лавтранс» (надалі-позивач) звернулося до господарського суду з позовом до Приватного підприємства «Віардо-транс» (надалі-відповідач-1) та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі-відповідач-2) про стягнення 1 100,00 грн.

Позовні вимоги позивача мотивовані тим, що:

11.11.2013 року між позивачем (експедитор) та відповідачем-1 (замовник) укладено договір № 250-11-11 про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом у міжнародному та міжміському сполученні (надалі-договір), за умовами якого експедитор зобов'язався здійснювати перевезення довіреного йому вантажу автомобільним транспортом у міжнародному та міжміському сполученні відповідно до умов заявок замовника, а замовник зобов'язався здійснити оплату експедитору у терміни, вказані у даному договорі.

На виконання умов вказаного договору позивачем надано послуги з перевезення на загальну суму 11 100,00 грн., однак відповідач-1 виконав свої зобов'язання частково, на суму 10 000,00 грн., відтак заборгованість з наданих послуг становить 1 100,00 грн.

11.11.2013 року між позивачем та відповідачем-2 укладено договір поруки, за яким відповідач-2 зобов'язався відповідати за виконання відповідачем-1 своїх зобов'язань в розмірі 100,00 грн.

З врахуванням наведеного, позивач просить суд стягнути 1 000,00 грн. з відповідача-1 та 100,00 грн. з відповідача-2.

В матеріально-правове обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 11, 96, 509, 526, 625, 629 ЦК України, ст.ст. 193, 216, 230, 232 ГК України.

Ухвалою суду від 28.02.2014 року порушено провадження, справу призначено до судового розгляду на 11.03.2014 року.

11.03.2014 року через службу діловодства господарського суду від позивача у порядку ст. 22 ГПК України надійшла заява, в якій останній просить суду стягнути з відповідача-1 1 000,00 грн. основного боргу, 1 827,00 грн. судового збору та 2 000,00 грн. витрат на правову допомогу.

Вказану заяву суд розцінює як відмову від позовних вимог до відповідача-2 у справі. Оскільки відмова подана за правилами ч. 4 ст. 22 ГПК України, а також не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, відтак приймається судом.

Ухвалою суду від 11.03.2014 року розгляд справи відкладено на 18.03.2014 року.

Відповідачі у судове засідання не з'явилися, відзив на позовну заяву не подали, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України у п.п. 3.9.1., 3.9.2. Постанови від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються первісний та зустрічний позови, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

11.11.2013 року між позивачем (експедитор) та відповідачем-1 (замовник) укладено договір № 250-11-11 про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом у міжнародному та міжміському сполученні (надалі-договір), за умовами якого експедитор зобов'язався здійснювати перевезення довіреного йому вантажу автомобільним транспортом у міжнародному та міжміському сполученні відповідно до умов заявок замовника, а замовник зобов'язався здійснити оплату експедитору у терміни, вказані у даному договорі (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 11.1. договору даний договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2013 року.

Згідно з п. 1.2. договору заявка є невід'ємною частиною цього договору, в якій відображаються істотні умови кожного конкретного перевезення, а саме: найменування, кількість (вага) та пакування вантажу, його особливі характеристики; найменування та місцезнаходження вантажовідправника та вантажоодержувача; адреса відправника та призначення вантажу, митне оформлення вантажу; маршрут перевезення; тип транспортного засобу та державні номери; прізвище, ім'я, по батькові та паспортні дані водія; особливі вказівки замовника; контактні особи; телефони; строк виконання перевезення; строк та умови оплати; інші умови.

Обов'язком замовника є оформлення письмової заявки на перевезення вантажу, в якій повинні бути відображені усі істотні умови перевезення (п. 2.1. договору).

Пунктом 1.3. договору передбачено, що відносини сторін за цим договором регулюються положеннями Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів (КДПВ) 1956 року та Протоколу до неї 1978 року, Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП), Європейської Угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ) 1957 року, ЦК України, Статуту автомобільного транспорту УРСР, іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 908 ЦК України передбачено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Частиною 1 ст. 909 ЦК України, ч.ч. 1, 2 ст. 307 ГК України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Статтею 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» передбачено, що транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Згідно з ст. 316 ГК України, ч. 1 ст. 929 ЦК України, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Таким документом може бути, зокрема міжнародна автомобільна накладна (CMR).

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

За ч. 1 ст. 930 ЦК України, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами (ч. 3 ст. 929 ЦК України).

Відповідно до ст. 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 року (надалі-Конвенція) договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Частиною 1 ст. 9 Конвенції передбачено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Судом встановлено, що 11.11.2013 року відповідачем-1 подано позивачу договір-заявку № 234 на перевезення вантажу у міжнародному сполученні, згідно з якою: державний номер транспортного засобу - АС7498ВВ/АС1889ХТ; марка автомобіля - Daf; країна відправника - Польща; адреса завантаження - 59-400 Javor, ul. Kuziennscza,15; митне оформлення - Agencjia ceina KOMI 59-220 Legnica ul. Patnowska; країна призначення - Україна; митна очистка - Чортків згідно з CMR; адреса розвантаження - вул. Садова,6, с. Нагірянка, Чортківський район, Тернопільська область, одержувач вантажу - ТОВ «Глобал Космед», найменування вантажу - хімія не АДР; маса брутто - 15 т; дата завантаження - 12.11.2013 року; дата доставки - 15.11.2013 року; митний перехід - Краківець; вартість - 11 100,00 грн.; умови оплати - переказ протягом 14 днів по факту розвантаження.

Як встановлено судом, на підставі міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) № 070002, яка є первинним доказом укладення договору перевезення, 15.11.2013 року позивачем вантаж доставлений вантажоодержувачу, що стверджується його підписом та штампом.

15.11.2013 року між позивачем та відповідачем-1 підписано акт № ОУ-215 здачі-прийняття робіт (надання послуг) на суму 11 100,00 грн.

15.11.2013 року позивачем виставлено відповідачу-1 рахунок-фактуру № 215 на суму 11 100,00 грн.

У той же час відповідач-1 свій обов'язок з оплати наданих послуг у повному обсязі не виконав, сплативши 10 100,00 грн., що стверджується платіжними дорученнями № 511 від 02.12.2013 року на суму 7 000,00 грн., № 30 від 31.01.2014 року на суму 3 000,00 грн., № 14558 від 07.03.2014 року на суму 100,00 грн.

Отже, залишок заборгованість становить 1 000,00 грн.

Пунктом 41.1. договору передбачено, що розрахунки за перевезення вантажів проводяться між сторонами у безготівковій формі у національній валюті України шляхом переведення коштів з поточного рахунку замовника на поточний рахунок експедитора на умовах відстрочки платежу - 14 календарних днів з дати вивантаження автомобіля та отримання замовником всіх належним чином оформлених копій документів: заявки, акту виконаних робіт, податкової накладної, товарно-транспортної накладної (CMR).

Відповідно до п. 2.3. договору до обов'язків замовника відноситься своєчасна та в повному обсязі оплата рахунка експедитора у строки, вказані у даному договорі.

Згідно зі ст. 931 ЦК України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

За ст. 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Частиною 2 ст. 316 ГК України передбачено, що плата за договором транспортного експедирування здійснюється за цінами, що визначаються відповідно до глави 21 цього Кодексу.

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, вимоги позивача до відповідача-1 про стягнення 1 000,00 грн. визнається судом законними та обґрунтованими.

Крім того, 11.11.2013 року між позивачем (кредитор) та відповідачем-2 (поручитель) укладено договір поруки, за п. 1.1. якого відповідно до цього договору поручитель зобов'язався частково відповідати перед кредитором за виконання зобов'язань відповідача 1 (боржник), що виникли на підставі договору про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом у міжнародному та міжміському сполученні від 11.11.2013 року.

Обсяг відповідальності поручителя в разі невиконання боржником взятих на себе зобов'язань - 100,00 грн. (п. 1.2. договору поруки).

Пунктом 6.1. договору поруки передбачено, що цей договір вступає в силу з моменту підписання та діє протягом строку дії осиного договору, але в будь-якому випадку до повного виконання боржником своїх зобов'язань по основному договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За п. 3.1. договору у разі невиконання чи прострочення виконання боржником зобов'язання, що виникло в результаті укладення основного договору, поручитель зобов'язується виконати за боржника зобов'язання останнього перед кредитором в розмірах суми, визначеної в п. 1.2. договору, на умовах, в порядку та в строки, визначені в даних договорах.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі (ч.ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частинами 1, 2, 4 ст. 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Разом з тим, враховуючи відмову позивача від вимог до відповідача-2, провадження в цій частині підлягає припиненню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно з вимогами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме: в частині вимог до відповідача-1 в розмірі 1 000,00 грн., щодо вимог до відповідача-2 - провадження у справі підлягає припиненню.

Також позивачем заявлено відшкодування витрат на послуги адвоката в розмірі 2 000,00 грн.

Згідно з п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом ч. 3 ст. 48 та ч. 5 ст. 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Судом встановлено, що 15.01.2014 року між позивачем та адвокатом Домецьким О.І. укладено договір про надання правової допомоги № 17/02, за умовами якого адвокат бере на себе зобов'язання надати правову допомогу, а саме: консультація клієнта з питань господарського законодавства; аналіз норм господарського процесу та судової практики; надсилання цінних листів; підготовка позову на представництво інтересів в господарському суді Рівненської області як позивача.

За виконання умов даного договору в момент його укладення клієнт сплачує гонорар у вигляді фіксованої суми у розмірі 2 000,00 грн.

Додатком до договору надано інформаційний акт про розрахунок по витратам годи/часу адвоката та розрахунок матеріальних витрат за відпрацьовані години.

На підтвердження факту оплати вартості послуг адвоката позивачем надано квитанцію № 13 від 17.02.2014 року на 2 000,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Статтею 30 вказаного Закону унормовано, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з ст. 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 01.10.1999 року, гонорар є єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту. Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром.

Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе: 1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення; 2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі; 3) необхідність виїзду у відрядження; 4) важливість доручення для клієнта; 5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; 6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; 7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; 8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом; 9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

Жодний з названих факторів не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню у взаємозв'язку з обставинами кожного конкретного випадку.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову . У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Зважаючи на відсутність в матеріалах справи вартості економних транспортних послуг, вартості оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; відомостей органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; а також враховуючи здатність кожної юридичної особи бути позивачем та відповідачем у суді відповідно до ч. 2 ст. 80 ЦК України, отримання позивачем юридичних послуг, пов'язаних з представленням інтересів останнього, не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір конкретного адвоката, який представлятиме його інтереси, є його особистим правом; беручи до уваги ціну позову, тривалість розгляду і складність справи, суд дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 2 000 грн. є неспіврозмірними та завищеними.

Дослідивши матеріали справи, а також враховуючи зазначені приписи законодавства України, суд дійшов висновку про зменшення зазначеної суми до 1 000,00 грн.

Щодо судових витрат в розмірі 100,00 грн. за отримання довідки з банку, що витребовувалася господарським судом ухвалою від 28.02.2014 року, то відповідно до розділу VI ГПК судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

Частиною 5 ст. 49 ГПК України передбачено, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Відповідно до п. 6.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами ч. 5 ст. 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 80, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «Віардо-транс» (вул. Лисенка,2, м. Луцьк, 43018, код ЄДРПОУ 37610921) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лавтранс» (вул. Соборна,192, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 38305973) 1 000,00 грн. основного боргу, 1 660,93 грн. судового збору, 909,10 грн. витрат на послуги адвоката, 90,91 грн. інших судових витрат.

Провадження у справі в частині позовних вимог до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 100,00 грн. припинити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України . Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України .

Повне рішення складено 18.03.2014 року.

Суддя Андрійчук О.В.