Ухвала

від 11.03.2014 по справі 413/1/14-к

КРАСНОЛУЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 413/1/14-к

Провадження № 1-кс/413/3/14

У Х В А Л А

про відмову у задоволенні скарги

22 січня 2014 року м. Красний Луч

Краснолуцький міський суд Луганської області у складі:

головуючого: слідчого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі: ОСОБА_2 ,

за участю заявника: ОСОБА_3 ,

за участю прокурора: ОСОБА_4 ,

за участю слідчого: ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в місті Красний Луч Луганської області скаргу ОСОБА_3 на постанову слідчого про відмову у визнанні потерпілим, -

В С Т А Н О В И В :

03.01.2014 року слідчий СВ Краснолуцького МВ ГУМВС України в Луганській області лейтенант міліції ОСОБА_5 , розглянувши матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013030210004394 від 24.12.2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, встановив. В провадженні СВ Краснолуцького МВ ГУМВС України в Луганській області знаходяться матеріали досудового розслідування, внесені внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013030210004394 від 24.12.2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України. Відповідно до заяви ОСОБА_3 від 17.12.2013 року, уникаючи порушення трудового законодавства при звільненні та поновленні на роботі, здійснено службове підроблення трудового контракту від 28.03.2013 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 . Тобто виправлення строку дії трудового контракту без згоди останнього з 26.03.2013 року до 26.05.2013 року на строк дії з 28.03.2013 року до 28.05.2013 року, що виявилося під час розгляду цивільної справи № 413/6645/13-ц. Виходячи з викладеного в заяві, фактично строк дії трудового контракту не змінився, тому не зрозуміло чим саме були порушені його законні права. 30.12.2013 року із заявою про видачу постанови слідчого про визнання потерпілим звернувся ОСОБА_3 . В своїй заяві ОСОБА_3 не вказав, яка саме шкода була завдана йому таким кримінальним правопорушенням, а для дачі пояснень щодо вищевказаного факту до Краснолуцького МВ ГУМВС України в Луганській області останній з`явитися відмовився. Приймаючи до уваги те, що згідно матеріалам досудового розслідування наявні очевидні та достатні підстави вважати, що заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не заподіяно шкоди, зазначеної в ч. 1 ст. 55 КПК України та, виходячи з кримінально-правової характеристики кримінального правопорушення, неможливе визнання потерпілим конкретну особу. Керуючись ч. 5 ст. 55 КПК України, постановив: 1. Відмовити у визнанні ОСОБА_3 потерпілим у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013030210004394 від 24.12.2013 року. 2. Копію цієї постанови вручити ОСОБА_3 . 3. Постанова про відмову у визнанні потерпілим може бути оскаржена слідчому судді у встановленому КПК України порядку (а. с. 3) .

08.01.2014 року ОСОБА_3 звернулася до Краснолуцького міського суду Луганської області зі скаргою на постанову слідчого про відмову у визнанні потерпілим, в якій він вказав про те, що в провадженні посадової особи знаходяться матеріали за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, щодо внесення до трудового контракту, укладеного 28.03.2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , неправдивих відомостей, які зареєстровано в ЄРДР 24.12.2013 року. 03.01.2014 року слідчим після розгляду заяви від 30.12.2013 року про видачу постанови про визнання потерпілим або відмову у визнанні потерпілим винесено постанову щодо відмови у визнанні його потерпілим. Вивчивши мотивувальну частину постанови від 03.01.2014 року слідчого про відмову у визнанні його потерпілим заявник вважає її алогічною, винесеною без врахування всіх обставин, які слідчий вважає встановленими, а також без застосування норм матеріального права, які належить застосовувати. У відповідності до ст. ст. 303 304, 307 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені дії слідчого про відмову у визнанні потерпілим у 10 денний термін з дня її винесення. Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про скасування рішення слідчого, а також зобов`язання вчинити певну дію. Постанову про відмову у визнанні його потерпілим слідчий мотивує тим, що фактично строк дії трудового контракту не змінювався, а тому не зрозуміло чим порушено трудові права. 06.01.2014 року слідчим відмовлено у наданні інформації про те, якими доказами підтверджено мотивувальну частину постанови від 03.01.2014 року, про що поставлено відповідну відмітку на іншому бланку постанові, який знаходиться в провадженні. По-перше, як вбачається з трудового контракту, укладеного 28.03.2013 року між міським головою м. Міусинськ та заявником, останній приймався на посаду на термін 4 місяці, а строк дії трудового контракту встановлено лише з 26.03.2013 року до 26.05.2013 року. В провадженні Краснолуцького міського суду Луганської області знаходиться цивільна справа про скасування розпорядження міського голови м. Міусинськ та поновлення на роботі. Підставою подачі позову є те, що міським головою м. Міусинськ при розірванні трудового контракту застосовано ч. 8 ст. 36 КЗпП України, яку після 26.05.2013 року не належить застосовувати у зв`язку з переходу трудових відносин на невизначений термін, так як сторонами не оформлено трудові відносини з 26.05.2013 року до 28.05.2013 року у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України Про застосування контрактної форми трудового договору № 170 від 19.03.1994 року. Тому з боку міського голови м. Міусинськ для унеможливлення поновлення на роботі виправлено строк дії трудового контракту з 26.05.2013 року на 28.05.2013 року без урахування законодавства України та попередження працівника щодо прийняття таких дій. Таким чином, слідчим не вияснені обставини, які мають значення для справи, що є підставою в скасуванні постанови від 03.01.2014 року. По-друге, заявник вважає, що посадовою особою при прийнятті постанови не витребувано з Міусинської міської ради трудовий контракт, укладений 28.03.2013 року між міським головою м. Міусинськ ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , який складено у 2 примірниках та знаходяться у кожній із сторін, не проведено експертизу документів, не опитано ліквідатора КП Водхоз ОСОБА_7 , який передавав у судовому засіданні по цивільній справі трудовий контракт із зміненою датою ОСОБА_8 , у якого зберігався трудовий контракт, не допитано міського голову м. Міусинська ОСОБА_6 , який укладав трудовий контракт, не допитано заявника. Таким чином, обставини, які слідчий вважає встановленими, не підкріплено відповідними доказами доказами, що є підставою скасування постанови. По-третє, слідчий вважає, що необхідною складовою встановлення статусу потерпілого мають бути ознаки виявлення шкоди, що суперечить практиці Верховного Суду України щодо розгляду кримінальних справ про злочини, склад яких передбачено ст. 366 КК України (службове підроблення) , яку належить застосовувати. Таким чином, слідчим невірно трактовано ст. 366 КК України та не застосовано закон, який належить застосуванню, що є підставою скасування постанови слідчого. Крім того, слідчим впродовж всього терміну перебування провадження не здійснено жодних заходів для правильного розслідування справи, що може стати в подальшому необґрунтованою тяганиною справи та підставою подачі скарги до Європейського суду з прав людини. Тому заявник вважає обґрунтованими вимоги щодо визнання його потерпілим. На підставі викладеного, керуючись КПК України, заявник просив: 1. Витребувати матеріали вищевказаного провадження з Краснолуцького МВ ГУМВС України в Луганській області. 2. Скасувати постанову від 03.01.2014 року про відмову у визнанні потерпілим. 3. Зобов`язати слідчого вчинити дію про задоволення заяви щодо визнання заявника потерпілим. Додатки: - копія паспорту та ідентифікаційного номеру; - копія позовної заяви про поновлення на роботі, яка є предметом розгляду у Краснолуцькому міському суді Луганської області; - копія постанови слідчого від 03.01.2014 року. 08.01.2014 року, підпис, ОСОБА_3 (вхідний № 17/14-вх від 08.01.2014 року) .

У судовому засіданні заявник ОСОБА_3 надав суду пояснення, аналогічні викладеним в його скарзі на постанову слідчого про відмову у визнанні потерпілим. Він просив суд постановити ухвалу, якою скасувати постанову скасувати постанову слідчого про відмову у визнанні потерпілим від 03.01.2014 року та зобов`язати слідчого вчинити дію про задоволення заяви щодо визнання його потерпілим.

У судовому засіданні слідчий СВ Краснолуцького МВ ГУМВС України у Луганській області лейтенант міліції ОСОБА_5 просила суд відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_3 на постанову слідчого про відмову у визнанні потерпілим.

У судовому засіданні прокурор прокурор прокуратури міста Красний Луч Луганської області юрист 1 класу ОСОБА_4 заперечував проти задоволення скарги ОСОБА_3 на постанову слідчого про відмову у визнанні потерпілим. Він вважав, що постанова слідчого про відмову у визнанні потерпілим від 03.01.2014 року була винесена слідчим СВ Краснолуцького МВ ГУМВС України в Луганській області лейтенантом міліції ОСОБА_5 законно та обґрунтовано. Він просив суд відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_3 на постанову слідчого про відмову у визнанні потерпілим від 03.01.2014 року.

Розглянувши скаргу ОСОБА_3 на постанову слідчого про відмову у визнанні потерпілим від 03.01.2014 року, вислухавши пояснення заявника ОСОБА_3 , вислухавши пояснення слідчого СВ Краснолуцького МВ ГУМВС України у Луганській області лейтенанта міліції ОСОБА_5 , вислухавши думку прокурора прокурора прокуратури міста Красний Луч Луганської області юриста 1 класу ОСОБА_4 , перевіривши документи, додані заявником до скарги, вивчивши матеріали кримінального провадження № 12013030210004394, не вирішуючи питання, що можуть стати предметом судового розгляду в цьому кримінальному провадженні, суд дійшов до наступного висновку.

Із змісту позовної заяви про скасування розпорядження міського голови м. Міусинськ № 17 від 28.05.2013 року, поновлення на роботі на посаді керівника-ліквідатора КП Водхоз , стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди вбачається, що розпорядженням міського голови м. Міусинськ за № 17 від 28.05.2013 року позивача звільнено за п. 8 ст. 36 КЗпП України на підставі п. 33 ч. 6 трудового контракту у зв`язку з його закінченням з посади керівника-ліквідатора КП Водхоз з 28.05.2013 року. Позивач вважає розпорядження міського голови м. Міусинськ № 17 від 28.05.2013 року незаконним за наступних обставин. Обґрунтування в частині процесуального строку. У відповідності до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Розпорядження міського голови м. Міусинськ про звільнення вручено 29.10.20913 року, про що поставлено відповідну відмітку. Згідно ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків суд може поновити строки. Таким чином, позивач вважає, що ним не порушено вимоги ст. 233 КЗпП України, так як позовну заяву подано в місячний термін з дати видачі розпорядження про звільнення. В частинні незаконності розпорядження міського голови м. Міусинськ № 17 від 28.05.2013 року щодо звільнення. У відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору № 170 від 19.03.1994 року позивача прийнято на посаду керівника-ліквідатора строком з 26.03.2013 року до 26.05.2013 року, що підтверджується п. 6 ст. 33 трудового контракту. Розпорядженням міського голови м. Міусинськ № 17 від 28.05.2013 року його звільнено з посади керівника-ліквідатора-ліквідатора з 28.05.2013 року у зв`язку з закінченням трудового контракту. Із змісту ст. 21 КЗпП України вбачається, що трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому встановлюється строк його дії. Таким чином, дія строкового трудового договору, за яким відповідач міг би застосовувати дію п. 8 ст. 36 КЗпП України, чітко встановлена п. 33 ст. 6 трудового контракту, а саме: включно до 26.05.2013 року, чого відповідачем не було зроблено. У відповідності до ст. 39-1 КЗпП України, якщо після закінчення строку трудового договору (п. п. 2, 3 ст. 23 КЗпП України) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Позивачем та міським головою м. Міусинськ не ставилося питання про припинення трудових відносин після спливу терміну дії трудового контракту, тобто з 26.05.2013 року, що обумовлює продовження трудового контракту на невизначений термін. Наказом по КП Водхоз від 17.05.2013 року, який 17.05.2013 року доведено міському голові м. Міусинськ, про що стоїть відмітка в правому нижньому куті, позивачу знаходився у черговій відпустці з 22.05.2013 року до 13.06.2013 року та перебував на лікуванні в санаторії у зв`язку з видачею санаторно-лікувальної путівки. Розпорядження міського голови м. Міусинськ № 17 від 28.05.2013 року про звільнення з посади керівника-ліквідатора КП Водхоз проведено в період перебування позивача у відпустці, і трудових відносин після 26.05.2013 року продовжилися на невизначений термін, так як трудовий контракт за період з 26.05.2013 року по день звільнення в письмовій формі сторонами не укладався. Ст. 9-1 КЗпП України передбачає недійсність умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю. У відповідності до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів № 9 від 06.11.1992 року контракт є особливою формою трудового договору і укладається він, коли його застосування відповідає законодавству (ст. 21 КЗпП України) . Власник або уповноважений ним орган може вимагати від працівника, який працює за трудовим договором, укладення контракту тільки в тому разі, коли він відноситься до категорії працівників, які згідно з законодавством працюють за контрактом (наприклад, керівники підприємств) . Порушення цих вимог може бути підставою для визнання відповідно до ст. 9 КЗпП України недійсними умов праці за контрактом, які погіршують становище порівняно з законодавством України. Таким чином, відповідач всупереч ст. 21 КЗпП України та Постанові Кабінету Міністрів України Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору КМУ № 170 від 19.03.1994 року не вирішив питання трудових відносин, що виникли з 26.05.2013 року в рамках строкового трудового договору. Згідно п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів № 9 від 06.11.1992 року, вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 8 ст. 36 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір за наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання. Оскільки на працівників, з якими укладено контракт, поширюється законодавство про працю, що регулює відносини по трудовому договору, за винятком, встановленим для цієї форми трудового договору, їх трудовий договір може бути припинено й з інших підстав, передбачених законодавством (ст. ст. 36, 39 41 КЗпП України) . Відповідно до п. 18 при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення. Відповідно до п. 17 правила про недопустимість звільнення працівника в період перебування у відпустці стосуються як передбачених ст. ст. 40, 41(1) КЗпП України, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Таким чином, позивач вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині незаконності розпорядження міського голови м. Міусинськ № 17 від 28.05.2013 року про розірвання трудового договору з 28.05.2013 року, так як звільнення здійснено в період щорічної відпустки в період трудових відносин, які з 26.05.2013 року продовжені на невизначений термін. Таким чином, позивач вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині незаконності розпорядження міського голови м. Міусинськ № 17 від 28.05.2013 року про розірвання трудового договору з 28.05.2013 року за п. 8 ст. 36 КЗпП України, так як дії цієї статті поширюється на період з 26.03.2013 року до 26.05.2013 року, а тому її не належить застосовувати в трудових правовідносинах, які виникли після 26.05.2013 року. Доказами, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги є: - трудовий контракт від 28.03.2013 року; - наказ по підприємству про надання щорічної відпустки від 17.05.2013 року; - супровідна записка міському голові м. Міусинськ від 17.05.2013 року з наказом про надання відпустки з 22.05.2013 року до 13.06.2013 року; - копія санаторної путівки з відміткою часу лікування; - розпорядження міського голови м. Міусинськ № 17 від 28.05.2013 року, які надані до суду раніше. Згідно ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. У випадку позивача з 28.05.2013 року середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 24579,28 грн. = ( (131,44 грн. х (5 кал. дн + 30 кал. дн НОМЕР_1 ) , де: 131,44 грн. - ( (4008,94 грн. х 2 місяці) / 61 календарний день ) середній заробіток за 1 календарний вихід, що передує події звільнення; 4008,94 грн. посадовий оклад згідно трудового контракту від 28.03.2013 року; - 2 місяці кількість місяців, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року для розрахунку середнього заробітку за 1 календарний день; - 61 місяць кількість календарних днів за квітень-березень 2013 року. (5 к.дн + + 30) кількість календарних днів вимушеного прогулу з 26.05.2013 року до 30.11.2013 року. Крім того, позивач вважає, що йому заподіяна моральна шкода, яку він оцінює в 2000 грн. у зв`язку з порушенням трудових прав. Правовою підставою є ст. 237-1 КЗпП України, моральна шкода полягає в істотному погіршенні соціально-побутового життя, додаткових зусиль для відстоювання порушених прав. Тому позивач вважаю обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення з КП Водхоз 2000 грн. на відшкодування моральної шкоди. На підставі викладеного, керуючись ЦПК України, позивач просив: 1. Поновити строк на подачу позовної заяви, якщо його пропущено. 2. Визнати незаконним та скасувати розпорядження міського голови м. Міусинськ № 17 від 28.05.2013 року про звільнення його з посади директора-ліквідатора КП Водхоз з 28.05.2013 року за п. 8 ст. 36 КЗпП України у зв`язку з закінченням терміну дії трудового контракту. 3. Поновити його на посаді керівника-ліквідатора КП Водхоз з 28.05.2013 року, допустивши рішення в цій частині до негайного виконання. 4. Стягнути з КП Водхоз на його користь 24579,28 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 2000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Додаток: - копії позовної заяви. 25.11.2013 року, підпис, ОСОБА_3 .

Із змісту заяви про злочин ОСОБА_3 , адресованої 17.12.2013 року на ім`я начальника Краснолуцького МВ УМВС України в Луганській області полковника міліції ОСОБА_9 , вбачається, що міським головою м. Міусинськ ОСОБА_6 , ліквідатором комунального Підприємства Водхоз Міусинської міської ради ОСОБА_7 , уникаючи порушення трудового законодавства при звільненні та поновлення на роботі, здійснено службове підроблення трудового контракту від 28.03.2013 року з ОСОБА_3 , як з керівником-ліквідатором, виправивши строк дії трудового контракту без згоди та повідомлення на це його, з 26.03.2013 року до 26.05.2013 року на строк дії з 28.03.2013 року до 28.05.2013 року, що виявилося підчас розгляду цивільної справи № 413/6645/13-ц. Вина посадових осіб підтверджується: - копією трудового контракту від 28.03.2013 року; - копією розпорядження Міусинського міського голови № 13 від 25.02.2013 року; - копією розпорядження Міусинського міського голови № 17 від 28.05.2013 року (додається) ; - копією трудового контракту, укладеного 28.05.2013 року з ОСОБА_3 , який знаходиться в матеріалах цивільної справи № 413/6645/13-ц та в центральному Краснолуцькому відділенні Ощадбанку; - магнітним носієм фіксації судового процесу по цивільній справі № 413/6645/13-ц від 17.12.2013 року. Також службове підроблення можна виявити шляхом проведення експертизи оригіналів трудових контрактів, які знаходяться у заявника, у міського голови та в Ощадбанку. Позицію вчинення вищевказаними особами злочину заявник обґрунтовує узагальненою практикою Верховного Суду України про злочини, склад яких передбачено ст. 366 КК України (службове підроблення) . На підставі викладеного, керуючись КПК України, заявник просив: 1. Зареєструвати заяву в єдиному реєстрі. 2. Витребувати у міського голови м. Міусинськ трудовий контракт, укладений 28.03.2013 року з ОСОБА_3 . 3. Провести експертизу трудових контрактів, надавши заявнику час для надання питань експертам. 4. Про прийняті рішення повідомити письмово рекомендованою поштою. 5. Витребувати у міського голови м. Міусинськ належним чином посвідчену копію трудового контракту, укладеного 28.03.2013 року з ОСОБА_3 , витребувати з Краснолуцького міського суду Луганської області копію належним чином завіреного трудового контракт від 28.03.2013 року по справі 413/6645/13-ц, витребувати з Краснолуцького відділення Ощадбанку. 6. Оглянути у заявника оригінал трудового контракту від 28.03.2013 року. Додатки: - копія заяви про видачу трудового контракту від 17.12.2013 року; - копія розпорядження міського голови м. Міусинськ № 13 від 25.02.2013 року; - копія розпорядження міського голови м. Міусинськ № 17 від 28.05.2013 року; - копія трудового контракту від 28.03.2013 року. Про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення попереджений. 17.12.2013 року, підпис, ОСОБА_3 .

Із змісту контракту з керівником-ліквідатором підприємства, що є у комунальній власності, укладеного 28.03.2013 року в м. Міусинськ, вбачається, що виконавчий комітет Міусинської міської ради, іменований далі орган управління майном, в особі міського голови ОСОБА_6 , що діє на підставі закону України Про місцеве самоврядування , з одного боку, та громадянин ОСОБА_3 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий 31.10.1997 року Краснолуцьким МВ УМВС України в Луганській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , іменований далі керівник, з другого боку, уклали цей контракт про таке. ОСОБА_3 приймається на посаду директора-ліквідатора комунального підприємства Водхоз виконавчого комітету Міусинської міської ради на термін чотири місяці, а трудові відносини, які виникли з 15.04.2012 року до 27.03.2013 року встановлюються безстроковими з оплатою у відповідності до діючого законодавства України, згідно трудового контракту від 14.10.2011 року з урахуванням раніше сплачених грошових сум, рішень Краснолуцького міського суду Луганської області від 27.09.2012 року та від 25.02.2013 року. Загальні положення. 1. За цим контрактом керівник зобов`язується безпосередньо здійснювати управління (керівництво) підприємством, ефективне використання та збереження закріпленого за підприємством комунального майна, провести ліквідацію підприємства в порядку встановленому діючим законодавством. 2. На підставі контракту виникають трудові відносини між керівником-ліквідатором підприємства та органом управління майном цього підприємства. 3. Керівник-ліквідатор, який уклав цей контракт, є повноважним представником підприємства під час реалізації повноважень, функцій, обов`язків підприємства, передбачених актами законодавства, статутом підприємства, іншими нормативно законодавчими документами. 4. Керівник діє на засадах єдиноначальності. 5. Керівник підзвітний та підконтрольний органу управління майном у межах, встановлених законодавством, статутом підприємства та цим контрактом. 2. Права та обов`язки ліквідатора. 6. Приймає до свого відання активи підприємства, вживає заходів із забезпечення його збереження та використання згідно діючому законодавству. 7. Виконує функції з управління та розпорядження активами. 8. Здійснює інвентаризацію активів підприємства згідно з законодавством. 9. Аналізує фінансове становище підприємства. 10. Очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу. 11. Пред`являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості. 12. Проводить виплати з заборгованості заробітної плати та виплату вихідної допомоги звільненим працівникам, у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від повернення дебіторської заборгованості. 13. Заявляє в установленому порядку заперечення за заявленими до боржника вимогами поточних кредиторів за зобов`язаннями, які виникли під час провадження ліквідаційної процедури. 14. Подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника. 15. Вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна підприємства, що знаходиться у третіх осіб. 16. Передає у встановленому порядку на зберігання документи підприємства, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов`язковому зберіганню. 17. Стягнені суми включає в ліквідаційну масу та може використовувати тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленої ст. 31 закону Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом . 18. Ліквідатор не рідше одного разу на місяць надає виконавчому комітету Міусинської міської ради звіт про свою діяльність, інформацію про фінансове становище і майно підприємства при проведенні ліквідаційної процедури, використання коштів боржника, а також іншу інформацію на вимогу виконавчого комітету. 19. Складає ліквідаційний баланс та інші форми фінансової звітності, а саме: звіти про фінансові результати, про рух коштів, про власний капітал і примітки до звітів. 20. Приймає заходи щодо проведення розрахунків з дебіторами та кредиторами, погашення заборгованості перед бюджетом, списання безнадійної дебіторської та кредиторської заборгованості, проведення розрахунків із засновниками тощо. 21. Здійснює інші повноваження, передбачені законодавством. 3. Умови матеріального забезпечення керівника. 22. Умови матеріально забезпечення керівника здійснюється у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об`єднань державних підприємств № 859 від 19.05.1999 року. 23. За виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, керівникові нараховується: - заробітна плата за рахунок частки доходу, одержаного підприємством в результаті його господарської діяльності, виходячи з установлених керівнику посадового окладу у розмірі 4008,94 (чотири тисячі вісім) 94 копійки та фактично відпрацьованого часу. 24. Керівникові надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 31 календарних днів, з яких 24 календарні дні згідно КЗпП України та додаткові 7 днів згідно умовам колективного договору. Оплата відпустки провадиться виходячи з його середньоденного заробітку, обчисленого у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Керівник визначає час і порядок використання своєї щорічної відпустки (час початку та закінчення, поділу її на частини тощо) за погодженням з органом управління майном. 4. Відповідальність сторін. Вирішення спорів. 25. Керівник несе відповідальність з часу проведення інвентаризації майна підприємства, яке проводиться разом з органом управління майном, складання та підписання відповідного акту. 26. У випадку невиконання чи неналежного виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, сторони несуть відповідальність згідно з законодавством та цим контрактом. 27. Спори між сторонами вирішуються у порядку, встановленому законодавством. 5. Внесення змін і доповнень до контракту та його припинення. 28. Внесення змін та доповнень до цього контракту здійснюється шляхом підписання додаткових угод. 29. Цей контракт припиняється: а) після закінчення терміну дії контракту; б) за згодою сторін; в) до закінчення терміну дії контракту у випадках, передбачених діючим законодавством. 30. Керівник може бути звільнений з посади, а цей контракт розірваний з ініціативи органу управління майном, у тому числі за пропозицією місцевого органу державної виконавчої влади, до закінчення терміну його дії: а) у разі систематичного невиконання керівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього цим контрактом; б) у разі одноразового грубого порушення керівником законодавства чи обов`язків, передбачених контрактом; в) з інших підстав, передбачених законодавством. 31. Керівник може за своєю ініціативою розірвати контракт до закінчення терміну його дії за власним бажанням згідно діючому законодавству. 32. За два тижні до закінчення терміну дії контракту він може бути за згодою сторін продовжений або укладений на новий чи інший термін. Термін дії та інші умови контракту. 33. Цей контракт діє з 26.03.2013 року до 26.05.2013 року. 7. Адреси сторін та інші відомості. 34. Відомості про підприємство: повна назва комунальне підприємство Водхоз виконавчий комітет Міусинської міської ради. Адреса: м. Міусинськ, вул. Кірова,11. Розрахунковий рахунок № 26002301361 Краснолуцького відділення № 3115 Ощадбанку, МФО 364133, код 33366556. 35. Відомості про орган управління майном: повна назва виконавчий комітет Міусинської міської ради. Адреса: 94533, м. Міусинськ, вул. Октябрська,15. Посада, прізвище, ім`я, по батькові керівника органу управління майном: міський голова м. Міусинськ ОСОБА_6 . Службовий телефон керівника органу управління майном: 7-80-65. 36. Відомості про керівника: домашня адреса: АДРЕСА_1 . Домашній телефон: НОМЕР_4 . Паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий 27.10.1999 року Краснолуцьким МВ УМВС України в Луганській області. 37. Цей контракт укладено в двох примірниках, які зберігаються у кожній із сторін і мають однакову юридичну силу. Від органу управління майном: міський голова м. Міусинськ, підпис, ОСОБА_6 , відбиток печатки. Керівник: підпис, . ОСОБА_10 .

Із змісту протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 23.12.2013 року вбачається, що слідчий СВ Краснолуцького МВ ГУМВС України в Луганській області капітан міліції ОСОБА_11 у присутності осіб, яким заздалегідь повідомлено про застосування технічних засобів фіксації, умови та порядок їх використання, з дотриманням вимог ст. ст. 60, 104, 214 КПК України прийняла усну заяву від ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який не працює, який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий 27.10.1999 року Краснолуцьким МВ УМВС України в Луганській області, м. т. НОМЕР_4 , про кримінальне правопорушення. Громадянин ОСОБА_3 попереджений про кримінальну відповідальність згідно зі ст. 383 КК України за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину. Підпис заявника. Громадянину ОСОБА_3 роз`яснені права заявника відповідно до ст. 60 КПК України: 1) отримати від органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію; 2) подавати на підтвердження своєї заяви речі і документи; 3) отримати інформацію про закінчення досудового розслідування. Підпис заявника. Громадянин ОСОБА_3 заявив. Зміст заяви. 1. Обставини події (дата, час, місце) : перебуваючи на посаді директора комунального підприємства Водхоз голова м. Міусинськ підписав трудовий контракт від 28.03.2013 року на термін з 26.03.2013 року до 26.05.2013 року, який в подальшому здійснення строку дії підроблено. 2. Яку матеріальну шкоду завдано протиправними діями, на яку суму, яким способом злочинці заволоділи майном (проникнення у житло чи інше приміщення, напад, вимагання, обман чи зловживання довірою) : якщо проникнення, то яким шляхом (злам запірних пристроїв, підбір ключа, виставлення вікна, через кватирку, іншим способом) : яке майно викрадено, де воно знаходилося, наявність документів, які підтверджують придбання і вартість втраченого майна, його прикмети, коли і де придбане: не заповнено. 3. Чи застосовувалося фізичне насильство або погроза його застосування, у чому це конкретно виявилось, які предмети (ніж, пістолет, газовий балончик, палиця тощо) використовувалися під час нападу? Якщо було вимагання майна чи права на нього або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою застосування насильства, заподіяння тілесних ушкоджень, пошкодження майна тощо, то в чому конкретно виявилися ці дії? 4. Чи заподіяні кому-небудь тілесні ушкодження, до якого медичного закладу звертався, де він розташований, чи перебував на стаціонарному або амбулаторному лікуванні? : не заповнено. 5. Чи бачив особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, чи може її впізнати, за якими прикметами? : не заповнено. 6. Чи підозрюється хто-небудь у вчиненні кримінального правопорушення? Якщо так, то вказати з якої причини, а також відомості про цю особу: не заповнено. 7. Чи були очевидці вчинення кримінального правопорушення, що відомо про них? : не заповнено. Заявником зазначено: власноручно написати про ознайомлення та правильність викладених даних. Підпис, ОСОБА_3 . Слідчий СВ Краснолуцького МВ ГУМВС України в Луганській області капітан міліції ОСОБА_11 , підпис, 23.12.2013 року.

Із аналізу чинного конституційного, цивільного, трудового, кримінального, кримінально-процесуального законодавства з урахуванням рекомендацій та роз`яснень Верховного Суду України вбачається наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно ст. 251 ЦК України Поняття строку та терміну строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно ст. 252 ЦК України Визначення строку та терміну строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

При характеристиці строків і термінів у цивільному праві слід виходити з того, що вони є проявом соціального часу як форми перебігу суспільних процесів і явищ. Суспільні зв`язки і відносини, становлячи зміст соціального часу, виникають на базі тієї діяльності, яка здійснюється людьми. І хоч просторово-часові форми, які їх опосередковують, існують об`єктивно, усвідомлення останніх людьми в умовах суспільства стає одним із важливих чинників у науковому управлінні соціальними процесами. Питання про роль та місце строків у цивільних правовідносинах можна розглядати в декількох площинах: а) строк як момент виникнення (початку) або припинення правовідношення; б) строк як одна з умов, що визначає його зміст; в) строк як критерій правомірності (своєчасності) поведінки учасників правовідносин тощо. При аналізі строків останні найчастіше з`ясовуються з огляду на їх місце у системі юридичних фактів. Цивільно-правові строки є часовою формою розвитку цивільних правовідносин, формою існування та здійснення (виконання) суб`єктивних прав та обов`язків їх учасників. Однак строки не можна віднести ані до дій, ані до подій, як і не посідають вони самостійного місця в загальній системі юридичних фактів. Виступаючи часовою (темпоральною) формою, в якій відбуваються події та вчинюються дії (бездіяльність) , строки (терміни) породжують юридичні наслідки лише у зв`язку з діями і подіями. Саме тому в ст. 251 ЦК України строком визнається період у часі, із закінченням якого пов`язана певна дія чи подія, що має юридичне значення. У цьому разі строк обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями чи годинами. Початок строку чи його закінчення може визначатись також вказівкою на подію, що має неминуче настати. Терміном же визначається момент у часі, із настанням якого пов`язана певна дія чи подія, що має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або ж вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Розмежування категорій строк і термін має важливе методологічне значення не лише для цивільного права тощо, а й для розуміння відповідних часових понять при застосуванні норм кримінального, кримінального процесуального, трудового та інших галузей законодавства. На жаль, на рівні не лише інших галузей права, а й підзаконних нормативних актів цивільного законодавства таке розмежування названих понять не завжди послідовно проводиться, коли замість поняття строк вживається поняття термін або навпаки.

Згідно ч. 3 ст. 21 КЗпП України Трудовий договір особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна) , умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно ч. 1 ст. 366 КК України Службове підроблення складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів караються штрафом до двохсот п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі спеціальною конфіскацією.

Конституційні приписи, закладені в ст. 19 Конституції України, поширюються на всіх без винятку службових осіб, незалежно від того, чи є вони представниками законодавчої, виконавчої або судової гілок влади, виконують свої службові обов`язки в державному апараті, в органах місцевого самоврядування або об`єднаннях громадян, здійснюють службову діяльність в юридичних особах публічного чи приватного права. Не має також значення службове становище особи, відомча чи галузева приналежність підприємства, організації чи установи, сфера їх діяльності, організаційно-правова форма і форма власності, на підставі яких створені та функціонують ті чи інші юридичні особи. Повною мірою вимога діяти лише в межах наданих їм повноважень та у спосіб, передбачений законодавством, поширюється і на тих осіб, які хоча і не належать до службових, але сфера професійної діяльності яких пов`язана з наданням публічних послуг, оскільки надання таких послуг спрямоване на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов`язків юридичних і фізичних осіб, а результатом їх надання є заподіяння наслідків правового характеру.

В розділі XVII Особливої частині КК України об`єднує норми, які встановлюють відповідальність за злочини, вчинювані у сферах як службової діяльності в юридичних особах публічного та приватного права, так і професійної діяльності, пов`язаної з наданням публічних послуг. Причому ця відповідальність диференціюється залежно від того, яким саме суспільним відносинам спричиняється шкода зазначеними злочинами. Злочин, передбачений ст. 366 КК України, може бути вчинений у сфері службової діяльності, що здійснюється в юридичних особах як публічного, так і приватного права.

Родовим об`єктом цього злочину є суспільні відносини, які забезпечують нормальну, тобто таку, що відповідає вимогам законодавства, діяльність державного апарату, апарату управління органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і організаційно-правової форми, а також суспільні відносини, що забезпечують здійснення регламентованої законодавством професійної діяльності, пов`язаної з наданням публічних послуг. Безпосереднім об`єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність в окремих ланках апарату управління органів державного влади, місцевого самоврядування, в окремих юридичних особах публічного чи приватного права, а також суспільні відносини, які забезпечують нормальне здійснення тих конкретних видів професійної діяльності, які пов`язані з наданням публічних послуг.

Злочин, передбачений ст. 366 КК України, належить до так званих загальних видів злочинів, вчинюваних у сфері службової діяльності (службовий злочин) , бо кожний з них посягає на суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність в окремих ланках державного чи громадського апарату, а також апарату управління окремих підприємств, установ та організацій. Проте чимало норм КК України передбачають відповідальність за так звані спеціальні види службових злочинів (наприклад, ст. ст. 132, 137, ч. 2 ст. 159, ч. 2 ст. 162, ч. 1 ст. 173, ч. 2 ст.191, ч. 3 ст. 206, 210, 238, 271, 284, 351, 371, 373, 375, 423 426 КК України) , вчинення яких також зумовлене службовим становищем суб`єкта, але їх основним безпосереднім об`єктом є інші суспільні відносини: життя та здоров`я, воля та гідність особи, її виборчі, трудові, інші права та свободи, власність, господарська діяльність громадська безпека та громадський порядок, авторитет органів влади та місцевого самоврядування, інтереси правосуддя та порядок несення військової служби тощо.

Крім того, слід враховувати, що в диспозиції ст. 366 КК України вказується на підроблення документів, а не документу. Тобто це поняття використовується лише у множині.

Із змісту п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду СРСР Про судову практику у справах про зловживання владою або службовим положенням, перевищення влади чи службових повноважень, недбалість та посадову підробку № 4 від 30.03.1990 року (чинної) вбачається, що інша особиста зацікавленість як мотив підроблення може виражатися в прагненні отримати вигоду немайнового характеру, обумовленому такими спонуканнями, як кар`єризм, протекціонізм, сімейність, бажання прикрасити дійсне положення, отримати взаємну послугу, заручитися підтримкою у вирішенні якого-небудь питання, приховати свою некомпетентність тощо.

Лист-узагальнення Верховного Суду України Практика розгляду кримінальних справ про злочини, склад яких передбачено ст. 366 Кримінального кодексу України (службове підроблення) від 19.10.2009 року, підготовлений суддею Верховного Суду України ОСОБА_12 та головними консультантами управління вивчення та узагальнення судової практики Верховного Суду України ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , опублікований в періодиці: у Віснику Верховного Суду України , 2010 рік, № 1, взагалі не містить посилання на потерпілого, як на суб`єкта вказаних кримінальних правовідносин.

Із змісту п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів № 13 від 02.07.2004 року вбачається, що особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду, набуває передбачених законом прав учасника процесу лише після визнання її потерпілим. Визнання особи потерпілим у справі або відмова в цьому мають бути процесуально оформлені постановою органу дізнання, слідчого, прокурора, судді або ухвалою суду. Вирішуючи питання про визнання особи потерпілим, суддя або суд має з`ясувати, яку конкретно шкоду заподіяно їй злочином (моральну, фізичну чи майнову) , і зазначити це в постанові або ухвалі. У справі про незакінчений злочин особа визнається потерпілим за умови фактичного заподіяння їй моральної, фізичної або майнової шкоди.

Згідно п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів № 13 від 02.07.2004 року особа, якій заподіяно шкоду і яка пред`явила вимогу про її відшкодування, визнається одночасно потерпілим та цивільним позивачем. Їй забезпечуються всі передбачені законом права як потерпілого, так і цивільного позивача.

Із змісту абз. 1 п. 17-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року (із змінами і доповненнями, внесеними Постановами Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25.05.2001 року, № 1 від 27.02.2009 року) вбачається, що потерпілий, тобто особа, якій злочином заподіяно моральну шкоду (внаслідок посягання на здоров`я, честь, гідність, знищення майна, позбавлення годувальника тощо) , має право пред`явити позов про її відшкодування у кримінальному процесі або в порядку цивільного судочинства.

Згідно ч. 1 ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Із змісту п. 8 ч. 2 ст. 40 КПК України вбачається, що слідчий уповноважений приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального провадження за наявності підстав, передбачених статтею 284 цього Кодексу.

Згідно ч. 5 ст. 40 КПК України слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов`язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.

Згідно ч. ч. 1, 5 ст. 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. За наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді.

Отже, КПК України допускає можливість відмови у визнанні особи потерпілим. Умовою для цього є наявність очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної в ч. 1 ст. 55 КПК України. Очевидність та достатність таких підстав є оціночним поняттям, яке визначається в кожному конкретному випадку, виходячи із обставин кримінального провадження і внутрішнього переконання особи, уповноваженої на визнання потерпілим, і може полягати, зокрема, у такому: - очевидна відсутність події або складу кримінального правопорушення; - відсутність шкоди з боку особи, яка подала відповідну заяву; - очевидна відсутність причинного зв`язку між кримінальним правопорушенням і заподіяною шкодою; - наявність завданої кримінальним правопорушенням шкоди іншого виду, ніж передбачено ч. 1 ст. 55 КПК (наприклад, заподіяння особі моральної шкоди як представнику певної частини суспільства; заподіяння моральної шкоди юридичній особі) ; - неможливість визнання потерпілим конкретної особи, виходячи з кримінально-правової характеристики кримінального правопорушення. Рішення слідчого і прокурора про відмову у визнанні особи потерпілим оформлюються вмотивованою постановою, яка складається відповідно до правил ст. 110 КПК України. Вказана постанова може бути оскаржена слідчому судді в порядку, передбаченому гл. 26 КПК України. Оскільки рішення про визнання особи потерпілим вправі приймати і суд, то суду також надається право приймати рішення про відмову у визнанні особи потерпілим, яке оформлюється ухвалою і може бути оскаржене в апеляційному порядку. Прийняття рішення про відмову у визнанні особи потерпілою не перешкоджає можливості визнання її заявником або свідком. Поняття видів шкоди, що можуть бути завдані потерпілому, визначається з урахуванням положень цивільного та кримінального права. При визначенні шкоди як підстави для визнання особи потерпілим необхідно виходити із того, що шкода має бути безпосередньо заподіяна особі кримінальним правопорушенням. Також необхідно враховувати, що факт заподіяння шкоди кримінальним правопорушенням може бути остаточно встановлений лише обвинувальним вироком суду. Таким чином, на момент визнання особи потерпілим необхідно виходити із презумпції заподіяння шкоди кримінальним правопорушенням, враховуючи достатні дані про такий факт. При цьому для визнання особи потерпілим достатньо спричинення особі якогось одного із перелічених видів шкоди, хоча кримінальне правопорушення, як правило, спричиняє кілька видів шкоди. Юридична особа визнається потерпілим лише у разі завдання їй майнової шкоди. Потерпілим не може бути особа, якій моральна шкода завдана як представнику юридичної особи чи певної частини суспільства.

Із змісту п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 284 КПК України вбачається, що кримінальне провадження закривається в разі, якщо: - встановлена відсутність події кримінального правопорушення; - встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.

Згідно абз. абз. 1, 2 ч. 3 ст. 284 КПК України про закриття кримінального провадження слідчий, прокурор приймає постанову, яку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом. Слідчий приймає постанову про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої цієї статті, якщо в цьому кримінальному провадженні жодній особі не повідомлялося про підозру.

Згідно ч. 5 ст. 284 КПК України копія постанови слідчого про закриття кримінального провадження надсилається заявнику, потерпілому, прокурору. Прокурор протягом двадцяти днів з моменту отримання копії постанови має право її скасувати у зв`язку з незаконністю чи необґрунтованістю. Постанова слідчого про закриття кримінального провадження також може бути скасована прокурором за скаргою заявника, потерпілого, якщо така скарга подана протягом десяти днів з моменту отримання заявником, потерпілим копії постанови. Копія постанови прокурора про закриття кримінального провадження надсилається заявнику, потерпілому, його представнику, підозрюваному, захиснику.

Із змісту п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 303 КПК України вбачається, що на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора: - бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, володільцем тимчасово вилученого майна; - рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою.

Згідно ч. 5 ст. 303 КПК України під час підготовчого судового засідання можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, передбачені пунктами 5 та 6 частини першої цієї статті.

Згідно ч. 3 ст. 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження.

Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 309 КПК України під час досудового розслідування також можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження по ній. Скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.

Згідно ч. 3 ст. 392 КПК України в апеляційному порядку також можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 4 ст. 424 КПК України ухвала слідчого судді після її перегляду в апеляційному порядку, а також ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на таку ухвалу оскарженню в касаційному порядку не підлягають.

Згідно ч. 5 ст. 532 КПК України ухвали слідчого судді та суду, які не можуть бути оскаржені, набирають законної сили з моменту їх оголошення.

Отже, що стосується прохання ОСОБА_3 про витребування матеріалів вищевказаного провадження з Краснолуцького МВ ГУМВС України в Луганській області, то суд дійшов наступного висновку.

Ну думку суду слідчий суддя Краснолуцького міського суду Луганської області при розгляді скарги на постанову слідчого про відмову у визнанні потерпілим не позбавлений права витребувати матеріали кримінального провадження, оскільки це не суперечить вимогам, викладеним в ч. 1 ст. 2 КПК України. Крім того, з урахуванням вимог, викладених в ч. 1 ст. 222 КПК України, слідчий суддя має право оголосити певні документи, які не містять відомостей, що становлять державну таємницю, що охороняється законом, а саме: - ксерокопію позовної заяви про скасування розпорядження міського голови м. Міусинськ № 17 від 28.05.2013 року, поновлення на роботі на посаді керівника-ліквідатора КП Водхоз , стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди; - ксерокопію заяви про злочин ОСОБА_3 , адресованої 17.12.2013 року на ім`я начальника Краснолуцького МВ УМВС України в Луганській області полковника міліції ОСОБА_9 ; - ксерокопію контракту з керівником-ліквідатором підприємства, що є у комунальній власності, укладеного 28.03.2013 року в місті Міусинськ; - ксерокопію протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 23.12.2013 року тощо.

Отже, що стосується прохання ОСОБА_3 про скасування постанови від 03.01.2014 року про відмову у визнанні потерпілим, то суд дійшов наступного висновку.

На думку суду слідчий СВ Краснолуцького МВ ГУМВС України в Луганській області лейтенант міліції ОСОБА_5 03.01.2014 року винесла вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, оскільки ОСОБА_3 в своїй заяві не вказав, яка саме шкода була завдана йому таким кримінальним правопорушенням, а для дачі пояснень щодо вищевказаного факту до Краснолуцького МВ ГУМВС України в Луганській області останній з`явитися відмовився, тобто згідно матеріалам досудового розслідування наявні очевидні та достатні підстави вважати, що заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не заподіяно шкоди, зазначеної в ч. 1 ст. 55 КПК України та, виходячи з кримінально-правової характеристики кримінального правопорушення, неможливе визнання потерпілим дану конкретну особу, що у повній мірі узгоджується та не суперечить імперативним вимогам, передбаченим ч. 1 ст. 55 КПК України. Тобто в даній частині прохання ОСОБА_3 є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Отже, що стосується прохання ОСОБА_3 про зобов`язання слідчого вчинити дію про задоволення заяви щодо визнання заявника потерпілим, то суд дійшов наступного висновку.

Оскільки судом було визнано, що підстави для скасування постанови про відмову у визнанні потерпілим слідчого СВ Краснолуцького МВ ГУМВС України в Луганській області лейтенанта міліції ОСОБА_5 від 03.01.2014 року відсутні, відтак в даній частині прохання ОСОБА_3 є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Отже, що стосується контракту з керівником-ліквідатором підприємства, що є у комунальній власності, укладеного 28.03.2013 року в місті Міусинськ між виконавчим комітетом Міусинської міської ради, іменованим далі органом управління майном, в особі міського голови ОСОБА_6 , що діє на підставі закону України Про місцеве самоврядування , з одного боку, та громадянином ОСОБА_3 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий 31.10.1997 року Краснолуцьким МВ УМВС України в Луганській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , іменованим далі керівником, з другого боку, то слід зауважити, що сам текст контракту не містить поняття строк дії контракту, як те передбачене ч. 3 ст. 21 КЗпП України, тобто даний контракт не відповідає вимогам чинного трудового законодавства України. Крім того, в тексті контракту вісім раз згадується поняття термін дії контракту, що повністю не узгоджується з вимогами, передбаченими ст. ст. 251, 252 ЦК України, тобто даний контракт не відповідає вимогам чинного цивільного законодавства України. Отже, трудові та цивільні права та обов`язки виникли із дій осіб, що не передбачені актами трудового та цивільного законодавства, тобто вони взагалі не породили трудові та цивільні права та обов`язки, оскільки виникли на підставі контракту, як особливої форми договору, який одночасно не відповідає вимогам чинного трудового та цивільного законодавства України, тобто даний контракт був укладений без достатніх на те правових підстав.

З урахуванням наведеного, суд вважає за доцільне, можливе та необхідне відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_3 на постанову слідчого про відмову у визнанні потерпілим за безпідставністю та необґрунтованістю.

На підставі вищевикладеного керуючись ст. ст. 19, 55 Конституції України; ст. ст. 2, 9, 40, 55, 110, 222, 284, 303, 307, 309, 392, 424, 532 КПК України; ст. ст. 251, 252 ЦК України; ст. 21 КЗпП України; ст. 366 КК України; листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про деякі питання порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування від 09.11.2012 року № 1640/0/4-12; листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про деякі питання порядку здійснення судового провадження з перегляду судових рішень у суді апеляційної інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України від 21.11.2012 року № 10-1717/0/4-12; листом апеляційного суду міста Києва Узагальнення судової практики оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування у порядку Кримінального процесуального кодексу України від 01.06.2013 року, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні скарги ОСОБА_3 на постанову слідчого про відмову у визнанні потерпілим відмовити.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію ухвали слідчого судді.

Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на постанову слідчого про відмову у визнанні потерпілим оскарженню не підлягає і заперечення проти неї може бути подане під час підготовчого провадження в суді.

Ухвала слідчого судді, яка не може бути оскаржена, набирає законної сили з моменту її оголошення.

Рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим можуть бути оскаржені під час підготовчого судового засідання.

Слідчий суддя: