Рішення

від 20.03.2014 по справі 905/552/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20.03.2014 Справа № 905/552/14

Суддя господарського суду Донецької області Тоцький С.В.

при секретарі судового засідання Асмановій Е.Е.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Рівне

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроекспрес пошта», м. Донецьк

про стягнення 21529,44грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився ;

від відповідача: не з'явився ;

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов, Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, м. Рівне, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроекспрес пошта», м. Донецьк про стягнення заборгованості в сумі 17898,72грн., пені в сумі 3129,91грн. та 3% річних в сумі 500,81грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до умов укладеного договору оренди нежитлового приміщення №1 від 01.01.2012р., з урахуванням змін внесених додатковими угодами, відповідач взяв на себе зобов'язання щодо сплати орендної плати та плати за комунальні послуги, однак у встановлений строк та належним чином його не виконав, у результаті чого за відповідачем утворилася заборгованість в сумі 17898,72грн., що стало підставою для нарахування пені в сумі 3129,91грн. та 3% річних в сумі 500,81грн.

В клопотанні від 12.03.2014р. позивач з урахуванням вимог ч. 6 ст.232 ГК України перерахував суму пені та зменшив її розмір до 1450,24грн. Розглянувши дане клопотання суд дійшов висновку, що воно відповідає приписам ст. 22 ГПК України та приймається судом до розгляду як заява про зменшення розміру позовних вимог. Враховуючи вищевикладене, судом розглядаються вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 17898,72грн., пені в сумі 1450,24грн. та 3% річних в сумі 500,81грн.

Клопотанням від 12.03.2014р. позивач позовні вимоги з урахуванням додаткових пояснень підтримує та просить суд справу розглянути без участі позивача.

Відповідач у судові засідання не з'являвся, відзив на позовну заяву не надав. Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 07.03.2014р. відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Євроекспрес пошта» зареєстрований за адресою: 83058, м. Донецьк, вул. Лівобережна, 94. Саме за цією адресою, яка зазначену у витягу та у позові судом були надіслані ухвали про порушення провадження та про відкладення розгляду справи., однак конверт, у якому були надіслані процесуальні документи відповідачу, повернувся на адресу суду із довідкою поштового відділення, у якій зазначена причина повернення: «за зазначеною адресою не мешкає».

В силу ст.1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (далі Закон) Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців це автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Згідно ст.16 Закону Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Статтею 18 Закону встановлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Крім того, за приписами абз.3 п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Крім того судом додатково були надіслані процесуальні документи на адресу відповідача, яка зазначена ним у договорі оренди нежитлового приміщення, а саме: м. Київ, вул. Полярна, 20. З даної адреси товариства на адресу суду повернулися повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про отримання їх представником відповідача.

Тобто відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, однак у судове засідання не з'явився, свого представника не направив, відзив на позовну заяву не надав, своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався.

При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Відтак відповідно до положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України, справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Також за приписами п.3.9.2. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд встановив :

Між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євроекспрес пошта» (Орендар) 01 січня 2012р. був укладений договір оренди нежитлового приміщення №1, за умовами якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно: складське приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 287,25кв.м.

Відповідно до умов п.3.1. договору строк оренди становить з 01.01.2012р. по 31.12.2012р. Відлік строку оренди приміщення починався з моменту фактичного передання приміщення в користування Орендарю, що фіксується підписанням повноваженими представниками сторін відповідного акту приймання-передачі приміщення(п. 3.2. договору).

За п.4.1. договору за оренду приміщення орендар сплачує орендну плату, яка становить 7000,00грн. в календарний місяць без ПДВ згідно з чинним законодавством.

Пунктом 4.3. договору встановлено, що орендна плата перераховується Орендарем на поточний рахунок Орендодавця, щомісячно в строк на підставі виставлених Орендодавцем рахунків до 15 числа поточного місяця. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції на індекс інфляції за попередній місяць, який визначається Мінстатом. (п. 4.6. договору.)

Відповідно до п.6.4. договору Орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно та в повному обсязі. У випадку невиконання цього обов'язку Орендодавець має право виставити, а Орендар повинен сплатити пеню в розмірі подвійної ставки НБУ від розміру місячної орендної плати за кожен день прострочення, передбаченої п. 4.1. цього договору.

Крім того, відповідно до умов п.6.7. договору Орендар зобов'язався сплачувати за споживання комунальних послуг (водопостачання, електрична енергія, телекомунікаційний зв'язок, вивіз сміття) технічне обслуговування інженерних мереж за домовленістю сторін та відшкодування земельного податку на підставі рахунків виставлених Орендодавцем.

Згідно п.7.4. договору за порушення строків сплати орендної плати Орендар сплачує за вимогою Орендодавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру місячно орендної за кожен день прострочення.

Договір підписано обома сторонами та скріплено печатками підприємств.

До укладеного договору 01.01.2012р. між сторонами був складений та підписаний акт приймання-передачі нежитлового складського приміщення, загальною площею 287,25кв.м., за адресою: м. Рівне, вул. Дворецькі, 123а.

Додатковою угодою від 31.12.2012р. сторонами був продовжений строк оренди до 31.03.2013р. та зазначено в п. 2 додаткової угоди, що 01.04.2013р. орендар повертає орендоване приміщення Орендодавцю, про що сторони підписують акт приймання-передачі.

За надані за договором оренди нежитлового приміщення №1 від 01.01.2012р. послуги у період з січня 2013р. по березень 2013р. позивачем були виставлені до оплати наступні рахунки: рахунок №2 від 10.02.2013р. на суму 8141,42грн., рахунок №3 від 06.03.2013р. на суму 7967,16грн. та рахунок №4 від 06.03.2013р. на суму 1790,14грн.

27 березня 2013р. відповідачем був наданий гарантійний лист №37, в якому він зобов'язався заборгованість за лютий 2013р. в сумі 8141,42грн. та заборгованість за березень 2013р. в сумі 7967,16грн. погасити до 31.04.2013р.

У зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди нежитлового приміщення у період з січня 2013р. по березень 2013р. позивачем на його адресу був надісланий лист з вимогою сплатити заборгованість за оренду в сумі 14000,00грн., пеню в сумі 1811,60грн., 3% річних в сумі 378,00грн. та заборгованість за комунальні послуги в сумі 3898,72грн. Даний лист-вимога був отриманий відповідачем 19.09.2013р., що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення.

За розрахунком позивача (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) у зв'язку із невиконанням відповідачем умов договору оренди нежитлового приміщення №1 від 01.01.2012р. за останнім утворилася заборгованість, яка на момент звернення до суду із позовом складає 17898,72грн., що стало підставою для нарахування пені в сумі 1450,24грн. та 3% річних в сумі 500,81грн.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Згідно вимог передбачених ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, відповідно до приписів частини 1 ст.12 ЦК України.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, згідно вимог передбачених ст.13 ЦК України.

Згідно з положеннями ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи судового захисту цивільних прав та інтересів встановлені статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 ГК України, цими нормами встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України , зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною першою статті 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно вимог частини 2 статті 11 ЦК України та ст.174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

В силу вимог передбачених ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з положеннями статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч.1 ст.761 ЦК України).

За приписами частини другої статті 762 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 285 Господарського кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до вимог передбачених статтею 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Частиною п'ятою статті 762 Цивільного кодексу України встановлено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором, що співпадає з умовами п.4.7. договору, в якому передбачено, що орендна плата вноситься до 15-го числа поточного місяця.

Отже, встановивши факт невиконання відповідачем зобов'язання по своєчасному і в повному обсязі по внесенню орендної плати, господарський суд дійшов ґрунтовного висновку про стягнення заборгованості по орендній платі.

Як вбачається із матеріалів справи відповідач свої зобов'язання за договором оренди нежитлового приміщення №1 від 01.01.2012р. належним чином не виконав, орендну плату та плату за комунальні послуги за період з січня 2013р. по березень 2013р. сплатив не в повному обсязі, у зв'язку із чим за відповідачем утворилася заборгованість в сумі 17898,72грн., що підтверджується матеріалами справи.

Будь-яких документів у підтвердження відсутності заборгованості відповідачем надано не було, таким чином вимоги позивача про стягнення заборгованості за оренду приміщення та за надані комунальні послуги в сумі 17898,72грн. є доведеними, обґрунтованими матеріалами справи, а також такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 500,81грн. за період прострочення сплати орендного платежу суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог частини 2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних суд дійшов висновку, що він є арифметично невірним та за розрахунком суду складає 485,07грн.

Таким чином, вимоги позивача щодо застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов'язання у вигляді 3% річних за прострочення виконання грошових зобов'язань в сумі 500,81грн. підлягають задоволенню частково в сумі 485,07грн.

Щодо стягнення пені в сумі 1450,24грн. за прострочення сплати орендної плати на підставі умов п. 7.4 договору оренди суд зазначає наступне:

Згідно з ч.2 ст.193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення міститься у ст.611 ЦК України, відповідно до якої у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Приписами п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р.«Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 ст.549 ЦК України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі -сплата неустойки, що узгоджується із ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення закріплені і в ст.ст.216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст.218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Перевіривши розрахунок пені суд дійшов висновку, що він є арифметично невірним та необґрунтованим, оскільки за умовами пунктів 4.3. та 7.4. договору оренди нежитлового приміщення №1 від 01.01.2012р. пеня нараховується за порушення строків оплати саме орендної плати. Як вбачається із наданого позивачем розрахунку пені вона нарахована на оренду плату та на комунальні послуг. Таким чином, за розрахунком суду здійсненим тільки на суму орендної плати задоволенню підлягає пеня у розмірі 1008,74грн.

Відповідно до вимог передбачених пунктом 4 частини 3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є - змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 4-3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Під час розгляду зазначеної справи відповідачем не спростовано вимоги, які викладено у позовній заяви, крім того відповідачем надано позивачу гарантійний лист №37, в якому він зобов'язувався заборгованість за лютий 2013р. в сумі 8141,42грн. та заборгованість за березень 2013р. в сумі 7967,16грн. погасити у строк до 31.04.2013р.

Згідно вимог передбачених ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтями 33, 34 ГПК України встановлено, що кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до приписів ст.36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до вимог передбачених ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги належним чином доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

На підставі вимог передбачених ст.129 Конституції України, п.3.9.1., п.3.9.2., Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», п.2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», ст.ст.11-16, 202, 509, 530, 546, 549, 550, 598, 599, 610-612, 625-627, 629, 632, 759, 761, 762 Цивільного кодексу України, ст.ст.20, 67, 173, 174, 193, 216-218, 230, 232, 285 Господарського кодексу України та керуючись ст.ст.1, 2, 4-2, 4-3, 4-6, 12, 15, 20, 22, 28, 32-34, 36, 43, 49, 75, 77, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Рівне до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроекспрес пошта», м. Донецьк про стягнення заборгованості в сумі 17898,72грн., пені в сумі 1450,24грн. та 3% річних в сумі 500,81грн., задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроекспрес пошта» (83058, м. Донецьк, вул. Лівобережна, буд. 94, п/р №26003301008172 в ВАТ БГ Банк, м. Київ, МФО 320995, код ЄДРПОУ 36241574) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (33028, АДРЕСА_1, п/р НОМЕР_1 в АТ «Ерсте Банк» м. Київ, МФО 380009, ідент. НОМЕР_2) заборгованість в сумі 17898,72грн., пеню в сумі 1008,74грн. та 3% річних в сумі 485,07грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроекспрес пошта» (83058, м. Донецьк, вул. Лівобережна, буд. 94, п/р №26003301008172 в ВАТ БГ Банк, м. Київ, МФО 320995, код ЄДРПОУ 36241574) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (33028, АДРЕСА_1, п/р НОМЕР_1 в АТ «Ерсте Банк» м. Київ, МФО 380009, ідент. НОМЕР_2) витрати по сплаті судового збору в сумі 1784,98грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 21.03.2014р.

Суддя С.В. Тоцький