Постанова

від 12.02.2014 по справі 804/16286/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2014 р. Справа № 804/16286/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Павловського Д. П. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроенергосила" до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ :

29 листопада 2013р. до суду надійшов даний адміністративний позов, у якому позивач просить скасувати податкове повідомлення - рішення № 0000112203 від 15.08.2013 року, № 0000102203 від 15.08.2013 року.

Позовні вимоги обґрунтовано адміністративним позовом від 29.11.2013 р.

Представник позивача не заперечував проти розгляду справи у письмовому провадженні.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав заяву про слухання справи без участі представника відповідача.

Враховуючи вищевказане, суд ухвалив розглянути справу у письмовому провадженні.

Відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Також, у судовому засіданні були досліджені письмові докази, а саме: копія акту від 25.07.2013 року, № 93/223/34822770 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Дніпроенергосила» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, копія податкового повідомлення - рішення № 0000112203 від 15.08.2013 року з рахунком штрафних санкцій, копія податкового повідомлення - рішення № 0000102203 від 15.08.2013 року з розрахунком штрафних санкцій, копія листа за № 17868/10/223 від 22.08.2013 року про результати розгляду заперечень до Акту перевірки ТОВ «Дніпроенергосила», копія скарги за №20/08 від 20.08.2013 року, копія скарги за № 20/08-1 від 20.08.2013 року, копія рішення про результати розгляду скарги 3273/10/04-36-10-04-09 від 21.10.2013 року.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

25.07.2013 року ДПІ у Бабушкінському районні м. Дніпропетровська проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпроенергосила» (код за ЄДРПОУ 34822770) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої був складений акт №№ 93/223/34822770. Відповідно до зазначеного акту сформована податкові повідомлення рішення № 0000112203 та № 0000102203 від 15.08.2013 року.

Висновки в Акті відповідача, щодо донарахування податків та штрафних санкцій, ґрунтуються на припущенні відсутності реальних господарських відносин позивача з ТОВ «Виробничо - комерційна фірма «Східна будівельна компанія» ТОВ «Лідерінвестбуд», ТОВ НВП «Промтепломаш Плюс», ТОВ «Нанотек» та ДП «Системи кабельних трас» (далі за текстом контрагенти) через відсутність у зазначених контрагентів належної кількості трудових ресурсів, а також про відсутність на балансі матеріальних ресурсів, виробничих баз, складських приміщень.

Згідно п.75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до пункту Наказу № 984 від 22.12.2010 року «Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», згідно якому факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операдію та підтверджує її здійснення. Господарською операцію є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Вищий адміністративний суд України у своєму листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13- 11 вказав на дії, які повинні виконувати не тільки підприємства, а і податкові органи, при проведенні перевірок, а саме: перевіряти реальне виконання господарської операції.

В розумінні 14.1.36. Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно ст. 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п.2 ст.3 цього ж Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерської обліку, затвердженого наказамом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88, а саме «первінні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення».

Згідно ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку «первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа».

Відповідно до п.2.15 та п.2.1б вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Під час перевірки позивачем надавались наступні первинні документи, факт отримання яких визначено у додатку №4 до акту перевірки договори, угоди; первинні документи (накладні, акти виконаних робіт тощо); банківські документи; податкова звітність; обігово-сальдові відомості по бухгалтерських рахунках тощо.

Незаважаючи на те, що надані документи мають вирішальне значення для правільності висновків перевірки, відповідач не надав жодної оцінки та взагалі не прийняв до уваги. Однак ці документи прямо свідчать про реальне виконання господарських операцій, а тому спростовують висновки акту перевірки.

Перевіркою не визначено відсутність будь - яких первиних бухгалтерських документів, податкових накладних та інших документів, що повязані та підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Після відображення операцій в бухгалтерському обліку відбулися зміни у власному капіталі підприємтсва.

Таким чином, за результати господарських операцій з контрагентами позивач по факту передачі послуг та ТМЦ замовникам отримав реальний дохід та валовий прибуток, тобто вчинені господарські операції призвели до зміні в структурі активів та зобов'язань його, як платника податків, що підтверджується документами бухгалтерського обліку, та відповідно, у нього виникли, в тому числі, зобов'язання по формуванню об'єкту оподаткування з податку на прибуток та ПДВ.

Право підприємства на податковий кредит регламентується п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1197р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі за текстом закон про ПДВ).

Згідно п.7.4.1.п.7.4 ст.7 Закону про ПДВ податковий кредит складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку в зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону про ПДВ не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Згідно п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону про ПДВ «датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 198.2 ст.198 ПКУ, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Аналізуючи зміст наведених норм суд приходимо до висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту виникають у разі наявності сукупності обставин та підстав, за якими Податковий Кодекс України та Закон про ПДВ пов'язують можливість формування відповідних сум податкового кредиту та які є передумовою його формування.

У зв'язку з чим, наявність у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного здійснення оподатковуваних операцій; придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності; наявність розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам ст. 201 ПК України та видана після її реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, крім випадків, передбачених п. 11 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення"ПК України, які не передбачають такої реєстрації.

Таким чином, позивачем було сформовано податковий кредит керуючись вищенаведеними нормами ПКУ, тобто по даті здійснення першої події, та за придбані ТМЦ з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності. Податкові накладні, на підставі яких був сформований податковий кредит, не мали недоліків та порядок їх заповнення відповідав встановленому чинним законодавством, і ці факти відповідачем не спростовуються.

Позивачем також фактично отримано від вищеназваних постачальників ТМЦ про що свідчать договори, рахунки-фактури, видаткові накладні, що підтверджуються підписами відповідальних осіб з обох сторін.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та\або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом 1 цього пункту.

Наявність та зміст цих документів не спростовується перевіряючими, та не зазначається про відсутність будь-яких первинних бухгалтерських документів, податкових накладних та/або інших документів, що пов'язані та підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Цієї думки дотримується Вищий адміністративний суд в інформаційному листі від 20.07.2010 № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби». А саме, що якщо «продавці були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість», то «за таких обставин покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї».

Відповідно до підпункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР (який був чинним на час виникнення правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За змістом наведених правових норм, необхідною умовою для включення витрат до валових витрат, що безпосередньо впливає на зменшення суми податкових зобов'язань, є отримання платником податків економічної вигоди від здійснення господарської операції, як складової господарської діяльності. При цьому презумується, що така господарська операція здійснюється з врахуванням комерційного інтересу, розумного співвідношення розміру понесених витрат та очікуваної вигоди.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків

зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та\або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом 1 цього пункту.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16 липня 1999 р. N 996-ХІУ, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

З наведених норм Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вбачається, що до складу валових витрат належать витрати, підтверджені первинними документами, тобто документами, які містять відомості та зміст господарської операції і підтверджують її здійснення (фіксують факт здійснення господарської операції) та складаються під час її здійснення, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення). При цьому відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку. Відповідно, право на формування валових витрат у платника податку виникає лише за умови фактичного придбання, зокрема, товарів (робіт, послуг), витрати з придбання яких відносяться до складу валових витрат та підтверджуються первинними документами.

Відповідно до п.5.11 ст. 5 Закону про прибуток установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Норми чинного законодавства України не містять прямої вказівки та не ставлять в залежність право платника податку на віднесення витрат до складу валових та на податковий кредит від таких факторів як за відсутність з контрагентом виробничо- складських приміщень, основних фондів, засобів для транспортування, наявності трудових ресурсів, на які посилається Відповідач.

Крім того, відсутність у постачальника Позивача достатніх трудових ресурсів, машин, механізмів та обладнання, необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, не є беззаперечним доказом неможливості здійснювати ними господарські операції з поставки товарів, одже транспорт, складські приміщення та необхідні необоротні активи могли бути орендовані у інших осіб, а робочі активи могли залучатись на умовах підряду з СПД-ФО, або шляхом аутстафінгу (позикова робоча сила) і т.п. (аналогічна думка викладена ВАСУ в Ухвалі від 01.03.2012 р. по справі № К/9991/76143/11, від 08.12.2011 р. по справі № К/9991/50633/11).

Право контрагентів Позивача виконувати роботи із залученням інших осіб (субпідрядників) також передбачено відповідними договорами.

Більш того, у позивача відсутній обов'язок та навіть право перевіряти кількість робітників, наявність транспорту, складських приміщень та інших необоротних активів контрагентів, а відтак відсутня залежність правомірності формування валових витрат та податкового кредиту позивача від наявності вказаних ресурсів у контрагентів позивача (аналогічна думка викладена ВАСУ в постанові від 10.01.2012 р. по справі № К/9991/81953/ 11, в Ухвалах від 26.10.2011 р. по справі № К-26345/ 10, від 19.04.2012 р. по справі № К/9991 / 11054/ 12).

Таким чином, відповідачем не встановлено з боку позивача порушень вимог Податкового кодексу України, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Отже, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно, твердження відповідача щодо заниження позивачем задекларованих показників податку на додану вартість та заниження податку на прибуток та нарахування на них штрафних санкцій є безпідставними, надуманими та суперечать нормам чинного законодавства України.

Так, господарська діяльність позивача направлена на реальне настання правових наслідків по відношенню до контрагентів, господарські операції здійсненні позивачем є дійсними до теперішнього часу та підтверджені первинними документами.

Отже, виходячи із вищевикладеного, суд вважає, що позовні вимоги є доведеними та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов - задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення - рішення № 0000112203 від 15.08.2013 року.

Скасувати податкове повідомлення - рішення № 0000102203 від 15.08.2013 року.

Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпроенергосила» документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України у сумі 172 (сто сімдесят дві) грн. 06 коп.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Д.П. Павловський