Рішення

від 27.03.2014 по справі 918/175/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" березня 2014 р. Справа № 918/175/14

Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом заступника прокурора міста Рівного (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Рівненської міської ради Рівненської області (далі - Рада) та товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (далі - Товариство) до товариства з обмеженою відповідальністю-фірми "Рівнебудальянс" (далі - Фірма) про стягнення заборгованості в сумі 34 788 грн. 57 коп.,

за участі представників:

Ради: не з'явився,

Товариства: Михайлова В.О. за дов. від 2 січня 2014 року № 03-05/3,

Фірми: Протоповича А.Р. за дов. від 14 березня 2014 року,

прокуратури: Герасимчук Ю.М. за посв. від 16 листопада 2011 року № 94,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У лютому 2014 року Прокурор звернувся до господарського суду Рівненської області з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 11 листопада 2009 року між Товариством та відповідачем був укладений договір на відпуск теплової енергії № 293. Оскільки Фірма не виконала взяте на себе за вказаним договором зобов'язання щодо оплати теплової енергії, поставленої їй у лютому - грудні 2013 року, заборгувавши таким чином Товариству 31 252 грн. 01 коп., Прокурор, посилаючись на статті 525-526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 175, 193, 216-217 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд стягнути з відповідача вищезазначену суму боргу, а також 2 305 грн. 31 коп. пені та три проценти річних у розмірі 1 231 грн. 25 коп., нараховані у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 13 лютого 2014 року порушено провадження у справі № 918/175/14, розгляд якої було призначено на 24 лютого 2014 року.

До початку судового засідання, призначеного на 24 лютого 2014 року, через канцелярію суду надійшла заява прокуратури та Товариства від 24 лютого 2014 року № 03-05/322 (а.с. 25), згідно якої останні просили стягнути з відповідача 11 793 грн. 99 коп. пені та три проценти річних у розмірі 4 207 грн. 70 коп. Водночас Прокурор та Товариство просили суд припинити провадження у даній справі в частині позовних вимог про стягнення з Фірми 31 252 грн. 01 коп. основного боргу у зв'язку з добровільним погашенням відповідачем вказаної суми заборгованості. Вказана заява прийнята судом до розгляду.

Ухвалою суду від 24 лютого 2014 року розгляд справи відкладено на 13 березня 2014 року.

12 березня 2014 року через канцелярію суду надійшов відзив Фірми на позовну заяву від 12 березня 2014 року (а.с. 45-46), в якому остання просила суд залишити даний позов без задоволення у зв'язку з тим, що Прокурор не був уповноважений звертатися до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Товариства, оскільки останнє є самостійним суб'єктом господарювання, здійснює свою підприємницьку діяльність на власний ризик, має на меті одержання прибутку та може самостійно виступати стороною в господарському процесі. Крім того, відповідач добровільно сплатив спірну суму основного боргу перед Товариством до моменту звернення Прокурора до суду з даною позовною заявою. З огляду на те, що вказаний борг був погашений Фірмою до моменту такого звернення, правові підстави для стягнення з відповідача пені та трьох процентів річних, нарахованих за несвоєчасне проведення розрахунків, на думку Фірми, також відсутні.

До початку судового засідання 13 березня 2014 року через канцелярію суду надійшла заява прокуратури та Товариства про зменшення розміру позовних вимог від 12 березня 2014 року № 03-05/478/774 (а.с. 69-71), згідно якої останні просили суд стягнути з відповідача 152 грн. 88 коп. пені та три проценти річних у розмірі 47 грн. 59 коп., нараховані у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків за теплову енергію, поставлену Фірмі в рамках спірного договору протягом жовтня - грудня 2013 року. У зазначеній заяві Прокурор та Товариство також зменшили суму основного боргу до 29 171 грн. 04 коп., що складає вартість теплової енергії, поставленої Фірмі протягом жовтня - грудня 2013 року. Однак дані особи просили суд припинити провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення цієї суми основного боргу в зв'язку з її добровільною сплатою відповідачем. Вказана заява також була прийнята судом до розгляду.

Ухвалою суду від 13 березня 2014 року розгляд справи відкладено на 25 березня 2014 року.

У судовому засіданні 25 березня 2014 року оголошувалася перерва до 27 березня 2014 року.

Представники Товариства та прокуратури в судовому засіданні 27 березня 2014 року підтримали позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 12 березня 2014 року № 03-05/478/774, та наполягали на їх задоволенні.

Представник відповідача у судовому засіданні підтвердив факт погашення Фірмою спірної суми основного боргу в добровільному порядку та визнав позовні вимоги в частині стягнення з даного підприємства 152 грн. 88 коп. пені та трьох процентів річних у розмірі 47 грн. 59 коп.

Рада про дату, час та місце розгляду даної справи була повідомлена належним чином, проте явку свого повноважного представника не забезпечила, витребуваних судом документів не надала, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направила.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури, Товариства та Фірми, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Пунктом 2 статті 121 Конституції України передбачено, що на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Відповідно до статті 36 1 Закону України "Про прокуратуру" підставою представництва в суді держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними і державою.

Відповідно до статті 2 ГПК України господарський суд, зокрема, порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. При цьому прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 3 вищезазначеної статті).

Конституційний суд України в рішенні від 8 квітня 1999 року № 3рп/99 визначив, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Оскільки "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково, або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою держави у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Отже, виходячи зі змісту вищенаведеної статті Кодексу, а також відповідно до положень вказаного рішення КСУ, прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві повинен визначити, у чому полягають порушення інтересів держави, а також обґрунтувати необхідність їх захисту та вказати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Частиною 2 статті 29 ГПК України передбачено, що у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

У своїй позовній заяві, поданої в інтересах держави в особі Ради та Товариства, Прокурор виходив з того, що між Товариством та Управлінням житлово-комунального господарства Ради був укладений договір оренди будівель котелень та теплопунктів від 29 жовтня 2009 року з метою надання послуг теплопостачання споживачам міста Рівного. Вказані котельні, індивідуальні теплові пункти та тепломережі перебувають у власності Ради. З огляду на викладене, Товариство, в межах цілей, передбачених його статутом, фактично виконує функції держави по забезпеченню життєво-необхідних прав і свобод людини, які гарантовані статтею 48 Конституції України та статтею 293 ЦК України, відповідно до яких кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, належні, безпечні і здорові умови проживання.

За таких обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність подання Прокурором даного позову в інтересах держави в особі Ради та Товариства, у зв'язку з чим твердження відповідача про те, що Прокурор не був уповноважений звертатися до суду з таким позовом, є безпідставним.

Судом встановлено, що 11 листопада 2009 року між Фірмою та Товариством був укладений договір на відпуск теплової енергії № 293, за умовами якого, з урахуванням додатків № 1 та № 2 до цього договору, останнє зобов'язалося надавати споживачеві теплову енергію, а відповідач, у свою чергу, - прийняти та оплатити її вартість за встановленими тарифами в терміни, передбачені даною угодою (а.с. 8-9).

Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих юридичних осіб.

Відповідно до пункту 1.4 цього договору теплова енергія подається споживачу за адресою: місто Рівне, вулиця Відінська, 39.

Пунктом 3.2.1 договору передбачено, що споживач теплової енергії зобов'язується виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором.

Згідно загальних відомостей про об'єкти споживача, що є невід'ємною частиною договору від 11 листопада 2011 року № 293, загальна площа об'єкту відповідача - адмінбудинку, розташованого за адресою: місто Рівне, вулиця Відінська, 39, становила 3 627,80 м 2 (а.с. 9).

Водночас згідно з пунктом 4.4 договору споживач, що має прилади обліку, щомісячно подає позивачу звіт про фактичне споживання теплової енергії до 25 числа поточного місяця. У разі неподання звіту в обумовлений термін, нарахування проводиться розрахунковим методом: по опаленню та вентиляції - згідно з навантаженням, зазначеним в договорі; по гарячому водопостачанню - по пропускній здатності вузла вводу при швидкості 2 м/с.

Споживач проводить оплату за отриману теплову енергію шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника, при цьому споживач самостійно отримує рахунок. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Термін внесення платежів - не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (пункти 5.3-5.4 договору).

Судом також встановлено, що на виконання умов вищезазначеного договору Товариство протягом жовтня - грудня 2013 року надало відповідачу теплову енергію на загальну суму 29 171 грн. 04 коп. Дана обставина підтверджується наявними у матеріалах справи рахунками за послуги теплопостачання, виставленими постачальником у вищезазначений період (а.с. 29-31). Вказаний факт також був підтверджений усними поясненнями представників сторін у судовому засіданні 27 березня 2014 року.

Про належне виконання Товариством своїх зобов'язань за цим договором щодо відпуску теплової енергії також свідчить відсутність з боку Фірми претензій та повідомлень про порушення постачальником умов даної угоди.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Водночас судом встановлено, що вартість теплової енергії, поставленої відповідачу протягом жовтня - грудня 2013 року, була повністю сплачена останнім 5 лютого 2014 року. Даний факт підтверджується наданими Товариством банківськими виписками з його рахунку (а.с. 32-37), актом звірки взаєморозрахунків, підписаним уповноваженими представниками Товариства та Фірми (а.с. 112), а також усними поясненнями представників сторін у судовому засіданні 27 березня 2014 року.

Відтак, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, клопотання Товариства про припинення провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу, викладене у заяві про зменшення розміру позовних вимог від 12 березня 2014 року № 03-05/478/774, задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

З вхідного штампу господарського суду Рівненської області, який міститься на першій сторінці позовної заяви Прокурора, вбачається, що останній звернувся до господарського суду Рівненської області з даним позовом 11 лютого 2014 року (а.с. 2).

Згідно з пунктом 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарський суд припиняє провадження у справі, якщо, зокрема, відсутній предмет спору.

Пунктом 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної процесуальної норми можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Судом встановлено, що спірна сума основного боргу була повністю сплачена відповідачем до дня надходження позовної заяви Прокурора до господарського суду Рівненської області та порушення провадження у даній справі.

За таких обставин, з урахуванням вищенаведеного, а також беручи до уваги той факт, що Фірма повністю виконала свій обов'язку по оплаті теплової енергії, поставленої їй протягом жовтня - грудня 2013 року, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 29 171 грн. 04 коп. основного боргу є безпідставними та не підлягають задоволенню.

У той же час судом встановлено, що відповідачем було порушено зобов'язання щодо своєчасної оплати теплової енергії, поставленої Фірмі за спірним договором протягом жовтня - грудня 2013 року.

Так, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати вартості наданих йому послуг щодо відпуску теплової енергії у вищезазначений період, позивач, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 12 березня 2014 року № 03-05/478/774, просив суд стягнути з Фірми 152 грн. 88 коп. пені, нарахованої на відповідні суми основного боргу у період з 11 листопада 2013 року по 20 січня 2014 року, з яких: 76 грн. 23 коп. - пеня, нарахована з 11 листопада 2013 року по 20 січня 2014 року на суму основного боргу в розмірі 3 014 грн. 45 коп., 27 грн. 92 коп. - пеня, нарахована з 11 грудня 2013 року по 20 січня 2014 року на суму основного боргу в розмірі 3 336 грн. 82 коп., 48 грн. 73 коп. - пеня, нарахована з 11 січня 2014 року по 20 січня 2014 року на суму основного боргу в розмірі 22 819 грн. 77 коп.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 6.3.3 договору передбачено, що споживач несе відповідальність за несвоєчасне проведення розрахунків за теплову енергію шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, а також трьох процентів річних від простроченої суми.

Оскільки заявлений до стягнення розмір вказаної штрафної санкції, відповідає вищезазначеним нормам законодавства та положенням договору, а також є арифметично вірним, позовна вимога про стягнення з відповідача 152 грн. 88 коп. пені підлягає задоволенню.

Також на підставі вищезазначеної норми договору позивач, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 12 березня 2014 року № 03-05/478/774, просив суд стягнути з відповідача три проценти річних в сумі 47 грн. 59 коп., з яких: 17 грн. 59 коп. - три проценти річних, нараховані з 11 листопада 2013 року по 20 січня 2014 року на суму основного боргу в розмірі 3 014 грн. 45 коп., 11 грн. 24 коп. - три проценти річних, нараховані з 11 грудня 2013 року по 20 січня 2014 року на суму основного боргу в розмірі 3 336 грн. 82 коп., 18 грн. 76 коп. - три проценти річних, нараховані з 11 січня 2014 року по 20 січня 2014 року на суму основного боргу в розмірі 22 819 грн. 77 коп.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки заявлений до стягнення розмір трьох процентів річних є арифметично вірними, відповідає вимогам чинного законодавства та не суперечить положенням договору, позовна вимога про стягнення з відповідача вказаної сум підлягає задоволенню в повному обсязі.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України".

За частиною 2 статті 49 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

За таких обставин суд дійшов висновку про необхідність стягнення в доход Державного бюджету України судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, з Фірми підлягають стягненню 12 грн. 47 коп. судового збору, а з Товариства - 1 814 грн. 53 коп. судового збору.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю-фірми "Рівнебудальянс" (33018, місто Рівне, вулиця Відінська, будинок 39, ідентифікаційний код: 25322397) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (33027, місто Рівне, вулиця Данила Галицького, будинок 27, ідентифікаційний код: 36598008) 152 (сто п'ятдесят дві) грн. 88 коп. пені, а також три проценти річних у розмірі 47 (сорок сім) грн. 59 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю-фірми "Рівнебудальянс" (33018, місто Рівне, вулиця Відінська, будинок 39, ідентифікаційний код: 25322397) в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 12 (дванадцять) грн. 47 коп.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (33027, місто Рівне, вулиця Данила Галицького, будинок 27, ідентифікаційний код: 36598008) в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 814 (одна тисяча вісімсот чотирнадцять) грн. 53 коп.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 1 квітня 2014 року

Суддя Є.В. Павленко