Рішення

від 18.03.2014 по справі 906/211/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "18" березня 2014 р. Справа № 906/211/14

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Тимошенко О.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Мочинський А.Р. (довіреність б/н від 01.10.13.)

від відповідача: не з'явився

розглянув у судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Приватного підприємства "Новагрос" (с.Дуліцьке, Сквирський район, Київська область)

до Дочірнього підприємства "Агрофірма ЯН" Приватного підприємства "ЯН" (с.Немиривці, Ружинський район, Житомирська область)

про стягнення 95188,40 грн.

Позивачем пред'явлено позов про стягнення на його користь з відповідача 95188,40 грн., з яких: 72300,00грн. боргу за поставлений товар по договору купівлі-продажу №10/10 від 10.10.11; 4833,21грн. пені, 14026,20грн. інфляційних, 4028,99грн. річних.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про причину неявки суд не повідомив, про день розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення кореспонденції.

Таким чином, відповідач не скористався своїм правом наданим йому ст.22 ГПК України, бути присутнім у судовому засіданні та надати свої заперечення по суті позову.

Враховуючи те, що явка представників сторін в засідання суду обов'язковою не визнавалась, надання письмового відзиву відповідно до вимог ст.59 ГПК України є правом відповідача, а не його обов'язком, господарський суд вважає, що неявка відповідача, повідомленого належним чином, не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

10 жовтня 2011 року між Приватним підприємством "Новагрос" (позивач/ продавець) та Дочірнім підприємством "Агрофірма "Ян" Приватного підприємства "Ян" (відповідач/покупець) укладено договір купівлі-продажу № 10/10 , відповідно до якого продавець зобов'язувався продати, а покупець купити на умовах РСА олію гарбузи за ціною 160,00 грн. з ПДВ за 1 кг та у кількості відповідно до накладних (рахунків-фактур), які є невід'ємною частиною даного договору.

Пунктом 1.3. договору визначено, що умови оплати, ціна,кількість та асортимент товару, будуть встановлені за згодою сторін перед замовленням товару, і будуть відображатися у видатковій накладній (рахунку-фактурі).

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар в кількості 925кг на загальну суму 148000,00грн. (а.с.13-20), що підтверджується:

- видатковою накладною № РН-0000049 від 20 жовтня 2011 року на суму 60800 грн.;

- видатковою накладною № РН-0000051 від 31 жовтня 2011 року на суму 24000 грн.:

- видатковою накладною № РН-0000054 від 18 листопада 2011 року на суму 40000 грн.:

- видатковою накладною № РН -0000001 від 06 січня 2012 року на суму 23200 грн.

Відповідно до п. 4.3. Договору, оплата поставленого Товару здійснюється Покупцем на умовах 100% оплати протягом 10-ти банківських днів з дня постачання товару.

Відповідно до п. 8.1. Договору, Товар вважається прийнятим Покупцем згідно кількості, яка вказана у видаткових накладних.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, відповідач свої зобов'язання щодо оплати товару виконав частково, тобто сплатив позивачеві 75700,00грн., що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.21-27), внаслідок чого станом на день звернення позивача з позовом до суду та на час розгляду справи у суді перед позивачем існує заборгованість в сумі 72300,00грн. (148000-75700).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За нормами ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 72300,00грн. обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, позивач на підставі п.9.1 договору просить стягнути з відповідача пеню, що згідно розрахунку позивача становить 4833,21 грн.(а.с.8).

За нормами статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Суд, перевіривши розрахунок пені, вважає його правильним та таким, що підлягає задоволенню в заявленій сумі.

Відповідно до ст. ст.625 ч.2 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, розмір яких згідно розрахунку позивача обрахований за період з січня 2012 по листопад 2013 становить: 14026,20 грн. інфляційних та 4028,99 грн. 3% річних .

Щодо нарахування інфляційних та 3% річних, то задоволенню в обсязі нарахованому позивачем підлягає вимога про стягнення 4028,99 грн. 3% річних, оскільки остання є законною та відповідає обставинам справи.

Визначаючи порядок нарахування інфляційних втрат позивачем не було враховано дефляційні процеси за вказаний період.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

Якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок інфляційних (а.с.8), з урахуванням обставин даної справи, умов договору стосовно строків проведення розрахунків, а також рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ №62-97р від 03.04.1997р., господарський суд встановив, що нарахування інфляційних є неправомірним, оскільки за період нарахування інфляційних мали місце дефляційні процеси і індекс інфляції за вказаний період становить менше одиниці (менше 100%).

За ст.ст.627,629 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.525,526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином , відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Це положення кореспондується зі ст.193 ГК України, згідно якої об'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідач позов щодо підстав та предмету не оспорив, доказів сплати боргу не надав, у судове засідання не з'явився.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, в розмірі 81162,20грн., з яких: 72300,00грн. боргу, 4833,21грн. пені, 4028,99грн. річних. Вимога про стягнення 14026,20грн. інфляційних задоволенню не підлягає.

Витрати , пов'язані з оплатою судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог , оскільки він спонукав позивача звернутись з позовом до суду.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Агрофірма"Ян" Приватного підприємства "Ян" (13643, Житомирська область, Ружинський район, с.Немиринці, вул. Джержинського, буд.58; код ЄДРПОУ 30847917) на користь Приватного підприємства "Новагрос" (09000, Київська область, Сквирський район, м. Сквира,вул. Залізнична, 10, кв. 7; адреса для листування: 09025, Київська область, Сквирський район, с.Дуліцьке, вул. Леніна, буд. 234; код ЄДРПОУ 32452832) - 72300,00грн. боргу, 4833,21грн. пені, 4028,99грн. річних, 1623,25грн. витрат на оплату судового збору. .

3. Відмовити в позові в частині вимоги про стягнення 14026,20грн. інфляційних.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Тимошенко О. М.

Віддрукувати:

1- в справу

2-відповідачу (рек. з повідом.)