Рішення

від 29.01.2014 по справі 752/608/13- ц

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/608/13- ц

Провадження № 2/752/156/14

РІШЕННЯ

Іменем України

29.01.2014 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі: головуючого - судді Калініченко Л.С., при секретарі Колеснику В.А., Руденко М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом заступника прокурора м. Києва до Київської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсним рішення, державних актів на право власності на земельну ділянку, договору купівлі - продажу, відновлення становища, яке існувало до порушення, -

в с т а н о в и в :

позивач заступник прокурора м. Києва 04 січня 2013 року звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить визнати незаконним та скасувати пункт 900 Додатку № 1 до рішення Київської міської ради від 18.12.2008 р. № 922/922; визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га на АДРЕСА_1 (м/н "Жуляни"), кадастровий номер 8 000 000 000:79:364:0327, виданий ОСОБА_2, і зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) 22.12.2009 р. № 07-7-05096; визнати недійсним договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки, укладений 22.02.2010 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3; відновити становище, яке існувало до порушення шляхом визнання права власності на зазначену земельну ділянку за територіальною громадою м. Києва.

В обґрунтування заявлених вимог, які позивачем 28.01.2014 року були уточнені, останній посилається на те, що рішенням від 18.12.2008 р. № 922/922 "Про передачу громадянам України земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському та Голосіївському районах міста Києва" відведено 975 громадянам земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд, а також 315 громадянам земельні ділянки для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському та Голосіївському районах м. Києва.

Пунктом 900 вказаного рішення Київської міської ради ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1000 га на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. На виконання вказаного рішення ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на вказану земельну ділянку, який зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА) 22.12.2009 р. за № 07-7-05096. У подальшому, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 11.02.2010 р. укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки на АДРЕСА_1. На даний час зазначена земельна ділянка належить на праві власності ОСОБА_3

На думку позивача, прийняте рішення Київради, державний акт на право власності на земельну ділянку та укладений договір її купівлі-продажу не відповідають вимогам чинного законодавства та підлягають визнанню недійсними, оскільки проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки за замовленням ОСОБА_2 взагалі не розроблявся, контролюючими органами не розглядався та не погоджувався, а проект рішення міської ради про передачу у власність земельної ділянки Головним управлінням земельних ресурсів КМДА не готувався та на розгляд міської ради не направлявся, що свідчить про те, що оскаржуване рішення та укладені на його підставі договори купівлі-продажу та державні акти на право власності на зазначену земельну ділянку прийняте з порушенням встановленої Земельним кодексом України процедури. Крім того, позивач зазначає про те, що всупереч ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", п. 2 Порядку проведення експертизи містобудівної документації, затвердженого постановою KM України від 20.10.2000 р. № 1577, експертиза проекту землеустрою та містобудівної документації не проводилась. Оспорюваним рішенням міської ради внесено зміни до Генерального плану міста Києва без проведення обов"язкової державної екологічної документації. Також КМР не були враховані публічні інтереси територіальної громади м. Києва, оспорюване рішення прийняте без інформування населення через ЗМІ про заплановану зміну цільового призначення земельних ділянок та про заплановану передачу цих земельних ділянок у приватну власність. При затвердженні містобудівного обґрунтування та внесенні змін до Генерального плану були порушені також громадські і приватні інтереси.

Оскільки рішення Київради від 18.12.2008 р. № 922/922 прийняте з грубими порушеннями вимог законодавства, держаний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на підставі вказаного рішення, згідно з ч. 1 ст. 155 ЗК України підлягає визнанню недійсним. Також, підлягає визнанню недійсним договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, укладений у подальшому з ОСОБА_3, у зв"язку з продажем земельної ділянки особами, що не є її власниками, тобто не наділені повноваженнями по володінню, користуванню та розпорядженню нею. Для захисту порушеного права також необхідно відновити становише, яке існувало до порушення, шляхом визнання права власності на спірну земельну ділянку за територіальною громадою м. Києва.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила суд задовольнити позов з вищевказаних підстав.

Відповідач Київська міська рада в судове засідання не забезпечила явку свого представника, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений судом належним чином.

Відповідач ОСОБА_3 та представник останньої в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог, звернулись до суду з письмовими запереченнями, в яких просять відмовити в задоволенні позовних вимог заступника прокурора м. Києва.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилися, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялася судом належним чином.

Третя особа Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в судове засідання не забезпечила явку свого представника, хоча про час та місце розгляду справи повідомлена судом належним чином.

Вислухавши пояснення представника позивача, відповідача та її представника, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Рішенням Київської міської ради від 18.12.2008 р. № 922/922 "Про передачу громадянам України земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському та Голосіївському районах м. Києва" відведено 975 громадянам земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд, а також 315 громадянам земельні ділянки для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському та Голосіївському районах м. Києва.

Пунктом 900 зазначеного рішення Київської міської ради ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1000 га на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

На виконання вказаного рішення ОСОБА_2 видано Державний акт на право власності на вказану земельну ділянку, який зареєстрований Головним управлінням виконавчого органу КМР (КМДА) 22.12.2009 р. за № 07-7-05096.

22.02.2010 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 (а.с. 10-11).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає про відсутність проекту землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки та відсутність погодження з контролюючими органами проекту відведення спірної земельної ділянки.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З матеріалів справи вбачається, що Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.11.2011 р. був задоволений позов заступника прокурора м. Києва в частині скасування рішення Київської міської ради від 18 грудня 2008 року № 922/922 "Про передачу громадянам України земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському та Голосіївському районах м. Києва", зокрема й відповідачу ОСОБА_2

Не погоджуючись із вказаною вище постановою, одна із зазначених у ній осіб звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва із заявою про перегляд постанови від 17.11.2011 р. за нововиявленими обставинами. Підставою для перегляду було те, що 18 червня 2012 року заявником отримано лист Управління Служби безпеки України у м. Києві № 51/12/2543 від 11 червня 2012 року, згідно з яким УСБ України в м. Києві під час проведення обшуку в ПП "ОСОБА_6" було вилучено оригінали проектів землеустрою та погодження проекту відведення земельних ділянок певних осіб, зокрема й відповідача ОСОБА_2

За результатами розгляду вказаної справи, суд своєю постановою від 20 вересня 2012 року скасував Постанову від 17.11.2011 р. та відмовив в задоволенні позову заступника прокурора м. Києва в частині скасування оскаржуваного рішення щодо передачі земельних ділянок особам, у яких їх придбав заявник за договором купівлі-продажу.

Ухвалою Київського апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2013 року залишена без змін постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 вересня 2012 року.

20.02.2013 року справа № 2а/16462/10/2670 направлена до Вищого адміністративного суду України, оскільки рішення суду було оскаржено в касаційному порядку.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ч. 3 ст. 61 ЦПК України).

Таким чином, лист Управління Служби безпеки України у м. Києві № 51/12/2543 від 11 червня 2012 року підтверджує необґрунтованість вимог позивача щодо визнання недійсним оскаржуваного рішення та державного акту на право власності на спірну земельну ділянку. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.09.2012 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2013 р., було встановлено обставини, що підтверджують наявність проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки та погодження з контролюючими органами проекту її відведення. Враховуючи, що дані обставини були встановлені щодо відповідача ОСОБА_2, яка є стороною у даній справі, вони не потребують доказування. Такі обставини були встановлені також в ухвалі Апеляційного суду, що на час вирішення даної цивільної справи є чинною.

За таких підстав, суд приходить до висновку, що викладені в позові обставини не відповідають дійсності, а позовні вимоги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Крім того, з тексту позовної заяви вбачається, що підставою для визнання недійсним оскаржуваного договору була відсутність на момент його укладення у відповідача ОСОБА_2 повноважень щодо володіння, користування та розпорядження спірною земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Статтею 203 ЦК України визначені вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Проаналізувавши всі необхідні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, можна дійти висновку, що в момент укладення оскаржуваного договору сторонами були дотримані всі необхідні умови, встановлені чинним законодавством. Зокрема, нотаріусом було підтверджено, що оскаржуваний договір був укладений із дотриманням усіх положень чинного законодавства та не суперечить їм. Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на момент укладення договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності для здійснення відповідних дій. Волевиявлення сторін було вільним та відповідало їх внутрішній волі. Сторонами під час укладення оскаржуваного договору була дотримана й вимога щодо належної форми правочину, зокрема його письмовості, нотаріального посвідчення та державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Зі змісту оспорюваного правочину вбачається, що ОСОБА_3 у ОСОБА_2 було придбано земельну ділянку за ціною 267 000 грн., тобто відповідач ОСОБА_3 набула права власності на спірну земельну ділянку на підставі відплатного договору.

Відповідач ОСОБА_3 станом на 22.02.2010 року, тобто на момент придбання спірної земельної ділянки, як покупець, не знала та не могла знати про те, що існують будь-які перешкоди правового характеру щодо придбаної нею за відплатним договором зазначеної земельної ділянки.

Таким чином, відповідач ОСОБА_3 є добросовісним набувачем.

Згідно із Цивільним кодексом України особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутись до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (ст. ст. 215-235), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. ст. 330, 338).

Стаття 215 ЦК України установлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням в момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст. 203 ЦК України.

Однак, статтею 216 ЦК України визначено особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже, на правочин, укладений із порушенням вимог закону, не поширюється загальне правило про наслідки недійсності правочину (двостороння реституція), якщо сам закон передбачає інші наслідки такого порушення.

Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісне придбання, згідно зі ст. 388 ЦК України, можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна із чужого незаконного володіння (віндикація).

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого ст. ст. 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

Позивачем не було доведено підстав для визнання незаконним та скасування пункту 900 додатку № 1 до рішення Київської міської ради № 922/922 від 18.12.2008 р. "Про передачу громадянам України земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському та Голосіївському районах м. Києва" в частині передання у приватну власність ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,1000 га на АДРЕСА_1, а також визнання недійсним договору купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, укладеного 22.02.2010 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, зареєстрований в Реєстрі за № 267 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4

Також, не підлягають задоволенню і інші вимоги, як похідні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 203, 204, 215, 216, 330 та 388 ЦК України, ст.ст. 10, 15, 30, 60, 212 та 213 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні позову заступника прокурора м. Києва до Київської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсним рішення, державних актів на право власності на земельну ділянку, договору купівлі - продажу, відновлення становища, яке існувало до порушення - відмовити

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва.

Суддя