Рішення

від 24.03.2014 по справі 310/69/14-ц

БЕРДЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 310/69/14-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

24 березня 2014 року м.Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

у складі: головуючого - судді Пустовіт З.П.

при секретарі: Гоноболіній О.І.

з участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бердянську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Бердянськ-Тур» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2014 року позивач звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просила стягнути на її користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 1681,00 грн., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 328,89 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 7048,60 грн. та моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн. В обґрунтування позову посилалася на те, що відповідно до запису №55 від 01.06.2013 року в трудовій книжці, її було прийнято в ТОВ «Бердянськ-Тур» на сезонну роботу на посаду кухаря. Звільнено з роботи 31.08.2013 року за п.2 ст.36 КЗпП України. Відповідно до довідки про доходи, її заробітна плата на місяць складала 1681,00 грн. Після звільнення з роботи з нею не було проведено остаточного розрахунку, а саме: не виплачена заробітна плата за серпень 2013 року в сумі 1681,00 грн. та компенсація за невикористану відпустку. З метою захисту своїх прав вона змушена була звертатися до різних правоохоронних органів. Так, 29.10.2013 року Територіальна державна інспекція з питань праці у Запорізькій області надала відповідь, що ТОВ «Бердянськ-Тур» було порушено вимоги ст.116 КЗпП України та за результатами перевірки внесено припис. Сезонним працівникам відпустка надається пропорційно до відпрацьованого ними часу. На час звільнення підприємство повинно було провести з нею розрахунок за невикористану відпустку в сумі 328,89 грн.: 5043 / 92 х 6. На підставі ст.117 КЗпП України вона має право на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який складає 7048,60 грн. за 130 робочих днів затримки при середньоденній заробітній платі 54,22 грн. Враховуючи, що на її утриманні перебуває неповнолітня дитина та те, що єдиною метою її працевлаштування на сезонну роботу слугувала необхідність в грошових коштах для підготовки її до навчального року та те, що вона 11.09.2013 року захворіла, невиплата своєчасно заробітної плати привели до необхідності отримання нею споживчого кредиту. Тривале порушення її трудового права відповідачем привели до втрати нормальних життєвих зв'язків та додаткових зусиль для організації її життя, тому розмір моральної шкоди вона оцінює в 5000,00 грн.

У березні 2014 року позивач подала до суду уточнюючий позов про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, в якому, посилаючись на ті ж самі обставини щодо її сезонної роботи у відповідача в період з 01.06.2013 року по 31.08.2013 року, додатково зазначила, що остаточний розрахунок з нею був проведений взимку: їй було виплачено заборгованість по заробітній платі в розмірі 1681,00 грн. та компенсацію за невикористану відпустку в сумі 328,86 грн. Тому на підставі ст.ст.117, 237-1 КЗпП України просила стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за 193 робочих днів затримки, що становить 10464,46 грн. при середньоденній заробітній платі 54,22 грн., а також моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн., залишивши її обґрунтування таким же самим.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала уточнену позовну заяву, просила її задовольнити, уточнивши при цьому, що остаточний розрахунок при звільненні з нею було проведено 30.12.2013 року, проте середній заробіток нею розрахований до дня подання уточненого позову, до 12.03.2014 року за 193 робочих дні, проте пояснити, чому період затримки розрахований не до дати проведеного розрахунку, а до 12.03.2014 року, не змогла, зазначивши усно, що період затримки становитиме 121 день.

Представник відповідача за договором ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позову повністю, оголосив письмові заперечення на позов, в яких відповідач послався на те, що заборгованість по заробітній платі та компенсація за невикористану відпустку на загальну суму 1626,78 грн. після відрахування податків і зборів ОСОБА_1 виплачена 30.12.2013 року згідно відомості на виплату коштів. Проте підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні немає, оскільки невиплата коштів сталася не тільки у зв'язку з відсутністю коштів, а і у зв'язку з діями третіх осіб та обставин, які не залежали від відповідача. Відповідно до укладеного 11.06.2013 року договору між Міністерством соціальної політики України та ТОВ «Бердянськ-Тур», відповідач повинен був надати санаторно-курортні путівки для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а Мінсоцполітики України оплатити їх. Проте після виконання цих послуг Міністерство соціальної політики України не розрахувалося з відповідачем та в односторонньому порядку 19.08.2013 року взагалі договір розірвало. За надані послуги замовнику було нараховано до сплати за липень-серпень 2013 року 1692938,00 грн. За весь час дії договору оздоровлення дітей здійснювалося за власні кошти ТОВ «Бердянськ-Тур». Лише 25.12.2013 року частина боргу в розмірі 1545726,00 грн. була перерахована Держказначейством на рахунок ТОВ «Бердянск-Тур», після чого відповідач в період з 27.12.2013 року по 30.12.2013 року провів повний розрахунок по заробітній платі з працівниками, в тому числі з позивачем. Тобто порушення трудового законодавства сталося не з вини відповідача. Щодо стягнення моральної шкоди, то представник відповідача також вважає, що підстав для її стягнення немає, оскільки моральна шкода спричинена не з вини відповідача, до того ж розмір моральної шкоди нічим не обґрунтований, а посилання позивача як на підставу її стягнення, що нею був отриманий споживчий кредит, є необґрунтованим та не надано доказів. Крім цього, позивач вже 16.09.2013 року працевлаштувалася на іншу роботу, тобто мала кошти для існування.

Заслухавши позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджено належними доказами, що позивач працювала у відповідача на сезонній роботі кухарем в період з 01.06.2013 року по 31.08.2013 року, що підтверджується копією її трудової книжки, звільнена за п.2 ст.36 КЗпП України по закінченню сезону.

Судом з'ясовано, що в день звільнення з позивачем не було проведено остаточного розрахунку, заборгованість на день звільнення, згідно довідки ТОВ «Бердянськ-Тур» б/н від 12 грудня 2013 року, становила 1626,78 грн.

Згідно з копією відомості на виплату грошей №18 за серпень 2013 року ОСОБА_1 отримала розрахункові кошти в розмірі 1626,78 грн., в тому числі заборгованість по заробітній платі в сумі 1360,60 грн. та компенсація за невикористану відпустку в сумі 266,18 грн., 30 грудня 2013 року, як вказав в своїх запереченнях відповідач, з чим погодилася і відповідач, хоча точну дату виплати розрахункових коштів в уточненій позовній заяві не зазначила.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівнику належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Суд враховує, що позивач в уточненому позові, посилаючись на те, що заробітна плата їй виплачена взимку, а як встановлено судом - 30.12.2013 року, безпідставно суму середнього заробітку визначила в розмірі 10464,46 грн. за 193 робочих днів затримки по 12 березня 2014 року при середньоденній заробітній платі 54,22 грн., в той час як період затримки з 31.08.2013 року по 30.12.2013 року становить 85 робочих днів і середній заробіток за цей час, згідно підрахунку суду становить 4608,70 грн. (54,22 грн. х 85 днів = 4608,70 грн.). Посилання її в усних поясненнях на те, що період затримки з дня звільнення по 30.12.2013 року становить 121 день, не відповідає дійсності, оскільки в даному випадку позивач рахує календарні дні, а не робочі, тому ці міркування також не можуть бути враховані судом.

Втім даний розмір розрахованої судом середньої заробітної плати не може бути стягнутий з відповідача і підлягає зменшенню, виходячи з нижченаведеного.

Відповідно до завдань цивільного судочинства, визначених ст. 1 ЦПК України, а саме, справедливого розгляду цивільних справ, та одній із засад цивільного законодавства, яка визначена ст. 3 ЦК України, а саме: справедливість, добросовісність та розумність, виходячи з принципів розумності та співмірності, суд вважає, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає зменшенню до 2000 грн., оскільки заборгованість по заробітній платі позивача становила лише за один місяць - за серпень 2013 року, а її розмір з урахуванням компенсації за невикористану відпустку становив суму 1626,78 грн. після утримання з неї передбачених законодавством податків і зборів.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постановах від 24 жовтня 2011 року по справі № 6-39 цс 11 та від 21 листопада 2011 року по справі № 6-60 цс 11 при розгляді аналогічних справ за заявами про перегляд судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, зазначивши, що розмір відшкодування за час затримки розрахунку суд визначає з урахуванням спірної суми, на яку позивач мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

При цьому суд не приймає до уваги заперечення представника відповідача про необхідність відмови в позові щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за відсутності в цьому, на його думку, вини відповідача з посиланням на заборгованість перед ТОВ «Бердянськ-Тур» Міністерства соціальної політики України за надані санаторно-курортні путівки громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», оскільки в цьому пункті прямо вказано, що сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Представник відповідача, посилаючись на те, що за дебіторської заборгованості відповідач не мав можливості розрахуватися з позивачем в день звільнення, разом з тим вказував, що за весь час дії договору між ТОВ «Бердянськ-Тур» та Мінсоцполітки України з 11.06.2013 року і по 19.08.2013 року, підприємство надало послуги за власні кошти на загальну суму 1692938,00 грн. При цьому, як встановлено судом, виплатило заробітну плату працівникам за червень -липень 2013 року, тому його твердження про те, що саме за рахунок оплати санаторно-курортних путівок постраждалих від ЧАЕС громадян, здійснюються виплати з заробітної плати, не відповідає фактичним обставинам справи. Крім цього, суд враховує, що відповідно до Статуту ТОВ «Бердянськ-Тур», товариство, крім основного виду діяльності «розміщення на період відпустки та іншого тимчасового проживання», здійснює ще цілий ряд видів господарської діяльності, що складається з 13 пунктів.

Тому суд вважає, що відсутність своєчасної оплати по лінії Міністерства соціальної політики України за рахунок коштів Державного бюджету наданих послуг з санаторно-курортного лікування пільгової категорії громадян, не може бути підставою для звільнення відповідача від обов'язку сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Позивач, посилаючись як на підставу відшкодування моральної шкоди, на те, що, не отримавши розрахункові кошти, вона змушена була звертатися до банківських установ для отримання споживчого кредиту, разом з тим, в порушення вимог ст.ст.10, 57-59 ЦПК України, не надана суду у підтвердження даних обставин належних і допустимих доказів. Посилання на те, що вона погодилася на будь-яку роботу для того, щоб прогодувати дитину, також не підтверджено доказами, оскільки позивач так само через центр зайнятості працевлаштовувалася і на роботу до ТОВ «Бердянськ-Тур». Тому, на думку суду, позивачем не доведено належними і допустимими доказами завдання їй моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн., тому в цій частині позов задоволенню не підлягає.

Таким чином, суд з урахуванням викладеного, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 2000,00 грн., в іншій частині позовних вимог позивачу слід відмовити.

На підставі ст.88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню в дохід держави судовий збір в сумі 243,60 грн., який є мінімальним розміром, оскільки позивач звільнена від його сплати при поданні позову до суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10,11, 57-60, 62, 64, 88, 212-215 ЦПК України, ст. ст.47, 116, 117 КЗпП України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Бердянськ-Тур» (код ЄДРПОУ 25219478) на користь ОСОБА_1, ІІН НОМЕР_1, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.09.2013 року по 30.12.2013 року в розмірі 2000,00 (дві тисячі) гривень. Виплату середньої заробітної плати провести за вирахуванням на підприємстві податку на прибуток і інших обов'язкових платежів.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Бердянськ-Тур» в дохід держави судовий збір в сумі 243,60 грн.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області через Бердянський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя: З. П. Пустовіт