Рішення

від 17.03.2014 по справі 922/183/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2014 р.Справа № 922/183/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

при секретарі судового засідання Савукова М.Ю.

розглянувши справу

за позовом Державного науково - виробничого підприємства "Об'єднання Комунар" м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Зонд", м. Харків про стягнення 50958,27 грн. за участю представників сторін:

позивача - Михайлова Н.Є., за довіреністю № 20/026-Д від 02.01.2014 року;

відповідача - не з"явився;

ВСТАНОВИВ:

Державне науково - виробниче підприємство "Об"єднання Комунар" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зонд" про стягнення 48335,14 грн. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору № 05-15 від 23.10.2012 року неналежним чином виконав свої зобов"язання щодо поставки товару.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 24 січня 2014 року було прийнято вказану позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 10 лютого 2014 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 07.02.2014 року представник позивача супровідним листом (вх. № 4234) надав документи для долучення до матеріалів справи. Разом із документами, позивач надав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача 50958,27 грн., що складається з 42840,00 грн. основного боргу, 2447,05 грн. суми пені, 2998,80 грн. суми штрафу за прострочення виконання зобов"язання понад 30 днів, 235,90 грн. суми відсотків річних, 2436,52 грн. суми відсотків за неправомірне користування чужими коштами.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.02.2014 року розгляд справи було відкладено на 03.03.2014 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.03.2014 року розгляд справи було відкладено на 17.03.2014 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 17.03.2014 року позивач надав заяву про уточнення правової природи коштів (вх. № 8928), в якій зазначає про те, що в позовній заяві було помилково зазначено про стягнення основного боргу замість стягнення передплати, у зв"язку з чим просить суд прийняти дані уточнення.

Суд, дослідивши заяву позивача про про уточнення правової природи коштів, приймає її до розгляду та веде подальший розгляд справи, з її урахуванням.

Представник позивача в судовому засіданні 17.03.2014 року позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 17.03.14р. не з'явився, документів, витребуваних судом та відзиву на позовну заяву, не наддав, на адресу господарського суду Харківської області повернулась копія ухвали суду про порушення провадження у справі від 24.01.2014 року, яка направлялась на адресу вказану у Витягу з ЄДРПОУ станом на 04.02.2014 року, що співпадає з адресою вказаною позивачем у позовній заяві.

Зважаючи на те, що Вищий господарський суд України у п. 4 Інформаційного листа від 02.06.2006р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "в зв"язку з закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення учасників судового процесу про час та місце розгляду справи, тому суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності відповідача за наявними в справі матеріалами, як передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи позовної заяви, заслухавши пояснення позивача, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

23.10.2012 року між Державним науково - виробничим підприємством «Об'єднання Комунар» (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма «Зонд» (відповідач) було укладено договір № 05-15, у відповідності до умов якого відповідач зобов'язується продати, а відповідач оплатити та прийняти товари в асортименті, вказаному у рахунку або специфікації, які є невід»ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 2.1 договору орієнтовна сума договору складає 500,00 грн.

Відповідно до п. 2.2 поставка проводиться поетапно, згідно рахункам або специфікаціям.

Відповідно до п. 3.1 договору поставка товару здійснюється згідно фактичної заявки направленої позивачем.

Відповідно до п. 3.2 договору порядок та форма оплати: передплата 50% шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок відповідача та 50% протягом 10 днів після отримання товару,

Відповідно до п. 3.3 договору оплата проводиться на підставі рахунка - фактури.

Відповідно до п. 3.4 договору продукція поставляється протягом 10 робочих днів з моменту надходження 50% передплати грошових коштів на розрахунковий рахунок відповідача.

Відповідно до п. 3.6 договору ціна на товар узгоджується з позивачем додатково, при кожній поставці окремо.

На виконання умов вищезазначеного договору, відповідачем було виставлено позивачу рахунок - фактуру на передплату за товар № ФЗ-00006 в сумі 42840,00 грн. (а.с.15).

Позивачем в якості передплати за товар було перераховано на рахунок позивача кошти в сумі 42840,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 121 від 14.02.2013 року в сумі 21240,00 грн. та платіжним дорученням № 267 від 26.04.2013 року на суму 21600,00 грн. (а.с. 17-18).

Відповідач в порушення умов, укладеного між сторонами договору, не виконав свого обов»язку щодо поставки товару в строки вказані в п. 4.3 договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 30.10.2013 направив на адресу відповідача претензію за вих. № 1449/1-04/05 (а.с.19) з вимогою поставити товар в строк до 04.11.2013 року або повернути грошові кошти сплачені в якості передплати за товар в сумі 42840,00 грн. в строк до 07.10.2013 року.

Проте, вищезазначена претензія повернулась на адресу позивача з відміткою пошти «За закінченням терміну зберігання».

Відповідач свої зобов'язання щодо поставки товару не виконав, передплату позивачу в сумі 42840,00 грн. не повернув, що і стало підставою останньому для звернення до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Згідно зі ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом встановлено, що договір № 03042013 від 03.04.2013 року, укладений між сторонами по справі, за своєю природою є договором купівлі - продажу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Враховуючи приписи ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Враховуючи, що у відповідності до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строках, приймаючи до уваги те, що факт перерахування коштів позивачем підтверджується належними доказами, а саме платіжними дорученнями: № 121 від 14.02.2013 року на суму 21240,00 грн. (а.с.17-18) та № 267 від 26.04.2013 року на суму 21600,00 грн., враховуючи те, що відповідач не виконав свої зобов'язання щодо поставки товару, чим суттєво порушив умови укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача щодо стягнення з відповідача передплати в сумі 42840,00 грн., які було перераховано відповідачу в якості авансу правомірна та обґрунтована, тому підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача, нарахованих позивачем 2447,05 грн. пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 6.1 договору за несвоєчасну поставку або недопоставку товару відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми недопоставленого товару за кожен день прострочки.

Згідно ст.ст.230-232 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст.ст. 1, 2 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 1.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року №14 передбачено, що грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

З аналізу викладеного вбачається, що нарахування пені здійснюється за порушення грошового зобов'язання.

Як вбачається з п. 6.1 договору, сторони передбачили сплату штрафних санкцій, а саме пені за несвоєчасну поставку або недопоставку товару, що не вважається грошовим зобов"язанням у розумінні до ст. 549 ЦК України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленої до стягнення з відповідача пені у розмірі 2447,05 грн., а тому відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Щодо стягнення з відповідача, нарахованих позивачем 235,90 грн. 3% річних, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте, суд не вбачає підстав для застосування частини другої статті 625 ЦК України щодо стягнення з відповідача суми трьох процентів річних, оскільки стягнення з відповідача суми попередньої оплати, перерахованої за договором № 05-15 від 23.10.2012 року, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 ЦК України.

За такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену частиною третьою статті 693 ЦК України, коли на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду України від 15.10.2013 року по справі № 5011-4213539-2012.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленої до стягнення з відповідача розміру 3% річних в сумі 235,90 грн., а тому відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Щодо стягнення з відповідача 2436,52 грн. відсотків за неправомірне користування чужими коштами, суд зазначає наступне.

Згідно ч.5 ст.694 ЦК України якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ст.536 ЦК України).

З аналізу зазначеної статті вбачається, що розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами має бути передбачено договором.

Як вбачається з матеріалів справи, умовами укладеного між сторонами договору № 05-15 від 23.10.2012 року, не передбачений розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами та нарахування цих відсотків позивачем подвійною обліковою ставкою НБУ не передбачено законом або договором.

У зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених до стягнення з відповідача відсотків за користування чужими грошовими коштами в сумі 2436,52 грн., а тому відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Щодо стягнення з відповідача 2998,80 грн. штрафу, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Наслідки порушення зобов'язання передбачені ст. 611 ЦК України та ч. 1 ст. 230 ГК України. Згідно норм зазначених статей, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

При цьому ст. 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Судом встановлено, що відповідач свої зобов'язання за Договором № 05-15 від 23.10.2012 року щодо поставки товару в строк, передбачений договором не виконав, чим порушив умови даного договору.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Аналізуючи доводи сторін та надаючи оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд зазначає про наявність правових підстав у позивача для нарахування до стягнення з відповідача штрафу за невиконання останнім умов договору № 05-15 від 23.10.2012 року, оскільки відповідно до умов вищезазначеного договору, постачання товару мало бути виконане до 28.02.2013 року.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що позивач відноситься до суб"єкта господарювання, що належить до державного сектора економіки, у зв"язку з чим, суд приходить до висновку, що застосування ст. 231 ГК України є правомірним.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов'язання, вимога про стягнення 7% штрафу в сумі 2998,80 грн., заявлена позивачем обґрунтовано, доведена матеріалами справи, вірно нарахована та підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на сторони пропарційно задоволеним позовним вимогам.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 11, 526, 549, 611, 612, 623-629, 655, 693 Цивільного кодексу України; ч. 1 ст. 174, ст. 193 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44, 47-49, 65, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зонд" (61052, м. Харків, вул. Маліновського, 3, код ЄДРПОУ 21218594, р/р 26006060737422 в ПАО "приватбанк", МФО 351533, ОКПО 21218594) на користь Державного науково - виробничого підприємства "Об'єднання Комунар" (61070, м. Харків, вул. Г. Рудика, 8, код ЄДРПОУ 14308730, р/р 26000619949116, МФО 300012 в ПАТ "Проиінвестбанк" м. Київ) 42840,00 грн. суми попередньої оплати, 2998,80 грн. штрафу та 1643,45 грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення 2447,05 грн. пені, 235,90 грн. відсотків річних та 2436,52 грн. відсотків за неправомірне користування чужими коштами - відмовити.

Повне рішення складено 20.03.2014 р.

Суддя Н.С. Добреля

922/183/14