Рішення

від 25.03.2014 по справі 914/589/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.03.2014 р. Справа № 914/589/14

Господарський суд Львівської області у складі судді Ділай У.І.

при секретарі Хрунь І.Ю.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Приватного підприємства "Водолей", м. Донецьк

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м Львів

про: стягнення 57 162,44 грн.

Представники:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: не з'явився.

Клопотань в порядку ч. 6 ст. 81 1 ГПК України про технічну фіксацію судового процесу не поступало.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного підприємства "Водолей", м. Донецьк до відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м Львів про стягнення 57 162,44 грн.

Ухвалою суду від 21.02.2014 р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 11.03.2014 р. З підстав, викладених в Ухвалі суду від 11.03.2014 р. розгляд справи відкладався.

11.03.2014р. від позивача в канцелярію суду поступило клопотання (вх. № 10422/14 від 11.03.2014 р.), відповідно до якого ПП "Водолей" просить суд включити у склад судових витрат витрати позивача, пов'язані із вартістю проїзду до місця виклику і назад залізничним транспортом, вартість попереднього продажу проїзних документів, винаймання жилого приміщення, добові в розмірах, встановлених законодавством про службові відрядження проїздом.

Як вказано у клопотанні з огляду на витрати часу, необхідні для явки представника позивача з м Донецьк до судового засідання у м. Львів залізничним транспортом, розклад руху (прибуття) поїздів ст. Львів, до складу пов'язаних із явкою представника витрат входять вартість залізничних квитків, витрати на найом житлового приміщення - одна доба, та добові за три дні у розмірі 730,8 грн. (= 3 X 243,6 грн. - згідно підпункту 140.1.7 Податкового кодексу: «До складу витрат на відрядження відносяться також витрати, не підтверджені документально, на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добові витрати), понесені у зв'язку з таким відрядженням у межах території України, але не більш як 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження").

На підтвердження вартості переїзду та послуг проживання позивачем надав копії квитанції до прибуткового касового ордера № 3 від 10.03.2014 р. на суму 270,00 грн. та проїзних документів ЛВ № 621769 на суму 265,84 грн. та ЛВ № 621771 на суму 222,86 грн.

В судовому засіданні 11.03.2014 р. представник позивача позовні вимоги із врахуванням вищезазначеного клопотання підтримав, просив суд позов задоволити. В судове засідання 25.03.2014 р. явку представника позивача з невідомих причин не забезпечено.

Відповідач явку представника в судове засідання не забезпечив, відзиву на позовну заяву суду не надав, хоч і був належно повідомлений про час та місце розгляду господарського спору. Про отримання відповідачем копії Ухвали суду від 21.02.2014 р. свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення № 79014 0875400 6

Враховуючи те, що суду представлено достатньо доказів для вирішення справи по суті, відповідно до ст. 75 ГПК України, справу розглянуто у відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами

В процесі розгляду матеріалів справи судом встановлено:

01.04.2013 р. між сторонами у справі було укладено Договір поставки продуктів харчування № 654, відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобов'язання продати, а відповідач у свою чергу зобов'язався прийняти та оплатити продукти харчування в об'ємах і по ціні, згідно накладних на прийняття товару, які є додатком до цього договору.

Як зазначається у позовній заяві на умовах вищевказаного Договору позивач поставив у власність відповідача товар на загальну суму 48 049,20 грн.

Факт передачі товару відповідачу підтверджується підписаною сторонами Видатковою накладною № 1-00001259 від 08.04.2013 р.

Судом встановлено, що посилання на Договір поставки продуктів харчування № 654 від 01.04.2013 р. у вищезазначеній накладній відсутнє, однак наявність заборгованості відповідача за Договором № 654, а відтак і факт поставки продукції за даним Договором сторони підтвердили в Угоді про реструктуризацію боргу від 26.09.2013 р.

У п. 3.3. Договору сторони погодили, що розрахунок за поставлений товар здійснюється відповідачем не пізніше 14 календарних днів з моменту поставки, або по факту поставки товару.

Проте, як стверджує позивач у встановлені Договором строки відповідач отриманого товару у повному обсязі не оплатив, сплативши лише 6 000,00 грн. (платіжні доручення № 3509 від 21.06.2013 р. на суму 1 000,00 грн. та № 2916 від 23.07.2013 р на суму 5 000,00 грн.).

23.09.2013 р. позивачем було скеровано на адресу відповідача Претензію № 550 із вимогою протягом 3-х днів сплатити заборгованість за отриманий товар.

У відповідь на вищевказану претензію відповідач на погашення заборгованості перед позивачем сплатив ще 5 000,00 грн. (платіжне доручення № 9 від 26.09.2013 р.).

Таким чином на оплату отриманого від позивача товару відповідачем загалом було сплачено 11 000,00 грн.

26.09.2013 р. сторони підписали Угоду про реструктуризацію боргу, у відповідності до умов якої заборгованість за Договором поставки продуктів харчування № 654 від 01.04.2013 р. в сумі 37 049,20 грн. відповідач зобов'язався сплатити до 30.11.2013 р.: 18 000,00 грн. - до 31.10.2013 р., та 19 049,20 грн. - до 30.11.2013 р.

Однак, всупереч досягнутої домовленості заборгованості в сумі 37 049,20 грн. відповідач не погасив, що стало підставою для звернення позивача до суду із позовом про стягнення суми боргу в примусовому порядку.

За порушення строків оплати товару позивач на підставі п. 6.2. Договору просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої в строк партії товару за кожен день прострочення, що за період з 23.04.2013 р. по 10.02.2014 р. становить 4 550,77 грн.

Також на підставі п. 6.3. Договору позивачем нараховано відповідачу штраф у розмірі 30 % від неоплаченої суми отриманого товару, що становить 14 414,46 грн.

Окрім того, із посиланням на ст. 625 ЦК України позивачем заявлено до стягнення з відповідача 146,71 грн. інфляційних втрат за період з 01.05.2013 р. по 01.01.2014 р. від суми 37 049,20 грн. та 1 001,30 грн. 3 % річних.

Загальна сума позовних вимог складає 57 162,44 грн.

Суд заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши докази по справі та оцінивши їх в сукупності, прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з наступних підстав:

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, при цьому зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання виникають з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Як встановлено в процесі розгляду справи спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору поставки продуктів харчування № 654 від 01.04.2013 р., відповідно до умов якого позивач 08.04.2013 р. передав відповідачу продукти харчування на суму 48 049,20 грн.

Про отримання товару відповідачем свідчить видаткова накладна № 1-00001259 від 08.04.2013 р., оригінал якої оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи.

Згідно визначення ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно приписів ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положення ст. 692 ЦК України визначають, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Строк та порядок виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати товару сторонами визначений у п. 3.3. Договору, яким передбачено, що розрахунок за поставлений товар здійснюється покупцем не пізніше 14 календарних днів з моменту поставки, або по факту поставки товару.

Згідно Угоди про реструктуризацію боргу від 26.09.2013 р. заборгованість за Договором поставки продуктів харчування № 654 від 01.04.2013 р., яка станом на 26.09.2013 р. становила 37 049,20 грн. відповідач зобов'язався сплатити до 30.11.2013 р.

В процесі розгляду справи суд встановив, що у погоджені сторонами строки, відповідач отриманого від позивача товару у повному обсязі не оплатив і станом на 10.02.2014 р. сума основного боргу ФОП ОСОБА_1 перед позивачем становила 37 049,20 грн.

У ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, а у відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правова норма ч. 1 ст. 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.

Згідно визначення ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У п. п. 6.2., 6.3. Договору сторони погодили, що в разі порушення термінів оплати товару, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої в строк партії товару за кожен день прострочення. За прострочення платежу більш як на 30 днів відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 30 % від неоплаченої суми отриманого товару.

Як вбачається із змісту позовної заяви за порушення відповідачем договірних зобов'язань щодо оплати товару позивачем нараховано пеню за період з 23.04.2013 р. по 10.02.2014 р. в сумі 4 550,77 грн. та 14 414,46 грн. штрафу.

Згідно положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно умов п. 3.3. Договору кінцевим терміном оплати товару відповідачем було 22.04.2014 р., а тому, із врахуванням приписів ч. 6 ст. 232 ГК України позивач вправі нараховувати відповідачу пеню за порушення строків оплати товару протягом шести місяців починаючи з 23.04.2013 р.

Іншого періоду нарахування пені, ніж той, що визначений ч. 6 ст. 232 ГК України умови Договору поставки продуктів харчування № 654 від 01.04.2013 р. не передбачають.

З огляду на вищевказане, суд прийшов до висновку, що нарахування пені за порушення строків повернення кредиту за період з 24.10.2013 р. по 10.02.2013 р., що становить 1 451,52 грн. суперечить приписам ч. 6 ст. 232 ГК України, а тому в задоволенні позову в цій частині належить відмовити.

Згідно здійсненого судом розрахунку до стягнення з відповідача підлягає пеня в розмірі 3 099,25 грн.

Позовні вимоги в частині стягнення 37 049,20 грн. основного боргу, 14 414,46 грн. штрафу, 146,71 грн. інфляційних втрат за період з 01.05.2013 р. по 01.01.2014 р. від суми 37 049,20 грн. та 1 001,30 грн. 3 % річних суд вважає обґрунтованими, доведеними наявними в матеріалах справи доказами та такими, що підлягають до задоволення у повному обсязі.

У відповідності з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доводів позивача не спростував, доказів належного виконання зобов'язань за Договором поставки продуктів харчування № 654 від 01.04.2013 р. щодо оплати товару суду не надав.

Судовий збір відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо клопотання позивача (вх. № 10422/14 від 11.03.2014 р.) про включення витрат пов'язаних із вартістю проїзду до місця виклику і назад залізничним транспортом, винаймання жилого приміщення та добових в розмірах, встановлених законодавством в суму судових витрат, суд зазначає наступне:

Згідно п 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

До інших витрат у розумінні ст. 44 ГПК України відносяться, зокрема витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Як зазначалось вище, згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Наведений у вищезазначеній нормі припис стосується також і обов'язку доведення факту понесення стороною судових витрат, відшкодувати які вона просить з іншої сторони.

Як встановив суд на підтвердження факту понесення витрат пов'язаних із вартістю проїзду до місця виклику і назад залізничним транспортом та винаймання жилого приміщення представник позивача надав суду копії проїзних документів ЛВ № 621769 на суму 265,84 грн. та ЛВ № 621771 на суму 222,86 грн. та квитанції до прибуткового касового ордера № 3 від 10.03.2014 р. на суму 270,00 грн.

Платником коштів, згідно вищевказаних документів є Волков Андрій Петрович - представник ПП "Водолей" згідно Довіреності б/н від 03.03.2014 р. Однак відрядження на Волкова А.П. для представництва інтересів ПП "Водолей" саме в судовому засіданні 11.03.2014 р. у справі № 914/589/14 в матеріалах справи відсутнє.

Відсутні в матеріалах справи також і докази відшкодування позивачем Волкову А.П. витрат, про стягнення з відповідача яких заявлено у клопотанні.

Таким чином, позивачем не доведено факту понесення інших, окрім судового збору, судових витрат, пов'язаних із розглядом справи № 914/589/14.

За змістом ст. 49 ГПК України судові витрати відшкодовуються стороні у справі. Відшкодування таких витрат представнику сторони у справі нормами ГПК не передбачено.

Із врахуванням вищезазначеного клопотання позивача (вх. № 10422/14 від 11.03.2014 р.) суд відхиляє.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 174, 193, 216, 230, 232 ГК України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 625, 692, 712 ЦК України, ст.ст.4-3, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-84 ГПК України, суд

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1. Ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства "Водолей" (83047, м. Донецьк, вул. Кедріна, 1-Б. Ідентифікаційний код 24809232) 37 049,20 грн. основного боргу, 3 099,25 грн. пені, 14 414,46 грн. штрафу, 146,71 грн. інфляційних втрат, 1 001,30 грн. 3 % річних, всього - 55 710,92 грн.; 1 780,61 грн. судового збору.

3. В решті частині вимог в задоволенні позову відмовити.

4. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 28.03.2014 р.

Суддя Ділай У.І.