Рішення

від 25.03.2014 по справі 910/1536/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/1536/14 25.03.14

За позовом ФОП ОСОБА_1

до ТОВ "ТІ ЕЛЬ ГРУП"

про стягнення 11736,84 грн

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники сторін:

Від позивача не прибув

Від відповідача Штирхун О.О. (директор)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості у зв`язку з неналежним виконанням умов договору перевезення вантажу у міжміських та міжнародних сполученнях № 729П від 20.08.2013 в розмірі11730,84 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 07.02.2014 порушено провадження у справі №910/1536/14 та призначено до розгляду на 20.02.2014.

Судове засідання 20.02.2014 не відбувся по технічним причинам. розгляд справи відкладено на 06.03.2014.

В судове засідання 06.03.2014 з'явився представник відповідача та через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи, а також заперечення проти позову, в яких просив відмовити в задоволенні позову щодо сплати рахунку № 177, у зв'язку з відсутністю відповідно оформлених підтверджуючих документів встановленого зразка.

Представник позивача в судове засідання 06.03.2014 не з'явився, причин не явки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений.

Розгляд справи відкладено на 25.03.2014.

Представник позивача в судове засідання 25.03.2014 не з'явився, але через канцелярію суду подав суду заяву про зменшення позовних вимог, в якій не заперечував проти розгляду справи за його відсутності. Також у вказаній заяві позивач просить зменшити позовні вимоги та стягнути з відповідача:

- основний борг в сумі 3 700,00 грн., з яких 400,00 грн. штраф за простій автомобіля;

- пеню в сумі 379,31 грн.;

- 3% річних в сумі 46,85 грн.;

- інфляційні збитки в сумі 142,88 грн.

- судові витрати.

Суд прийняв дану заяву.

В судове засідання 25.03.2014 з'явився представник відповідача, дав пояснення по справі, проти позовних вимог в частині оплати простою в сумі 400,00 грн. заперечував та просив відмовити в їх задоволенні, у зв'язку з відсутністю відповідно оформлених підтверджуючих документів встановленого зразка. Щодо позовних вимог позивача про стягнення суми за перевезення в розмірі 3 300,00 грн., то відповідач зазначив, що сплатив їх та подав суду відповідні докази сплати, а саме платіжні доручення № 6683 від 21.03.2014 та № 6690 від 24.03.2014.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

20.08.2013 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - позивач, виконавець за договором) та товариством з обмеженою відповідальністю «ТІ ЕЛЬ ГРУП» (далі - відповідач, замовник за договором) був укладений договір № 729П перевезення вантажу у міжміських та міжнародних сполученнях (далі - договір), в якому сторони погодили свої права та обов'язки.

Відповідно до п. 2.1. договору перевізник зобов'язується здійснювати перевезення довіреного йому вантажу автомобільним транспортом у міжнародному або міжміському сполученні, відповідно до умов заявок замовника, а замовник зобов'язується сплатити погоджену сторонами провізну плату.

Згідно п. 2.2. договору заявка є невід'ємною частиною цього договору, в якій відображаються істотні умови кожного конкретного перевезення, а саме: найменування, кількість (вага) та пакування вантажу, його особливі характеристики; найменування та місцезнаходження вантажовідправника та вантажоодержувача; пункти відправлення та призначення вантажу; маршрут перевезення; державні номери транспортного засобу; прізвище, ім'я, по-батькові та інші особисті дані водія транспортного засобу; вимоги щодо технічного та санітарного стану транспортного засобу; особливі вказівки замовника; дата і час завантаження та розвантаження або строк виконання перевезення; розмір провізної плати; інцїі умови перевезення.

В рамках вказаного договору у відповідності до п.2.1 за заявкою відповідача від 20.08.2013 (далі - заявка) було здійснено перевезення з м. Лодзі (Польща) до м. Києва належним позивачці вантажним автомобілем, держ. номер НОМЕР_1, причіп НОМЕР_3, згідно міжнародної вантажної накладної № 666032. Відправником згідно умов заявки була «Індезіт Компані Польська» (м. Лодзь), одержувачем - ТОВ «Інвестком».

Відповідно до п. 17 заявки сума фрахту за погодженням сторін складала 14000 грн., які відповідач повинен був сплатити протягом 14-22 банківських днів після отримання оригіналів документів.

Як вбачається з матеріалів справи, перевезення було виконано належним чином, ніяких претензій заявлено не було, вантаж передано належному одержувачу 30.08.2013, що засвідчено підписом відповідальної особи та печаткою в графі 24 міжнародної вантажної накладної.

Як свідчать матеріали справи, позивач надіслав відповідачу повний комплект документів, включаючи міжнародну вантажну накладну, рахунки, акт виконаних робіт на суму 14000 грн. та карту простою, акт простою на суму 400 грн. від 30.08.2013.

11.09.2013 відповідач отримав документи стосовно спірного перевезення, які за його проханням було направлено на вказану в Договорі абонентську скриньку рекомендованим листом, що підтверджено повідомленням пошти. Таким чином граничний строк сплати за спірне перевезення настав не пізніше 11.10.2013. Підписані акти виконаних робіт відповідач не повернув.

Відповідно до п. 5.1. Договору підставою для розрахунків є отримані оригінали документів.

В зв'язку з затримкою оплати 04.11.2013. на юридичну адресу відповідача було направлено цінний лист з описом вкладення з повним пакетом документів за перевезення та претензію з вимогою терміново розрахуватися, який відповідач отримав 06.11.2013(підтверджуючі документи в матеріалах справи).

Таким чином з урахуванням належних доказів направлення документів у повному обсязі граничний строк сплати настав не пізніше 05.12.2013.

Починаючи з наступного дня після вказаної дати позивач веде відлік простроченої заборгованості.

Матеріалами справи підтверджено, що станом на день розгляду справи відповідач погасив перед позивачем заборгованість за перевезений товар, однак в порушення умов договору зробив це з порушенням обумовлених строків.

Щодо тверджень позивача про обов'язок відповідача оплатити 400,00 грн. за простій, то суд зазначає наступне:

Позивач наголошує, що на розвантаженні в м. Києві, куди машина прибула 28.08.2013, а виїхала 30.08.2013, мав місце простій автомобіля тривалістю в одну добу що підтверджено належним чином картою простою та відмітками митниці у вантажній накладній.

В пункті 18 Заявки та в пункті 6.4 Договору сторони погодили, що нормативний простій на митниці та під час завантаження становить 48 годин. За кожну добу понаднормативного простою відповідно до пункту 6.5 Договору замовник повинен сплатити перевізнику штраф у сумі 270 грн., якщо інше не обумовлене Заявкою. Умовами пункту 20 Заявки передбачено штраф у сумі 400 грн. за кожну почату добу простою на території України.

Відповідно до п. 20 заявки підставою для нарахування штрафу за понаднормативний простій транспортного засобу служать відмітки і транспортній накладній та карті простою, які можуть підтвердити настання та тривалість часу понаднормативного простою транспортного засобу. Зроблені в документах відмітки повинні бути завірені належним чином(підписи уповноважених осіб та печатки/штампи підприємств). У разі відсутності підтверджуючих документів понаднормативний простій не оплачується.

Отже, у зв'язку з тим, що позивач не подав суду усіх вищезазначених доказів простою, його позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 400,00 грн. за простій задоволенню не підлягають за недоведеністю. В судовому засіданні представник відповідача подав суду карту простою, яка відмінна від тієї карти простою, яку надав позивач. Зокрема, у карті простою наданій відповідачем не зазначено, що відповідач допустив простій понад обумовлений договором термін, а найголовніше у цій карті простою є те, що в ній наявні печатки відправника та одержувача, чого немає на карті простою наданій позивачем.

Відтак належним доказом суд вважає саме карту простою надану відповідачем.

Внаслідок укладення договорів-заявок між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Оцінюючи обставини справи, суд виходить з того, що між сторонами спору склалися правовідносини щодо надання послуг, зокрема перевезення, які регламентуються главами 63-64 ЦК України.

Так, відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 908 ЦК України визначено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно зі статтею 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до п. 1. ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Цивільним кодексом України визначені загальні обв'язки сторін договору перевезення.

Так, згідно з ст. 917 ЦК України перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором.

Статтею 918 ЦК України визначено, що завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст.. 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі за відсутності предмету спору.

Частиною 2 статті 80 ГПК України встановлено, що у випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається

Дослідивши матеріали справи та зважаючи на те, що суму основного боргу відповідачем сплачено, суд дійшов до висновку про припинення провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу. При цьому суд враховує, що припинення провадження у справі в зазначеній частині не суперечить вимогам закону і не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню за прострочення грошового зобов'язання в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, яка згідно розрахунку позивача становить 379,31 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного Банку, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6.9. договору у випадку несвоєчасної оплати послуг з перевезення, замовник сплачує перевізнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день затримки оплати.

Таким чином, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 379,31 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 46,85 грн. та інфляційні збитки в розмірі 142,88 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення , а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно розрахунку позивача, три відсотки річних становлять 46,85 грн., інфляційні збитки - 142,88 грн. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 80, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 3 300,00 грн. за відсутності предмету позову.

2. В іншій частині позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ТІ ЕЛЬ ГРУП" (03151, м. Київ, Солом'янський район, вул. Ушинського, буд. 40, код ЄДРПОУ 38050316) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків та інших обов'язкових платежів НОМЕР_2, реєстраційний номер ЄДР НОМЕР_4) пеню в розмірі 379(триста сімдесят дев'ять) грн. 31 коп., 46(сорок шість) грн. 85 коп. 3% річних, 142(сто сорок дві) грн. 88 коп. інфляційних збитків, судовий збір в сумі 1 780(одна тисяча сімсот вісімдесят) грн. 23 коп.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

7. Копію рішення надіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення: 28.03.2014