Рішення

від 26.03.2014 по справі 922/318/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" березня 2014 р.Справа № 922/318/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Буракової А.М.

при секретарі судового засідання Карчевської Д.Л.

розглянувши справу

за позовом Приватної виробничо-комерційної фірми "Аміга", м. Харків до Приватного підприємства "Схід", м. Харків про стягнення 11567,25 грн. за участю представників сторін:

позивача - Дядечка І.І. за довіреністю від 22.11.2013 року,

відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Приватна виробничо-комерційна фірма "Аміга", м. Харків (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Приватного підприємства "Схід", м. Харків про стягнення суми основного боргу в розмірі 7597,64 грн., пені в розмірі 3075,02 грн., 3% річних в розмірі 635,48 грн., інфляційні нарахування в розмірі 259,11 грн. В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання покладених на відповідача обов'язків за Договором постачання № 157 від 22.11.2011 року, в частині повної та своєчасної оплати коштів за отриманий товар, з урахуванням чого та враховуючи приписи ст.ст. 509, 525, 526, 610, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 179, 193 Господарського кодексу України, з урахуванням чого просить суд стягнути з відповідача заявлену суму позову та судові витрати.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.02.2014 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 12.03.2014 року о 11:15 годині.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.03.2014 року було розгляд справи відкладено на 26.03.2014 року о 10:45 годині.

Представник позивача в призначене судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві та стягнути з відповідача на свою користь суму основного боргу в розмірі 7597,64 грн., пені в розмірі 3075,02 грн., 3% річних в розмірі 635,48 грн., інфляційні нарахування в розмірі 259,11 грн. Надав пояснення по суті справи.

Відповідач не скористався своїми правами, наданими йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, на участь його представника в судовому засіданні, на спростування позовних вимог позивача, не надав суду доказів належного виконання договірних зобов'язань, не провів звірку взаємних розрахунків з позивачем, не надав суду свій варіант проекту акту звірки, про причину неявки суд не повідомив, докази вручення відповідачеві судової ухвали від 12.03.2014р. в матеріалах справи відсутні.

Про час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується відміткою про направлення ухвали суду від 12.03.2014р. відповідачу на його адресу, що зазначена у позовній заяві, що співпадає з адресою у витягу з ЄДР, але, як вже зазначалось вище, поштові повідомлення про вручення судової ухвали вказаним особам на час розгляду справи не повернулися.

Згідно п.п. 4.1.3 - 4.1.5. п. 4.1. Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №1149 від 12.12.2007р. нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - 4.1.1. Місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; п.п.4.1.2. У межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+1; п.п. 4.1.3. Між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+2; п.п. 4.1.4. Між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. (Пункт 4.1 глави 4 в редакції Наказу Міністерства транспорту та зв'язку N 1267 ( z1254-09 ) від 08.12.2009р.)

Відповідно до п.4.2. Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №1149 від 12.12.2007р. при пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 4.1 нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

З огляду на вищевказане, суд вважає, що всі учасники судового процесу належним чином були повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

За висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору та є необхідними для прийняття повного і обґрунтованого судового рішення, внаслідок чого справа розглядається відповідно до норм ст. 75 ГПК України.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Враховуючи ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.

22 листопада 2011 р. між Приватною виробничо-комерційною фірмою «Аміга» (позивач, постачальник) та Приватним підприємством «Схід» (відповідач, покупець) був укладений Договір постачання № 157 (Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору, постачальник поставляє (продає) у власність Покупцеві, а Покупець приймає (придбає) та оплачує умовах цього договору в кількості та асортименті по цінам згідно видаткових накладних. В ціну продукції включено всі податки і збори, передбачені чинним законодавством України, в числі податок на додану вартість.

За змістом п.6.1. Договору він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2011р.

Як вбачається зі змісту вищезазначеного договору, останній по своїй правовій природі є договором поставки, і на підставі ст. 712 ЦК України до нього застосовуються загальні положення про купівлю - продаж.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Судом встановлено, що позивач здійснив поставку продукції відповідачу, що підтверджується видатковою накладною № 2143 від 23 листопада 2011 року на суму 4337,64 грн., видатковою накладною № 2160 та від 25 листопада 2011 року на суму 10 260,00 грн., всього на загальну суму 14597,64 грн.

Судом встановлено, що відповідач, на підставі Довіреності № 26 від 23.11.2011 року отримав вищенаведений товар, що також підтверджується підписом уповноваженого представника відповідача та печаткою підприємства відповідача на видаткових накладених.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити товар після його прийняття, якщо договором або актом цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до п. 2.1 Договору відповідач повинен був сплатити за поставлений товар грошові кошти на протязі 7 календарних днів.

З матеріалів справи вбачається, що суму отриманого відповідачем товару 14597,64 грн., відповідачем сплачено частково на суму 7000,00 грн., а отже не сплаченою залишилась сума в розмірі 7597,64 грн.

Крім того, судом встановлено, що 26 листопада 2013 р. на адресу відповідача, позивачем було надіслано претензію щодо сплати заборгованості за договором постачання (арк.с. 22-23). Проте, всупереч вимог чинного законодавства, відповідач суму заборгованості не сплатив, відповіді на претензію не надав.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В силу ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень. Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі - в сумі 7597,64 грн.

Окрім вимоги про стягнення основного боргу, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3075,02 грн. пені, 3% річних в сумі 635,48 грн. та інфляційні нарахування в розмірі 259,11 грн.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов'язання, вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 635,48 грн. та інфляційні нарахування в розмірі 259,11 грн., заявлені позивачем обґрунтовано, доведені матеріалами справи, вірно нараховані та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 611 ЦК одним з наслідків порушення зобов'язань є сплата неустойки, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Враховуючи, що згідно ст.ст. 526, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і у встановлений строк, відповідачем дані строки порушені, в зв'язку з чим він повинен нести відповідальність, передбачену умовами п. 3.4. договору, у вигляді сплати пені.

Разом з тим за приписами статей 1,3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", якими передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

П. 3.4. Договору, у разі порушення строків здійснення платежів по цьому Договору (несплати, неповної оплати покупець зобов'язаний сплатити Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачуватиметься пеня, за кожний день прострочення оплати. Пеня розраховується від несплаченої вчасно суми.

Перевіривши нарахування пені в сумі 3075,02 грн., суд приходить до висновку, що дане нарахування відповідає чинному законодавству, ст. 232 Господарського кодексу України, ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", з урахуванням чого позовні вимоги в частині підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України та постановою № 18 від 26.12.2011 р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції". Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати покладаються на відповідача в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 625, 626, 662, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 173, 174, 193, 216, 217, 230, 231, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства "Схід", м. Харків (61184, м. Харків, вул. Родникова, будинок 3, кв. 63, Ідентифікаційний код 31225956) на користь Приватної виробничо-комерційної фірми "Аміга", м. Харків (61183, м. Харків, вул. Дружби Народів, будинок 263, кв. 104, Ідентифікаційний код 30655767) суму основного боргу в розмірі 7597,64 грн., пеню в розмірі 3075,02 грн., 3% річних в розмірі 635,48 грн., інфляційні нарахування в розмірі 259,11 грн., судовий збір в розмірі 1827,00 грн.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 28.03.2014 р.

Суддя А.М. Буракова

№922/318/14