Рішення

від 14.03.2014 по справі 910/4115/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/4115/13 14.03.14

за позовом: Першого заступника прокурора Шевченківського району міста Києва, м.Київ в інтересах держави в особі Київської міської ради, м.Київ, ЄДРПОУ 31611584

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Транспортник», м.Київ, ЄДРПОУ 21514186

про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки

Головуючий суддя Любченко М.О.

Суддя Спичак М.О.

Суддя Цюкало Ю.В.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Конопля А.М. - по дов.

прокурор: Долгорук С.М. - по посв.

СУТЬ СПРАВИ:

Перший заступник прокурора Шевченківського району міста Києва, м.Київ в інтересах держави в особі Київської міської ради, м.Київ звернувся до господарського суду міста Києва із позовом (з урахуванням заяви №408 від 17.12.2013р.) до відповідача, Закритого акціонерного товариства «Транспортник», м.Київ, про:

- розірвання договору від 26.01.2004р. оренди земельної ділянки площею 3,4141 га, вартістю 8 424 627, 90грн., що знаходиться за адресою: вул.Дегтярівська, 25-а у Шевченківському районі міста Києва, кадастровий номер 8000000000:88:061:0038, укладеного між Київською міською радою та Закритим акціонерним товариством «Транспортник», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 26.01.2004р. за реєстровим №35 та зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 05.02.2004р. за №91-6-02212 в книзі записів державної реєстрації договорів;

- зобов'язання Закритого акціонерного товариства «Транспортник» повернути земельну ділянку, площею 3,4141 га, вартістю 8 424 627, 90 грн., що знаходиться за адресою: вул.Дегтярівська, 25-а у Шевченківському районі міста Києва, кадастровий номер 8000000000:88:061:0038, територіальній громаді м.Києва в особі Київської міської ради відповідно до умов повернення земельної ділянки орендодавцеві, встановлених договором оренди №91 6 02212.

В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на систематичне порушення відповідачем умов договору б/н від 26.01.2004р. оренди земельної ділянки в частині внесення орендної плати у встановленому розмірі та у передбачені строки.

Позивач в судове засідання 14.03.2014р., як і в попередні судові засідання, не з'явився, пояснень по суті позовних вимог прокурора не надав, своїм правом на участь у розгляді справи не скористався. Проте, за висновками суду, Київська міська рада була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи належним чином з огляду наявне в матеріалах справи поштове повідомлення №0103028525544.

Відповідач у відзивах б/н від 15.04.2013р. та письмових поясненнях б/н від 24.01.2014р.,б/н від 10.02.2014р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення з огляду відсутність будь яких підстав для розірвання договору.

У судовому засіданні 14.03.2014р. відповідачем наголошено, що у Публічного акціонерного товариства «Транспортник» відсутня заборгованість з орендної плати за спірним правочином.

Наразі, з огляду на неявку позивача в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Наразі, судом враховано, що позивач неодноразово зловживав правами, що передбачені чинним процесуальним законодавством, та жодного разу не виконав вимог ухвал господарського суду, що стало підставою для винесення 15.10.2013р. окремої ухвали у поряду ст.90 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, суд зазначає, що навіть після винесення окремої ухвали, позивачем вимоги суду так і не було виконано, витребуваних документів не представлено.

Незважаючи на відсутність позивача під час розгляду справи, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника позивача не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та відповідача, господарський суд встановив:

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із ст.ст.13, 41 Конституції України передбачено, що від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст.ст.142, 143 Основного Закону України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

За змістом ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, належить розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Статтею 116 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент передачі спірної земельної ділянки в користування відповідачу) визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

В силу ст.124 вказаного Кодексу України у відповідній редакції передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ч.1 ст.93 Земельного кодексу України та ст.1 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За приписами ч.1 ст.210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

При цьому, ст.ст.18, 20 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, дійсній на момент проведення державної реєстрації договору) встановлено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Згідно із ч.2 ст.125 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

За приписами ст.202 Земельного кодексу України (у редакції, яка діяла станом на час проведення реєстрації права на землю) державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель. Державний реєстр земель складається з двох частин: книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок; поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.

Виходячи зі змісту п.1.1 Положення про Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яке затверджено рішенням №182/342 від 19.12.2002р. позивача (в редакції, що діяла на момент проведення державної реєстрації договору), вказаний орган є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та згідно із законодавством виконує функції територіального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, є підзвітним та підконтрольним Київській міській раді та безпосередньо підпорядковується Київському міському голові. На зазначене управління покладено обов'язок стосовно організації видачі державних актів на право власності на землю і право користування землею, оформлення та видачі договорів оренди земельних ділянок та здійснення їх реєстрації .

Як встановлено судом, 29.05.2003р. Київською міською радою було прийнято рішення №486-2/646 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» щодо передачі Закритому акціонерному товариству «Транспортник» в короткострокову оренду на 5 років земельної ділянки площею 3,41 га для будівництва житлового комплексу на вул.Дегтярівській, 25-а у Шевченківському районі м.Києва за рахунок частини земель, відведених відповідно до рішень виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від №460/27 від 19.11.1945р. «Про поновлення відводу земдільниці в існуючих межах по Дегтярівській вулиці №15 в Жовтневому районі міста Києва під Автобазу Київського Облавтотресту БКАТ УРСР», від №1370 від 29.09.1964р. «Про додатковий відвод земельної ділянки Київському таксомоторному парку №1 під поширення автопарку», №376 від 13.03.1962р. «Про додатковий відвод земельної ділянки Таксомоторному парку №1 Київського міськуправління пасажирського автотранспорту під поширення території автопарку», №11 від 13.01.1965р. «Про відвод земельної ділянки Київському Міськуправлінню пасажирського автотранспорту під будівництво II поверхової споруди на 1000 автомашин таксі», №323 від 12.03.1966р. «Про відвод земельних ділянок підприємствам і організаціям міста під капітальну забудову».

Пунктом 34 вказаного рішення Київської міської ради було вирішено затвердити проект відведення земельної ділянки Закритому акціонерному товариству «Транспортник» для будівництва житлового комплексу на вул. Дегтярівській, 25-а у Шевченківському районі м.Києва.

На виконання вказаного рішення органу місцевого самоврядування, приймаючи до уваги приписи ч.1 ст.93 Земельного кодексу України, ст.ст.1, 13 Закону України «Про оренду землі», 26.01.2004р. між Київською міською радою (орендодавець) та Закритим акціонерним товариством «Транспортник» (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки. За змістом п.п.1.1, 1.3 правочину орендодавець на підставі п.34 рішення №486-2/646 від 29.05.2003р. Київської міської ради за актом приймання передачі передає, а орендар приймає в короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку. Об'єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками:

- місце розташування - вул.Дегтярівська, 25-а у Шевченківському районі м.Києва;

- розмір - 3,4141 га;

- цільове призначення - будівництво житлового комплексу;

- кадастровий номер - 8000000000:88:061:0038.

Передача земельної ділянки здійснюється за актом приймання-передачі об'єкта оренди в день державної реєстрації договору.

26.01.2004р. вказаний договір оренди земельної ділянки було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстровано в реєстрі за №35, 05.02.2004р. даний правочин було зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис за №91-6-00212 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Рішенням від 04.03.2008р. господарського суду м.Києва по справі №2/79 було визнано укладеною з моменту набрання чинності судового рішення угоду до спірного договору оренди земельної ділянки, якою внесено зміни до п.1.1 договору, а саме встановлено довгострокову оренду на 15 років.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що внаслідок укладання вказаного вище договору оренди та проведення відповідних реєстраційних дій відповідач став законним користувачем у розумінні норм ст.ст.116, 124, 126 Земельного кодексу України земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:061:0038 на умовах, які визначені спірною угодою.

Враховуючи принципи повного та всебічного дослідження всіх обставин справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради про розірвання договору оренди земельної ділянки є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. При цьому, суд виходив з наступного.

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

За приписами ст.2, 29 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до ст.ст.4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно ст.ст.33-34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона з допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст.32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Отже, до обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги входять, зокрема, факти, з яких вбачається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на порушення права позивача, на захист якого подано позов, або утверджують за собою право, яке належить позивачу тощо, тобто ті, які свідчать про те, що право позивача порушене або оспорюється. Зазначені обставини входять до підстав позову і підлягають дослідженню, оскільки, суд, приймаючи рішення, має встановити чи мають місце факти порушення чи оспорення суб'єктивного матеріального права, на захист якого подано позов.

Тобто, приймаючи до уваги викладені вище положення законодавства, при зверненні до суду з розглядуваним позовом, прокурором та позивачем, перш за все, повинно бути доведено факт порушення його речового права з боку відповідача.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У ст.206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За змістом ст.21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Судом встановлено, що права та обов'язки сторін, щодо здійснення орендної плати були встановлені в розділі 2 спірного договору оренди землі.

Зокрема, відповідно до п.п.2.1, 2.2 договору орендна плата за земельну ділянку становить платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою у грошовій формі. Річна орендна плата встановлюється у розмірі 1,5 відсотків від нормативної грошової оцінки.

У п.2.8 правочину визначено, що орендна плата вноситься орендарем за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом тридцяти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Згідно з довідкою №100 від 21.01.2004р. Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на час укладання спірного правочину, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становила 8 424 627,90 грн. Контроль за правильністю обчислення і справляння орендної плати здійснює районний податковий орган за місцем розташування земельної ділянки (п.п.2.11. 2.12 договору від 26.01.2004р.).

З п.4.5 договору оренди земельної ділянки вбачається, що орендар зобов'язаний своєчасно вносити орендну плату.

За твердженнями прокурора, відповідачем свої зобов'язання з внесення орендної плати належним чином не виконувались, що, на думку заявника, є належною та достатньою підставою для розірвання укладеного між позивачем та відповідачем договору оренди та стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідно до ч.1 ст.651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч.2 ст.651 Цивільного кодексу України).

За приписами ч.1 ст.32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

З норми п.«д» ст.141 Земельного кодексу України вбачається, що однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Пунктом 7.3 спірної угоди передбачено, що договір може бути розірвано за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Як вже зазначалось, відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі» та Господарського процесуального кодексу України, прокурором при зверненні до суду з вимогами про розірвання договору оренди землі повинен бути доведений факт порушення відповідачем умов укладеного правочину, невиконання або неналежне виконання відповідачем передбачених законом або договором обов'язків.

Виходячи зі змісту позовної заяви, прокурор в обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на істотне порушення Публічним акціонерним товариством «Транспортник» умов спірного договору оренди, а саме систематичне порушення орендарем обов'язку сплачувати орендну плату.

При цьому, за змістом п.2.23 Постанови №6 від 17.05.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», розглядаючи справи зі спорів про розірвання договору оренди з підстав заборгованості з орендної плати, потрібно мати на увазі, що згідно зі статтями 1, 13 Закону України «Про оренду землі» основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. Разом з тим доводи про наявність заборгованості з орендної плати мають підтверджуватися належними доказами, наприклад, довідкою, виданою державною податковою інспекцією про наявність (або відсутність) заборгованості за земельним податком та орендною платою.

Як встановлено судом, відповідно до довідок №239/9/186-28 від 24.01.2013р., №276/9/185-28 від 10.07.2013р. та №31/9/26-59-15-06-61 від 14.01.2014р. Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва Державної податкової служби, відповідачем з 02.03.2010р. плата за землю не вноситься, що стало підставою для облікування за останнім податкового боргу в сумі 1 354 552,04 грн.

Проте, як свідчать матеріали справи Публічне акціонерне товариство «Транспортник» звернулось до Міністерства доходів і зборів України, начальника Головного управління Міністерства доходів у м.Києві та начальника Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва з листом №164/Д від 12.12.2013р. та заявою б/н від 12.12.2013р. про розстрочку податкового боргу в сумі 10 130 612,63 грн., що виник, в тому числі, з договору б/н від 26.01.2004р. оренди земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:061:0038.

Рішенням №1 від 24.01.2014р. Міністерства доходів і зборів України Публічному акціонерному товариству «Транспортник» надано розстрочку сплати податкового боргу до 15.12.2014р.

30.01.2014р. між відповідачем та Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві. було укладено договір №2 про розстрочення податкового боргу, відповідно до якого Державна податкова інспекція надає відповідачу розстрочення сплати податкового боргу по орендній оплаті на загальну суму 10 130 612,63 грн. під проценти строком з 24.01.2014п. по 15.12.2014р.

Наразі, довідкою №2345/10/26-59-25-01-12 від 25.02.2014р. Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва підтверджується відсутність на теперішній час заборгованості відповідача за спірним правочином.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, за висновками суду, підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки на даний момент відсутні.

Крім того, судом також приймається до уваги наявність у період з 02.03.2010р. по 2012р. спорів щодо розміру заборгованості з орендної плати, що підтверджується наявними в матеріалах справи судовими рішеннями по справах №2а-12501/11/2670, №826/808/13-а та №2а-1054/12/2670.

Судом також враховано знаходження у той час Публічного акціонерного товариства «Транспортник» в процедурі банкрутства, про що свідчать ухвали господарського суду 29.11.2012р. та від 15.08.2013р. по справі №5011-28/16878-2012.

При цьому, за висновками суду, розірвання спірного договору призведе до порушення прав територіальної громади, оскільки Публічне акціонерне товариство «Транспортник» буде на безкоштовній основі користуватись земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:88:061:0038, з огляду на те, що на вказаній ділянці знаходиться об'єкт незавершеного будівництва, а саме житловий комплекс, що підтверджується висновком №DS/1307-22 від 12.08.2013р. Київського бюро судових експертиз та досліджень «Константа».

Судом враховано, що ефективне використання земельних ділянок є основою динамічного розвитку адміністративно-територіальної одиниці, а орендна плата за землю, в свою чергу, є одним з основних джерел наповнення місцевого бюджету.

Тобто, за висновками суду, внаслідок розірвання договору б/н від 26.01.2004р. можуть настати негативні наслідки для Київської міської ради та територіальної громади, в інтересах якої діє позивач, а саме у вигляді ненадходження до місцевого бюджету грошових коштів за користування земельною ділянкою, на якій розташовується об'єкт незавершеного будівництва.

За таких обставин, враховуючи приписи чинного законодавства щодо порядку та підстав розірвання договору оренди земельної ділянки, приймаючи до уваги позицію Вищого господарського суду стосовно розглядуваної категорії спорів, з огляду на наявність в матеріалах справи доказів відсутності у орендаря заборгованості з орендної плати за договором б/н від 26.01.2004р. на теперішній час, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Першого заступника прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради про розірвання договору оренди земельної ділянки площею 3,4141 га, вартістю 8 424 627,90 грн., що знаходиться за адресою: вул.Дегтярівська, 25-а у Шевченківському районі міста Києва, кадастровий номер 8000000000:88:061:0038, укладеного 26.01.2004р. між Київською міською радою та Закритим акціонерним товариством «Транспортник», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 26.01.2004р. за реєстровим №35 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 05.02.2004р. за №91-6-02212 в низі записів державної реєстрації договорів не підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про зобов'язання Публічного акціонерного товариства «Транспортник» повернути земельну ділянку, площею 3,4141 га, вартістю 8 424 627,90 грн., що знаходиться за адресою: вул.Дегтярівська, 25-а у Шевченківському районі міста Києва, територіальній громаді м.Києва в особі Київської міської раді відповідно до умов повернення земельної ділянки орендодавцеві, встановлених договором оренди №91 6 02212, суд зазначає наступне.

За приписами ст.34 Закону України «Про оренду землі» орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором у разі припинення або розірвання договору оренди землі.

За змістом п.п.4.5, 5.2, 75 договору б/н від 26.01.2004р. орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах повернення, що передбачені укладеним між сторонами правочином, у разі припинення чи розірвання договору.

Отже, з наведеного вище вбачається, що підставою для повернення земельної ділянки, переданої у користування відповідача за договором б/н від 26.01.2004р., є настання одного з юридичних фактів, а саме, розірвання або припинення правочину.

Наразі, судом відповідно до витягу з бази даних міського земельного кадастру станом на 18.01.2013р. встановлено, що у відповідача право користування земельною ділянкою за спірним правочином припиняється лише 05.02.2019р. (з урахуванням внесення змін до договору в частині строку його дії).

За таких обставин, з огляду на приписи чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору стосовно порядку повернення земельної ділянки орендарю, враховуючи наведені вище висновки господарського суду про відсутність підстав для розірвання договору б/н від 26.01.2004р., за яким спірну земельну ділянку було передано у користування відповідача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про зобов'язання Публічного акціонерного товариства «Транспортник» повернути земельну ділянку, площею 3,4141 га, вартістю 8 424 627, 90грн., що знаходиться за адресою: вул.Дегтярівська, 25-а у Шевченківському районі міста Києва, кадастровий номер 8000000000:88:061:0038, територіальній громаді м.Києва в особі Київської міської ради є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Клопотання б/н від 15.04.2013р., б/н від 30.04.2013р., б/н від 17.12.2013р. Публічного акціонерного товариства «Транспортник» про зупинення провадження у справі до розгляду адміністративним судом справ щодо стягнення заборгованості відповідача з орендної плати залишені без задоволення з огляду на таке.

Господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Отже, закон пов'язує можливість зупинення розгляду справи саме з фактом неможливості її розгляду до вирішення пов'язаної з нею справою.

Проте, судові рішення, на які посилається відповідач, набули законної сили та на даний час містяться у матеріалах справи, а отже це фактично свідчить про відсутність підстав для зупинення провадження по розглядуваній справі.

Інших підстав для вчинення наведеної процесуальної дії, що відповідала б приписам ст.79 Господарського процесуального кодексу України, сторонами не повідомлено, а судом не встановлено.

Відповідно до п.4.6 Постанови №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повної або часткової відмови в позові стягує судовий збір з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

За таких обставин, судовий збір підлягає стягненню з позивача на користь Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позову Першого заступника прокурора Шевченківського району міста Києва, м.Київ в інтересах держави в особі Київської міської ради, м.Київ до Публічного акціонерного товариства «Транспортник», м.Київ, про розірвання договору оренди земельної ділянки, площею 3,4141 га, вартістю 8 424 627, 90 грн., що знаходиться за адресою: вул.Дегтярівська, 25-а у Шевченківському районі міста Києва, кадастровий номер 8000000000:88:061:0038, укладеного 26.01.2004р. між Київською міською радою та Закритим акціонерним товариством «Транспортник», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 26.01.2004р. за реєстровим №35 та зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 05.02.2004р. за №91-6-02212 в книзі записів державної реєстрації договорів; зобов'язання Публічного акціонерного товариства «Транспортник» повернути земельну ділянку, площею 3,4141 га, вартістю 8 424 627, 90грн., що знаходиться за адресою: вул.Дегтярівська, 25-а у Шевченківському районі міста Києва, кадастровий номер 8000000000:88:061:0038, територіальній громаді м.Києва в особі Київської міської ради відповідно до умов повернення земельної ділянки орендодавцеві, встановлених договором оренди №91 6 02212.

Стягнути з Київської міської ради (01044, м.Київ, Шевченківський район, вул.Хрещатик, буд.36, ЄДРПОУ 22883141) на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 3 441 грн.

У судовому засіданні 14.03.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 19.03.2014р.

Головуючий суддя М.О. Любченко

Суддя О.М.Спичак

Суддя Ю.В.Цюкало