Рішення

від 27.02.2014 по справі 603/119/14-ц

МОНАСТИРИСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 603/119/14-ц

Провадження №2/603/33/2014

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" лютого 2014 р. Монастириський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Гудкової Ю. Г.

за участю секретаря Б'єля Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Монастириська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, в якому просить ухвалити рішення, яким визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_1

До початку судового розгляду справи позивач доповнила свої позовні вимоги та просить суд визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_1 та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0292 га, в межах згідно з планом, що знаходиться на території Коропецької селищної ради АДРЕСА_1, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що з 03.02.1995 року перебувала із відповідачем ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі. За час спільного проживання однією сім'єю позивачем та відповідачем було придбане наступне майно: житловий будинок, який розташований по АДРЕСА_1, відповідно до договору купівлі-продажу серії АЕК №556262 від 14.06.2002 року та земельну ділянку площею 0,0292 га, в межах згідно з планом, що знаходиться на території Коропецької селищної ради АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки 6124255500:02:001:0105, категорія землі - землі житлової та громадської забудови, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки від 14.03.2002 року. Рішенням Монастириського районного суду Тернопільської області від 05.10.2010 року шлюб між сторонами було розірвано, проте позивач з відповідачем продовжували спільне проживання однією сім'єю і припинили його лише в червні 2013 року.

У судовому засіданні позивач позов підтримала, просить його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги визнав у повному обсязі, проти позову не заперечив.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні, 03.03.1995 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який зареєстрували у Монастириському відділі реєстрації актів громадського стану Тернопільської області, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за №08.

У судовому засіданні сторони вказали, що під час шлюбу подружжям на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 14.06.2002 року приватним нотаріусом Монастириського районного нотаріального округу ОСОБА_3, що зареєстрований в реєстрі за №27 від 14.06.2002 року, було придбано у спільну власність житловий будинок АДРЕСА_1 Право власності на житловий будинок зареєстровано за ОСОБА_2 (ксерокопія реєстраційного посвідчення, виданого КП «Монастириське районне бюро технічної інвентаризації» 18.06.2002 року) та записано в реєстрову книгу за №8 за реєстровим №879.

Як вбачається зі змісту довідки №55, виданої 24.02.2014 року КП «Монастириське районне бюро технічної інвентаризації»,інвентаризаційна вартість будинку (магазину), який знаходиться в селищі Коропець АДРЕСА_1 становить 181 020 грн. Вартість встановлена на даний час. За даною адресою розміщено: одноповерховий будинок (магазин) з підвалом загальною площею 114,7 кв.м під літерою «А».

14.03.2007 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Монастириського районного нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за №224, у приватну власність придбано земельну ділянку площею 0,0292 га, в межах згідно з планом, що знаходиться на території Коропецької селищної ради по АДРЕСА_1 Право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2, про що 03.12.2007 року на його ім'я видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №214193.

Рішенням Монастириського районного суду Тернопільської області від 05.10.2010 року шлюб між сторонами розірвано, проте як пояснила позивач, спільне проживання однією сім'єю фактично припинилось в червні 2013 року, що й не заперечено відповідачем.

Згідно зі ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У силу статті 16 Закону України "Про власність" та частини першої статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України), які були чинними на час виникнення правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині і чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. п. 23, 24 постанови від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

За змістом частини першої статті 81 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни України можуть набувати право власності на земельну ділянку шляхом приватизації за умови наявності підстав набуття права на землю, передбачених статтею 116 ЗК України.

Таким чином громадянин одержує у власність частку із земельного фонду, а тому земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю.

У судовому засіданні встановлено, що вказану вище земельну ділянку загальною площею 0,0292 га, в межах згідно з планом, що знаходиться на території Коропецької селищної ради по АДРЕСА_1 було придбано 14.03.2007 року суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_2 (свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, видане Монастириською районною державною адміністрацією 11.12.2000 року, реєстраційний №2 635 017 0000 000304), на ім'я якого 03.12.2007 року видано державний акт серії ЯД №214193 на право власності на земельну ділянку площею 0,0292 га, у межах згідно з планом, цільове призначення (використання) земельної ділянки - землі житлової та громадської забудови (роздрібної торгівлі та комерційних послуг).

Згідно зі ст. ст. 57, 61 СК України, ст. 52 ЦК України майно приватного підприємства чи фізичної особи - підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший з подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності. Про таке застосування вимог закону звернуто увагу судів у п.29 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя". У разі, якщо таке майно придбане спільно і є майном подружжя, то іншому з подружжя належить компенсувати його вартість при поділі майна.

Проте, Конституційний Суд України у рішенні №17-рп/12 від 19 вересня 2012 року офіційно розтлумачив положення ч.1 ст.61 СК України, згідно якого майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об'єктом їх спільної сумісної власності.

Зокрема, положення ч.1 ст.61 СК України треба розуміти так, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Під час розгляду справи судом установлено, що ОСОБА_1 перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі з 03.03.1995 року до 05.10.2010 року, ведення спільного господарства припинено у червні 2013 року. На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі - продажу земельної ділянки від 14.03.2007року ОСОБА_2 придбав земельну ділянку площею 0,0292 га, в межах згідно з планом, яка розташована на території Коропецької селищної ради по АДРЕСА_1, цільове призначення (використання) земельної ділянки - землі житлової та громадської забудови (роздрібної торгівлі та комерційних послуг), що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю від 03.12.2007 року.

При ухваленні рішення, суд приймає до уваги, що спірна земельна ділянка була придбана подружжям за спільні кошти в інтересах сім'ї для комерційного використання, що підтверджується довідкою про правовий статус, кількісні, якісні характеристики земельної ділянки та розподіл земель серед власників і користувачів №01, виданій 06.09.2007 року Управлінням земельних ресурсів у Монастириському районі Тернопільської області.

Відповідно до положень ст.ст.81,116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до ст.120 ЗК, 377 ЦК України. Такий висновок міститься в постанові Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ».

Оскільки одним із подружжя в період шлюбу (2002 рік) придбано будинок, то в силу статей 22, 24 КпШС України в подружжя виникла спільна сумісна власність, тобто право іншого з подружжя на 1/2 частину будинку. Оскільки для обслуговування цього будинку виділена у власність земельна ділянка, то в подружжя, за яким визнається право власності на 1/2 частину будинку, у такій самій частці виникає й право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування будинку (висновок Верховного суду України від 11.06.2012 року)

Суд вважає, що застосовувати положення ЦК України та СК України можна лише до правовідносин, які склалися після набрання ними чинності. До поділу майна, що було придбано у період до 2003 року, ці положення застосуванню не підлягають.

Положення ЦК Української РСР 1963 року та КпШС Української РСР, які при розгляді даної справи підлягають застосуванню поряд із ЦК України 2003 року та СК України, встановлювали принцип презумпції спільності майна подружжя незалежно від наявності або відсутності статусу підприємця, наявності самостійного заробітку, а також факту оформлення правовстановлюючих документів на майно, придбане особами з метою створення спільної власності на одного з подружжя.

Статтею 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки чоловіка та дружини є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними, або шлюбним договором.

Положення щодо рівності часток в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, містились також у ст.28 КЗпШ Української РСР.

Частиною 2 ст. 28 КпШС Української РСР передбачено, що суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них. Аналогічні положення містяться у ч. 6 ст. 57 СК України.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні зазначала, що спільне проживання однією сім'єю фактично припинилось в червні 2013 року, все майно сторони придбали за спільні кошти, а тому це майно є спільною сумісною власністю.

Дане твердження також підтвердив відповідач ОСОБА_2, який зокрема зазначив, що будучи у шлюбних відносинах з позивачем, вони разом вели підприємницьку діяльністю.

Таким чином, суд вважає, що житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,0292 га в межах згідно з планом, що знаходиться на території Коропецької селищної ради по АДРЕСА_1, кадастровий номер 6124255500:02:001:0105, категорія землі - землі житлової та громадської забудови, є майном спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.3 ст.368 ЦК України).

Оскільки подружжям шлюбний договір не укладався, домовленості не існувало, частки чоловіка та дружини є рівними.

А тому, за ОСОБА_1 слід визнати право власності на 1/2 частину вказаного вище спільного майна подружжя, наслідком чого є припинення права спільної сумісної власності на нього.

На підставі наведеного, керуючись ст.28 КпШС Української РСР, ст.112 ЦК Української РСР 1963 року, ст.ст. 57, 60, 61, 70 СК України, керуючись ст.ст. 10, 88, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя - задовольнити.

Визнати в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_1 право власності на:

- 1/2 частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, залишивши іншу 1/2 частину - у власності ОСОБА_2;

- 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0292 га в межах згідно з планом, що знаходиться на території Коропецької селищної ради по АДРЕСА_1, кадастровий номер 6124255500:02:001:0105, категорія землі - землі житлової та громадської забудови, залишивши іншу 1/2 частину - у власності ОСОБА_2.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Тернопільської області через Монастириський районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Ю. Г. Гудкова