Рішення

від 17.03.2014 по справі 906/246/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "17" березня 2014 р. Справа № 906/246/14

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - паспорт НОМЕР_3 від 24.08.2010;

від відповідача: Зальотін О.О. - довіреність №26/02/14 від 26.02.2014

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м.Кам'янець-Подільський, Хмельницька область)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпродукт Логістикс" (м.Житомир)

про стягнення 3234,93 грн.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 3234,93грн., з яких: 3000,00грн. основного боргу, 84,33грн. 3% річних та 150,60грн. інфляційних.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Подав клопотання про долучення до матеріалів справи копії витягу з ЄДРПОУ та довідки про стан заборгованості від 17.03.2014 (а.с. 19-21). Вказане клопотання судом задоволено.

Представник відповідача позов заперечив, подав клопотання, яке було задоволено судом, про долучення до матеріалів справи документів (а.с. 22-31). Усно підтвердив, що перевезення дійсно виконані, однак позивачем, всупереч умовам Договору-заявки, не було надано оригіналів ТТН у двох примірниках. Зауважив, що відповідач виступав посередником між перевізником та замовником. Пояснив заперечення проти позову тим, що з ним розрахунки замовником не проведено.

Позивач заперечив щодо тверджень представника відповідача стосовно необхідності надання ним двох оригіналів ТТН, оскільки в переліку обов'язків перевізника, визначених п. 3.1.6. Договору-заявки передбачено надати один примірник товарно-транспортної накладної.

У відповідності до ст.75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній документами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначив позивач та вбачається з матеріалів справи, 04.02.2013 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (позивач, перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрпродукт Логістикс" (відповідач, експедитор) укладено Договір-заявку ( надалі Договір (а.с. 9)), за умовами якого позивач зобов'язався виконати належним чином доставку вантажу автомобільним транспортом, а відповідач зобов'язався своєчасно розрахуватися за надані послуги.

Позивач вказує, що на виконання умов вищевказаного Договору, 05.02.2013 ним було прийнято до перевезення вантаж за маршрутом м. Борщів (Тернопільська обл.) - м. Житомир транспортним засобом ВХ8067АО. Пояснює, що 06.02.2013 вантаж був розвантажений у м. Житомирі за вказаною у документах адресою.

За вказаного, вважає, що ним було належним чином виконано умови вищевказаної заявки без будь-яких претензій відповідача.

Також пояснює, що відповідно до умов Договору, 19.02.2013 ним було надіслано на адресу відповідача, а останнім отримано оригінали документів на вантаж з мокрими печатками та підписами вантажоодержувача, а саме: - оригінали товарно-транспортної накладної, рахунку-фактури №0000006, два примірники Акту №ОУ-0000006 здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкову накладну.

Зауважує, що в березні 2013 відповідачем було повернуто позивачу примірник Акту №ОУ-0000006 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 06.02.2013 із підписом відповідача та зазначенням, що у останнього претензій щодо виконання вищезазначеної послуги перевезення відсутні.

Однак, як вказує позивач, в обумовлені Договором-заявкою строки розрахунки проведено не було, тому станом на час звернення до суду заборгованість відповідача склала 3000,00грн.

За непроведення розрахунків, позивач нарахував до стягнення з відповідача 84,33грн. 3% річних та 150,60грн. інфляційних.

Відповідач письмового відзиву на позовну заяву та доказів проведення розрахунків не надав. Його представник у судовому засіданні щодо зазначених у позовній заяві обставин не заперечував.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, врахувавши пояснення представників сторін, проаналізувавши приписи законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позову, враховуючи наступне.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

За ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, відносини між сторонами грунтуються на укладеному між ними Договорі-заявці від 04.02.2013, в процесі виконання якого і виник спір.

Статтею 909 Цивільного кодексу України та статтею 307 Господарського кодексу України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Матеріалами справи підтверджено, що позивач умови Договору виконав у повному обсязі та належним чином, надавши відповідачу послуги з вантажних перевезень по маршруту Борщів-Житомир на суму 3000,00грн., які відповідачем, згідно акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) були прийняті без зауважень та заперечень, що було підтверджено представником відповідача у судовому засіданні.

Згідно ст. 916 ЦК України, за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Розділом 5 Договору-заяви від 04.02.2013 сторони визначили, що оплата наданих послуг здійснюється шляхом перерахування на розрахунковий рахунок перевізника в строк не пізніше 5 банківських днів з моменту оплати Експедитору винагороди безпосереднім замовником рейсу та отримання Експедитором від перевізника повного покету належним чином оформлених документів, передбачених п. 3.1.5, 3.1.6. даного Договору-заявки. Не надання зазначених документів або/та неналежне їх оформлення дає експедитору право відмовити в оплаті перевезення до моменту надання належним чином оформлених документів без сплати за це будь-яких штрафних санкцій, інфляції та трьох відсотків річних.

Судом було встановлено (а.с.31) та підтверджено представником відповідача, що останній отримав зазначені у п.п. 3.1.5, 3.1.6 документи 21.02.2013, тому, у відповідності до Договору - заявки від 04.02.2014, він повинен був оплатити надані послуги до 01.03.2013 (21.02.12р. + 5 банківських днів).

При цьому, враховуючи заперечення відповідача щодо ненадання позивачем ТТН у двох екземплярах, слід зауважити, що жодним пунктом Договору, у тому числі і п.п. 3.1.5, 3.1.6, не встановлено такого обов'язку для перевізника (позивача), відповідно не встановлено і жодних наслідків невиконання таких дій.

Водночас, враховуючи, що у п.5 Договору сторони визначили строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг також з вказівкою на факт оплати експедитору винагороди безпосереднім замовником рейсу, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Тобто вказана норма передбачає як безпосереднє встановлення у зобов'язанні строку (терміну) його виконання, так і визначення цього строку, зокрема, вказівкою на певну подію, яка неминуче має настати.

Однак, обставини, визначені у п. 5 Договору-заявки, не можуть бути визнані подією, що неминуче має настати, оскільки залежать від суб'єктивної поведінки визначеної в договорі третьої особи (замовника) та інших об'єктивних факторів.

Слід також зазначити, що у відповідності до ч.1 ст. 511 ЦК України, зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

При цьому, за ч.ч. 1,2 ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність у боржника необхідних коштів.

Тобто, оскільки Договором-заявкою від 04.02.2013 на перевезення вантажу сторони конкретно визначили строки оплати, остання має бути здійснена саме у вказані строки.

Всупереч вищенаведеному, відповідач розрахунки за надані послуги у зазначені строки не провів.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 3000,00грн. основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується 3% річних, то приписами ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача (а.с. 8) 3% річних у розмірі 84,33грн. останнім нараховано за період з 01.03.2013 по 05.02.2014.

Перевіривши вищевказаний розрахунок, суд дійшов висновку, що річні в сумі 84,33грн. нараховані позивачем обґрунтовано та вірно, тому позовні вимоги в цій частині також є правомірними.

Стосовно стягнення інфляційних нарахувань слід зазначити, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007 р., № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

Як зазначено у абз.3 п.3.2. постанови Пленуму Вищого господарського Суду України №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013, в розрахунок інфляційних мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція)

З розрахунку позивача (а.с. 7) вбачається, що інфляційні останнім нараховано за період з 01.03.2013 по 05.02.2014, що складає 150,60грн.

Однак, перевіривши вказаний розрахунок позивача, судом було встановлено, що останнім невірно визначено показник інфляції за кожен місяць, крім того, у липні-серпні 2013 відбувалися дефляційні процеси, які не було враховано.

Здійснивши перерахунок інфляційних за визначений позивачем період "ланцюговим" методом, суд дійшов висновку, що обґрунтовано заявленою їх сумою є 18,00грн. В частині стягнення 132,60грн. інфляційних слід відмовити.

Згідно зі ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами та підлягають задоволенню на суму 3102,33 грн., з яких 3000,00 грн. основного боргу, 84,33грн. 3% річних та 18,00грн. інфляційних.

В частині стягнення 132,60грн. інфляційних суд відмовляє.

Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32-34, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпродукт Логістикс" (10025, Житомирська обл., м. Житомир, Корольовський р-н., вул. Заводська, буд. 21, ід. код 35021464)

на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ід. номер НОМЕР_2):

- 3000,00 грн. основного боргу;

- 84,33грн. 3% річних;

- 18,00грн. інфляційних;

- 1752,11грн. судового збору.

3. В частині стягнення 132,60грн. інфляційних відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 20.03.2014.

Суддя Вельмакіна Т.М.

Віддрукувати:

1 - до справи;

2 - позивачу (АДРЕСА_2) - рек. з пов. про вруч.;

3 - відповідачу (рек. з пов. про вруч.).