Рішення

від 25.03.2014 по справі 909/97/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2014 р. Справа № 909/97/14 Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Булки В.І., при секретарі судового засідання Бабенецькій А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Комунального підприємства "Єдиний розрахунковий центр",

вул.Незалежності, 9, м. Івано-Франківськ, 76018;

адреса для листування:

вул.Чорновола, 7, офіс 302, м.Івано-Франківськ, 76018,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Тарпан-ІФ",

вул.Галицька,93, м. Івано-Франківськ, 76000,

про стягнення заборгованості в розмірі 14 493,77грн. основного боргу за неналежне виконання умов договору №273 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 01.04.2012р.,

за участю представників сторін:

від позивача: Домбровська Є.І.- представник, (довіреність № 0110/365 від 26.12.13р.);

від відповідача: Хороший М.П.- представник, (довіреність №075 від 24.07.13р.);

встановив: Комунальне підприємство "Єдиний розрахунковий центр" звернулось до господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Тарпан-ІФ" заборгованості в розмірі 15 186,8грн., із них: 14 493,77грн. основного боргу, 535,17грн. пені, 157,86грн. - 3% річних за неналежне виконання умов договору №273 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 01.04.2012р.

В судових засіданнях 25.02.14 та 14.03.14 оголошувались перерви, про що представники сторін були повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про оголошення перерви (від 25.02.13 та 14.03.14).

Представник позивача позовні вимоги підтримує, просить суд позов задоволити з підстав викладених в позовній заяві. При цьому посилається на невиконання відповідачем умов договору в частині оплати за надані послуги. Крім того, надав суду заяву про зменшення розміру позовних вимог (вх.№2797/14 від 25.02.14) в якій просить суд стягнути з відповідача 14 493,77грн. основного боргу.

Відповідно до ч.4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення у справі зменшити розмір позовних вимог. Під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову. Згідно з частиною третьою статті 55 Господарського процесуального кодексу України, ціну позову вказує позивач.

Суд вважає за правильне прийняти заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог. Судом встановлено, що у разі зменшення позовних вимог має місце нова ціна позову, виходячи з якої й буде вирішуватися спір (14 493,77грн.). Аналогічна правова позиція викладена у п.3.10 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 (із змінами і доповненнями) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечує, про що зазначив у відзиві на позов (вх.№1889/14 від 11.02.14). Більше того зазначає, що позивач не виконує взяті на себе зобов'язання по договору, а саме: не надає жодних послуг, ні своєчасно, ні належної якості. Як наслідок, в рамках благоустрою прибудинкової території проведено укладання бруківки на площі 136,92кв.м. на загальну суму 44 369,57грн., здійснено ремонт даху, який перебував у аварійному стані на площі 24 кв.м на суму 2 183,84грн. (всього разом 46 553,41грн.). Крім того, надав суду клопотання №34 від 23.03.14 (вх.4538/14 від 25.03.14) про приєднання до матеріалів справи письмових доказів, а саме: протокол про зарахування зустрічних однорідних вимог від 24.03.14 та лист КП "ЄРЦ" №01-02/290 від 12.03.14 про відмову у зарахуванні зустрічних однорідних вимог.

Розглянувши матеріали справи, враховуючи вимоги чинного законодавства та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, заслухавши пояснення присутніх в засіданні суду представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Між Комунальним підприємством "Єдиний розрахунковий центр" (виконавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тарпан-ІФ" (споживачем) укладено договір №273 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 01.04.12.

Предметом вказаного вище договору є забезпечення виконавцем надання послуг у житловому будинку №93 по вул. Галицька, який перебуває на балансі КП "ЄРЦ", а споживачем (відповідачем) - забезпечення своєчасної оплати цих послуг у строки та на умовах передбачених цим договором (п.2.1. договору).

Відповідно до п. 2.2. договору невід'ємною його частиною є рішення органу місцевого самоврядування Івано-Франківська про побудинкові тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, додаток №1 до договору.

Пунктом 7.1. договору встановлено, щомісячна плата складається з вартості кожної з послуг, що надаються для жилого будинку споживача (відповідача), розрахованої відповідно до встановленого тарифу, структури та періодичності послуг, включаючи вартість робіт з поточного ремонту, відповідно до затверджених умов надання послуг.

Розмір щомісячної плати за послуги визначається на підставі рахунку-фактури, доступному для перегляду на персональній сторінці Споживача на сайті: domivka.if.ua. Рахунок-фактура вноситься в електронний обліковий регістр виконавця. На вимогу споживача виконавець зобов'язаний надати рахунок-фактуру на паперовому носії, засвідченому печаткою виконавця (п.7.3. договору).

Пунктом 7.4. сторонами погоджено, що складений на підставі даного договору рахунок-фактури, є свідченням фактичного надання послуг та підставою для оплати.

Відповідно до п. 8.1 оплата послуг за кожен розрахунковий період здійснюється (платежі вносяться) не пізніше 29 числа звітного місяця.

Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №842 від 27.12.2011 "Про прибудинкові тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в м.Івано-Франківську" з додатками, затверджено граничні тарифи на послуги з утримання будинків і прибудинкових територій на основі яких здійснюється розрахунок наданих послуг.

Тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території та перелік послуг може змінюватись тільки на підставі норм чинного законодавства.

Представник позивача в засіданні суду наголошує, що за період з квітня 2012 по грудень 2013 року ним надано послуги відповідачу з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за визначеним їх переліком та затвердженими тарифами. Проте, відповідач свої обов'язки покладені на нього чинним законодавством та договором не виконав внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 14 493,77грн.

Пунктом 7.4. договору сторони передбачили, що рахунки-фактури є свідченням фактичного надання послуг та підставою для оплати. Позивачем долучено до матеріалів справи рахунки-фактури за березень - грудень 2013.

Представник відповідача звертає увагу суду на непідтвердження позивачем факту надання послуг згідно договору, оскільки вони не надавались, і як наслідок, на відсутність актів виконаних робіт та ненаправлення відповідачу рахунків-фактур.

На думку позивача, станом на день судового засідання (25.03.14), з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, борг відповідача перед позивачем становить 14 493,77грн.

Беручи до уваги викладене вище суд вважає за правильне відмовити в позові та виходить з наступних підстав.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги". Аналіз цього закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативного акта спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Нормою ст.1 вказаного вище закону встановлено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих та нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Суб'єктами цього закону є органи виконавчої влади, місцевого cамоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником послуг (ст.1, ч.2 ст.3, ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом, крім цього такий обов'язок передбачено п.7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 №572.

Нормами ч.ч.1,2 ст.32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

В силу ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України між сторонами на підставі договору виникли зобов'язальні відносини.

За змістом ч.1 ст.901, ч.1 ст. 903 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник - оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст.ст.525,526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Ухвалою від 27.01.14 зобов'язано позивача надати суду докази в підтвердження надання послуг за договором №273 від 01.04.12, рахунки - фактури за цим же договором.

Позивачем на виконання вимог вказаної вище ухвали надано: рахунки-фактури: №228/3/2013 за березень 2013 року, №228/4/2013 за квітень 2013 року, №228/5/2013 за травень 2013 року, №228/6/2013 за червень 2013 року, №228/7/2013 за липень 2013 року, №228/8/2013 за серпень 2013 року, №228/9/2013 за вересень 2013 року, №228/10/2013 за жовтень 2013 року, №228/11/2013 за листопад 2013 року, №228/12/2013 за грудень 2013 року.

Із змісту п.4 ч.3 ст.129 Конституції України ст.33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом встановлено, що позивач надав суду довідку №01-03/152 від 19.02.14 про заборгованість відповідача станом на 17.02.14, що становить 14 493,77грн. Однак, доказів, які б підтверджували даний факт не надав. Наявність таких доказів є необхідним для вирішення спору в частині стягнення заборгованості за спірний період, унеможливлює встановлення необхідних обставин справи. За таких обставин, розгляд справи в частині стягнення заборгованості за період квітень 2012 року - грудень 2013 року за наявними в ній матеріалами не може бути повним, всебічним та об'єктивним, як цього вимагає закон.

Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи та з огляду на те, що подані позивачем докази про надання послуг відповідачу не є належними, суперечать одна одній в частині розрахунку наданих послуг та їх конкретизації, більше того невідомо які саме послуги реально надавались, на які суми виставлялись рахунки за вказаний період і чи взагалі виставлялись.

Більше того, п.2.3 договору сторонами погоджено, що розмір щомісячної плати за надані послуги встановлюється на підставі рахунку-фактури, залежно від кількісних та якісних показників фактичного надання послуг з урахуванням забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинку (споруди) та прибудинкової території.

При дослідженні матеріалів справи та в засіданнях суду позивачем не наведено доказів щодо розміру сум фактичного надання позивачем послуг згідно договору.

Судом встановлено, що відповідач витратив на утримання будинку і прибудинкової території кошти на загальну суму 46 553,41грн., що підтвердив: договором №1 08.2012-М на виконання робіт по благоустрою від 10.08.12, укладений між ПП "Сервіс-СІМ" та відповідачем (роботи по благоустрою площадки перед магазином), актом приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2012 року (25 151,56грн.); договором підряду №04/12 від 24.05.12, укладений між відповідачем та СПД ОСОБА_4 (роботи по частковому ремонту м'якої покрівлі магазину), актом здачі-приймання виконаних робіт; актом здачі-приймання виконаних робіт за травень 2012 (1 295,84грн.).

Крім того, 23.05.13 відповідач направив на адресу позивача лист, в якому зазначає, що 20.05.13 ним оплачено 3 000,00грн. та наголошує, що виконавцем послуги не виконуються, а відповідач змушений самостійно за свій рахунок виконувати роботи по прибиранню прибудинкової території, здійснювати благоустрій будинку і споруди і прибудинкової території, і т.д.

Більше того, 17.06.13 відповідач надіслав позивачу акт-претензію №1 щодо невиконання послуг з благоустрою прибудинкової території.

Відповідач 14.03.14 звернувся до позивача з протоколом про зарахування зустрічних однорідних вимог (відповідно до ст.601 Цивільного кодексу України) на суму 14 493,77грн. Однак, позивач відмовив у задоволенні зустрічних вимог вказуючи, що проведення ремонтних чи будівельних робіт регулюється нормами Положення про дольову участь співвласників у поточному та капітальному ремонтах житлових будинків м.Івано-Франківська затвердженого рішенням Івано-Франківської міської ради від 06.06.13 №1122-36 та зазначив, що відповідач проводив роботи без повідомлення КП "ЄРЦ".

Відповідно до ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що позивачем зроблено не було.

За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог. Усі доводи позивача, викладені в позовній заяві та надані в судових засіданнях судом досліджено, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та недоведені та такі, що не спростовують обставин справи. Враховуючи наявні матеріали справи та вимоги чинного законодавства України суд прийшов до висновку, що відповідачем надано достатньо доказів вжиття усіх можливих заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно із ч. 1 та ч. 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на фактичні обставини справи, суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст.124,129 Конституції України, Законом України "Про житлово-комунальні послуги", ст.11,202,509,525,526,901,903 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України, ст. 33,34,43,49, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

відмовити в позові Комунального підприємства "Єдиний розрахунковий центр" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тарпан-ІФ" про стягнення заборгованості в розмірі 14 493,77грн. основного боргу за неналежне виконання умов договору №273 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 01.04.2012р.

Судові витрати залишити за позивачем, Комунальним підприємством "Єдиний розрахунковий центр".

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.03.14.

Суддя Булка В.І.

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"

Помічник судді Гандера М.В. 27.03.14