Рішення

від 13.03.2014 по справі 916/204/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2014 р.Справа № 916/204/14

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Петрова В.С.

при секретарі Кришиневській Л.Е.

за участю представників:

від позивача - Церковний Є.В.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Корпорації „Енергоресурс-інвест" до Приватного підприємства „Укрполісервіс" про стягнення 1061197,92 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Корпорація „Енергоресурс-інвест" звернулась до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства „Укрполісервіс" про стягнення заборгованості за договором № 14-3/08 від 28.03.2008 р. в сумі 1061197,92 грн., посилаючись на наступне.

Відповідно до умов договору № 14-3/08 від 28.03.2008 р. та додаткової угоди № 1 від 16.10.2008 року Корпорація „Енергоресурс-інвест" здійснила на користь відповідача поставку продукції на загальну суму 5 956 960,07 грн. згідно наступних накладних поставки:

- 03.04.2008 р. за накладною № 463/2008 на суму 318 871,18 грн.;

- 28.07.2008р. за накладною № 1343/2008 на суму 378 232,55 грн.;

- 29.07.2008р. за накладною № 1346/2008 на суму 358 710,23 грн.;

- 30.07.2008р. за накладною № 1359/2008 на суму 346 845,90 грн.;

- 08.08.2008р. за накладною № 1456/2008 на суму 353 033,33 грн.;

- 08.08.2008р. за накладною № 1461/2008 на суму 41 499,96 грн.;

- 15.08.2008р. за накладною № 1571/2008 на суму 144 950,66 грн.;

- 12.09.2008р. за накладною № 1906/2008 на суму 378 185,48 грн.;

- 12.09.2008р. за накладною № 1907/2008 на суму 12 760,01 грн.;

- 07.10.2008р. за накладною № 2341/2008 на суму 425 150,46 грн.;

- 07.10.2008р. за накладною № 2342/2008 на суму 133 781,12 грн.;

- 10.10.2008р. за накладною № 2414/2008 на суму 276 465,64 грн.;

- 10.10.2008р. за накладною № 2415/2008 на суму 169 682,41 грн.;

- 14.10.2008р. за накладною № 2463/2008 на суму 335 941,31 грн.;

- 14.10.2008р. за накладною № 2464/2008 на суму 144 267,70 грн.;

- 17.10.2008р. за накладною № 2546/2008 на суму 426 433,06 грн.;

- 17.10.2008р. за накладною № 2548/2008 на суму 111 643,37 грн.;

- 24.10.2008р. за накладною № 2667/2008 на суму 115 983,30 грн.;

- 24.10.2008р. за накладною № 2668/2008 на суму 374 101,68 грн.;

- 27.10.2008р. за накладною № 2686/2008 на суму 385 318,15 грн.;

- 04.11.2008р. за накладною № 2827/2008 на суму 355 298,03 грн.;

- 04.11.2008р. за накладною № 2828/2008 на суму 89 399,52 грн.;

- 04.11.2008р. за накладною № 2829/2008 на суму 34 080,00 грн.;

- 13.11.2008р. за накладною № 2953/2008 на суму 288 138,40 грн.;

- 25.09.2009 р. за накладною № 0925-8 на суму 28 620,00 грн.

В свою чергу відповідно до п. 5.3. зазначеного договору відповідач мав провести кінцевий розрахунок протягом десяти банківських днів від дати передачі продукції згідно накладних на поставку.

Однак, за ствердженнями позивача, на день подання позову відповідачем було оплачено поставлену продукцію частково в загальній сумі 4974334,92 грн., у зв'язку з чим за відповідачем рахується борг на суму 982 625,15 грн.

Крім того, позивач вказує, що відповідно до ст. 625 ЦК України відповідач має сплатити позивачу вказану суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Так, за розрахунком позивача, наведеного у позові, сума збільшення заборгованості з врахуванням індексу інфляції становить 78 572,77 грн.

Наразі позивач вказує, що позовна давність по спірним правовідносинам була перервана згідно з актом звірки взаєморозрахунків від 28.01.2011 р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 24.01.2014 р. позовну заяву Корпорації „Енергоресурс-інвест" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/204/14, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, проте під час розгляду справи у судовому засіданні представник відповідача визнав позовні вимоги.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

28 березня 2008 року Корпорація „Енергоресурс-інвест" (виконавець) та Приватне підприємство „Укрполісервіс" (замовник) уклали договір № 14-3/08 (а.с. 8), відповідно до п. 1.1. якого позивач як виконавець зобов'язується виготовити і поставити, а відповідач як замовник прийняти і оплатити теплогідроізольовані труби та елементи для теплових мереж в поліетиленовій та металевій оболонці, а також вироби з мінеральної вати на основі базальтового волокна (надалі - продукцію) згідно відповідних специфікацій.

Загальна сума поставки згідно п. 3.1 договору складає 4 166 666,67 грн., ПДВ - 833333,33 грн., всього 5000000,00 грн.

В п. 4.1 договору передбачено, що замовник оплачує поставлену виконавцем продукцію за ціною, передбаченою у специфікаціях або виставлених рахунках. Розрахунки за поставлену продукцію здійснюються в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок виконавця (п. 5.1 договору).

Відповідно до п. 5.2 договору початок виконання замовлення по договору - поступлення авансової оплати на розрахунковий рахунок виконавця.

За умовами п. 5.3. договору кінцевий розрахунок проводиться замовником протягом 10-ти банківських днів від дати передачі продукції згідно накладних поставки. При цьому право власності на продукцію переходить від виконавця до замовника у момент здійснення повної оплати за вказану продукцію.

Передача (приймання-здавання) продукції здійснюється згідно накладних поставки (п. 7.1 договору).

Термін дії договору визначено в розділі 8 договору. Так, в п. 8.1 договору закріплено, що останній набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

16 жовтня 2008 року між Корпорацією „Енергоресурс-інвест" (виконавець) та ПП „Укрполісервіс" (замовник) було укладено додаткову угоду № 1 до вказаного договору № 14-3/08 (а.с. 9), згідно з якою п. 3.1 розділу 3 договору „Сума договору" викладено у новій редакції, а саме збільшено загальну суму поставки до 6 250 000,00 грн., що обумовлено збільшенням об'ємів поставки.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами по справі договір, який за своєю правовою природою відноситься до договору поставки, є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж , якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору поставки № 14-3/08 позивач з 04.04.2008 року по 25.09.2009 року згідно накладних поставив відповідачу обумовлену договором продукцію на загальну суму 5 956 960,07 грн., а саме:

- 03.04.2008 р. за накладною № 463/2008 на суму 318 871,18 грн. (а.с. 10);

- 28.07.2008р. за накладною № 1343/2008 на суму 378 232,55 грн. (а.с. 12);

- 29.07.2008р. за накладною № 1346/2008 на суму 358 710,23 грн. (а.с. 14);

- 30.07.2008р. за накладною № 1359/2008 на суму 346 845,90 грн. (а.с. 15);

- 08.08.2008р. за накладною № 1456/2008 на суму 353 033,33 грн. (а.с. 16);

- 08.08.2008р. за накладною № 1461/2008 на суму 41 499,96 грн. (а.с. 18);

- 15.08.2008р. за накладною № 1571/2008 на суму 144 950,66 грн. (а.с. 19);

- 12.09.2008р. за накладною № 1906/2008 на суму 378 185,48 грн. (а.с. 20);

- 12.09.2008р. за накладною № 1907/2008 на суму 12 760,01 грн. (а.с. 22);

- 07.10.2008р. за накладною № 2341/2008 на суму 425 150,46 грн. (а.с. 23);

- 07.10.2008р. за накладною № 2342/2008 на суму 133 781,12 грн. (а.с. 25);

- 10.10.2008р. за накладною № 2414/2008 на суму 276 465,64 грн. (а.с. 26);

- 10.10.2008р. за накладною № 2415/2008 на суму 169 682,41 грн. (а.с. 27);

- 14.10.2008р. за накладною № 2463/2008 на суму 335 941,31 грн. (а.с. 28);

- 14.10.2008р. за накладною № 2464/2008 на суму 144 267,70 грн. (а.с. 29);

- 17.10.2008р. за накладною № 2546/2008 на суму 426 433,06 грн. (а.с. 30);

- 17.10.2008р. за накладною № 2548/2008 на суму 111 643,37 грн. (а.с. 31);

- 24.10.2008р. за накладною № 2667/2008 на суму 115 983,30 грн. (а.с. 32);

- 24.10.2008р. за накладною № 2668/2008 на суму 374 101,68 грн. (а.с. 34);

- 27.10.2008р. за накладною № 2686/2008 на суму 385 318,15 грн. (а.с. 35);

- 04.11.2008р. за накладною № 2827/2008 на суму 355 298,03 грн. (а.с. 36);

- 04.11.2008р. за накладною № 2828/2008 на суму 89 399,52 грн. (а.с. 38);

- 04.11.2008р. за накладною № 2829/2008 на суму 34 080,00 грн. (а.с. 39);

- 13.11.2008р. за накладною № 2953/2008 на суму 288 138,40 грн. (а.с. 40);

- 25.09.2009 р. за накладною № 0925-8 на суму 28 620,00 грн. (а.с. 42).

При цьому поставлену позивачем зазначену продукцію було отримано відповідачем, що вбачається з підпису директора відповідача на вищезазначених накладних, який скріплено печаткою відповідача, а також підтверджується наявними в матеріалах справи копіями довіреностей на отримання ТМЦ серії ЯОЖ № 947057 від 03.04.2008 р. (а.с. 11), серії ЯОО № 001371 від 23.07.2008 р. (а.с. 13), серії ЯОО № 001373 від 07.08.2008 р. (а.с. 17), серії ЯОЖ № 947095 від 12.09.2008 р. (а.с. 21), серії ЯПА № 099507 від 07.10.2008 р. (а.с. 24), серії ЯПА № 099513 від 24.10.2008 р. (а.с. 33), серії ЯПА № 099251 від 03.11.2008 р. (а.с. 37), серії ЯПА № 099518 від 13.11.2008 р. (а.с. 41), серії ЯПА № 099281 від 25.09.2009 р. (а.с. 43).

Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Виходячи з вищенаведеного, суд доходить до висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем згідно вищевказаних накладних.

За статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем продукції від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити цю продукцію.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Виходячи з умов договору поставки, сторонами було передбачено, що кінцевий розрахунок за поставлену продукцію здійснюється відповідачем протягом 10-ти банківських днів від дати передачі продукції згідно накладних поставки (п. 5.3. договору).

При цьому, як вказує позивач та вбачається з підписаного сторонами акту звірки взаєморозрахунків станом на 28.01.2011 р. (а.с. 51), відповідачем за період з 24.09.2008 р. по 18.11.2008 р. було частково оплачено поставлену позивачем продукцію в сумі 4 400 000,00 грн., а саме: 24.09.2008 р. - 500000,00 грн.; 01.10.2008 р. - 1 000 000,00 грн.; 09.10.2008 р. - 645021,32 грн.; 09.10.2008 р. - 400000,00 грн.; 14.10.2008 р. - 854 978,68 грн.; 18.11.2008 р. - 1 000 000,00 грн., що також підтверджується наданою позивачем до суду копіює довідки ПАТ „Кредобанк" від 07.03.2014 р. № 29.06-5011/14 (а.с. 97). При цьому 28.01.2011 р. згідно протоколу про застосування зустрічних вимог (а.с. 98) сторонами було здійснено залік зустрічних однорідних вимог в сумі 174 334,92 грн., яку зараховано в рахунок продукції поставленої згідно накладної № 2953/2008 від 13.11.2008 р.

Відтак, станом на 28.01.2011 р. сума оплати відповідачем поставленої позивачем продукції склала 4 574 334,92 грн., а сума заборгованості - 1 382 625,15 грн.

В подальшому після проведення сторонами звірки взаєморозрахунків (28.01.2011 р.) відповідачем було сплачено 400 000,00 грн., а саме: 24.03.2011 р. - 150 000,00 грн.; 17.06.2011 р. - 50 000,00 грн.; 24.11.2011 р. - 100 000,00 грн.; 19.06.2012 р. - 100000,00 грн., що вбачається з наданих позивачем до суду банківських виписок (а.с. 99-102).

Отже, судом встановлено, що на момент розгляду справи відповідачем всього було сплачено на користь позивача за поставлену по договору № 14-3/08 продукцію 4 974 334,92 грн ., що не спростовано відповідачем. Так, докази, які б підтверджували факт повної сплати відповідачем вартості поставленої продукції або неможливості виконання цього зобов'язання з поважних причин, в матеріалах справи відсутні. Адже частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відтак, суд доходить до висновку про неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за спірним договором щодо оплати всієї вартості поставленої продукції, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 982 625,15 грн. (5 956 960,07 грн. - 4 974 334,92 грн.). При цьому слід зазначити, що наявність вказаної заборгованості відповідач визнав та не оспорював.

Між тим несплатою позивачу вказаної суми заборгованості за спірним договором відповідач порушив прийняті на себе зобов'язання щодо оплати поставленої позивачем продукції відповідно до умов п. 4. 1, п. 5.3 цього договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем всієї вартості поставленої продукції) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заявленої до стягнення суми заборгованості в розмірі 982 625,15 грн.

Наразі суд погоджується з доводами позивача, що ним не пропущено строк позовної давності на звернення до суду із заявленим позовом про стягнення вказаної заборгованості, оскільки відповідачем було вчинено дії, які свідчать про визнання ним свого боргу.

В силу положень ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Як зазначено в п. 4.2 постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 р. № 10 „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Отже, враховуючи викладене та з огляду на положення п. 5.3 договору щодо здійснення відповідачем кінцевого розрахунку протягом 10-банківських днів від дати передачі продукції за накладними, перебіг строку для звернення позивача до суду із вимогами про стягнення оплати за поставлену продукцію розпочався з 10.10.2009 р. (з урахуванням 10-ти банківських днів на оплату від дати поставки останньої продукції - 25.09.2009 р.)

За змістом положень ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу (п. 4.4.1. Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 р. № 10).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем та відповідачем 28.01.2011 року складено та підписано акт звірки взаєморозрахунків.

Разом з тим, вказаний акт звірки взаєморозрахунків, є певною формою фіксації юридично-значимих дій сторін, і ним, зокрема, оформлюється інвентаризація дебіторської і кредиторської заборгованості. Цим актом встановлено непогашену заборгованість відповідача перед позивачем.

Враховуючи викладене, суд вважає, що підписання відповідачем вказаного акту свідчить про визнання ним своєї заборгованості перед позивачем за поставлену продукцію на зазначену в ньому суму. До того ж, як вже зазначалось, після складення акту звірки відповідачем протягом на протязі 2011 року і в червні 2012 року було здійснено часткову оплату заборгованості, вказаної в цьому акті звірки.

Отже, на думку суду, строк, з якого починається сплив позовної давності, розпочав перебіг з червня 2012 р.- з дати здійснення відповідачем останньої оплати заборгованості, вказаної в акті звірки взаєморозрахунків між сторонами.

Разом з тим з огляду на викладені обставини та враховуючи умови договору щодо строку оплати поставленої продукції, суд доходить до висновку про прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати вказаної продукції.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Так, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні. Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Згідно листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (Постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 р. N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97р. N 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 р. N 52/30).

У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або не знецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення та ухвалення по ньому судового рішення.

З урахуванням вказаних Рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. N 62-97р., судом було перевірено здійснений позивачем в позовній заяві розрахунок інфляційних нарахувань з січня 2011 року по грудень 2012 року на загальну суму 78572,77 грн. та встановлено, що вказаний розрахунок є методологічно невірним та помилковим, оскільки нарахування інфляційних здійснюються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання з урахуванням як інфляції, так і дефляції, при цьому не за кожен місяць окремо, а за весь період прострочення оплати.

За таких обставин, судом здійснено перерахунок інфляційних збитків за період прострочення, починаючи з січня 2011 року по грудень 2013 року (до моменту звернення позивача до суду з позовом про таке стягнення), на відповідну суму боргу, яка мала місце у вказаний період, зокрема:

- за період січень-лютий 2011 року на суму боргу 1382625,15 грн. - інфляційне збільшення склало 26394,31 грн. (1382625,15 грн. (сума боргу) х 1,019 (сукупний індекс інфляції) - 1382625,15 грн.);

- за період березень-травень 2011 року на суму боргу 1232625,15 грн. - інфляційне збільшення склало 43634,26 грн. (1232625,15 грн. (сума боргу) х 1,035 (сукупний індекс інфляції) - 1232625,15 грн.);

- за період червень-жовтень 2011 року мала місце дефляція (0,998), а тому на суму боргу 1182625,15 грн., яка мала місце у вказаний період, відсутні інфляційні нарахування.

- за період з листопада 2011 року по 19.06.2012 р. (остання оплата) на суму боргу 1082625,15 грн. - інфляційне збільшення склало 4317,43 грн. (1082625,15 грн. (сума боргу) х 1,004 (сукупний індекс інфляції) - 1082625,15 грн.);

- за період з 20.06.2012 р. по грудень 2013 року (до моменту звернення позивача до суду з позовом про таке стягнення) на існуючу суму боргу 982625,15 грн. - інфляційне збільшення склало 1908,09 грн. (982625,15 грн. (сума боргу) х 1,002 (сукупний індекс інфляції за період прострочення) - 982625,15 грн.).

Таким чином, загальна сума інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача складає 76254,09 грн ., а не 78582,77 грн., як зазначено позивачем у розрахунку.

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 1058879,24 грн. (982625,15 грн. основного боргу + 76254,09 грн. індекс інфляції).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Корпорації „Енергоресурс-інвест" обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, проте підлягають частковому задоволенню з огляду на здійснений позивачем невірний розрахунок інфляції.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Корпорації „Енергоресурс-інвест" до Приватного підприємства „Укрполісервіс" про стягнення 1061197,92 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Приватного підприємства „Укрполісервіс" (67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Дзержинського, буд. 11, кв. 4; код ЄДРПОУ 24526758; р/р 2600930100734 у Білгород-Дністровському відділенні № 6707 Ощадбанку України, МФО 388034) на користь Корпорації „Енергоресурс-інвест" (79035, м. Львів, вул. Зелена, буд. 131; код ЄДРПОУ 30336890; р/р 26007000541001 у Львівській філії ПАТ „Укрінбанк", МФО 325826) основний борг в сумі 982625/дев'ятсот вісімдесят дві тисячі шістсот двадцять п'ять/грн. 15 коп., інфляційні втрати в сумі 76254/сімдесят шість тисяч двісті п'ятдесят чотири/грн. 09 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 21177/двадцять одна тисяча сто сімдесят сім/грн. 59 коп.

3. В задоволенні решти частини позовних вимог Корпорації „Енергоресурс-інвест" до Приватного підприємства „Укрполісервіс" відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 18.03.2014 р.

Суддя Петров В.С.