Рішення

від 26.03.2014 по справі 914/346/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.03.2014 р. Справа № 914/346/14

За позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрхімформація», м.Київ

до відповідача : Товариства з обмеженою відповідальністю «СВП», с.Домажир Яворівського р-ну Львівської області

про : стягнення 13663грн. 60коп.

Суддя Кітаєва С.Б.

Представники:

від позивача: Грицаєнко К.М. - представник, довіреність в матеріалах справи;

присутня ОСОБА_2 - без документів

від відповідача: не з"явився.

Права та обов'язки ст. ст.20, 22 ГПК України суд роз'яснив представнику Позивача який з"явився в судове засідання. Заяви про відвід суду не надходили.

Суть спору : На розгляд Господарського суду Львівської області Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрхімформація» подано позов до «СВП», с.Домажир Яворівського р-ну Львівської області про стягнення 12075грн. 96коп. основного боргу, 1212грн. 33коп. пені, 242грн. 47коп. 3 % річних, 132грн. 84коп. інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 05.02.2014р. за даним позовом порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 03.03.2014р. В зв»язку з неявкою представників сторін в судове засідання 03.03.2014р. ухвалою суду відкладено розгляд справи на 26.03.2014р.

В судовому засіданні 26.03.2014р. представник позивача підтримав заявлені вимоги, просить позово задоволити з підстав, викладених в позовній заяві.

Відповідач в судове засідання явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки та невиконання вимог ухвали суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений за адресою зазначеною у позові (яка збігається з адресою місцезнаходження яка зазначена в даних веб-сайту Єдиного державного реєстру (src.gov.ua) на якому відображена інформація з Єдиного державного реєстру щодо юридичних осіб, органів державної влади і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, а також інформація щодо фізичних осіб-підприємців: 81083, Львівська обл.., Яворівський р-н, с.Домажир, вул.Молодіжна, буд.608 та з відомостями витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 23.01.2014р. ) про час та місце розгляду справи відповідно до ст.64 ГПК України та про відкладення розгляду справи. Ухвала про порушення провадження у справі від 05.02.2014р. та від 03.03.2014р. про відкладення розгляду справи повернуті відділенням зв»язку з поміткою «за за зазначеною адресою відсутній».

Відповідно до роз'яснень Вищого господарського суду України, викладених в інформаційному листі № 01-8/482 від 13.08.2008р., до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

За змістом підпункту 3.9.1. п. 3.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 (із змін. і доп.) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України.

Відповідно до п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ч.3 ст.22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ч.3 ст.4-3 ГПК України господарським судом створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Із врахуванням наведеного, матеріалів у справі, господарським судом дотримано встановлених ст.129 Конституції України, ст.ст.4-2,4-3 ГПК України засад здійснення судочинства та забезпечено відповідачу можливість реалізації передбачених ст.22 ГПК України прав сторони в процесі, а тому суд в межах процесуального Закону ( ст.ст.43,75 ГПК України) вбачає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши докази в їх сукупності у відповідності до ст.43 ГПК України, судом встановлено.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України (далі-ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов"язків є, зокрема договори та інші правочини.

Згідно ст.174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) однією з підстав виникнення господарського зобов"язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповіддно до ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти) , визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов"язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов"язується передати у встановлений строк (строки ) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов"язаних з особистим, сумейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов"язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається із матеріалів справи, 30.07.2013р. між ТзОВ «Укрхімформація» (продавець) та ТзОВ «СВП» (покупець) було укладено договір поставки № 30/07/13, відповідно до умов якого позивач зобов»язувався передати у власність (повне господарське відання) покупця (відповідача) товар, а покупець - прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору (п.1.1 договору).

Загальна вартість товару становить 27075грн. 96коп. (п.2.4 договору).

Відповідно до п.3.1 договору товар повинен бути повністю поставлений покупцю протягом тижня з моменту виписання рахунку. Датою поставки товару є дата виписки товарних накладних та його передачі продавцем покупцю (п.3.3. договору).

На виконання умов договору, позивач за видатковою накладною №РН -0000349 від 31.07.2013р. по довіреності № 77 від 30.07.2013р. поставив відповідачу товар на загальну суму 27075грн. 96коп., що підтверджується актом прийому № 368 від 25.12.2012р.

Відповідно до п. 5.2 договору № 30/07/13, оплата вартості (ціни) товару здійснюється покупцем на умовах післяоплати - протягом 8 (восьми) банківських днів, але не пізніше 09.08.2013р. включно з моменту відвантаження товару згідно видаткової накладної.

Однак, відповідач своїх зобов»язань належним чином в повному обсязі не виконав, за отриманий товар розрахувався частково в сумі 15000грн. (платіжне доручення №457 від 08.10.2013р.), станом на час звернення з позовом до суду заборгованість відповідача за отриманий товар становить 12075грн. 96коп.

Відповідно до положень ст.509 ЦК України - зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

ч. 2 ст. 193 ГК України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Статтею 530 ЦК України встановлено - якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З огляду на викладене, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 12075грн. 96коп. основного боргу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Статтею 229 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно ст. 230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюється у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п.8.7 договору, у випадку недотримання терміну оплати партії товару, вказаного в п.5.2 договору, покупець зобов»язується виплатити продавцеві пеню в розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожний день користування ним грошовими коштами, які належать до сплати продавцеві, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, що діяла у період, за який виплачується пеня. За прострочення виконання грошового зобов»язання покупець несе відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати 3 % річних від простроченої суми. Максимальний термін нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов»язань - один рік від дня, коли зобов»язання мало бути виконано.

З огляду на викладене, позивач правомірно просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 1212грн. 33коп. з якої 656грн. 50коп. нараховано за період з 10.08.2013р. до 07.10.2013р. виходячи із суми боргу 27075грн. 96коп. та 555грн. 83коп. за період з 08.10.2013р. по 27.01.2014р. із заборгованості 12075грн. 96коп.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється відвідповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Керуючись п.8.7 договору та ч.2 ст. 625 ЦК України, позивач просить стягнути з відповідача 242грн. 47коп. 3 % річних та 132грн. 84коп. інфляційних втрат. Розглянувши вказані вимоги, суд прийшов до висновку про те, що вони обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Позивач стверджує, що відповідач по справі не вжив заходів щодо погашення заборгованості в добровільному порядку. Станом на час розгляду справи Відповідач не погасив основний борг та не надав доказів погашення заборгованості.

Відповідно до ст.4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести і підтвердити належними доказами ті обставини, на яких грунтуються її вимоги чи заперечення на позов.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об"єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За вимогами пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України ,,Про судовий збір'' ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру стягується судовий збір в розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, немайнового характеру - один розмір мінімальної заробітної плати.

Відповідно до Закону України ,,Про державний бюджет України на 2014 рік'' розмір мінімальної заробітної плати на 01.01.2014 р. складав 1218 грн. 00коп.

Відповідно до ст.49 ГПК України витрати по сплаті судового збору в сумі 1827грн. 00коп. покладаються на відповідача повністю.

Керуючисьст.ст.1, 2, 4-3, 4-4, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 75, 82, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В :

1.Позовні вимоги зодоволити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СВП» (81083, Львівська область, с.Домажир, вул..Молодіжна, 608 (ідентифікаційний код 32673416) на користь ТзОВ «Укрхімформація» (02095, м.Київ, вул.Княжий Затон, 21, оф. 550 (ідентифікаційний код 34413617) 12075грн. 96коп. основного боргу, 1212грн. 33коп. пені, 242грн. 47коп. 3 % річних, 132грн. 84коп. інфляційних втрат та 1827грн. 00коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати відповідно до ст.116 ГПК України.

В засіданні 26.03.14 р. оголошено вступну та резолютивну частини прийнятого рішення. Повний текст рішення виготовлено 31.03.14р.

Суддя Кітаєва С.Б.