Рішення

від 27.03.2014 по справі 908/537/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 3/11/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.03.2014 Справа № 908/537/14

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Карма" (27503, Кіровоградська область, м. Світловодськ, вул. Комсомольська, 34-а, ідентифікаційний код 22219803)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоресурс-2000" (69059, м. Запоріжжя, вул. Північнокільцева, 3/24, ідентифікаційний код 31289035)

про стягнення заборгованості в сумі 70 182, 66 грн.

Суддя Соловйов В.М.

при секретарі Осоцькому Д.І.

Представники:

від позивача: Овчаренко Т.В., довіреність № 4 від 03.03.2014р.

від відповідача: не з'явився

ТОВ НВФ "Карма" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до відповідача ТОВ "Енергоресурс-2000" про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором від 12.09.2013р. № 186 в сумі 70 182, 66 грн.

Відповідно до протоколу розподілу справ між суддями від 24.02.2014р. автоматизованою системою документообігу суду позовну заяву передано на розгляд судді Соловйову В.М.

Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві, та обґрунтовані ст. 173, 193, 216 ГК України, 530, 549, 625 ЦК України та ст. 2, 12, 15, 54-57 ГПК України.

Ухвалою від 25.02.2014р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/537/14, справу до розгляду в засіданні суду призначено на 11.03.2014р. о 12 год. 00 хв.

Ухвалою від 11.03.2014р. розгляд справи відкладений на 27.03.2014р. о 10 год. 00 хв.

В судовому засіданні 27.03.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повідомлено, що повне рішення буде складено 28.03.2014р.

Під час розгляду справи представник позивача вимогу про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявляла.

В судовому засіданні 27.03.2014р. представник позивача підтримала позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві (а.с.3-5), просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором від 12.09.2013р. № 186 в сумі 70 182, 66 грн., а саме: 55 356, 00 грн. основного боргу та 14 826, 66 грн. пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконання умов договору № 186 від 12.09.2013р. він поставив відповідачу товар відповідно до погодженої специфікації на загальну суму 65 124, 00 грн.

Проте, відповідач неналежним чином виконав свої грошові зобов'язання та сплатив лише переплату у розмірі 9 768, 60 грн.

Таким чином неоплаченою залишилась вартість товару у розмірі 55 356, 00 грн.

У зв'язку із несвоєчасною оплатою грошових коштів за поставлений товар відповідачу нараховано пеню в сумі 14 826, 66 грн.

Відповідач відзив на позовну заяву, витребувані судом документи і документи, що підтверджують заперечення проти позову, не надав, в судові засідання жодного разу не з'явився.

За приписами ст. 17 Закону України від 15.05.2003р. N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Таким чином, місцезнаходження (місце проживання) відповідача визначається за даними його державної реєстрації як суб'єкта господарювання.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Серії АГ № 976872, станом на 05.02.2014р. ТОВ "Енергоресурс-2000" знаходиться за адресою: 69059, м. Запоріжжя, вул. Північнокільцева, буд 3, прим. 24.

Саме на цю адресу направлено судом копії всіх процесуальних документів по справі № 908/537/14 для відповідача.

В п.п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК.

В разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Копія ухвали від 25.02.2014р. про порушення провадження у справі, яка направлена на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 27.03.2014р. до суду не поверталась. Копія ухвали суду від 11.03.2014р. про відкладення розгляду справи на 27.03.2014р. до суду також не поверталась.

Господарський суд враховує, що відповідач не повідомив суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження) та про неможливість прибуття в судове засідання.

Питання про визнання явки представника відповідача у засідання господарського суду обов'язковою, відповідно до п.7 ч.1 ст.65 ГПК України, судом не вирішувалось.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п.п. 3.9.2 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011р. № 18).

Надані позивачем матеріали свідчать про те, що неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, отже справу розглянуто відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Між ТОВ НВФ "Карма" (Постачальник) та ТОВ "Енергоресурс-2000" (Покупець) укладений договір № 186 від 12.09.2013р. за умовами якого Постачальник зобов'язується поставити Покупцеві вироби, вказані в погодженій сторонами Специфікації та кресленнях, які є невід'ємними частинами договору і встановлюють номенклатуру, матеріал з якого виготовляються вироби, кількість, терміни постачання та ціни, а Покупець - прийняти і оплатити поставлений якісний товар (п. 1.1 Договору).

Постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти товар по кількості та якості згідно із специфікацією, яка є невід'ємною частиною договору (п.2.1 Договору).

В пункті 2.2 Договору сторони визначили, що поставка товару здійснюється на умовах EXW склад Постачальника - вул, Комсомольська, 34 А, м. Світловодськ, Кіровоградської області.

Перевірка якості товару виконується Покупцем протягом 10 діб з моменту її отримання (п. 2.4 Договору).

Пунктом 2.7 Договору передбачено, що при дотриманні установленого порядку приймання виробів по якості та виникнення обґрунтованої претензії по якості матеріалу, або геометричних розмірів товару, Постачальник виконує заміну продукції за власний рахунок у 10 денний термін з моменту складання акту про недоліки.

Ціна та терміни виготовлення виробів встановлюється в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору. Загальна сума договору складає 65 124, 00 грн., в тому числі ПДВ 20 % - 10 854, 00 грн. (п. 3.1 Договору).

Як зазначено в п. 3.2 Договору, оплата за вироби здійснюється Покупцем у національній валюті на розрахунковий рахунок Постачальника.

Відповідно до п. 3.3 Договору, Покупець здійснює попередню оплату конкретної партії виробів, яка вказується у погодженій сторонами Специфікації, в розмірі 15 % на придбання матеріалів, протягом 3 банківських днів з моменту виставлення рахунку.

Остаточний розрахунок за виготовлення товару здійснюється по виставленим рахункам, згідно специфікації, протягом 15 банківських днів після прийомки товару по якості (п.3.4 Договору).

Сторонами підписано специфікацію № 1 від 12.09.2013р. до договору № 186 від 12.09.2013р. на суму 20 932, 80 грн. та специфікацію № 2 від 12.09.2013р. до договору № 186 від 12.09.2013р. на суму 44 191, 20 грн.

Пунктом 2.1 специфікації № 1 від 12.09.2013р. визначено строк оплати партії товару: протягом двох банківських днів від дати специфікації, згідно п.п. 3.3 Договору № 186 від 12.09.2013р. в розмірі 15 % вартості, і згідно п.п. 3.4 договору № 186 від 12.09.2013р. в розмірі 85 % вартості.

Пунктом 2.1 специфікації № 2 від 12.09.2013р. визначено строк оплати партії товару: 19.09.2013р. згідно п.п. 3.3 договору № 186 від 12.09.2013р. в розмірі 15 % вартості, і згідно п.п. 3.4 договору № 186 від 12.09.2013р. в розмірі 85 % вартості.

Відповідач на виконання умов договору здійснив позивачу передоплату на загальну суму 9 768, 60 грн., а саме:

13.09.2013р. - на суму 3 187, 80 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 6240693 від 13.09.2013р. та банківською випискою (а.с. 16-17);

19.09.2013р. - на суму 6 580, 80 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 6287496 від 19.09.2013р. та банківською випискою (а.с. 18-19).

В свою чергу, на виконання умов договору позивач передав відповідачу товар на загальну суму 65 124, 00 грн., а саме:

за видатковою накладною № 480 від 19.09.2013р. на суму 44 191, 20 грн. товар отримано відповідачем 14.09.2013р., що підтверджено товарно - транспортною накладною № 59000025713130;

за видатковою накладною № 473 від 13.09.2013р. на суму 20 932, 80 грн. товар отримано відповідачем 20.09.2013р., що підтверджено товарно - транспортною накладною № 590000026409309.

Таким чином залишок несплаченої суми складає 55 355, 40 грн.

Доказів оплати боргу у розмірі 55 355, 40 грн. сторонами суду не надано.

Оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав .

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Так, господарські зобов'язання можуть виникати:

безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

з акту управління господарською діяльністю;

з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

В даному випадку підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, є договір поставки № 186 від 12.09.2013р.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Товар на за видатковою накладною № 480 від 19.09.2013р. на суму 44 191, 20 грн. отриманий відповідачем 14.09.2013р., про що свідчить товарно - транспортна накладна № 59000025713130 (а.с.21).

Товар за видатковою накладною № 473 від 13.09.2013р. на суму 20 932, 80 грн. отриманий відповідачем 20.09.2013р., про що свідчить товарно - транспортна накладна № 590000026409309 (а.с.22).

За приписами п.3.3 Договору, покупець зобов'язаний здійснити 15 % попередню оплату товару, зазначеного у Специфікації, протягом 3 банківських днів з моменту виставлення рахунку

Остаточний розрахунок здійснюється протягом 15 банківських днів після прийомки товару (п. 3.4 Договору).

Згідно п. 2.1 специфікації № 1 від 12.09.2013р. на суму 20 932, 80 грн. строк оплати товару визначений наступним чином:

протягом двох банківських днів в розмірі 15 % вартості;

протягом 15 банківських днів в розмірі 85 % вартості.

Згідно п. 2.1 специфікації № 2 від 12.09.2013р. на суму 44191,20 грн. строк оплати товару визначений наступним чином:

протягом двох банківських днів в розмірі 15 % вартості;

протягом 15 банківських днів в розмірі 85 % вартості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина 1 статті 599 ЦК України).

Підстави для припинення зобов'язання за договором за договором поставки від 12.09.2013р. № 186, які визначено главою 50 ЦК України, відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Позивачем було заявлено до стягнення 55 356, 00 грн. суми основного боргу.

Перевіривши розрахунок основного боргу, здійсненого позивачем у позовній заяві (а.с. 4), господарський суд вважає, що сума основного боргу складає 55 355, 40 грн. (65 124, 00 - 9 768, 60 = 55 355, 40 грн.).

У зв`язку із чим стягненню з відповідача підлягає 55 355, 40 грн. В частині стягнення основного боргу в розмірі 0, 60 грн. в задоволенні позову слід відмовити

Позивач також просить суд стягнути з відповідача на свою користь 14 826, 66 грн. пені.

В силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Частиною 1 ст. 230 ГК України до штрафних санкцій віднесено господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України одним з правових наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відповідних відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов'язання.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, задатком.

Відповідно до ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Приписами ч. 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України від 22.11.1996р. № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відтак, розмір неустойки, встановлений законом, не обмежує учасників договірних відносин щодо визначення розміру пені, а передбачає обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Як зазначено в пункті 4.2 договору № 186 від 12.09.2013р., за прострочення прийнятих на себе зобов'язань за договором винна сторона сплачує на користь іншої сторони неустойку в розмірі 0,2 % від суми простроченого зобов'язання за кожний день прострочки.

Перевіривши розрахунок пені, здійснений позивачем у позовній заяві (а.с. 4-5), господарський суд вважає правильним наступний розрахунок:

від суми боргу 17 745, 00 грн. за період з 05.10.2013р. по 20.02.2014р. (139 днів прострочки) пеня складає 878, 50 грн.;

від суми боргу 37 610, 40 грн. за період з 11.10.2013р. по 20.02.2014р. (133 дні прострочки) пеня складає 1 781, 60 грн.

Таким чином, правомірним є нарахування відповідачу пені в розмірі 2 660, 10 грн.

У зв`язку із чим стягненню з відповідача підлягає 2 660, 10 грн. пені. В частині стягнення пені в розмірі 12 166, 56 грн. в задоволенні позову слід відмовити.

Згідно ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача повністю, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

Керуючись ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоресурс-2000" (69059, м. Запоріжжя, вул. Північнокільцева, 3/24, ідентифікаційний код 31289035) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Карма" (27503, Кіровоградська область, м. Світловодськ, вул. Комсомольська, 34-а, ідентифікаційний код 22219803) 55 355 (п'ятдесят п'ять тисяч триста п'ятдесят п'ять) грн. 40 коп. основного боргу, 2 660 (дві тисячі шістсот шістдесят) грн. 10 коп. пені та 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат на судовий збір.

3. В частині стягнення 0 (нуль) грн. 60 коп. основного боргу та 12 166 (дванадцять тисяч сто шістдесят шість) грн. 56 коп. пені в задоволенні позову відмовити.

4. Повне рішення складено 28.03.2014р.

Суддя В.М. Соловйов