Рішення

від 25.03.2014 по справі 910/25877/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/25877/13 25.03.14

За позовом Публічного акціонерного товариства "Київський радіозавод" в особі

відособленого госпрозрахункового структурного підрозділу Виробничо-

технічного комплексу "Механік"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельник -95"

про стягнення 154 131,20 грн.

Суддя Бондаренко Г. П.

Представники сторін:

Від позивача Чубук Е. А. (дов. № 765/10 від 05.02.2014 року)

Від відповідача не з'явився

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 25.03.2014 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Відкрите акціонерне товариство "Київський радіозавод" в особі відособленого госпрозрахункового структурного підрозділу Виробничо-технічного комплексу "Металіст" (далі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельник - 95" (далі по тексту - відповідач) про стягнення 154 131,20 грн. за договором № 67 від 17.01.2013 року, з яких 137663, 58 грн. основного боргу, 13766, 36 грн. пені, 1597, 20 грн. 3% річних, 1104, 06 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.01.2014 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/25877/13, розгляд справи призначено на 25.02.2014 року.

31.01.2014 року через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва представником позивача надано клопотання про долучення документів, проте витяг з ЄДРПОУ на відповідача позивач не подав, інших вимог ухвали не виконав. Зокрема, позивач просив залучити до матеріалів справи уточнення до позовної заяви, відповідно до якої з огляду на допущення технічної помилки в назві структурного підрозділу, в інтересах якого подано заяву, просив позивачем читати Публічне акціонерне товариство «Київський радіозавод» в інтересах відособленого госпрозрахункового структурного підрозділу Виробничо-технічний комплекс «Механік».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2014 року судом за клопотанням сторони розгляд справи продовжено на 15 днів, розгляд справи відкладено на 18.03.2014 року, у зв'язку з неявкою відповідача в судове засідання, необхідністю витребування додаткових доказів по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2014 року в порядку ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 25.03.2014 року у зв'язку з неявкою представників сторін в судове засідання.

24.03.2014 року через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

В судове засідання 25.03.2014 року представник відповідача не з'явився, про свою відсутність суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням з боку відповідача його зобов'язань за договором № 67 від 17.01.2013 року в частині оплати виготовленої та поставленої продукції.

Відповідно до поданої позивачем довідки ЄДРПОУ, адреса відповідача є тією ж, яка вказана у позовній заяві, а саме: м. Київ, вул. Стальського, буд. 28.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

17.01.2013 року між позивачем, як виконавцем, та відповідачем, як замовником, укладено договір № 67 (далі за текстом - договір), відповідно до п.1.1. якого замовник доручив, а виконавець взяв на себе обов'язки по виготовленню та передачі у власність замовнику продукції відповідно наданої замовником специфікації чи листа, що оформляються замовником та погоджується з виконавцем за строками та цінами.

Відповідно до п. 2.4. договору оплата продукції проводиться авансовим платежем у розмірі 50 відсотків ціни продукції, вказаної у специфікації, протягом 5-ти днів після отримання замовником рахунку на оплату (попередня оплата). Остаточна оплата виконується замовником на протязі 5 - ти днів після повідомлення виконавцем про виготовлення продукції (п. 2.5. договору).

Згідно п. 5.1. договору виконавець передає виготовлену продукцію замовнику по накладних або по актам приймання - передачі виконаних робіт. Пунктом 5.4. договору сторони погодили, що поставка продукції здійснюється на умовах самовивозу.

Пунктом 7.4. договору сторони погодили, що за затримку платежів вказаних в п. 2.5. даного договору замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0, 1 % від несплаченої вчасно суми за кожен день затримки, але не більше 10 % від несплаченої суми.

За умовами договору позивач виконав замовлення відповідача та своєчасно поставив відповідачу виготовлений товар на загальну суму 224 495, 58 грн., що підтверджено матеріалами справи (видатковими накладними, довіреностями на уповноважених осіб). Виготовлену та поставлену продукцію відповідач оплатив, за твердженням позивача, лише частково на суму 86 832, 00 грн. Доказів часткової оплати поставленої продукції матеріали справи не містять.

Відповідно наявного в матеріалах справи акту звіряння розрахунків, підписаного обома сторонами, станом на 01.09.2013 року заборгованість відповідача перед позивачем складала 137 663, 58 грн.

10.12.2013 року на адресу відповідача позивачем була направлена претензія з вимогою погасити борг та надати письмову відповідь на претензію, але претензія була повернута з написом - адресат вибув.

Станом на 01.01.2014 року заборгованість відповідача перед позивачем за договором не погашена відповідачем, та за розрахунком позивача, складає 137 663, 58 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Договір № 67 від 17.01.2013 р. є змішаним договором із елементами договору поставки, а відтак у відповідній частині між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Як встановлено судом, позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору поставлено відповідачу товар на загальну суму 224 495, 58 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи, що відповідачем поставлений товар був частково оплачений на суму 86 832, 00 грн. (за твердженням позивача, яке не було спростовано відповідачем), станом на момент подання позовної заяви та вирішення спору заборгованість відповідача перед позивачем складає 137 663, 58 грн., доказів сплати якої відповідачем суду не надано.

Позивачем умови договору виконані в повному обсязі, у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору. Відповідачем, в свою чергу, жодних претензій у строки визначені договором, щодо невідповідності поставки умовам договору не заявлялось та доказів іншого суду не надано.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 137 663, 58 грн. відповідачем суду не надано.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 137 663, 58 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати товару, у відповідності до п.п. 2.4., 2.5. договору є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 137 663, 58 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем, також, заявлено вимоги про стягнення з відповідача 13 766, 36 грн. пені в розмірі 0, 1 % за кожний день прострочки, відповідно до п. 7.4. договору, за загальний період з 10.08.2013 р. по 01.01.2014 р.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені у відповідності до п. 7.4. договору, підлягають частковому задоволенню, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, а не 0,1 % за загальний період з 03.03.2013 року по 01.01.2014 року, а не визначений позивачем - з 10.08.2013 р. по 01.01.2014 р. За розрахунком суду за загальний період з 03.03.2013 року по 01.01.2014 року, з врахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України, розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, розрахований по кожній накладній окремо, становить 9 441, 65 грн.

Крім того, позивач на підставі п. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України просить суд стягнути з відповідача на свою користь 1 597, 20 грн. трьох відсотків річних та 1 104, 06 грн. інфляційних втрат за загальний період з 10.08.2013 року по 01.01.2014 року.

Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних підлягають задоволенню відповідно до розрахунку наданого позивачем, при перевірці якого суд дійшов висновку про його правильність.

При цьому, оскільки позивачем не надані в матеріали справи докази часткової оплати поставленого товару, із яких би суд міг достеменно встановити календарні дати часткової оплати товару відповідачем, і відповідно достеменно визначити по яким саме видатковим накладним у відповідача перед позивачем існує заборгованість, суд при вирішенні справи розраховував пеню, 3 % річних та інфляційні втрати, зарахувавши 86 832, 00 грн. часткової оплати в рахунок оплати поставленого товару за видатковими накладними № 25 від 29.01.2013 року, № 36 від 25.02.2013 року та № 38 від 25.02.2013 року, оскільки доказів іншого матеріали справи не містять.

Підсумовуючи викладене позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 137 663, 58 грн. основного боргу за договором, 9 441, 65 грн. пені, 1 597, 20 грн. 3 % річних та 1 104, 06 грн. інфляційних нарахувань.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 75, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельник - 95» (02139, м. Київ, вул. Стальського, буд. 28; код ЄДРПОУ 22913020; з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Публічного акціонерного товариства "Київський радіозавод" (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9; код ЄДРПОУ 30722314) в особі відособленого госпрозрахункованого структурного підрозділу Виробничо-технічний комплекс «Механік» (02099, м. Київ, провул. Волго-Донський, буд. 12; код ЄДРПОУ 26125590) 137 663 (сто тридцять сім тисяч шістсот шістдесят три) грн. 58 коп. основного боргу, 9 441 (дев'ять тисяч чотириста сорок одну) грн. 65 коп. пені, 1 597 (одну тисячу п'ятсот дев'яносто сім) грн. 20 коп. 3 % річних, 1 104 (одну тисячу сто чотири) грн. 06 коп. інфляційних втрат та 2 996 (дві тисячі дев'ятсот дев'яносто шість) грн. 13 коп. судових витрат.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 01.04.2014 р.

Суддя Г.П. Бондаренко