Рішення

від 21.01.2014 по справі 761/9616/13-ц

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/9616/13-ц

Провадження №2/761/247/2014

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21 січня 2014 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Гуменюк А.І.

при секретарі Пироговській-Харітоновій Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лафорт» про визнання правочину та актів звірки недійсними, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - Позивач № 1) та ОСОБА_2 (далі - Позивач № 2) 10 квітня 2013 року звернулися до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лафорт» (далі - Відповідач) про визнання правочинів недійсними.

Позовні вимоги обґрунтовують тим, що 17 січня 2012 року між Відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнське автомобільне об'єднання» було укладено Договір передоручення (агентську угоду) № 05-ЛФ (далі - Договір передоручення), за умовами якого Відповідач передоручив Товариству з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнське автомобільне об'єднання» свої повноваження страхового агента за Договором доручення (агентською угодою) № 2, укладеним між Відповідачем та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Лафорт». Зауважили, що Позивач № 1 є єдиними учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнське автомобільне об'єднання», а Позивач № 2 - його директором. Зазначили, що у зв'язку з виконанням Договору передоручення, згодом у Товариства з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнське автомобільне об'єднання» виникла заборгованість перед Відповідачем. Крім того, наголосили, що, як фізичні особи, з Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Лафорт» та Відповідачем жодних договорів не укладали, у тому числі, правочинів щодо переведення боргу від Товариства з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнське автомобільне об'єднання» на них. Разом з тим, зауважили, що Відповідач, в особі співробітників своєї внутрішньої служби безпеки, здійснюючи на них психологічний тиск із застосуванням прямих погроз їх життю та здоров'ю, змусив їх 27 липня 2012 року підписати Угоду про відстрочення сплати боргу (далі - Угода) та відповідні акти звірки заборгованості, за змістом яких вони визнавали свою заборгованість перед Відповідачем у розмірі 231 235 грн. 84 коп. Враховуючи ті обставини, що підписання описаних вище документів відбулося проти їх волі внаслідок застосування до них психічного тиску з боку Відповідача, просили суд ухвалити судове рішення, яким визнати недійсними зазначені вище Угоду та акти звірки, а також визнати відсутність договірно-правових зобов'язань між ними та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Лафорт».

В ході судового розгляду справи представник Позивачів уточнив позовні вимоги та просив суд ухвалити судове рішення, яким визнати відсутність договірно-правових зобов'язань між Позивачами та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лафорт» в іншій частині позовних вимог, залишив їх незмінними.

Крім того, згідно ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2013 року, провадження у справі в частині щодо визнання факту відсутності цивільно-правових відносин між Позивачами, з одного боку, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лафорт», з другого боку було закрито на підставі заяви представника Позивачів про відмову від позову в цій частині.

У судовому засіданні Позивач № 2 та представник Позивачів позов підтримали, з урахуванням уточнень до позову, позовні вимоги просили задоволити у повному обсязі.

Представник Відповідача у судове засідання не з'явився. Про місце, день та час судового розгляду повідомлений належним чином. Про причину неявки суд не повідомив. Клопотання про відкладення розгляду справи чи про розгляд справи у його відсутність, як і заперечень на позов, до суду не подавав.

Заслухавши думку представника Позивачів, який не заперечував щодо розгляду справи у відсутність представника Відповідача, суд знаходить за можливе розгляд справи у відсутність сторони Відповідача, на підставі зібраних у справі доказів.

Заслухавши показання Позивача № 1 та Позивача № 2, допитаних в судовому засіданні в якості свідків, пояснення їх представника, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд знаходить позов таким, що підлягає задоволенню частково, з таких підстав.

Судом встановлено, що 17 січня 2012 року між Відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнське автомобільне об'єднання», в особі директора ОСОБА_2, було укладено Договір передоручення (агентську угоду) № 05-ЛФ (далі - Договір передоручення), за умовами якого Відповідач передоручив свої повноваження страхового агента за Договором доручення (агентської угоди) № 02 від 03 січня 2012 року, довіреності № 04-01/2012 від 03 січня 2012 року щодо пошуку потенційних страхувальників, поширення інформації про страховика та його послуги, консультування та пропонування страхувальникам страхових послуг та проведення роботи, пов'язаної з укладенням договорів страхування (виконання робіт з обслуговування договорів, у тому числі підготовка і оформлення всіх необхідних документів для укладення договорів страхування чи сприяння в їх укладенні) (а.с., а.с. 19-24).

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнське автомобільне об'єднання», єдиним учасником вказаного товариства є ОСОБА_1 (а.с., а.с. 5-15).

За змістом частини 2 статті 140 Цивільного кодексу України, учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів.

Відповідно до частини 3 статті 61 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно рішення Апеляційного суду м. Києва від 11 квітня 2013 року вбачається, що Апеляційним судом м. Києва у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 січня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лафорт» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, встановлено, що спір між ОСОБА_1, ОСОБА_2, з одного боку, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лафорт», з другого боку, спочатку виник у зв'язку з неповерненням Товариством з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнське автомобільне об'єднання», отриманих в процесі виконання Договору передоручення (агентської угоди) № 05-ЛФ, укладеного 17 січня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лафорт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнське автомобільне об'єднання», грошових коштів. Крім того, Апеляційний суд м. Києва у вказаній вище справі встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2, як фізичні особи, договорів доручення із страховиком - Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Лафорт» не укладали, у правовідносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю «Лафорт» особисто не перебували (а.с., а.с. 44-47).

Вказане судове рішення є чинним.

Судом встановлено, що 27 липня 2012 року Позивачами та Відповідачем були підписані Акт звірки укладених договорів (полісів) страхування № 1 та Акт звірки укладених договорів (полісів) страхування № 2, відповідно, за умовами яких Позивачі підтверджували щодо не перерахунку Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «Лафорт» страхових платежів за укладеними договорами (полісами) страхування, які наведені в актах звірки, на загальну суму 231 235 грн. 84 коп.

Крім того, судом також встановлено, що 27 липня 2012 року між Відповідачем та Позивачами було укладено Угоду про відстрочення сплати боргу (далі - Угода, спірний правочин), за змістом якої Позивачі погоджувалися, що страхові платежі згідно актів звірки № 1 та № 2 на загальну суму 231 235 грн. 84 коп. привласнені ними та зобов'язувалися добровільно погасити у порядку, розмірах та строки, що визначені цією Угодою вказаний борг (а.с., а.с. 25-27).

Допитана у судовому засіданні в якості свідка Позивач № 1 суду показала, що із Позивачем № 2 вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах і, що їй, як учаснику Товариства з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнське автомобільне об'єднання», було відомо про договірні взаємовідносини між Відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнське автомобільне об'єднання». Зауважила, що до укладення спірного правочину та підписання оспорюваних актів звірки на мобільний телефон її батька, у якого хворе серце, телефонували співробітники Відповідача, з вимогами щодо сплати останньому заборгованості у розмірі 231 235 грн. 84 коп., яка, на думку вказаних осіб, виникла у них перед Відповідачем. Крім того, зауважила, що дзвінки з погрозами, у тому числі, щодо порушення відносно них кримінальної справи, від представників Відповідача постійно надходили на її телефон з періодичністю 1-2 дзвінки на тиждень. Зауважила також, що під час її спілкування із представниками Відповідача, останні наполягали на підписанні між ними та Відповідачем угоди про відстрочення сплати боргу та супутніх документів, за якими вони визнавали б свою заборгованість перед Відповідачем. Зауважила, що на той час вона перебувала на другому місяці вагітності, яка протікала з ускладненнями, у зв'язку з чим, хвилюючись щодо майбутньої дитини, за стан здоров'я свого батька, життя та здоров'я Позивача № 2, з метою уникнення постійного стресу, спричиненого неправомірними діями представників Відповідача, який негативно відображався на протіканні вагітності, вона погодилася на укладення спірної Угоди та підписання оспорюваних актів звірки.

Крім того, допитаний у судовому засіданні в якості свідка Позивач № 2, суду показав, що Позивач № 1 є засновником Товариства з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнське автомобільне об'єднання», а він є його керівником. Зауважив, що до укладення між ними та Відповідачем 27 липня 2012 року Угоди про відстрочення сплати боргу та підписання оспорюваних актів звірки, начальником служби безпеки Товариства з обмеженою відповідальністю «Лафорт» здійснювався психологічний тиск на Позивача № 1, яка на той момент була вагітною, а також на нього, шляхом залякування і погроз ув'язненням, тим самим, зауваживши, що саме таким неправомірним способом представники Відповідача змусили їх підписати оспорювані Угоду та акти звірки.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1-3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Виходячи зі змісту статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

За змістом частини 1 статті 231 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

За змістом пункту 21 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 Цивільного кодексу України), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях.

Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів

її сім'ї, родичів тощо або їх майна.

Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком

суду, постановленим у кримінальній справі.

За змістом частини 1 статті 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 57 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин 1-3 статті 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Як вбачається із матеріалів справи, згідно Свідоцтва про народження серії НОМЕР_3, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві 15 березня 2013 року, ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1. Його батьками є Позивачі, тим самим, на момент укладення Позивачами спірного правочину, Позивач № 1 дійсно була вагітною.

Аналізуючи зібрані у справі докази, враховуючи правову позицію пленуму Верховного суду України щодо визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, беручи до уваги факт відсутності договірних зобов'язань між Позивачами, як фізичними особами, та Відповідачем, встановлені рішенням Апеляційного суду м. Києва від 11 квітня 2013 року, суд дійшов висновку, що оспорювану Угоду про відстрочення сплати боргу від 27 липня 2012 року було підписано Позивачами проти їх справжньої волі внаслідок застосування до них психічного тиску з боку представників Відповідача, у зв'язку з чим, вказана Угода підлягає визнанню судом недійсною.

За змістом частини 1 статті 236 Цивільного кодексу України, правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Із матеріалів справи вбачається, що спірний правочин був укладений 27 липня 2012 року, тим самим, він є недійсним із вказаної дати його укладення.

Крім того, Позивачі також просять суд ухвалити судове рішення, яким визнати недійсними Акти звірки укладених договорів (полісів) страхування № 1 та № 2, підписані ними та Відповідачем 27 липня 2012 року.

Позов в цій частині задоволенню не підлягає, з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Виходячи із вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» акт звірки є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості, та фіксує стан розрахунків між сторонами, але сам по собі не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін, в той час як зобов'язання сторін підтверджуються первинними документами, договором, накладними, рахунками тощо.

Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За таких обставин, виходячи зі змісту частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України та положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки акти звірки не є правочинами, тим самим, вони не є такими, що підлягають визнанню судом їх недійсними в силу положень статті 16 Цивільного кодексу України, яка такого способу захисту цивільних прав, як визнання зведених облікових документів, недійсними не передбачає, позов в цій частині є безпідставним та таким, що задоволенню не підлягає.

Крім того, у відповідності до вимог статті 88 Цивільного процесуального кодексу України, із Відповідача, на користь Позивачів підлягає стягненню судовий збір у розмірі 114 грн. 70 коп.

З урахуванням викладеного, на підставі статей 16, 202, 203, 215, 231, 236, 627 Цивільного кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», керуючись статтями 10, 11, 13, 57, 60, 61, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лафорт» про визнання правочину та актів звірки недійсними - з а д о в о л и т и частково.

Визнати недійсною угоду, укладену від 27 липня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лафорт», з одного боку, та ОСОБА_1 та ОСОБА_2, з другого боку, з моменту її вчинення - 27 липня 2012 року.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лафорт» про визнання актів звірки недійсними - в і д м о в и т и.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Лафорт» (ідентифікаційний код 37026038) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) судові витрати, пов'язані із розглядом справи, у розмірі 114 (сто чотирнадцять) гривень 70 коп.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Лафорт» (ідентифікаційний код 37026038) на користь держави судовий збір у розмірі 128 (сто двадцять вісім) 90 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання через Шевченківський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а у разі, якщо рішення було проголошено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків або після розгляду справи в апеляційному порядку Апеляційним судом м. Києва, якщо воно не буде скасоване.

СУДДЯ :