Ухвала

від 05.03.2014 по справі 2а-9898/11/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" березня 2014 р. м. Київ К/9991/25471/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими

платниками податків у м. Харкові

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2012

у справі № 2-а-9898/11/2070 (2а-9898/11/2070)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Лозівський ковальсько-механічний

завод»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими

платниками податків у м. Харкові

про скасування податкового повідомлення-рішення в частині,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2012, задоволено позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Лозівський ковальсько-механічний завод» (надалі - позивач, ПАТ «Лозівський ковальсько-механічний завод») до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (надалі - відповідач, СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові) про скасування податкового повідомлення-рішення від 10.05.2011 № 0000270841 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 56 908,00 грн.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що висновок податкового органу щодо нікчемності укладеного правочину є неправомірним, оскільки первинними документами підтверджено настання реальних правових наслідків, зміну майнового стану сторін, а також безпосередній зв'язок проведених операцій із господарською діяльністю позивача. Суди спростували доводи суб'єкта владних повноважень стосовно формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість із порушенням норм податкового законодавства.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2012 і постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками СДПІ по роботі з великим платниками податків у м. Харкові проведено документальну виїзну перевірку ЗАТ «Лозівський ковальсько-механічний завод» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів за січень 2011 року за рахунок від'ємного значення, що декларувалось за грудень 2010 року. За результатами перевірки складено акт від 22.04.2011 № 1162/41-018/32565419, в якому зафіксовано порушення, зокрема: пп.7.4.1 п.7.4, пп. 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168 /97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), абз. «а» п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України , внаслідок чого завищено суму бюджетного відшкодування за січень 2011 року, задекларовану у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів, на 57 271,00 грн.

За результатами вищезазначеної перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.05.2011 № 0000270841, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за січень 2011 року на 57 271,00 грн. та нараховано штрафну санкцію у сумі 1,00 грн.

Внаслідок адміністративного оскарження зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Підпунктом 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що сума податку, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Аналогічні норми містить ст. 200 Податкового кодексу України, який вступив в дію з 01.01.2011.

Згідно п. 200.3 та п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу ), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Виходячи зі змісту викладених норм, платник податків має право на бюджетне відшкодування стосовно тієї суми податку на додану вартість, яка фактично сплачується ним у попередніх податкових періодах постачальникам, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ПП «Донпромрезерв» було укладено договір поставки від 19.05.2010 № 19/05/10ЛО, відповідно до якого останнє поставляло ЗАТ «Лозівський ковальсько-механічний завод» товар (брухт осей колісних пар), що підтверджується видатковою накладною № 299 від 02.12.2010, залізничною накладною № 52732220, актом здачі-приймання від 02.12.2010, податковою накладною від 02.12.2010 № 299.

Позивачем проведено розрахунки за отриманий товар, що підтверджується доданими до матеріалів справи банківськими виписками.

З листа ТОВ «Ліс-Україна» від 06.10.2011 № 06/10-2 вбачається, що продукція, яка відвантажена в залізничному полувагоні № 68821388 на адресу ЗАТ «Лозівський ковальсько-механічний завод», є власністю ПП «Донпромрезерв».

Судами попередніх інстанцій досліджено докази оприбуткування лому стального колісних пар в кількості 66,95 тон за видатковою накладною № 299 від 02.12.2011 на склад № 311, передачі зі складу № 311 у виробництво (цех 121 (ЦГШ) та обліку за місцем зберігання, що підтверджується відомістю залишків ТМЦ, оборотно-сальдовими відомостями.

В подальшому, отриманий брухт осей колісних пар, походження якого підтверджується актом від 27.11.2010 та сертифікатом якості на лом і відходи чорних металів, було використано позивачем у виробництві згідно технічної документації на технологічний процес порізки заготовок лому залізничних осей для виробництва деталей Л 891.01.164, розкрійних листів та внутрішніх передавальних накладних готової продукції до відділу збуту.

Подальша реалізація виготовленої із залізничних осей продукції ТОВ «УПЕК-ТРЕЙДИНГ» підтверджено договором, видатковими накладними, банківськими виписками.

Невідображення продавцем сум податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань та несплата їх до бюджету, а також висновки акта зустрічної перевірки про неможливість здійснення контрагентом господарської діяльності не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанові від 31.01.2011. Зокрема, Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Більш того, вищезазначена правова позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03).

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано не взяли до уваги посилання податкового органу на недійсність зазначеного правочину, оскільки укладений між позивачем та ПП «Донпромрезерв» договір у встановленому законом порядку недійсним не визнавався.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України також не може погодитись із посиланнями відповідача на нікчемність укладених позивачем договорів, оскільки, надаючи оцінку господарським правовідносинам і безапеляційно вказуючи в акті перевірки на нікчемність правочинів, податковий орган виходить за межі своєї компетенції. Висновки про наявність мети укладання правочину, що порушує публічний порядок, може зробити лише суд в межах кримінального провадження, що має наслідком винесення вироку суду щодо конкретних суб'єктів та набуття чинності таким вироком. Відтак, наведене свідчить про передчасність висновків органу владних повноважень про наявність в діях позивача при укладанні договорів з ПП «Донпромрезерв» ознак порушення публічного порядку, удаваності з метою приховання сплати податків третіх осіб, отримання податкової вигоди, порушення конституційних прав, невідповідність інтересам держави та суспільства.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача та про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Тобто, вищенаведеним спростовується позиція відповідача, що полягає у переконаності в штучному створенні документообігу задля імітації господарських операцій, які дають право позивачу на формування сум податкового кредиту та реалізацію права на бюджетне відшкодування.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2012 у справі № 2-а-9898/11/2070 (2а-9898/11/2070) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис)А.М. Лосєв Судді (підпис)Л.І. Бившева (підпис) В.В. Кошіль