Рішення
від 19.03.2014 по справі 910/1784/14
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/1784/14 19.03.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сантел - Агро»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранснафтосервіс»

про стягнення 77 108,48 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

від позивача: Аполлонова М.В. - по дов. №01-39/70 від 239.11.2013р.

від відповідача: не з'явився

Обставини справи :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сантел - Агро» звернулось до Господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранснафтосервіс» про стягнення 77108,48 грн.,із яких: 59 810 грн. заборгованість по орендній платі, 2998,69 грн. - 3% річних, 14299,79 грн. - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договору оренди №АЗС №1 від 16.11.2011р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2014 р. порушено провадження у справі № 910/1784/14 р. та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 24.02.2014р. за участю представників сторін та третьої особи.

24.02.2014р. через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи на вимогу ухвали суду.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду від 07.02.2014 р. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Такими обставинами, зокрема є: нез'явлення в засідання представників сторін.

Оскільки нез'явлення у судове засідання повноважного представника відповідача та неналежне виконання ним вимог суду перешкоджає повному, всебічному та об'єктивному розгляду справи, суд визнав за необхідне розгляд даної справи відкласти на 19.03.2014р.

У судовому засіданні 19.03.2014р. представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в дане судове засідання не з'явився, заяв та клопотань на адресу суду не надходило.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Відповідач був належним чином повідомлений про час, день та місце розгляду справи оскільки ухвали суду направлялись на адресу зазначену в позовній заяві та Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

Оскільки наявних в матеріалах справи документів достатньо для її розгляду, суд вважає, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

В судовому засіданні 19.03.2014р., відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд:

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сантел - Агро» (далі позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртранснафтосервіс» (далі відповідач) 16.11.2011 року укладено договір оренди АЗС №1.

Згідно п. 1.1 договору позивач в порядку та на умовах договору зобов»язується передати у строкове платне користування відповідачу об'єкт нерухомого майна: АЗС (автозаправна станція), загальною площею 220,50 кв.м. , що знаходиться за адресою: Київська область, Білоцерківський район, с. Шкарівка, вул.. І. Франка, 15.

16 листопада 2011 року між сторонами був підписаний акт прийому - передачі відповідно до договору оренди АЗС №1 від 16 листопада 2011 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Строк оренди складає 12 місяців з моменту передачі об'єкта оренди за відповідним актом приймання - передачі (п. 3.1 договору).

Відповідно до п. 4.1. договору розмір орендної плати за користування об'єктом складає 7 916, 67 грн., ПДВ -1583, 33 грн., разом - 9 500 грн. на місяць. .

Пунктом 4.4 договору передбачено, що оренда пата за кожен наступний місяць користування сплачується не пізніше 10-го числа кожного місяця, в якому здійснюється таке користування.

29 лютого 2012 року між сторонами була підписана додаткова угода №1 до договору оренди АЗС №1 від 16 листопада 2011 року, відповідно до якої з 01.03.2012року розмір орендної плати за користування об'єктом оренди складає 8 666, 67 грн., ПДВ -1733, 33 грн., разом - 10 400 грн.

31 травня 2012 року між сторонами була підписана додаткова угода №2 до договору оренди АЗС №1 від 16 листопада 2011 року відповідно до якої сторони домовились про дострокове припинення дії договору оренди АЗС №1 від 16 листопада 2011 року за взаємною згодою.

31 травня 2012 року між сторонами був підписаний акт приймання - передачі об'єкта оренди, відповідно до якого відповідач повернув позивачу нежитлову будівлю АЗС (автозаправна станція), загальною площею 220,50 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, Білоцерківський район, с. Шкарівка, вул.. І. Франка, 15.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідач взяті на себе згідно договору зобов'язання щодо сплати орендних платежів належним чином не виконував, що призвело до виникнення заборгованості, яка за період дії договору становить 59 810,00 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Спірне приміщення є комунальним майном, і спір щодо нього повинен вирішуватися відповідно до Закону України „Про оренду державного та комунального майна".

Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній республіці Крим або перебуває в комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно -правовими актами (ч.1 ст.2, ст.3 Закону України „Про оренду державного та комунального майна").

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем були порушені договірні зобов'язання в частині повної та своєчасної оплати орендних платежів, що призвело до виникнення заборгованості за дії договору в розмірі 59 810,00 грн.

Станом на день пред'явлення позову та розгляду справи в судовому засіданні відповідач свої зобов'язання за договором оренди не виконав, суму заборгованості не сплатив.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не були надані суду належні та допустимі докази на спростування викладеного в позові.

Враховуючи вищенаведене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором оренди АЗС №1 від 16 листопада 2011 року в розмірі 59710,00 грн. є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунки позивача, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення суми 3% річних, що складає 2 998, 69 грн., обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом встановлений факт порушення (прострочення) відповідачем свого грошового зобов'язання, у зв'язку з чим вимога позивача про стягнення з нього пені визнається правомірною.

Пунктом 8.2 Договору сторонами передбачено, що у випадку порушення відповідачем строків оплати орендної плати, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення, проте розмір пені, що передбачений даним пунктом, не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня.

Судом встановлено, що позивачем нараховано пеню відповідно до п. 8.2 договору та з урахуванням Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», але без урахування ч. 6 ст. 232 ГК України.

З огляду на викладене суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 14 199,79 грн. підлягає задоволенню частково в сумі 2 291,01 грн., відповідно до розрахунку здійсненого судом. В іншій частині вимоги задоволенню не підлягають.

Розрахунок суми пені