Рішення

від 20.03.2014 по справі 913/192/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91016, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел./факс 55-17-32, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

20 березня 2014 року Справа № 913/192/14

Провадження №8н/913/192/14

За позовом Прокурора міста Кіровська Луганської області, м. Кіровськ Луганської області, в інтересах держави

до 1.Новотошківської селищної ради м. Кіровська Луганської області, м. Кіровськ Луганської області,

2.Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Кіровськ Луганської області,-

про визнання незаконним та скасування рішення; зобов'язання звільнити та повернути земельну ділянку.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Скоковій К.Л.,

у засіданні брали участь:

від заявника (позивача) - Подгорна Г.В. - начальник відділу прокуратури міста Луганська, - посвідчення №007816 від 06.10.2012;

від 1-го відповідача - Горкуненко А.С. - представник, - довіреність №82 від 06.02.2014;

від 2-го відповідача - представник не з'явився, -

розглянувши матеріали справи, -

ВСТАНОВИВ:

суть спору: прокурором, який по даній справі має статус позивача, в інтересах держави заявлено вимоги про:

- визнання недійсним та скасування рішення Новотошківської селищної ради міста Кіровська Луганської області (далі - селищна рада) від 27.06.2012 №59 "Про розміщення тимчасової споруди ОСОБА_1 та укладення договору про встановлення особистого строкового сервітуту";

- зобов'язання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1, 2-й відповідач) звільнити та повернути у комунальну власність земельну ділянку загальною площею 0,0030 га вартістю 1219,20 грн., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 селище Новотошківське міста Кіровська Луганської області.

Позов мотивовано посиланням на невідповідність спірного рішення вимогам чинного законодавства України.

У зв'язку з надходженням позову 23.01.2014 господарським судом Луганської області порушено провадження у справі №913/192/14.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено: з 06.02.2014 до 20.02.2014 - з метою надання прокурору (позивачу) часу для підготовки заперечення на відзив 1-го відповідача; з 20.02.2014 до 06.03.2014 - з метою надання прокурору (позивачу) часу для підготовки заперечення на відзив 2-го відповідача; з 06.03.2014 до 20.03.2014 - з метою надання учасникам розгляду спору можливості подати додаткові докази.

До початку судового засідання 20.03.2014 від прокурора (позивача) та 1-го відповідача надійшло клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, яке судом задоволено.

У судовому засіданні прокурор (позивач) заявлені вимоги підтримав повністю.

1-й відповідач (селищна рада) позов вважає необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки, на його думку, він діяв відповідно до вимог чинного законодавства (відзив на позовну заяву від 06.02.2014 за вих. №83) (а.с.35-36); доповнення до відзиву на позовну заяву від 03.03.2014 за вих. №134).

2-й відповідач (ФОП ОСОБА_1) позов вважає безпідставним, необґрунтованим та таким, що заявлений без врахування фактичних правовідносин, які існують між Новотошківською селищною радою та ФОП ОСОБА_1 (відзив на позовну заяву від 20.02.2014 за вих. №б/н ) (а.с.89-91).

17.03.2014, через канцелярію суду, 2-й відповідач подав заяву від 17.03.2014 за вих. №б/н - про розгляд справи за відсутності його представника.

Прокурор (позивач) та 1-й відповідач не заперечили проти розгляду справи за відсутності 2-го відповідача.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги обставини справи та наявні у ній докази, керуючись ст.ст.4 3 ,22,32-34,36,43 та 75 ГПК України, суд вважає за можливе здійснити розгляд спору по суті у цьому судовому засіданні за відсутності 2-го відповідача, - на підставі наявних у справі доказів.

Заслухавши учасників розгляду спору, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

17.07.2008 між Новотошківською селищною радою міста Кіровська Луганської області (далі - орендодавець) та ФОП ОСОБА_1 (орендар) у простій письмовій формі було укладено договір оренди землі №4, відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування терміном на 5 років (п.8) земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі житлової та громадської забудови (п.1) площею 0,0025 га (п.2), нормативна грошова оцінка якої не здійснена (п.5), для розміщення контейнеру для торгівлі промисловими товарами (п.2), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (п.1).

Згідно пункту 8 договору після закінчення його строку орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 2 місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

У п.25 договору зазначено, що на орендовану земельну ділянку не встановлено обмеження та інші права третіх осіб.

Зі змісту договору вбачається, що сторони досягли домовленості щодо усіх інших його істотних умов.

Державна реєстрація договору здійснена 01.08.2008 за №040841100032 (а.с.37-41;42-44).

Факт передачі орендареві земельної ділянки підтверджується двостороннім актом приймання-передавання (а.с.42).

З наданих до справи доказів вбачається, що у зв'язку з тим, що термін дії цього договору добігав кінця 01 серпня 2013 року, - 18 липня 2013 року між орендодавцем та орендарем у простій письмовій формі була укладена додаткова угода №1 до основного договору, якою термін його дії продовжено на 5 років (а.с.96), - при цьому документальні докази факту здійснення державної реєстрації права (змін у праві) тимчасового користування земельною ділянкою, вказаною у основному договорі №4 від 17.07.2008, державна реєстрація від 01.08.2008 за №040841100032, - до справи не надано.

Акт приймання-передавання цієї земельної ділянки на користь орендаря після укладення додаткової угоди до справи також не надано.

З огляду на викладене суд при вирішенні спору у цій частині враховує приписи частини третьої ст.640 Цивільного кодексу, відповідно до якої договір, який підлягає державній реєстрації, є укладеним з моменту його державної реєстрації, а у разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Як сказано в частині 2 ст.215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З цією нормою закону кореспондується правова позиція, викладена у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними". Крім того, у п.8 цієї постанови сказано, що не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законом умови, необхідні для їх укладення. Не є вчиненим правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Таким чином, вищезгадана додаткова угода №1 від 18.07.2013 до договору оренди землі №4 від 17.07.2008 є нікчемною та не породжує у сторін будь-яких правових наслідків.

З урахуванням викладеного, приписів статей 125-126 Земельного кодексу України та ст.20 Закону України від 06.10.1998 №161-ХІУ "Про оренду землі" у суду маються підстави для висновку, що у орендаря не виникло право на продовження терміну оренди земельної ділянки, вказаної у вищезгаданому договорі, оскілки додаткова угода №1 від 18.07.2013 до нього є нікчемною.

05 червня 2012 року ФОП ОСОБА_1 звернулася до Новотошківської селищної ради міста Кіровська з заявою "про виділення їй земельної ділянки площею 30 м 2 по АДРЕСА_1 для установки промислового модуля (торгівля промисловими товарами)" (а.с.16).

На підставі цієї заяви Новотошківська селищна рада 27.06.2012 прийняла рішення №59 "Про розміщення тимчасової споруди ОСОБА_1 та укладення договору про встановлення особистого строкового сервітуту", - відповідно до якого селищна рада, зокрема, надала ФОП ОСОБА_1 дозвіл на розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності для роздрібної торгівлі та укладення договору про встановлення особистого строкового сервітуту строком на 5 років щодо земельної ділянки площею 0,0030 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (п.1) (а.с.10).

08.01.2014 селищною радою до цього рішення внесено низку змін, у т.ч. до:

п.1, - згідно якому земельну ділянку площею 0,0030га слід вважати землями комунальної власності;

п.4, - який викладено у новій редакції, а саме: "Встановити ставку орендної плати у розмірі 12% від нормативної грошової оцінки" (а.с.53).

На підставі рішення селищної ради від 27.06.2012 №59 02 січня 2013 між Новтошківською селищною радою (власник землі) та ФОП ОСОБА_1 (сервітуарій) у простій письмовій формі було укладено договір про встановлення особистого сервітуту, відповідно до якого особистий сервітут встановлюється відносно земельної ділянки площею 0,0030 га для розміщення тимчасової споруди, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, яка належить Новотошківській селищній раді, - в інтересах сервітуарія на право розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності для роздрібної торгівлі промисловими товарами, - згідно зі схемою прив'язки тимчасової споруди, яка (схема) є невід'ємною частиною цього договору (п.1.1).

Сервітут встановлюється строком на 5 років (п.2.1), після закінчення якого його може бути продовжено відповідно до умов, викладених у п.2.2 договору.

Пунктом 3.1 договору встановлено місячну плату у розмірі 12,19 грн. (п.3.1), а також порядок та строки її внесення (п.3.2).

Зі змісту договору вбачається, що сторони досягли домовленості щодо інших його істотних умов (а.с.11-14).

Докази здійснення державної реєстрації права особистого земельного сервітуту, про яке йдеться у договорі від 02.01.2013, до справи не надано.

З урахуванням цієї обставини суд при вирішенні спору виходить з наступного.

Відповідно до ст. 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене, зокрема, щодо земельної ділянки для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Аналогічна правова позиція викладена у п.2.34 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", у якому сказано, що обов'язковою умовою встановлення земельного сервітуту є неможливість задоволення потреб особи, яка вимагає встановлення сервітуту, в інший спосіб.

Частиною другою ст.402 вищеназваного Кодексу встановлено, що договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Як уже сказано вище у цьому рішенні, відповідно до ст. 640 Цивільного кодексу, договір, який підлягає державній реєстрації, є укладеним з моменту його державної реєстрації, а у разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Аналогічна правова позиція щодо таких договорів викладена у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

За таких обставин договір про встановлення особистого сервітуту від 02.01.2013 (а.с.11-14) є неукладеним, тобто нікчемним, а тому відповідно до приписів частини другої ст. 215 Цивільного кодексу України не потребує визнання його недійсним.

Цей спір виник у зв'язку з наступними обставинами.

З наявних у справі доказів вбачається (а.с.3-7), що за дорученням прокуратури міста Кіровська Луганської області органом Державної інспекції сільського господарства України було здійснено перевірку стану дотримання земельного законодавства в діяльності 1-го відповідача (селищної ради), в ході якої виявлено вищевикладені факти. Оскільки згідно чинному законодавству названа інспекція та її місцеві підрозділи позбавлені права на звернення до суду з позовом, - таке право реалізував прокурор м. Кіровська, - що і стало підставою для його звернення з цим позовом до суду.

Обидва відповідачі позов не визнали.

Заслухавши учасників розгляду спору, оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

1.Згідно ст.14 Конституції України та ст.1 Земельного кодексу України (далі - ЗКУ) земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави.

Предметом вищезгаданого договору про встановлення особистого сервітуту є земельна ділянка комунальної форми власності.

Розпорядження землями територіальних громад належить до повноважень сільських, селищних, міських рад (п. "а" частини 1 ст.12 ЗКУ).

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ та міст, є комунальною власністю (ч. 1 ст.83 ЗКУ), - тобто в даному випадку згадувана у рішенні земельна ділянка належить на праві власності територіальній громаді селища Новотошківське міста Кіровська Луганської області, а органом, на який законом покладено повноваження по здійсненню відповідних функцій з розпорядження земельними ділянками, є Новотошківська селищна рада.

Як сказано вище у цьому рішенні, правовідносини щодо користування землею врегульовані низкою спеціальних нормативних актів, у тому числі - Законом України від 06.10.1998 №161-ХІУ "Про оренду землі", Земельним та Цивільним кодексами України, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ч.1 ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Пунктом 34 частини 1 ст. 26 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення земельних питань віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.

Частиною 2 статті 19 Конституції України унормовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно приписів статті 144 Конституції України та ст.ст.59 і 73 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, а тому у разі прийняття відповідним органом рішення про внесення змін щодо ставок орендної плати за земельні ділянки та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть бути не взяті судом до уваги лише у разі скасування такого рішення органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку.

Частиною 10 ст. 59 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

З огляду на викладене 1-й відповідач - Новотошківська селищна рада - мав право розпорядитися спірною земельною ділянкою, але в силу приписів ч.2 ст.19 Конституції при цьому повинен був діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З обставин справи вбачається, що він не дотримався зазначених вимог Конституції України з огляду на таке.

1.1.Так, у справі документально доведено, що 05.06.2012 ФОП ОСОБА_1 звернулася до Новотошківської селищної ради міста Кіровська з заявою про виділення їй земельної ділянки площею 30 м 2 по АДРЕСА_1 для установки промислового модуля (торгівля промисловими товарами) (а.с.16).

Зі змісту цієї заяви видно, що вона не зверталася до Новотошківської селищної ради з питання надання їй права особистого земельного сервітуту щодо спірної земельної ділянки (а.с.16).

Відповідно до статті 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Види права земельного сервітуту визначено у статті 99 названого Кодексу.

Зазначена стаття визначає конкретних суб'єктів, між якими виникають відносини щодо сервітуту. Вимагати встановлення земельних сервітутів можуть власники або землекористувачі земельних ділянок. Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у яких є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом.

Судом встановлено, що на момент укладення договору особистого сервітуту від 02.01.2013 ФОП ОСОБА_1 була землекористувачем суміжної земельної ділянки площею 0,0025 га, яка з одного боку безпосередньо межує зі спірною земельною ділянкою площею 0,0030 га, які (згідно матеріалам справи) розташовані за однією і тією ж адресою.

В матеріалах справи відсутні докази того, що потреби ФОП ОСОБА_1 у розміщенні тимчасової споруди не могли бути задоволені у інший спосіб, а саме: шляхом передачі їй в оренду спірної земельної ділянки (ст.401 Цивільного кодексу України; ст.ст. 93,123-126,134,135 Земельного кодексу України).

Вирішуючи питання про надання ФОП ОСОБА_1 особистого земельного сервітуту щодо земельної ділянки площею 0,0030 га, селищна рада (1-й відповідач) не взяла до уваги те, що ФОП ОСОБА_1 у своїй заяві, поданій до селищної ради 05 червня 2012 року, не просила надати їй право земельного сервітуту.

1-м відповідачем також не враховано приписи ст. 100 Земельного кодексу України, відповідно до якої земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Отже, органи місцевого самоврядування законом не віднесено до числа осіб, з ініціативи яких може бути встановлено земельний сервітут.

При вирішенні заяви ФОП ОСОБА_1 від 05.06.2012 селищна рада (1-й відповідач) у своїх діях, зокрема, повинна була керуватися приписами статей 123, 124, 134, 135 Земельного кодексу України, якими визначено порядок передачі в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній чи комунальній власності, права на які підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах).

З урахуванням викладеного у суду маються підстави для висновку, що при прийнятті спірного рішення Новотошківська селищна рада діяла з порушенням зазначених норм чинного законодавства та всупереч інтересам територіальної громади, а тому суд при вирішенні спору у цій частині керується частиною 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", згідно якій акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Отже, позов у цій частині підлягає задоволенню.

2.При вирішенні спору в частині зобов'язання ФОП ОСОБА_1 звільнити та повернути у комунальну власність територіальної громади селища Новотошківське земельну ділянку площею 0,0030 га, розташовану по АДРЕСА_1, суд керується наступним.

Як вбачається з викладеного у пунктах 1 та 1.1 цього рішення, право особистого земельного сервітуту спірної земельної ділянки надано ФОП ОСОБА_1 без достатніх правових підстав.

Чинним законодавством заборонено користування земельними ділянками, що належать до комунальної власності, без відповідного рішення органу місцевого самоврядування, в той час, як 2-й відповідач станом на день вирішення цього спору продовжує користуватися спірною земельною ділянкою.

Згідно ст. 93 Земельного кодексу України (далі - ЗКУ) (ст.1 спеціального Закону України від 06.10.1998 № 161-ХІУ "Про оренду землі") право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

За договором оренди землі орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону "Про оренду землі").

В силу ст.ст.125-126 ЗКУ (ст.20 Закону "Про оренду землі") укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Між іншим, судом в ході розгляду цього спору встановлено, що між селищною радою (орендодавець) та ФОП ОСОБА_1 (орендар) 17.07.2008 був укладений договір оренди землі №4, державна реєстрація від 01.08.2008 №040841100032, термін дії якого скінчився 01.08.2013 та не може вважатися продовженим на підставі додаткової угоди №1 від 18 липня 2013 року, оскільки державна реєстрація її не здійснена, а тому в силу ст.ст.402 та 640 ЦК України вона є нікчемною.

Що стосується доводів обох відповідачів проти позову, їх посилань на правомірність вчинених дій, які є предметом спору у цій справі, у т.ч. того, що вони, зокрема, керувалися Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 №244, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за №1330/20068 (далі - Порядок №244), - то суд не погоджується з ними з огляду на таке.

Зазначений Порядок є підзаконним актом, а тому не може собою підміняти чинні закони та Земельний кодекс, якими врегульовано питання землекористування.

Статтею 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

У вищезгаданому Порядку №244 не йдеться про те, що у випадку розміщення тимчасових споруд відсутня необхідність у вирішенні питання користування земельною ділянкою, на якій підлягає розміщенню тимчасова споруда.

З вищевикладеного витікає, що з боку 2-го відповідача має місце самовільне зайняття спірної земельної ділянки.

Згідно ст. 1 Закону України від 19.06.03 року №963-ІУ "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Вищий господарський суд України у п.3.1 вищезгаданої пстанови №6 з цього приводу надав наступне роз'яснення: відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

Судом при вирішенні цього спору вжито заходів, спрямованих на виконання зазначених вимог даної постанови.

Статтею 152 Земельного кодексу України визначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частною 3 цієї статті встановлено перелік способів захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки.

1-й відповідач є власником спірної земельної ділянки.

Відповідно до ч.1 ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Частиною 1 ст. 153 названого Кодексу встановлено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Статтею 152 ЗК України встановлено способи захисту прав власника землі, у т.ч. шляхом: г)визнання недійсними рішень органів місцеквого самоврядування; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно ст. 158 Земельного кодексу земельні спори вирішуються судами.

Відповідно до ст.211 названого Кодексу громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства та низку зазначених у ній порушень, у т.ч. - за самовільне зайняття земельних ділянок (п."б" ч.1 ст. 211).

В силу статті 212 цього Кодексу самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

За таких обставин позов прокурора в частині зобов'язання 2-го відповідача звільнити земельну ділянку площею 0,0030 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та повернути її у комунальну власність територіальної громади селища Новотошківське міста Кіровська - підлягає задоволенню повністю.

Таким чином, позов в цілому підлягає задоволенню повністю з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

Керуючись ст.ст.44 ст. 49 ГПК України, суд сплату судового збору покладає на 1-го та 2-го відповідачів солідарно, тобто порівну, шляхом його стягнення на користь Державного бюджету України.

З обставин справи слідує, що прокурор звернувся до господарського суду з двома позовними вимогами немайнового характеру.

Згідно п/п 2 п.2 ч.2 ст. 4 Закону України від 08.07.11 року "Про судовий збір" за подання до господарського суду позову немайнового характеру на користь Державного бюджету України підлягає сплаті судовий збір у розмірі 1 мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України "Про Державний бюджет на 2014 рік" на 01.01.2014 (1218,00 грн.).

Тобто загальна сума судового збору становить 2436,00 грн. (1218,00 грн. х 2).

На підставі викладеного, ст.ст.11,16,203,204,215,401-402,640 Цивільного кодексу України; ст.ст.98-100,151-153,158,211,212 Земельного кодексу України, керуючись ст.ст.4 3 ,4 7 ,22,32-34,36,43,44,49,82,84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Луганської області

В И Р І Ш И В :

1.Позов Прокурора міста Кіровська Луганської області, м. Кіровськ Луганської області, в інтересах держави до Новотошківської селищної ради м. Кіровська Луганської області та Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання звільнити та повернути земельну ділянку - задовольнити повністю.

2.Визнати недійсним та скасувати рішення шостої сесії Новотошківської селищної ради міста Кіровська Луганської області шостого скликання від 27 червня 2012 року №59 "Про розміщення тимчасової споруди ОСОБА_1 та укладення договору про встановлення особистого строкового сервітуту".

3.Зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, яка зареєстрована за адресою, АДРЕСА_2, звільнити земельну ділянку площею 0,0030 (нуль цілих три тисячних) га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та повернути її у комунальну власність територіальної громади селища Новотошківське міста Кіровська Луганської області; видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4.Стягнути з Новотошківської селищної ради міста Кіровська Луганської області, ідентифікаційний код 21843837, яка знаходиться за адресою: смт Новотошківське, вул.Партизанська, 7 міста Кіровська Луганської області, - на користь Державного бюджету України на рахунок: №31214206783006, банк - ГУ ДКСУ в Луганській області, МФО 804013; одержувач коштів: УДКСУ у м. Луганську, код ОКПО 37991503, ККД - 22030001, символ звітності банку - 206, - судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050) у сумі 1218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп.; після набрання рішенням законної сили видати наказ Стахановській об'єднаній державній податковій інспекції у Луганській області.

5.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, - на користь Державного бюджету України на рахунок: №31214206783006, банк - ГУ ДКСУ в Луганській області, МФО 804013; одержувач коштів: УДКСУ у м. Луганську, код ОКПО 37991503, ККД - 22030001, символ звітності банку - 206, - судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050) у сумі 1218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп.; після набрання рішенням законної сили видати наказ Стахановській об'єднаній державній податковій інспекції у Луганській області.

Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 20.03.2014 оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Рішення складено у повному обсязі та підписано - 24 березня 2014 року.

Суддя А.П.Середа