Постанова

від 13.03.2014 по справі 9101/114602/2012

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2014 рокусправа № 2а/0470/4650/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Чередниченко В.Є.

суддів: Коршуна А.О. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Чепурко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 червня 2012 року у справі №2а/0470/4650/12 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 20 квітня 2012 року звернувся до суду з позовом до Орджонікідзевської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області, правонаступником якої є Нікопольська об'єднана державна податкова інспекція Дніпропетровської області Державної податкової служби в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 02.12.2011 року:

- № 0001311701 про сплату податку на додану вартість в сумі 26 557,00 грн. і застосованої штрафної (фінансової) санкції в сумі 6 639,25 грн.;

- №0001321701 про сплату податку з доходів найманих працівників в сумі 1 876,05 грн. і застосованої штрафної (фінансової) санкції в сумі 469,01 грн.;

- №0001331701 про сплату податку з доходів фізичних осіб, що є суб'єктами підприємницької діяльності, та самозайнятих осіб в сумі 13 606,32 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 червня 2012 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Постанова суду мотивована відсутністю підстав для скасування оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, згідно якої посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить постанову суду скасувати частково та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково в частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 02.12.2011 року:

- № 0001311701 про сплату податку на додану вартість в сумі 26 557,00 грн. і застосованої штрафної (фінансової) санкції в сумі 6 639,25 грн.;

- №0001331701 про сплату податку з доходів фізичних осіб, що є суб'єктами підприємницької діяльності, та самозайнятих осіб в сумі 13 606,32 грн.

Зазначає, що правочини між ним та ТОВ «Тродос Плюс», ТОВ «Лотос 2010», ТОВ «Трансторгінвест» не є нікчемними, оскільки не порушують положень статей 203,215 ЦК України.

Згідно заперечень на апеляційну скаргу, відповідач посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги, просив у її задоволені відмовити, постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача які підтримали доводи апеляційної скарги, пояснення представника відповідача який заперечував щодо її задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши

матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 року по 31.12.2010 року.

За результатами перевірки складено акт від 23.11.2011 року №19/170/26/06/9230 (далі - акт перевірки), на підставі якого прийнято податкові повідомлення-рішення від 02.12.2012 року:

- № 0001311701 про сплату податку на додану вартість в сумі 26 557,00 грн. і застосованої штрафної (фінансової) санкції в сумі 6 639,25 грн.;

- №0001321701 про сплату податку з доходів найманих працівників в сумі 1 876,05 грн. і застосованої штрафної (фінансової) санкції в сумі 469,01 грн.;

- №0001331701 про сплату податку з доходів фізичних осіб, що є суб'єктами підприємницької діяльності, та самозайнятих осіб в сумі 13 606,32 грн.

Підставою для нарахування податкових зобов'язань стали висновки відповідача:

- про порушення позивачем ст.ст. 1, 2 Указу Президента України від 03.07.1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», ст.13 розділу ІV Декрету №13-92, в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності за 2010 року у розмірі 13 017,38 грн.;

- правочини, укладені між ТОВ «Тродос Плюс» (код ЄДРПОУ 35933848) та ФОП ОСОБА_1 в серпні 2010 року відповідно до ч.1, ч.5 ст.203, ч.1, ч.2 ст.215 ст.228 ЦК України є нікчемними та недійсними, так як не спричиняють реального настання правових наслідків, передбачених ст.655, 656 ЦК України, і в силу ст.216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю;

- правочини укладені між ТОВ «Лотос 2010» (код ЄДРПОУ 37213527) та ФОП ОСОБА_1 в листопаді 2010 року відповідно до ч.1, ч.5 ст.203, ч.1, ч.2 ст.215 ст.228 ЦК України є нікчемними та недійсними, так як не спричиняють реального настання правових наслідків, передбачених ст.655, 656 ЦК України, і в силу ст.216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю;

- п.п. 7.4.1 та п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість у розмірі 26 557,00 грн., в тому числі по періодах: серпень 2010 року - 7 272,00 грн., листопад 2010 року - 9 985,00 грн., грудень 2010 року - 9 300,00 грн.;

- п.п.17.2 ст.17, п.19.2 ст.19, п.п. 20.3.2 п.20.3 ст.20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» в результаті чого не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб в сумі 1 876,05 грн., в тому числі по періодах: травень 2010 року - 265,20 грн., червень 2010 року - 265,20 грн., липень 2010 року - 133,20 грн., серпень 2010 року - 399,60 грн., вересень 2010 року - 266,40 грн., жовтень 2010 року - 272,10 грн., листопад 2010 року - 136,05 грн., грудень 2010 року - 138,30 грн.

Наведені висновки обґрунтовані:

- відсутністю реальної поставки товарів позивачу від ТОВ «Тродос Плюс», ТОВ «Трансторгінвест» та відсутності реального надання послуг позивачу від ТОВ «Лотос 2010» за взаємовідносинами з якими позивачем сформовано податковий кредит;

- встановленими обставинами використання позивачем праці неоформлених найманих осіб, які виконували роботу водіїв.

За результатами адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень податкові повідомлення - рішення № 0001311701, № 0001321701 залишено без змін, а податкове повідомлення - рішення № 0001331701 було переглянуто та прийнято рішення від 13.02.2012 року №1027/10/25-008 про його скасування в частині сплати 3,25 грн. податку з доходів фізичних осіб та збільшення на 9 300,00 грн. суму податку на додану вартість та 2 325,00 грн. застосованої штрафної санкції.

На підставі вказаного рішення Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області про результати розгляду скарги Орджонікідзевська об'єднана державна податкова інспекція Дніпропетровської області прийняла податкове повідомлення-рішення № 0005301701 від 27.02.2012 року, яким визначено позивачу зобов'язання по сплаті податку на додану вартість в сумі 11 625, 00 грн., в тому числі основний платіж - 9 300, 00 грн., штрафні санкції - 2 325, 00 грн.

Правомірність та обґрунтованість вказаних податкових повідомлень - рішень відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.04.1994 року № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР) (в редакції, на час виникнення спірних відносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону № 334/94-ВР, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закон № 334/94-ВР, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР) (в редакції, на час виникнення спірних відносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права на податковий кредит є дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Встановлені судом обставини справи свідчать про те, що позивач у межах своєї господарської діяльності шляхом укладання договору у спрощений спосіб, згідно із ст. 181 Господарського кодексу України, придбав у ТОВ «Тродос Плюс» автомобільні шини.

При цьому, з врахуванням положень п.п.1,2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» питання щодо реального вчинення зазначеного правочину підтверджується наявністю в матеріалах справи доказів які підтверджують зазначені обставини, а саме: видатковими накладними № 2790208 від 02.08.2010 року та №2792708 від 27.08.2010 року (т.1 а.с. 138,140), податковими накладними № 2790208 від 02.08.2010 року та №2792708 від 27.08.2010 року (т.1 а.с. 137,142), платіжними дорученнями №25 від 02.08.2010 року та № 32 від 27.08.2010 року (т.1 а.с. 147,148).

Отже, згідно з наданими документами встановлено, що позивач у період з 02.08.2010 року по 27.08.2010 року придбав у ТОВ «Тродос Плюс» автомобільні шини на загальну суму 43 630 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ 7 271 грн. 67 коп. Придбаний товар повністю використано позивачем у власній господарській діяльності.

При цьому згідно із актом перевірки, висновки щодо нікчемності правочину вчиненого позивачем з ТОВ «Тродос Плюс», зроблено на підставі іншого акта перевірки згідно якого «за результатами аналізу БД «Бемт Звіт» та БД «автиматизованого співставлення ПК та ПЗ в розрізі контрагентів» встановлено наявність взаємовідносин ТОВ «Тродос Плюс» з «податковим ямами». Тобто в акті перевірки не наведено обставин, які б вказували на безтоварність цієї господарської операції позивача.

Таким чином судом апеляційної інстанції встановлено факт реального вчинення позивачем господарських операцій зі своїм контрагентом, за наслідками яких сформовано валові витрати та спірний податковий кредит, оскільки встановлені обставини справи свідчать про отримання позивачем товару, оприбуткування товару покупцем, оплату його вартості та використання його у власній господарській діяльності.

Також при визнанні договорів нікчемними податковим органом не дотримано приписів законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку, не надано доказів про умисність укладання угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а безтоварність здійснених позивачем господарських операцій, на що посилається відповідач, не підтверджена у встановленому законом порядку жодним доказом, сам висновок носить характер припущення.

Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції відносно того, що відсутність товарно-транспортних накладних свідчить про відсутність факту передачі товару від ТОВ «Тродос Плюс» до позивача.

Пунктом 11.1 розділу 11 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363, встановлено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Між тим наявність, чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства та самі по собі не свідчать про безтоварність операції за наявності інших підтверджуючих документів.

Щодо висновків відповідача про відсутністю реальної поставки товарів позивачу від ТОВ «Трансторгінвест» за взаємовідносинами з яким позивачем сформовано податковий кредит, оскільки його не підтверджено податковою накладною, суд апеляційної інстанції зауважує на наступному. Враховуючи наявність спору лише щодо змісту податкової накладної № 3620 від 30.12.2010 року, обставини правомірності включення позивачем до складу податкового кредиту за грудень 2010 року податку на додану вартість у сумі 9 300, 00 грн. підтверджується наданими суду документами:

копією податкової накладної від 30.12.2010 року № 3620, (оригінал якої було досліджено судом апеляційної інстанції та копія якого міститься в матеріалах справи (т.1 а.с. 55), відповідно до якої продавцем є ТОВ «Трансторгінвест» - покупцем позивач, загальна сума поставки становить - 55 800, 00 грн., в тому числі податок на додану вартість у сумі - 9 300, 00 грн.

При цьому, обставини реальності спірної господарської операції, а саме продажу ТОВ «Трансторгінвест» позивачу шин 315/70 R 22,5 в кількості 4 штуки, шин 315/80 R 22,5 в кількості 2 штуки, дисків R 22,5 в кількості 6 штук, барабана гальмівного R 22,5 в кількості 6 штук, кулака гальмівного (вісь ТЕ) в кількості 6 штук на загальну суму - 55 800, 00 грн., в тому числі податок на додану вартість - 9 300, 00 грн. підтверджується видатковою накладною від 30.12.2010 року яку було надано позивачем під час перевірки відповідача та про що зазначено в акті перевірки.

Таким чином суд апеляційної інстанції вважає правомірним включення позивачем до складу податкового кредиту грудня 2010 року суму податку на додану вартість у розмірі 9 300, 00 грн. а висновки суду першої інстанції щодо протиправності включення позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість у сумі 9 300, 00 грн. помилковими та такими, що не відповідають дійсності.

Між тим суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції відносно доведеності відповідачем того, що господарська операція між позивачем та ТОВ «Лотос 2010» не мала місце, та про відсутності у позивача права включити до податкового кредиту з податку на додану вартість за наслідками вчинення цього правочину суму в розмірі 9 985,00 грн.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Із акту приймання виконаних робіт №112019 вбачається, що 30.11.2010 року ТОВ «Лотос 2010» було надано послуги позивачу з техобслуговування автомобіля Рено Магнум НОМЕР_5 та напівпричепа НОМЕР_7.

Водночас з інформації, отриманої Ордженікідзевською ОДПІ від ТОВ «Проктер енд Гембл Менюфекчурінг Україна», та з товарно-транспортних накладних № 20486151 від 29.11.2010 року та № 20489720 від 30.11.2010 року, про що зазначено в акті перевірки, встановлено, що автомобілем Рено НОМЕР_8 (державний номер НОМЕР_5) та напівпричепом НОМЕР_9 здійснено 29.11.2010 року перевезення вантажу з м. Орджонікідзе, вул. Уральська, 1А до ТОВ «Рабен Україна» за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Берегова, 145. В подальшому, автомобілем Рено НОМЕР_8 (державний номер НОМЕР_5) та напівпричепом НОМЕР_9 здійснено перевезення вантажу з м. Орджонікідзе вул. Уральська, 1А до ДП «Пі Джі Трейд» за адресою вул. Берегова, 4а м. Черкаси. Дата навантаження продукції компанії «Procter & Gambl» в м. Орджонікідзе - 30.11.2010 p. (з 10 год. 10 хв. до 12 год. 49 хв.), дата розвантаження м. Черкаси 01.12.2010 р. (з 9 год. 30 хв. до 12 год. 30 хв.).

Крім того, в акті перевірки зазначено, що з товарно-транспортної накладної від 29.11.2010 року № 20489262 та акта виконаних робіт від 30.11.2010 року № 70 встановлено, що автомобілем Рено Магнум НОМЕР_10 (державний номер НОМЕР_6 ) та напівпричепом НОМЕР_7 здійснено перевезення вантажу з м. Орджонікідзе, вул. Уральська, 1А до ТОВ фірми «СТВ» за адресою вул. Озерна, 9 с. Комунар Харківської області. З отриманої від ТОВ «Проктер енд Гембл Менюфекчурінг Україна» інформації вбачається, що навантаження продукції «Procter & Gambl» в м. Орджонікідзе відбулося 29.11.2010 року з 12 год. 00 хв. до 16 год. 01 хв. та розвантаження в с. Комунар Харківської області пройшло 30.11.2010 року з 12 год. 30 хв. до 17 год. 15 хв.

Таким чином, реально в часі ТОВ «Лотос 2010» не могло здійснити 30.11.2010 техобслуговування напівпричепа НОМЕР_7, так як останній був задіяний у доставці вантажу з м. Орджонікідзе до с. Комунар Харківської області, рейс тривав з 29.11.2010 р. по 30.11.2010 року включно, та автомобіля Рено НОМЕР_8, який був задіяний у доставці товару з м. Орджонікідзе до м. Дніпропетровська 29.11.2010 року та м. Орджонікідзе до м. Черкаси, рейс тривав з 30.11.2010 року по 01.12.2010 року включно.

Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи позивача про помилкове зазначення в акті виконаних робіт №112019 дати - 30.11.2010 року, що підтверджується уточнюючим актом від 28.11.2010 року №112019, оскільки як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у позовній заяві позивач стверджує, що фактично надання послуг відбулося 29.11.2010 року, та користуючись правом наданим ч.ч.2, 3 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України, акт приймання виконаних робіт складений - 30.11.2010 року (наступного дня). Таким чином, позивач наполягав на відповідності чинному законодавству первинного акту від 30.11.2011 року, відповідності всіх зазначених в ньому реквізитів дійсним фактичним обставинам та посилався на нього як на документ, що підтверджує фактичне надання послуг позивачу ТОВ «Лотос 2010». Крім того, 30.11.2010 року було виписано податкову накладну, яка повинна бути видана по першій події, які визначені п.п. 7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», та як встановлено судом першою подією сталося саме надання послуг, позивачем не було доведено у судовому засіданні факт існування уточнюючого акту від 28.11.2010 року №112019 на момент проведення перевірки, та не наведено підстав, у зв'язку з якими цей акт не було надано під час перевірки разом з іншими первинними документами.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо нереальності господарської операції між позивачем та ТОВ «Лотос 2010», та про відсутність у позивача права включити до податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами цього правочину суму в розмірі 9 985,00 грн.

Відповідно до п.17.1, п.17.2 ст.17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» №889-IV від 22.05.2003 року (далі - Закон №889-IV) особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є працедавець (самозайнята особа), який виплачує такі доходи на користь платника податку (такої самозайнятої особи). Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України є податковий агент.

Підпунктом а) пункту 19.2 статті 19 зазначеного Закону передбачено, що особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.

Підпунктом 20.3.2 п.20.3 ст.20 Закону № 889-IV передбачено, що у разі коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов'язків погашення такої суми податкових зобов'язань або податкового боргу.

Таким чином суд апеляційної інстанції вважає правомірним податкове повідомлення - рішення №0001321701 від 02.12.2011 року на суму 2 345,06 грн. (1 876,05 грн. - за основним платежем, 469,01 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями), оскільки встановлені обставини справи свідчать про те, що в період з 01.05.2010 року по 31.12.2010 року у позивача працювало п'ять найманих працівників яким виплачено доходи у сумі 12 507,00 грн. без утримання до бюджету податку з доходів фізичних осіб в сумі 1 876,05 грн. Доказів які підтверджують обставини сплати зазначеного податку позивачем суду надано не було.

Щодо правомірності податкового повідомлення - рішення №0001331701 від 02.12.2011 року, яким позивачу донараховано суму податку з доходів фізичних осіб, що є суб'єктами підприємницької діяльності та самозайнятих осіб в розмірі 13 606,32 грн.

Судом встановлено, що у період з 01.10.2008 року по 31.12.2008 року, з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року та з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року позивач здійснював підприємницьку діяльність із застосуванням спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності з залученням найманих осіб.

Відповідно до статті 5 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» у разі порушення вимог, встановлених статтею 1 цього Указу, зокрема при перевищенні обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік (500 тисяч гривень) платник єдиного податку, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу), повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, порядок якої регулюється IV розділом Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», починаючи з наступного звітного періоду (кварталу), подання до податкового органу за місцем проживання податкової декларації за наслідком звітного кварталу, наступного за тим, в якому виникло перевищення обсягу виручки.

Згідно із пунктом 22.10 статті 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», передбачено, що Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» втратив чинність крім розділу IV у частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, який застосовується з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 цього Закону та діє до набрання чинності спеціальним закон з оподаткування фізичних осіб - суб'єктів господарської діяльності.

Підпунктом 4.2.8 пункту 4.2. статті 4 вищезазначеного Закону визначено, що до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається оподатковуваний дохід (прибуток), не включений до розрахунку загальних оподатковуваних доходів попередніх податкових періодів та самостійно виявлений у звітному періоді платником податку або нарахований податковим органом згідно із законом.

Відповідно до статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи із акта перевірки вбачається, що позивачем документально не підтверджено витрати за третій квартал 2008 року у розмірі 5 326,25 грн., У зв'язку з цим, податковим органом було застосовано Інструкцію про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.1993 року № 12, та вирахувано відхилення між задекларованими та встановленими перевіркою витратами, яка склала 3 926,25 грн. Таким чином, перевіркою донараховано позивачу 588,94 грн. податку з доходів фізичних осіб. Вказана обставина не заперечувалася позивачем в позовній заяві та представниками позивача у судових засіданнях, отже вказане рішення в цій частині є правомірним.

Між тим суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності висновків відповідача про безпідставне віднесення позивачем до складу валових витрат - витрат у сумі 55800 грн. по закупівлі запасних частин для автотранспортних засобів у ТОВ «Трансторгінвест» та витрат у сумі 30959,50 грн. з придбання дизельного палива у ПВКП «Техноснаб» на загальну суму 86759,50 грн. і як наслідок обґрунтованого прийняття відповідачем рішення про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 13013,92 грн.

Суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги те, що витрати позивача з придбання дизельного палива у ПВКП «Техноснаб» та запасних частин у ТОВ «Трансторгінвест» пов'язані з господарською діяльністю позивача, оскільки перевіркою відповідача встановлено, що позивач здійснює такий від діяльності: 60.24.0 - діяльність автомобільного вантажного транспорту та використовує у своїй підприємницькій діяльності власних транспортних засобів, а саме чотири автомобіля. На підставі викладеного та наявних в матеріалах справи первинних документів суд апеляційної інстанції вважає, що витрати в сумі 86759,50 грн. безпосередньо пов'язані зі здійсненням позивачем підприємницької діяльності і відповідно з отриманим доходом.

Таким чином податкове повідомлення-рішення № 0001331701 в частині визначення суми податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб, що є суб'єктами підприємницької діяльності та сам зайнятих осіб в сумі 13 013,92 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку про ухвалення судом першої інстанції рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування постанови суду та прийняття нової постанови про задоволення позову.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу позивача - задовольнити частково. Постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову якою позов задовольнити частково.

На підставі викладеного, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 198, пунктом 4 частини 1 статті 202, статтею 207 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 червня 2012 року у справі № 2а/0470/4650/12 - скасувати та прийняти нову постанову якою позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.12.2011 року:

№ 0001311701 від 02.12.2011 року в частині визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 16571,67 грн. та штрафної (фінансової) санкції в сумі 4143 грн.;

№ 0001331701 в частині визначення податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб, що є суб'єктами підприємницької діяльності та самозайнятих осіб в сумі 13 013,92 грн. прийняті Нікопольською об'єднаною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області Державної податкової служби.

У задоволені позову в інший частині відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлений 17 березня 2014 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко