Рішення

від 18.03.2014 по справі 905/692/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.03.2014 Справа № 905/692/14 Господарський суд Донецької області, у складі судді Огороднік Д.М., при секретарі судового засідання Коровіній І.С. розглянувши матеріали

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Аквавит" до відповідачівТовариства з обмеженою відповідальністю "АМК-Рітейл" про стягнення 4730,23 грн. Представники сторін: від позивача: від відповідача: Малєєв С.В. - представник за довіреністю; не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквавит" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АМК-Рітейл" про стягнення 4730,23 грн., у тому числі основний борг у розмірі 3997,28грн., пеня у розмірі 587,09грн., 3% річних у розмірі 126,22грн., інфляційні втрати у розмірі 19,64грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконав умови договору поставки №405-ДОН від 09.06.2012 в частині своєчасної та повної сплати вартості переданого відповідачу товару, у зв'язку з чим заборгованість відповідача становить 3997,28грн.

На підтвердження вказаних обставин, позивач надав належним чином завірені копії: договору поставки №405-ДОН від 09.06.2012; видаткових накладних №6 від 01.10.2012, №1024 від 07.11.2012, №1782 від 12.11.2012, №1790 від 12.11.2012, №5525 від 29.11.2012, №5526 від 29.11.2012, №4594 від 25.12.2012, №5519 від 27.12.2012, №5520 від 27.12.2012, №2564 від 18.01.2013; довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей б\н від 04.11.2012, №01.12.2012, від 01.01.2013; банківських виписок.

В судове засідання призначене на 18.03.2014 позивач з'явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач відзив на позов не надав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив. Ухвали суду були надіслані на адресу відповідача зазначену в позовній заяві та в державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців. За таких обставин, відповідач про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. З урахуванням належного повідомлення про час та місце проведення судового розгляду обох сторін, судом забезпечено сторонам рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів та здійсненні інших процесуальних прав, з врахуванням наведеного, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин та вирішення спору по суті, згідно ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України.

Представник позивача клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляв, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши його пояснення позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

09.06.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аквавит", як постачальником (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АМК-Рітейл", як покупцем (відповідач) підписаний договір поставки №405-ДОН.

Згідно п.2.1 договору постачальник зобов'язується передавати у власність покупця, а покупець приймати та оплачувати на умовах і у порядку, визначених цим договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними у накладних, які є невід'ємною частиною даного договору.

Поставка товару на склад покупця (адреса місця призначення узгоджується у замовленні) здійснюється транспортом постачальника та за рахунок постачальника на умовах DDP (Инкотермс 2000) (п. 2.2 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору ціни на товар вказуються у накладних на товар, які є невід'ємною частиною цього договору. Оплата здійснюється в національній валюті України виключно у формі безготівкових розрахунків.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що покупець зобов'язаний оплачувати кожну партію переданого постачальником товару не пізніше 30 (тридцяти) днів з дати її поставки, постачальник має право в односторонньому порядку змінити строк оплати, попередньо повідомивши покупця за 7 (сім) календарних днів.

Згідно п. 8.1 договору, даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 28 лютого 2013. Якщо жодна сторона не повідомить іншу за один місяць до дати закінчення строку дії договору, він вважається пролонгованим на наступний рік на тих самих умовах.

Договір підписаний сторонами, скріплений їх печатками та міститься в матеріалах справи.

На виконання умов договору, позивач передав відповідачу товар на загальну суму 4431,60грн. з урахуванням ПДВ, що підтверджується видатковими накладними №6 від 01.10.2012 на загальну суму 539,70грн., №1024 від 07.11.2012 на загальну суму 531,24грн., №1782 від 12.11.2012 на загальну суму 449,46грн., №1790 від 12.11.2012 на загальну суму 416,04грн., №5525 від 29.11.2012 на загальну суму 187,44грн., №5526 від 29.11.2012 на загальну суму 289,44грн., №4594 від 25.12.2012 на загальну суму 594,66грн., №5519 від 27.12.2012 на суму 520,62грн., №5520 від 27.12.2012 на суму 107,82грн., №2564 від 18.01.2013 на загальну 795,24грн., копія якої міститься в матеріалах справи.

Судом відмічається, що позивачем надані копії видаткових накладних неналежної якості, оскільки не вбачається загальна сума вартості товару по накладним. Тому при вирішенні даного спору, судом перевірена вірність зазначених позивачем відомостей у акті звірки шляхом перемноження кількості товару на його вартість, визначивши при цьому загальну суму поставки.

Поставлений згідно вищезазначених накладних товар на підставі довіреностей б\н від 04.11.2012, №01.12.2012, від 01.01.2013 на отримання товарно-матеріальних цінностей з боку відповідача прийнято уповноваженою особою, що підтверджується підписом останньої на вказаних накладних.

З представлених накладних вбачається, що вони підписані обома сторонами без жодних зауважень, містять всі необхідні відомості про товар, а також містять відомості про фактичне отримання товару. Тобто, за своїми ознаками такі накладні є підтвердженням передачі позивачем та приймання відповідачем спірного товару.

Відповідачем жодних заперечень щодо отримання товару від позивача на підставі договору, не надано.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що поставка товару позивачем відповідачу на підставі вищевказаних накладних здійснювались на виконання договору поставки №405-ДОН від 09.06.2012.

Оскільки відповідачем отримано товар, відповідно до вищезазначених накладних, у позивача без будь-яких зауважень, оплата повинна здійснюватись в терміни, передбачені сторонами у договорі.

Оцінивши зміст зазначеної угоди, з якої виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм ст. 712 Цивільного кодексу України та ст.ст. 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (ст.ст. 655-697 Цивільного кодексу України).

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

Як визначено положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як роз'яснено у п.п.1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що - якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Відповідач, умови п. 4.2 у повному обсязі не виконав, а саме не перерахував позивачу протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару кошти у розмірі 3997,28грн.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що відповідно до умов договору позивачем було здійснено поставку товару відповідачу, вартість якого останній не оплатив, станом на теперішній час заборгованість становить 3997,28грн.

Відповідачем не надано жодних доказів в підтвердження перерахування відповідачу коштів у розмірі 3997,28грн., а матеріали справи таких не містять.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3997,28грн грн. суми основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, позивач на підставі п. 6.6 договору просить стягнути з відповідача пеню за період з 01.11.2012 по 28.01.2014 у розмірі 587,09грн.

Відповідно до п. 6.6 договору у випадку порушення покупцем строків, визначених п.4.2 договору, покупець оплачує постачальникові неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення. Сторони домовилися про те, що неустойка за порушення покупцем строків вказаних в п. 4.2 договору нараховується та сплачується за весь період невиконання або неналежного виконання покупцем своїх зобов'язань включаючи день повного розрахунку за поставлений товар.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання;

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи погоджені між сторонами умови щодо строку нарахування пені за весь період невиконання або неналежного виконання покупцем своїх зобов'язань включаючи день повного розрахунку за поставлений товар, суд вважає правомірними вимоги про стягнення пені понад шість місяців.

Перевіривши розрахунок пені позивача, суд визнає його не вірним, оскільки позивачем не враховано, фактичну кількість днів у 2012 році.

За розрахунком суду, розмірі пені становить 587,02грн., який і підлягає задоволенню.

Враховуючи несвоєчасну оплату відповідачем отриманого товару, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період з 01.11.2012 по 28.01.2014 у розмірі 126,22грн. та інфляційні втрати за період з листопада 2012 по грудень 2013 у розмірі 19,64грн.

Матеріалами справи доведено, що строки виконання грошового зобов'язання відповідачем порушені, так як до пред'явлення позивачем позову щодо стягнення 3% річних фактично залишилось невиконаним грошове зобов'язання відповідача перед позивачем.

Стаття 625 Цивільного кодексу України не звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, за вимогою кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних позивача, суд визнає його не вірним, оскільки позивачем не враховано, фактичну кількість днів у 2012 році.

За розрахунком суду, розмірі 3% річних становить 126,21грн., який і підлягає задоволенню.

Перевіривши розрахунок позивача інфляційних втрат за період прострочення з листопада 2012 по грудень 2013, суд визнає його не вірним з наступних підстав.

Рекомендаціями Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачається, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць, тому сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу за будь-який період необхідно щомісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права").

З таких обставин, з урахуванням вищевказаних рекомендацій, розрахунок інфляційних втрат повинен бути здійснений з урахуванням періоду прострочення шляхом перемноження усіх індексів інфляцій за вказаний період у тому числі з урахуванням дефляції.

За розрахунком суду, розмір інфляційних втрат становить 19,50грн. за період з листопада 2012 по грудень 2013, який і підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Беручи до уваги викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АМК-Рітейл" (83048, м.Донецьк, вул. Челюскінців, буд. 202А, кім. 27В, код ЄДРПОУ 38220839 з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквавит" (79083, м.Дніпропетровськ, вул.Собінова, 1, код ЄДРПОУ 36841030) суму основного боргу у розмірі 3997 (три тисячі дев'ятсот дев'яносто сім) грн. 28 коп., пеню у розмірі 587 (п'ятсот вісімдесят сім) грн. 02коп., 3% річних у розмірі 126 (сто двадцять шість) грн. 21 коп., інфляційні втрати у розмірі 19 (дев'ятнадцять) грн. 50 коп., судовий збір у розмірі 1826 (одна тисяча вісімсот двадцять шість) грн. 91 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення повного рішення та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя Д.М. Огороднік

Дата складення повного рішення 19.03.2014.