Рішення

від 20.03.2014 по справі 523/10559/13-ц

СУВОРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 523/10559/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2014 р. м. Одеса.

Суворовський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого судді - Погрібного М.О.

при секретарі - Олійник О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду №14, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Атлант 1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2, про стягнення грошової компенсації за неодноразове незаконне зменшення заробітної плати, моральної шкоди за неодноразове зменшення заробітної плати, за неповну виплату грошової компенсації за невикористані відпустки та стягнення середньомісячної заробітної плати за затримку розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И В

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом, який неодноразово уточнював і в останній редакції (том 1, л.с. №№64-67) просив стягнути з ТОВ Атлант 1 на його користь грошову компенсацію за неодноразове незаконне зменшення заробітної плати в розмірі 109 000 гривень, моральну шкоду за неодноразове зменшення заробітної плати в розмірі 54 500 гривень, грошову компенсацію за невикористані відпустки у розмірі 17 716 гривень 83 копійки і середньомісячну заробітну плату за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 30 000 гривень.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що він працював на посаді заступника директора ТОВ Атлант 1 з 01 липня 2003 року і 07 червня 2013 року звільнився на підставі ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням. При звільнені з ним було здійснено розрахунок, де йому була виплачена компенсація за невикористані відпустки з 2003 по 2013 рік, вихідна та матеріальна допомога.

Під час його роботи в ТОВ Атлант1 , починаючи з березня 2008 року і по червень 2011 року, відповідач неодноразово знижував йому розмір щомісячної заробітної плати, чим порушував ст. 103 КЗпП України та ст. 29 Закону України Про оплату праці . На його думку, цими неправомірними діями відповідача та керівника підприємства ОСОБА_2, йому було завдано моральну шкоду, яку він оцінив в зазначеному вище розмірі. Оскільки відповідач незаконно знижував розмір його заробітної плати, то вважає, що і розмір компенсації за невикористані відпустки за весь час його роботи на підприємстві, йому була неправильно нараховано та недоплачено при звільнені, в загальній сумі 17 716 гривень 83 копійки. Також вважає, що у зв'язку із затримкою виплати йому вказаних вище грошових коштів при звільнені, на підставі ст. 117 КЗпП України йому має бути виплачено середньомісячний заробіток за весь час затримки у розмірі 30 000 гривень.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги і наполягали на їх задоволенні в повному обсязі з підстав, викладених в уточненій позовній заяві.

Представник ТОВ Атлант 1 у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовної заяви ОСОБА_1 та надав суду письмові заперечення проти позову та відповідні докази (том 1, л.с. №83-87).

Обґрунтовуючи свою правову позицію, представник відповідача посилався на те, що на підприємстві не створювалась профспілкова організація, уповноважений на представництво орган трудовим колективом не обирався, колективна угода не укладалась, у зв'язку з чим повноваження щодо визначення системи оплати праці були покладені на керівника підприємства, згідно ст. 97 КЗпП України. За таких обставин директором ТОВ Атлант 1 при наявності об'єктивних чинників (наявності об'ємів роботи та інше) неодноразово приймались рішення про зміни в організації праці, в тому числі змінювався штатний розклад, згідно якого змінювалась заробітна плата позивача в сторону збільшення чи зменшення, про що останній повідомлявся у письмовій формі. Однак, ОСОБА_1, при зменшені заробітної плати відмовлявся ставити свій підпис на вказаних повідомленнях, про що складалися акти. Також відповідач в запереченнях та його представник в судовому засіданні наполягали на правильності розрахунку компенсації за невикористані позивачем відпустки за весь час його роботи на підприємстві та на відповідність її постанові Кабінету міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати .

Позовні вимоги щодо моральної шкоди вважали надуманими, оскільки відповідач такої шкоди позивачу не завдавав і при його звільнені за власним бажанням здійснив йому усі належні платежі, передбачені законом.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2 до суду не прибув, надавши суду клопотання, в якому просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі та розглядати справу у його відсутність (том 1, л.с. №241).

Вислухав сторони вивчив матеріали справи, суд вважає, що на підставі фактів, встановлених судом та досліджених в судовому засіданні доказів, які приєднані до справи, позов підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.

Судом встановлено , що ОСОБА_1 було прийнято на посаду заступника директора ТОВ Атлант 1 01 липня 2003 р. на підставі його письмової заяви та наказу № 2/ОК від 01 липня 2003 року (том І, л.с. №№88,89).

Відповідно до ч. 1 ст. 29 Закону України Про оплату праці при укладанні працівником трудового договору (контракту) власник або уповноважений ним орган доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством

Згідно штатного розкладу ТОВ Атлант 1 , затвердженого 01 липня 2003 р., заробітна плата позивача на місяць становила 185 гривень. За штатним розкладом від 01 лютого 2008 р. заробітна плата ОСОБА_1 була збільшена до 15 000 гривень в місяць., яка в подальшому штатними розкладами від 01 березня 2008 року, від 01 квітня 2008 року, від 01 червня 2008 року, від 01 листопада 2008 р., від 01 жовтня 2009 р., від 01 січня 2010 р., від 01 січня 2011 р., від 01 липня 2011 р., від 01 лютого 2012 р. та від 01 березня 2012 р. неодноразово змінювалась, як в сторону збільшення, так і в сторону зменшення (т. ІІ, л.с. №№ 2-47).

Згідно ст. 94 КЗпП України, ст. 1 ст. 29 Закону України Про оплату праці заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Як визначено в ч. 1 ст. 29 вказаного закону, про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення роботодавець повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни. В той самий час форма, якою має бути повідомлено працівника, законодавством не встановлена.

З матеріалів справи вбачається, що позивач з 2003 року і по день звільнення отримував заробітну плату у різному розмірі, продовжував працювати на підприємстві, жодних заяв чи скарг до роботодавця чи інших органів не подавав, що не заперечував і сам ОСОБА_1 в судовому засіданні. Нормами ст. 38 КЗпП України передбачено право працівника у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, яким позивач також не скористався з 2008 року.

Посилання ОСОБА_1 в уточненій позовній заяві від 10 жовтня 2013 року на його письмові звернення до директора підприємства не знайшли свого відображення, як в судовому засіданні так і в матеріалах справи. Ніяких доказів на підтвердження звернення позивача з вимогою про проведення перерахунку заробітної плати суду не були надані. Крім того, суд вважає, що сам факт того, що позивач більше року продовжував виконувати свої трудові обов'язки на підприємстві за новими умовами оплати праці свідчить про його погодження з ними.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що доводи позивача відносно неповідомлення його про зміну істотних умов праці не відповідають фактичним обставинам справи.

Згідно ст. 60 ЦПК України, - кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Позивачем не було доведено порушення його прав при зміні розміру заробітної плати і факт його неповідомлення про це.

Крім вищенаведеного, суд вважає необхідним звернути увагу позивача на те, що згідно ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Посилання позивача на те, що для вирішення трудового спору, пов'язаного з отримання заробітної плати Законодавством не передбачений строк, суд до уваги прийняти не може, оскільки зазначена позивачем норма Закону стосується випадків нарахованої але не виплаченої заробітної плати, але ніяк щодо фактів спору про зміну розміру оплати праці, на що розповсюджується тримісячний строк.

Стосовно вимоги позивача про стягнення на його користь моральної шкоди, суд вважає, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди ).

При вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди, слід мати на увазі, що винна у заподіянні цієї шкоди особа може бути звільнена від обов'язку відшкодування тільки за умови, якщо вона доведе відсутність своєї вини (умислу або необережності). Таким чином, позивач повинен довести лише факт заподіяння йому моральної шкоди відповідачем, а не наявність у цьому вини останнього.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди передбачено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджено.

Враховуючи зазначені положення, суд вважає, що в судовому засіданні не були встановлені факти доведеності заподіяння моральної шкоди позивачеві, а сама позовна заява, окрім вимоги про стягнення суми моральної шкоди, не містить факту наявності та обґрунтування заподіяння такої шкоди. Крім того, як видно із уточненої позовної заяви, позивач просив суд стягнути моральну шкоду за неодноразове незаконне зменшення заробітної плати, а оскільки судом не знайдено правових підстав для задоволення вимоги про незаконне неодноразове зменшення заробітної плати, тому і вимога про компенсацію моральної шкоди за неодноразове зменшення заробітної плати не підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про виплату компенсації за невикористані відпустки, суд виходив з того, що у відповідності до ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Як встановлено ст. 6 Закону України Про відпустки щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Інвалідам I і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а інвалідам III групи - 26 календарних днів.

Порядок обчислення заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, відпустки у зв'язку з усиновленням дитини, відпустки для підготовки та участі в змаганнях, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, та компенсації за невикористані відпустки, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст. 21 Закону України Про відпустки ).

Згідно п. 2. постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 р. Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Отже кількість днів невикористаної відпустки позивачем за час його роботи у відповідача розраховується наступним чином:

ПеріодКількість днів відпусткиПримітки 01.07.2003 - 30.06.2004 24 01.07.2004 - 30.06.2005 24 01.07.2005 - 30.06.2006 24 01.07.2006 - 30.06.2007 24 01.07.2007 - 30.06.2008 24 01.07.2008 - 30.06.2009 30Посвідчення про інвалідність ІІ гр. від 24.12.2008 01.07.2009 - 30.06.2010 30Посвідчення про інвалідність ІІ гр. від 24.12.2008 01.07.2010 - 30.06.2011 30Посвідчення про інвалідність ІІ гр. від 25.12.2009 01.07.2011 - 30.06.2012 30Посвідчення про інвалідність ІІ гр. від 21.12.2012 01.07.2012 - 06.06.2013 341/365*30=28 4Посвідчення про інвалідність ІІ гр. від 21.12.2012, 24 дні відпустки використано з 01.02.2013 по 24.02.2013 Всього: 244

Суд критично ставиться до посилань позивача на те, що у час своєї відпустки в період з 01 по 24 лютого 2013 року він знаходився на лікарняному, у зв'язку з чим ці дні мають бути також враховані, як дні невикористаної відпустки, оскільки підтвердженням тимчасової втрати особою працездатності (знаходження на лікарняному) є листок непрацездатності, як встановлено в п. 1 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 455 від 13.11.2001 р.

Відповідно до п. 1 Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України 03.11.2004 р. № 532/274/136-ос/1406, листок непрацездатності - це багатофункціональний документ, який є підставою для звільнення від роботи у зв'язку з непрацездатністю та з матеріальним забезпеченням застрахованої особи в разі тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів. Однак жодним нормативно-правовим актом не передбачено підтвердження тимчасової непрацездатності іншими документами, зокрема і виписними епікризами, який позивач надав в підтвердження своїх доводів.

Сума компенсації за невикористані відпустки позивача розраховується наступним чином:

Заробітна плата за період з травня 2012 року по травень 2013 року складала:

6000 грн. х 12 міс. = 72000 грн.

Кількість календарних днів без врахування вихідних та святкових днів: 355 днів.

Заробітна плата за 1 день: 72 000 грн./355 дн. = 202 грн. 82 коп.

Сума компенсації за невикористані відпустки: 202 грн. 82 коп. х 244 дн. = 49488 грн. 08 коп.

За вирахуванням податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску, загальний розмір яких складає 8802 грн. 98 коп., сума до виплати ОСОБА_1 мала становити 40685 грн. 10 коп.

Разом з тим, відповідачем ТОВ Атлант 1 , згідно розрахунку компенсації за невикористані відпустки (т. І л.с. №222) компенсація нарахована в загальній сумі 46 403 грн. 07 коп., з яких після відрахування податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів, ОСОБА_1 було видано 38 153 грн. 04 коп., про що свідчить видатковий касовий ордер від 07 червня 2013 р. (том І, Л.с. № 11).

Таким чином, суму компенсації за невикористані відпустки позивача було занижено на 3 085 грн. 01 коп. (із розрахунку 49 488 грн. 08 коп. - 46 403 грн. 07 коп. = 3085 грн. 01 коп.). Заниження суми компенсації за невикористані відпустки позивача, як свідчать матеріали справи, пояснення сторін та інші докази сталося в зв'язку з арифметичною помилкою відповідача.

Як встановлено в п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 р. Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Тому, суд вважає за необхідне визначити суму компенсації за невикористані відпустки позивача без утримання податку з доходів фізичних осіб й інших обов'язкових платежів.

Крім того, в судовому засіданні, при розгляді справи по суті, позивач звернув увагу суду на відсутність свого підпису у відомості про одержання заробітної плати за лютий 2013 року, які на його твердження він не отримував та яку вважав необхідним стягнути з відповідача.

Разом з тим, згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Позивач, заяви про зміну підстав або предмету позову суду не надав, тому суд вважає факт відсутності підпису у вищезазначеній відомості не має відношення до заявлених ним позовних вимог і не позбавляє його права на звернення до суду за захистом своїх прав з зазначеного питання в загальному порядку.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середньомісячного заробітку за весь час затримки виплати йому вказаних вище грошових коштів при звільнені у розмірі 30 000 гривень, то суд вважає їх такими, що не підлягають задоволенню із наступних підстав.

Так, згідно статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Виходячи з даної правової норми, з урахуванням спірної суми, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, інших обставин справи, суд не вважає за необхідне визначити суму відшкодування за час затримки виплати належних позивачеві платежів, так як частина, в якій вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню незначна порівняно із заявленими позовними вимогами, крім того заниження компенсації за невикористані відпустки сталося в зв'язку з арифметичною помилкою відповідача, а не в зв'язку з його умислом або неправомірними діями.

Керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 60, 212-215, 294 ЦПК України, ст. ст. 83, 94, 103, 116, 117, 237-1 КЗпП України, ст. 29 Закону України Про оплату праці , суд , -

В И Р І Ш И В

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Атлант 1 розрахунковий рахунок № 26000101332259 у АТ ОТП Банк , м. Київ, МФО 300528, Код ОКПО 32508848 на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані відпустки за період з 2003 року по 2013 рік в сумі 3085 гривень 01 копійок, без утримання податку з доходів фізичних осіб й інших обов'язкових платежів.

В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації за неодноразове незаконне зменшення заробітної плати, моральної шкоди за неодноразове зменшення заробітної плати та про стягнення середньомісячної заробітної плати за затримку розрахунку при звільненні - відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Атлант 1 в доход держави судовий збір у розмірі 243 гривень 65 копійок.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області протягом 10 днів через Суворовський районний суд м. Одеси.

Суддя: