Рішення

від 25.03.2014 по справі 910/3473/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/3473/14 25.03.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Макс Безпека»

До Комунального підприємства «Автотранспортник» Деснянської районної у

місті Києві ради

Про стягнення 178 559,86 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Ганжа А.М. - по дов. № 1/2014-м від 13.01.2014

Від відповідача не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Макс Безпека» про стягнення з Комунального підприємства «Автотранспортник» Деснянської районної у місті Києві ради 139 000,00 грн. основного боргу, 38 920,00 грн. пені та 639,86 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору про надання послуг охорони № 476 від 19.05.2011.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.2014 порушено провадження у справі № 910/3473/14 та призначено її до розгляду на 25.03.2014.

Позивач в судовому засіданні 25.03.2014 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судове засідання 25.03.2014 не з'явився, письмовий відзив на позов не подав, вимог ухвали про порушення провадження у справі від 06.03.2014 не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвалу суду від 06.03.2014 було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, а саме : м. Київ, вул. Радунська, 18, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 14.03.2014 є місцезнаходженням відповідача.

Стаття 64 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у разі відсутності сторін за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ухвала про порушення провадження у справі вважається врученою їм належним чином.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

Оскільки наявних в матеріалах справи документів достатньо для її розгляду, суд вважає, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

В судовому засіданні 25.03.2014, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

19.05.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Макс Безпека» (позивач) та Комунальним підприємством «Автотранспортник» (відповідач) було укладено договір про надання послуг охорони № 4776 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору відповідач передає, а позивач приймає під охорону об'єкт позначений у дислокації (додаток 1 до договору) та план-схемі об'єкта, що охороняється (далі - об'єкт).

Згідно з додатком 1 до договору (дислокація) об'єктами є гаражі-автостоянки, що розташовані за наступними адресами:

1. м. Київ, вул. Маяковського, 29;

2. м. Київ, вул. Бальзака, 77-в;

3. м. Київ, вул. Бальзака, 77-г;

4. м. Київ, вул. Градинська, 10-б;

5. м. Київ, вул. Радунська, 18-б;

6. м. Київ, вул. Бальзака, 63-в;

7. м. Київ, вул. Радунська, 14-в-18-в;

8. м. Київ, вул. Радунська, 10-б-Лисківська, 7-в;

9. м. Київ, вул. Бальзака, 61-в-Градинська, 6-в.

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг за період з жовтня по грудень 2013 року, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість в розмірі 139 000,00 грн. та за несвоєчасне виконання зобов'язань позивачем нарахована пеня в розмірі 38 920,00 грн. та 3% річних в сумі 639,86 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно з ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними. Та умови,які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1 розділу ІІ договору загальна сума цього договору складається відповідно до підписаних сторонами актів виконаних робіт на протязі дії цього договору.

Згідно з п. 3 розділу ІІ договору сума вартості послуг, що надаються за цим договором, визначається сторонами на підставі розрахунку (додаток 2 до договору).

Згідно з додатком 2 до договору (розрахунок) середньомісячна вартість охорони складає 63 000,00 грн.

Позивачем подано акти здачі-приймання робіт (надання послуг), які підписані та скріплені печатками обох сторін:

№ ОУ-0000341 від 31.10.2013 на суму 63 000,00 грн.,

№ ОУ-0000372 від 30.11.2013 на суму 63 000,00 грн.,

№ ОУ-0000404 від 31.12.2013 на суму 63 000,00 грн.

За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Пункт 1 статті 902 Цивільного кодексу України встановлює, що виконавець повинен надати послугу особисто.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачений обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Тобто, обов'язковою підставою для здійснення замовником свого обов'язку щодо оплати послуг є надання цих послуг.

Пунктом 4 розділу ІІ договору передбачено, що оплата за охорону відповідно до визначених тарифів та фактичного часу охорони здійснюється на умовах передоплати, щомісячно.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором вартість наданих послуг охорони у визначений договорами строк не виконав, в зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем за період з жовтня по грудень 2013 року, яка складає 139 000,00 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

У відповідності до ст. 978 Цивільного кодексу України за договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов'язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З урахуванням існування належних доказів надання позивачем послуг, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача їх вартості в розмірі 139 000,00 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за надані послуги охорони не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 1 розділу VIII договору передбачено, що у випадку несвоєчасної (неповної) оплати за охорону об'єкта нараховується пеня у розмірі 0,5% від суми простроченої плати за кожен день прострочення платежу.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати за надані послуги охорони.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо сплати за послуги охорони, проте враховуючи вищезазначені норми розмір пені, що підлягає стягненню, має бути обмежений у розмірі подвійної облікової ставки НБУ у відповідний період.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті послуг охорони відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню розмір якої, за розрахунками суду за визначений позивачем період становить 2 772,39 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 2 772,39 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню та в іншій частині вимог про стягнення пені позов задоволенню не підлягає, оскільки пеня нарахована з порушення норм чинного законодавства.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті коштів за надані послуги охорони, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 639,86 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами договору інший розмір процентів не визначено.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 639,78 грн. - 3% річних та в іншій частині позовних вимог про стягнення 3% річних в позові слід відмовити, оскільки нараховані з порушенням чинного законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Макс Безпека» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Автотранспортник» Деснянської районної у місті Києві ради (02097, м. Київ, вул. Радунська, 18, код ЄДРПОУ 32106047) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Макс Безпека» (07361, Київська область, Вишгородський район, с. Нижча Дубечня, вул. Леніна, 50, код ЄДРПОУ 32286077) 139 000 (сто тридцять дев'ять тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 2 772 (дві тисячі сімсот сімдесят дві) грн. 39 коп. пені, 639 (шістсот тридцять дев'ять) грн. 78 коп. - 3% річних, 2 848 (дві тисячі вісімсот сорок вісім) грн. 24 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 26.03.2014.

СуддяВ.В. Сівакова