Постанова

від 11.03.2014 по справі 872/12038/13

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

11 березня 2014 рокусправа № 804/6294/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Божко Л.А.

суддів: Лукманової О.М. Прокопчук Т.С.

за участю секретаря судового засідання: Соломки М.Я.

розглянувши в судовому засіданні в місті Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "СОВТЕХКАР" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 червня 2013 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СОВТЕХКАР" до Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000771502, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2013 Товариство з обмеженою відповідальністю "СОВТЕХКАР" (далі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000771502, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 169856грн., у тому числі за основним платежем 135885грн. та штрафні (фінансові) санкції 33971грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 червня 2013 в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "СОВТЕХКАР" до Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 12 квітня 2013 року №0000771502 відмовлено.

Не погодившись з постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на не повне з'ясування судом обставин справи, просив постанову суду скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.

Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Посадовими особами відповідача проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "СОВТЕХКАР" (код ЄДРПОУ 31932479) з питань дотримання вимог податкового законодавства України під час здійснення взаємовідносин з ТОВ "Лігран" (код ЄДРПОУ 32694398) за квітень 2012 року, ПП "Транс-Атлантіка Сервіс" (код ЄДРПОУ 32694389) за квітень-червень 2012 року, ТОВ ВК "Віконні системи" (код ЄДРПОУ 33972398) за жовтень-листопад 2011 року, за результатами якої складено Акт від 27.03.2013 року №976/220/31932479.

За результатами перевірки складено акт від 27.03.2013 року №976/220/31932479 (далі - акт перевірки) (а.с.8-38).

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

- пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України: підприємством завищено валові витрати на суму 679423,00 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 144210,00 грн., у тому числі: 2-4 квартал 2011 року - 17609,00 грн., І півріччя 2012 року - 126601,00 грн.;

- пунктів 198.3, 198.4, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України: підприємством завищено податковий кредит з ПДВ на суму 135885,00 грн., в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 135885,00 грн., у тому числі: квітень 2012 року на суму 45667,00 грн. у взаємовідносинах контрагентів з ТОВ "Лігран", квітень 2012 року на суму 25260,00 грн. у взаємовідносинах контрагентів з ПП "Транс-Атлантіка Сервіс", травень 2012 року на суму 8734,00 грн. у взаємовідносинах контрагентів з ПП "Транс-Атлантіка Сервіс", червень 2012 року на суму 40912,00 грн. у взаємовідносинах контрагентів з ПП "Транс-Атлантіка Сервіс", жовтень 2011 року на суму 8928,00 грн. у взаємовідносинах контрагентів з ТОВ "ВК "Віконні Системи", листопад 2011 року на суму 6384,00 грн. у взаємовідносинах контрагентів з ТОВ ВК "Віконні Системи".

На підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 12.04.2013 року №0000771502, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 169856 грн., у тому числі за основним платежем 135885 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 33971 грн. (а.с.7)

Відповідно до договору постачання від 23.04.2012 року №2304 (а.с.95-96), укладеного між ТОВ "Лігран" (постачальник) та ТОВ "Совтехкар" (покупець), постачальник поставляє, а покупець приймає і оплачує матеріали будівельного призначення (глина, щебінь, пісок), вказаний в Специфікації №1, яка є невід'ємною частиною цього договору.

ТОВ "Лігран" на адресу ТОВ "Совтехкар" на виконання умов договору виписано податкові накладні та видаткові накладні/акти про надання послуг на загальну суму 250000,00 грн., у тому числі ПДВ в сумі 41666,67 грн.

Згідно наданим оборотно-сальдовим відомостям по рахунку 631 за квітень 2012 року дебіторська заборгованість за відвантажений товар (надані роботи, послуги) за розрахунками із ТОВ "Лігран" складає 250000,00грн., копій яких наявні у матеріалах справи

Відповідно до договору оренди від 04.04.2012 року №0404 (а.с.100-101), укладеного між ТОВ "Лігран" (орендодавець) та ТОВ "Совтехкар" (орендар), орендодавець передає, а орендар бере у тимчасове володіння та користування (оренду) рухоме майно - щит-панелі у комплекті. Монтаж та демонтаж орендованого обладнання не є предметом цього договору.

ТОВ "Лігран" поставлено товар на адресу ТОВ "Совтехкар", на що виписано (оформлено) накладні, рахунки та податкові накладні на загальну суму 24000,00 грн., з них ПДВ в сумі 4000,00 грн.

Згідно наданим оборотно-сальдовим відомостям по рахунку 631 за квітень 2012 року кредиторська заборгованість за відвантажений товар (надані роботи, послуги) за розрахунками із ТОВ "Лігран" складає 24000,00 грн.

Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV (далі - Закон №996) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704 (далі -Положення № 88) де зазначено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно з пунктом 2.4 Положення № 88 первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, реальність здійснення будь-яких господарських операцій має бути підтверджена відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Аналогічна думка викладена, у Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. №742/11/13-11.

Відповідно до статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно висновків Акту перевірки встановлено "нереальність" проведення господарських операцій між позивачем та з ТОВ "Лігран", ПП "Транс-Атлантіка Сервіс", ТОВ ВК "Віконні системи" та юридичну дефектність первинних документів та здійснення операцій пов'язаних за наданням податкової вигоди для третіх осіб.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки не містить таких посилань та не доводить умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Щодо посилань податкового органу на відсутність товарно-транспортних накладних при поставці товарів.

Товарно-транспортна накладна (далі ТТН) - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для (п.1 14.Наказу Мінтрансу від 14.10.1997 р. №363 "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні" (далі Наказ №363)): списання товарно-матеріальних цінностей (здійснюється під час відвантаження товарів на складі вантажовідправника); обліку на шляху їх переміщення (здійснюється перевізником під час транспортування); оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку (здійснюється у вантажоодержувача під час отримання товару); для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи (здійснюється між автопідприємством та замовником перевезення).

Отже, ТТН не призначена для обліку використання транспортованих товарів у господарській діяльності вантажоодержувача (покупця), а відтак наявність (відсутність) ТТН не може бути підставою для висновку про відсутність зв'язку придбаних товарів із господарською діяльністю покупця.

Більш того, складання ТТН не є обов'язковим у разі здійснення перевезень власними силами без залучення перевізника.

Вимоги щодо обов'язкового складання ТТН під час перевезень автомобільним транспортом встановлені Наказом №363, але вказаний Наказ розповсюджується лише на взаємовідносини, що виникають між перевізниками та замовниками перевезень (преамбула Наказу №363).

Посилання податкового органу на факт відсутності постачальника за його місцезнаходженням, свідчить лише про порушення даною юридичною особою законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб. Факт відсутності контрагента за місцезнаходженням на дату проведення перевірки не може слугувати підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Аналогічна думка викладена в Ухвалах ВАСУ від 16.05.2012 р. по справі №К-9991 /6724/12, від 17.07.2012 р. №К/9991/1812/12 та від 17.01.2012 р. №К-15283/09.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову. У ст. 202 КАС України наведені підстави для скасування постанови.

Колегія судів ухвалює нову постанову, у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріально права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 198 ч.1 п. 3, 202 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СОВТЕХКАР" - задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 червня 2013 року - скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СОВТЕХКАР" задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби від 12.04.2013 року №0000771502, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 169856 грн., у тому числі за основним платежем 135885 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 33971 грн..

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту винесення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня викладення повного тексту постанови.

Головуючий: Л.А. Божко

Суддя: О.М. Лукманова

Суддя: Т.С. Прокопчук