Рішення

від 20.03.2014 по справі 909/108/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2014 р. Справа № 909/108/14

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шіляк М. А., при секретарі судового засідання Феденько Н. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк"

бул. Т. Шевченка/вул. Пушкінська 8/26, м. Київ, 01004

поштова адреса: вул. Незалежності, б. 4, м. Івано-Франківськ, 76000

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "СІМОН"

вул. Василя Стуса, 23, м. Івано-Франківськ, 76006

про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 245 890,24 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: Івасюк Т. І. - головний юрисконсульт Відділення "Львівська регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк", (довіреність № 436/11.5.2 від 21.10.2013 р.);

від відповідача представник не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Івано-Франківської області подано позов Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СІМОН" про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 245 890,24 грн. та заяву про забезпечення позову № 111/1724-2 від 27.01.2014 р. шляхом накладення арешту на все майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю "СІМОН".

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 29.01.2014 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено розгляд справи та заяви про забезпечення позову в судовому засіданні на 20.02.2014 р.

Ухвалами господарського суду Івано-Франківської області від 20.02.2014 р. та 06.03.2014 р. відкладено розгляд справи та заяви про забезпечення позову в судових засіданнях на 06.03.2014 р. та 20.03.2014 р. відповідно.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги викладені в позовній заяві та заяву про забезпечення позову підтримав в повному обсязі та просив суд позов та заяву задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, ухвала суду від 29.01.2014 р. повернулася на адресу суду із зазначенням в поштовій довідці "за закінченням терміну зберігання".

Судом здійснено електронний запит до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; відповідно до Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 06.03.2014 р. значиться Товариство з обмеженою відповідальністю "СІМОН", і.к. 20544357, де зазначена адреса відповідача - 76006, Івано-Франківська область, місто Івано-Франківськ, вулиця Василя Стуса, будинок 23, тобто адреса, яка вказувалась в позовній заяві та ухвалах суду, що надсилались відповідачу.

Отже, як встановлено судом, ухвали по справі направлялись відповідачу за адресою місцезнаходження, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

За таких обставин, згідно ст. 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі повноважного представника відповідача за наявними в ній матеріалами, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Відповідно до ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Статтею 67 ГПК України визначено, що позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Предметом розгляду даної справи є стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 245 890,24 грн.

Обов'язок доказування, відповідно до ст. 33 ГПК України, розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти та обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Позивач не подав будь-яких доказів, що відповідачем можуть бути вчинені дії, що можуть утруднити або зробити неможливим виконання рішення господарського суду у разі задоволення позовних вимог. Сам факт несплати заборгованості не є підставою для застосування заходів забезпечення позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши докази у відповідності до ст. 43 ГПК України, суд встановив наступне.

19.03.2013 р. між Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" (далі - Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СІМОН" (далі - Позичальник) укладено Кредитний договір № 162.04/13-М545 (далі - Кредитний договір).

Відповідно до п. 1.1. Кредитного договору, Банк (позивач) зобов'язується надати Позичальнику (відповідачу) грошові кошти (далі - Кредит) в порядку та на умовах, визначених цим Договором, а Позичальник (відповідач) зобов'язується прийняти Кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути Банку (позивачу) Кредит, а також сплатити проценти за користування Кредитом, комісійну винагороду та інші платежі в порядку на умовах та у строки, що визначені цим Договором.

Згідно до п.п. 3.1.-3.3. Кредитного надано Позичальнику (відповідачу) надано Кредит в сумі 250 000,00 грн. строком користування по 18.03.2017 р., з процентною ставкою за користування 33 % річних.

Перерахування коштів відповідачу підтверджується Меморіальним ордером від 19.03.2013 р. № 79631.

Відповідно до п.п. 5.2.2. Кредитного договору встановлено право Банку (позивача) вимагати від Позичальника (відповідача) здійснити дострокове повернення Кредиту протягом 30 (тридцяти) календарних днів, з дати відправлення Позичальнику (відповідачу) відповідного повідомлення Банку (позивача) з вимогою дострокового повернення або у інші строки передбачені умовами цього договору.

З метою досудового врегулювання спору позивач 14.08.2013 р. звертався із листами-вимогами № 1036/1800-2 та № 14.08.2013 № 1037/1800-2 про повернення всієї суми отриманих за кредитним договором грошових коштів із сплатою штрафних санкцій. Докази направлення містяться в матеріалах справи.

Відповідно до розрахунку заборгованості позивача станом на 08.01.2014 р. сума заборгованості становить 245 890,00 грн., з яких 224 205,42 грн. - поточна заборгованість по кредиту; 3053,85 грн. - поточна заборгованість по процентам; 16 369,01 грн. - прострочена заборгованість по кредиту; 466,12 грн. - пеня за несвоєчасну сплату процентів; 690,48 грн. - пеня за несвоєчасну сплату кредиту; 208,72 грн. - три проценти річних за час прострочення сплати процентів; 316,81 грн. - три проценти річних за час прострочення сплати кредиту; 295,93 грн. - інфляційні витрати в зв'язку з простроченням сплати процентів за користування кредитом; 283,91 грн. - інфляційні витрати в зв'язку з простроченням сплати кредиту. Матеріали справи не містять доказів сплати заборгованості.

Суд вважає позовні вимоги частково обґрунтованими виходячи з наступного.

В силу ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) між сторонами у справі виникли зобов'язальні відносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" поняття банківського кредиту визначається як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. Кредитний договір є концесуальним, він вважається укладеним із моменту досягнення згоди між сторонами за всіма істотними умовами, двостороннім (встановлює права й обов'язки як для кредитодавця, так і для позичальника) та відплатним (обов'язкова відплатність фінансових послуг з надання кредиту у вигляді процентів).

Згідно із ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України (далі - ГК України) кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

В силу ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ст. ст. 1048, 1049, 1050 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Судом встановлено, що позивач належним чином виконав прийняті на себе зобов'язання згідно Кредитного договору.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання відповідно до умов Кредитного договору у встановлені строки не повернув заборгованість, а саме 224 205,42 грн. поточної заборгованості по кредиту; 3053,85 грн. поточної заборгованості по процентам та 16 369,01 грн. простроченої заборгованості по кредиту. За таких обставин позовні вимоги про стягнення вказаних сум є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Стосовно вимог про стягнення пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Умовами Кредитного договору, зокрема пунктом 7.1. Кредитного договору, встановлено, що у разі прострочення Позичальником (відповідачем) зобов'язань з повернення Кредиту та/або сплати процентів за його користування та/або інших платежів згідно з умовами цього Договору. Позичальник (відповідач) зобов'язаний сплатити на користь Банка (позивача) пеню за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на момент прострочення від суми прострочених зобов'язань.

При перевірці розміру нарахованої позивачем суми пені за несвоєчасну сплату кредиту судом встановлено інший розмір пені, а саме 692,45 грн. Оскільки позивачем заявлено вимогу про стягнення пені за несвоєчасну сплату кредиту в сумі меншій, ніж та, що підрахована судом, суд вважає за доцільне задовольнити вимогу позивача щодо стягнення пені за несвоєчасну сплату кредиту саме в сумі 690,48 грн.

Слід також визнати обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 466,12 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів, правильність нарахування якої перевірена судом, оскільки така вимога заявлена на підставі закону.

Стосовно вимог про стягнення 3% річних та інфляційних витрат, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд здійснивши перерахунок 3% річних дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення 3% річних є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню в сумах 104,30 грн. три проценти річних за час прострочення сплати процентів та 158,42 грн. три проценти річних за час прострочення сплати кредиту, в решті позовних вимог в частині стягнення 3% річних слід відмовити.

Суд здійснивши перерахунок інфляційних витрат дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних витрат в зв'язку з простроченням сплати процентів за користування кредитом є частково обґрунтованою та такою, що підлягає частковому задоволенню в сумі 242,10 грн., в решті позовних вимог в цій частині слід відмовити.

При перевірці розміру нарахованої позивачем суми інфляційних витрат в зв'язку з простроченням сплати кредиту судом встановлено інший розмір, а саме 334,25 грн. Оскільки позивачем заявлено вимогу про стягнення інфляційних витрат в зв'язку з простроченням сплати кредиту в сумі меншій, ніж та, що підрахована судом, суд вважає за доцільне задовольнити вимогу позивача щодо стягнення інфляційних витрат в зв'язку з простроченням сплати кредиту саме в сумі 283,91 грн.

За правилами, встановленими ст. 49 ГПК України, судовий збір по справі слід покласти на відповідача пропорційно задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, у відповідності до ст. 124 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст. ст. 11, 202, 509, 525, 526, 530, 549, 551, 610-612, 1048-1050, 1054 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 216, 231, 345 Господарського кодексу України та керуючись ст. ст. 33, 43, 66, 67, 75, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СІМОН" про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 245 890, 24 грн. задовольнити частково.

Стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "СІМОН" (вул. Василя Стуса, 23, м. Івано-Франківськ, 76006; код ЄДРПОУ 20544357 п/р 26009010313381 у ПАТ "ВТБ Банк", МФО 321767) на користь позивача Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" (бул. Т. Шевченка/вул. Пушкінська 8/26, м. Київ, 01004; вул. Незалежності, б. 4, м. Івано-Франківськ, 76000; рахунок 37391000001162 МФО 321767, код ЄДРПОУ 14359319) 224 205,42 грн. (двісті двадцять чотири тисячі двісті п'ять гривень 42 копійки) - поточної заборгованості по кредиту; 3053,85 грн. (три тисячі п'ятдесят три гривні 85 копійок) - поточної заборгованості по процентам; 16 369,01 грн. (шістнадцять тисяч триста шістдесят дев'ять гривень 01 копійка) - простроченої заборгованості по кредиту; 466,12 грн. (чотириста шістдесят шість гривень 12 копійок) - пені за несвоєчасну сплату процентів; 690,48 грн. (шістсот дев'яносто гривень 48 копійок) - пені за несвоєчасну сплату кредиту; 104,30 грн. (сто чотири гривні 30 копійок) - три проценти річних за час прострочення сплати процентів; 158,42 грн. (сто п'ятдесят вісім гривень 42 копійки) - три проценти річних за час прострочення сплати кредиту, 242,10 грн. (двісті сорок дві гривні 10 копійок) - інфляційні витрати в зв'язку з простроченням сплати процентів за користування кредитом; 283,91 грн. (двісті вісімдесят три гривні 91 копійка) - інфляційних витрат в зв'язку з простроченням сплати кредиту та 4911,47 грн. (чотири тисячі дев'ятсот одинадцять гривень 47 копійок) - судового збору.

Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

В частинах стягнення 104,41 грн. (сто чотири гривні 41 копійка) три проценти річних за час прострочення сплати процентів, 158,39 грн. (сто п'ятдесят вісім гривень 39 копійок) три проценти річних за час прострочення сплати кредиту та 53,83 грн. (п'ятдесят три гривень 83 копійки) інфляційних витрат в зв'язку з простроченням сплати процентів за користування кредитом відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.03.2014 р.

Суддя М. А. Шіляк

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"