Постанова

від 18.03.2014 по справі 909/1419/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" березня 2014 р. Справа № 909/1419/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді Дубник О.П.

Суддів Скрипчук О.С.

Матущака О.І.

при секретарі Мусаковському А.В.

розглянув апеляційну скаргу Приватного підприємства «Еталон» без номера від 06.02.2014 року (вх. №01-05/701/14 від 12.02.2014 року)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28.01.2014 року

у справі №909/1419/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Галичинабуд», м. Івано-Франківськ

до Приватного підприємства «Еталон», с. Стебник, Тисменицький район, Івано-Франківська область

про стягнення 18907 грн.

Представники сторін :

від позивача: Мельник О.Г., представник (довіреність в матеріалах справи);

від відповідача: Говзан В.М., директор (наказ №1 від 26.02.1993 року).

Судом роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України).

Відводів складу суду в порядку ст. 20 ГПК України не заявлялось. Заяв про технічну фіксацію судового процесу від учасників судового процесу не надходило.

Причини відкладення розгляду справи викладено в ухвалі суду від 04.03.2014 року.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 28.01.2014 року у цій справі (суддя Грица Ю.І.) позов задоволено, стягнено з Приватного підприємства «Еталон» (надалі ПП «Еталон») на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Галичинабуд» борг у розмірі 18907 грн. та 1720,50 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Скаржник зазначає, що директор підприємства Говзан В.М., який здійснює представництво інтересів підприємства в усіх органах, перебував на лікуванні з 22.01.2014 року по 06.02.2014 року, а тому не міг взяти участь в розгляді справи та подати заяву про застосування позовної давності. ПП «Еталон» просить застосувати до спірних правовідносин позовну давність,. Скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що відповідач без поважних причин не прибув у судове засідання 15.01.2014 року, де міг подати заяву про застосування позовної давності. Окрім цього, ТОВ «Галичинабуд» зазначає, що ПП «Еталон» могло надіслати таку заяву поштою протягом всього часу розгляду справи, з 04.12.2013 року по 28.01.2014 року. ТОВ «Галичинабуд» просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, керуючись нормами ст. 101 ГПК України щодо меж перегляду справи в апеляційній інстанції, вважає, що є можливим прийняти за наслідками розгляду апеляційної скарги постанову в даному судовому засіданні.

Львівський апеляційний господарський суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, та дослідивши наявні докази у справі, зробив висновок, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. При цьому, апеляційний суд встановив наступні обставини та керувався такими мотивами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем здійснювалися перевезення на замовлення відповідача на підставі погоджених між сторонами розрахунків вартості перевезень автомобільним транспортом: за грудень 2010 року на суму 7592,40 грн., за січень 2011 року на суму 9507 грн. та за лютий 2011 року на суму 9400 грн.

Факт виконання перевезення сторонами по справі не заперечується та стверджується Актами здачі-приймання робіт: №117 від 31.12.2010 року на суму 7592,40 грн., №2 від 31.01.2011 року на суму 9507 грн. та №7 від 28.02.2011 року на суму 9400 грн.

25 вересня 2013 року ТОВ «Галичинабуд» надіслало ПП «Еталон» вимог №52 від 24.09.2013 року про погашення заборгованості у розмірі 18907 грн. у семиденний термін. Вказана вимога отримана відповідачем 04.10.2013 року, що стверджується розпискою про вручення рекомендованого поштового відправлення та залишена без відповіді.

Статтею 181 ГК України передбачено можливість укладення правочинів у спрощений порядок. Зокрема, відповідно до ч.1 ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 204 ЦК України закріплена презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Положеннями ч.1, ч.2 ст.205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з положеннями ч.1, ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч.2 ст.639 ЦК України).

Частиною 2 статті 530 ЦК України унормовано якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Правовідносини, які виникли між сторонами, виходячи з їх змісту, по своїй правовій природі містять ознаки договору перевезення, правове регулювання якого здійснюється главою 64 Цивільного кодексу України та главою 32 Господарського кодексу України.

Факт надання послуг з перевезення вантажу, узгодження істотних умов, як-от: загального пробігу, ціни 1 км. тощо (розрахунок вартості перевезень автомобілем позивача) погоджені сторонами; апелянт не заперечує і не спростовує цього.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Стаття 257 зазначає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з п.2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» ч.3 ст.267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. У суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема, у разі, якщо відповідну сторону не було повідомлено належним чином про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом.

Як вбачається з повідомлення про вручення поштового відправлення місцевого господарського суду, скаржник 10.12.2013 року отримав ухвалу суду першої інстанції, якою розгляд справи призначена аж на 15.01.2014 року.

15 січня 2014 року місцевий господарський суд отримав від відповідача заяву з проханням відкласти розгляд справи у зв'язку із хворобою директора підприємства, яку суд задоволив та відклав розгляд справи на 28.01.2014 року, про що відповідач отримав ухвалу 22.01.2014 року.

28 січня 2014 року суд отримав повторну заяву від імені секретаря ПП «Еталон» з проханням перенести судове засідання у зв'язку із стаціонарним лікуванням директора підприємства.

До апеляційної скарги додано медичний висновок Лікувально-консультаційної комісії про перебування директора скаржника на лікуванні з 22.01.2014 року по 06.02.2014 року.

Чинний ГПК України не обмежує коло осіб на представництво інтересів сторони у господарському процесі.

За наведених обставин, суд апеляційної інстанції констатує відсутність поважних причин, через які ПП «Еталон» не могло подати заяву про застосування позовної давності в суді першої інстанції.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків місцевого господарського суду, покладених в основу оскаржуваного рішення.

На підставі викладеного суд апеляційної інстанції зробив висновок, що рішення суду першої інстанції від 28.01.2014 року у цій справі є законним та обґрунтованим, а тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Також суд апеляційної інстанції враховуючи положення ст.ст. 49, 105 ГПК України, зробив висновок про те, що витрати за подання апеляційної скарги слід покласти на апелянта.

Керуючись ст.ст. 103, 105 ГПК України, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28.01.2014 року у справі №909/1419/13 без змін.

2. Судові витрати за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на Приватне підприємство «Еталон».

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з розділом ХІІ-І ГПК України.

Повний текст рішення складено 24.03.2014 року

Головуючий суддя Дубник О.П.

Судді Скрипчук О.С.

Матущак О.І.