Рішення

від 27.03.2014 по справі 915/44/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2014 року Справа № 915/44/14

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно промислова компанія Моноліт»

54017, м. Миколаїв, пр. Леніна, 71-А, кв. 107

Відповідач: Державне підприємство «Суднобудівний завод ім. 61 Комунара»

54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 38

Про: стягнення заборгованості в сумі 99 989,23 грн.

Суддя Смородінова О.Г.

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача: Цюпа В.П., за довіреністю;

Від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач 16.01.2014 р. звернувся до господарського суду з позовом стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 99 989,23 грн., з яких: сума основного боргу - 97 686,10 грн., втрати від інфляції - 1074,54 грн., 3% річних - 1 228,59 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі умов договору № 61/909 на поставку товаро-матеріальних цінностей від 02.04.2013 року; видаткових накладних від 15.07.2013 р. (в кількості 4 шт.); акту звірки взаєморозрахунків станом на 02.04.13 р.; сертифікатів якості; листів до відповідача щодо сплати боргу; норм ст. ст. 526, 527, 625, 530 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України та мотивовані тим, що в порушення умов договору відповідачем не проведено оплату вартості отриманих товаро-матеріальних цінностей.

Відповідач у відзиві (вх. № 3506/14 від 24.02.14 р.) повідомляє суд про стрімке зменшення замовлень у суднобудівній галузі в останні роки, що посилено й фінансовою кризою, скасуванням пільг ДП «Суднобудівний завод ім. 61 Комунара», в зв'язку з чим підприємство опинилося у дуже скрутному фінансово-господарському стані. Окрім того, відповідач посилається на арешт коштів боржника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області накладено арешт на банківські рахунки відповідача, що позбавляє можливості підприємство здійснювати будь-які розрахунки, у тому числі по перерахуванню кредиторам. Отже, відповідач просить суд у разі прийняття рішення про стягнення позовної суми - відстрочити його виконання на один рік. Розглянути справу за відсутності представника відповідача та копії прийнятих рішень надіслати на адресу відповідача.

26.03.14 р. від відповідача надійшла заява, в якій останній просить суд у разі прийняття рішення про стягнення позовної суми - відстрочити його виконання на один рік, мотивуючи тим, що постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області від 13.03.14 р. у ВП № ЄДРВП: 21951636, отриманої 19.03.14 р. вх. № 665, накладено арешт на кошти, що належать ДП «Суднобудівний завод ім. 61 Комунара», та у супровідному листі від 13.03.14 р. № 02.1-24/1770 попереджено про кримінальну відповідальність у разі відкриття нових рахунків у банківських установах. Отже, підприємство позбавлено можливості здійснювати будь-які розрахунки.

В судовому засіданні представник позивача усно категорично заперечив щодо можливості на даний час відстрочення судового рішення.

Суд розглянувши вищевказану заяву, проаналізувавши матеріали справи, вислухавши представника позивача, суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні виходячи з наступного:

Відповідно до змісту п. 6 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право: відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Посилання заявника лише на скрутне фінансове становище підприємства - як на підставу для відстрочки, не може бути взято судом до уваги, оскільки, по-перше, цей випадок не є винятковим (за приписами абз. 1 ст. 121 ГПК України), по-друге, суд в даному випадку повинен враховувати інтереси обох сторін та їх фінансовий стан.

Водночас, суд звертає увагу відповідача на можливість звернення до суду з відповідною заявою за правилами ст. 121 ГПК України, але при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або робить його неможливим.

27.03.2014 року за результатами розгляду справи суд, на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши представника позивача, суд -

встановив:

02 квітня 2013 року між сторонами був укладений договір № 61/909 згідно з предметом якого позивач, як постачальник, зобов'язався передати, а відповідач, як покупець, прийняти та оплатити товаро-матеріальні цінності, що зазначені в специфікації на загальну суму 97 686,10 грн.

Оплата за поставлену продукцію здійснюється з відстроченням платежу 30 календарних днів з моменту отримання товару (п. 5.2 договору).

За умовами п. 10.4 договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2013 р. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення зобов'язань по договору.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями цивільного законодавства про поставку.

Так, відповідно до п. 1 та п. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов договору № 61/909, позивач поставив відповідачу, а останній прийняв товар на загальну суму 97 686,10 грн. за наступними видатковими накладними:

№ ВН-0000319 від 15.07.2013 р. на 39 161,76 грн.;

№ ВН-0000320 від 15.07.2013 р. на 37 200,00 грн.;

№ ВН-0000321 від 15.07.2013 р. на 17 814,34 грн.;

№ ВН-0000322 від 15.07.2013 р. на 3 510,00 грн.

Зазначені видаткові накладні з боку покупця підписані уповноваженою особою, що підтверджується довіреностями № 189 та № 190 від 15.07.13 р.

В матеріалах справи відсутні будь-які претензії з боку відповідача щодо кількості та якості одержаної продукції від позивача в спірний період.

За правилами частини 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається з наданих суду доказів та пояснень представника позивача, відповідач умови п. 5.2 договору не виконав, жодної оплати за отримані товарно-матеріальні цінності переданих йому постачальником, не здійснив.

Про борг відповідача перед позивачем по договору № 61/909 від 02.04.13 р. в розмірі 97 686,10грн. також свідчать акти звірки, що надані до суду, які складені та підписані обома сторонами станом на 10.02.14 р. та на 02.04.14 р.

Відповідно до норм ст. ст. 629, 525, 526 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За умовами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

За приписами ч. 1 ст. 32 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідач не спростував данні, які були заявлені позивачем в сумах до стягнення з нього. Також, відповідач не надав суду докази, які свідчать про належне виконання взятих на себе договірних зобов'язань перед позивачем.

Таким чином, за наслідками дослідження доказів наданих позивачем по справі, борг відповідача перед позивачем за договором № 61/909 від 02.04.13 р. дійсно складає в сумі 97 686,10 грн .

За правилами ст. 610, п. 1 ст. 612, 625 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вищенаведених норм та обставин, суд перевірив нарахування позивачем розмір річних та інфляційних, і дійшов висновку про правомірність стягнення з відповідача за період прострочення з 15.08.2013 р. по 14.01.2014 р. 3% річних в сумі 1220,41 грн. та інфляційних втрат в розмірі 583,10 грн .

Таким чином, дослідивши надані позивачем документальні докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 43 ГПК України, проаналізувавши норми діючого законодавства, які регулюють спірні відносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог, але, з урахуванням здійсненого судом розрахунку відшкодування матеріальних втрат кредитора - задоволенню їх частково.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82, 82-1, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Суднобудівний завод ім. 61 Комунара» (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 38, код ЄДРПОУ 33514171) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно промислова компанія Моноліт» (54017, м. Миколаїв, пр. Леніна, 71-А, кв. 107, код ЄДРПОУ 14313240) - 97 686,10 грн. основного боргу, 583,10 грн. інфляційних втрат, 1220,41 грн. 3% річних та 1989,79 грн. судового збору.

3. В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Повне рішення складено 01 квітня 2014 року.

Суддя О.Г.Смородінова