Ухвала

від 26.03.2014 по справі 826/20004/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/20004/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Огуррцов О.П. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

26 березня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Аліменка В.О., Кучми А.Ю.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.02.2014 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Досвід 2002» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними дій та бездіяльності, скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Досвід 2002» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень № 00002282204 від 16.12.2013 року та № 0000782204 від 18.09.2013 року, визнання протиправними дій та бездіяльності при розгляді заперечень підприємства на акт перевірки від 06.06.2013 року № 376/22-60/32251657.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.02.2014 року позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0002282204 від 16.12.2013 року та № 0000782204 від 18.09.2013 року. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції фактично лише в частині задоволення позову та постановити нову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що в період з 15.04.2013 року по 20.05.2013 року ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «Досвід 2002» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року .

За результатами перевірки складено акт від 06.06.2013 року № 376/22-60/32251657, яким встановлено порушення:

п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 3 854 657,00 грн.;

порушення п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 20.1.4, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 3 668 860,00 грн.

Наведені обставини слугували підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 16.12.2013 року № 00002282204 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 2 978011,00 та штрафної (фінансової) санкції в сумі 737 738,75 грн. та від 18.09.2013 року № 0000782204 про грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 3 668 860 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 916 905.25 грн..

В перевіряємому періоді ТОВ «Досвід 2002» мали фінансово-господарські операції взаємовідносини з: ТОВ «Намізол» за договором поставки від договором поставки від 21.06.2011 р.; ТОВ «ЛБФ «Укрпромгруп» за договором № 3 від 19.09.2011 р.; від ТОВ «Приватне виробничо-комерційне підприємство «Спецінструмент» отримано послуги автокрана згідно актів виконаних робіт та рапортів; з ТОВ «Управління спеціальних машин № 11» за договором № ДГ-03/09 від 03.09.2012 р.; з ТОВ «Басмер ЛТД» за договорами № 01/11-Гл від 01.11.2012 р., № 29/10-Ц від 29.10.2012 р., № 24/10-Хс від 24.10.2012 р.; з ТОВ «Девен Альянс» за договорами № 29/05-Сф від 29.05.2012 р., № 01/06-Дн від 01.06.2012 р., № 06/06-Хр від 06.06.2012 р. та № 12/06-Чр від 12.06.2012 р.; з ПП «НВК «Укрметалпродукт» за договором № 3/3 від 07.03.2012 р.

Так, апелянт ставить під сумнів фінансово-господарську діяльність позивача по взаємовідносинам з контрагентами ТОВ «Нармаізол», ТОВ «ЛБФ «Укрпромгрупп», ТОВ «Приватне виробничо-комерційне підприємство «Спецінструмент», ПП «НВК «Укрметалпродукт», ТОВ «Девен Альянс», ТОВ «Басмер ЛТД», ТОВ «Управляння спеціальних машин № 11», зокрема, вважає, що мали місце фіктивні правочини, а також, що фактично позивач надав своїм контрагентам безповоротну фінансову допомогу.

В свою чергу, матеріали справи місять докази підтвердження факту отримання від зазначених контрагентів товарів та послуг, а саме:

- ТОВ «Нармаізол»: податкові накладні, видаткові накладні;

- ТОВ «Приватне виробничо-комерційне підприємство «Спецінструмент»: акти виконаних

робіт з доданими до них змінними рапортами та податкові накладні;

- ТОВ «ЛБФ «Укрпромгупп»: акт № 200906 від 20.09.2011 р., договір-заявку № 3 від

19.09.2011 р., податкові накладну № 203 від 20.09.2011 р.;

- ТОВ «Управління спеціальних машин № 11»: акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 15/10 від 20.10.2012 р., змінні рапорти, податкові накладні;

- ПП «НВК «Укрметалпродукт»: договір № 3/3 від 07.03.2012 р. з додатковою угодою від 22.03.2012 р., акт приймання-передачі транспортного засобу з екіпажем від 15.03.2012 р., акти надання послуг зі змінами рапортами до них, податкові накладні;

- ТОВ «Басмер ЛТД»: договори № 01/11-Гл від 01.11.2012 р., № 29/10-Ц від 29.10.2012 р., № 24/10-Хс від 24.10.2012 р. з додатками, акти виконання робіт, податкові накладні, фотографії;

- ТОВ «Девен Альянс» договори № 29/05-Сф від 29.05.2012 р., № 01/06-Дн від 01.06.2012 р., № 06.06.2012 р. та № 12/06-Чр від 12.06.2012 р. з додатками, акти виконання робіт, податкві накладні, фотографії.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Виходячи з приписів п. 133.1 Податкового кодексу України, платниками податку на прибуток підприємств з числа резидентів є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.

Згідно з п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 вказаного Кодексу об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до вимог п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналіз перелічених вище правових норм дає підстави прийти до висновку, що скористатися правом на формування валових витрат і податкового кредиту можливо лише при наявності первинних бухгалтерських документів, оформлених у відповідності до Закону. Відсутність таких документів зумовлює неможливість включення позивачем до складу валових витрат і податкового кредиту сум, що підтверджуються вказаними документами у періоді фізичного здійснення господарської операції.

За ст. 9 розділу 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п. 5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Виходячи з правових приписів п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 2 ст. 8 даного Закону питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1, 2 ст. 9. Закону).

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегія суддів також не може не зауважити, що на момент складання податкових накладних підприємства - контрагенти були зареєстровані платниками податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, що свідчить про наявність у них права на складання податкових накладних. Крім цього, на веб-сайті Міністерства доходів і зборів України, контрагенти на теперішній час зареєстровані платниками податку на додану вартість та перебувають на обліку.

Вище перелічені договори, податкові та видаткові накладні, акти здачі-прийняття робіт, акти виконаних робіт з доданими до них змінними рапортами мають наведені реквізити первинного документа, зміст та обсяг господарської операції відображено через визначення конкретних заходів в конкретних вимірних одиницях, вартості, найменування, дат.

Апеляційна інстанція також не може залишити поза увагою надані позивачем сертифікати відповідності та декларації про готовність об'єкту до експлуатації, які підтверджують закінчення будівництва об'єктів та фактичне здійснення будівельних робіт генпідрядником ТОВ «Досвід 2002» на замовлення ТОВ «Епіцентр К» згідно договорів. При цьому колегія суддів враховує ту обставину, що вказані документи були відсутні у позивача на момент розгляду справи у суді першої інстанції та отримані лише 24.03.2014 року, що підтверджується листом ТОВ «Епіцентр К» від 24.03.2014 року, а тому для належного та об'єктивного вирішення спору з метою встановлення об'єктивної істини по справі зазначені документи приймаються до уваги та вважаються належними і допустимими доказами по справі.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Судова колегія не може не погодитися з доводами суду першої інстанції, що викладені в актах обставини, не є підставою вважати правочини недійсними, або такими, що не відбулись, та не спростовують реальності виконання господарських операцій, оскільки угода не визнана недійсна судом.

Зазначена позиція відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

Укладаючи угоду зі своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.

Апеляційна інстанція також не може погодитися з доводами апелянта, що ґрунтуються на поясненнях громадянина ОСОБА_2, який значиться засновником ТОВ «Басмер ЛТД» на підставі яких ГВПМ ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС встановлено, що зазначене підприємство має ознаки «фіктивності», оскільки відповідно до положень ч. 4 ст. 72 КАСУ та за п. 18 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно контрагента за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договір, укладений позивачем з даним товариством до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

В обґрунтування законності спірних податкових повідомлень-рішень апелянт посилається на висновки актів перевірки відносно контрагентів позивача, зокрема, щодо відсутності деяких з них за місцем реєстрації, відсутності необхідних умов для ведення господарської діяльності, основних фондів, складських приміщень, тощо.

В даному випадку, апеляційна інстанція не може не може не зауважити, що апелянтом було залишено поза увагою той факт, що в зазначених вище актах перевірки предметом дослідження не були безпосередньо господарські операції між позивачем та даними контрагентами, по яких формувався податковий кредит, а тому вказані документи жодним чином не є належними доказами підтвердження безтоварності господарських операції позивача з його контрагентами.

Слід також зауважити, що співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

Крім того, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.04.2013 року, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2013 року та Вищого адміністративного суду України від 18.11.2013 року, в адміністративній справі № 826/3366/13-а, визнано протиправними дії податкового органу, що виразились у проведенні зустрічної звірки ТОВ «Девен Альянс», результати якої оформлені актом № 615/2220/37471577 від 01.03.2013 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Девен Альянс» з контрагентами, з якими платником задекларовані взаємовідносини за період з 01.02.2011 року по 28.02.2013рр», заборонено використовувати факти, викладені в даному акті, в якості доказової інформації при виявленні порушень вимог законодавства при проведенні перевірок контрагентів ТОВ «Девен Альянс» за ланцюгами придбання (продажу) товарів, також зобов'язано податковий орган вилучити з АС «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» інформацію про результати зустрічної звірки ТОВ «Девен Альянс», які оформлені зазначеним актом

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.07.2013 року, залишеної без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013 року, в адміністративній справі № 826/9050/13-а визнано протиправними дії ДПІ у Печерському районі міста Києва ДПС по проведенню документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Басмер ЛТД», за результатами якої складено акт № 1379/22.8/38290555 від 16.04.2013 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Басмер ЛТД» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період діяльності з 01.10.2012 року по 31.03.2013 року» та зобов'язано вилучити з інформаційної бази даних «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», інформацію, внесену на підставі зазначеного акту.

В силу ч. 1 ст. 72 КАСУ обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 та 5 ст. 254 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Постанова або ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Таким чином, апеляційна інстанція приходить до аналогічного з судом першої інстанції висновку, що є рішення суду, які набрали законної сили та якими встановлено протиправність дій податкового органу за результатами яких складено акти № 615/2220/37471577 від 01.03.2013 року та № 1379/22.8/38290555 від 16.04.2013 року, висновки яких лягли в основу обґрунтування правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів також зазначає, що оскільки в даному випадку рішення суду першої інстанції не було оскаржено у порядку апеляційного провадження в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій та бездіяльності при розгляді заперечень підприємства на акт перевірки від 06.06.2013 року № 376/22-60/32251657, суд апеляційної інстанції в цій частині судове рішення не переглядає та залишає його без змін.

За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду апеляційної інстанції достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 41, 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного Управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 лютого 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 27.03.2014 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Аліменко В.О.

Кучма А.Ю.