Рішення

від 27.03.2014 по справі 924/78/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" березня 2014 р.Справа № 924/78/14

Господарський суд Хмельницької області у складі:

Суддя Магера В.В., розглянувши матеріали

За позовом прокурора Полонського району, м. Полонне, Хмельницька область

за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

1. Державної інспекції сільського господарства у Хмельницькій області, м. Хмельницький;

2. Полонської районної ради Хмельницької області, м. Полонне;

до 1. Бражинецької сільської ради Полонського району Хмельницької області, с. Бражинці Полонського району Хмельницької області;

2. Відкритого акціонерного товариства „Хмельницькрибгосп", смт. Меджибіж Летичівського району Хмельницької області;

про визнання недійсним рішення Бражинецької сільської ради №4 від 09.12.1997р. „Про передачу у постійне користування земель Хмельницькому обласному рибокомбінату"; визнання недійсним Державного акта серія ІІ-ХМ №002780 від 15.01.1998р., виданого Бражинецькою сільською радою Хмельницькому облрибкомбінату (на даний час ВАТ „Хмельницькрибгосп") на право постійного користування земельною ділянкою площею 62,11 га.

За участю представників сторін:

від позивача: Гринь О.О. - прокурор прокуратури м. Хмельницького (посвідчення №019818 від 19.08.2013р.);

від третьої особи-1 - Сторчай Н.П. - за довіреністю від 20.01.2014р.;

від третьої особи-2 - не прибув;

від відповідача-1 - не прибув;

від відповідача-2 - Раац К.В.- представник за довіреністю №73/14 від 05.03.2014р.

В засіданні суду 27.03.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення згідно ст.85 ГПК України.

Суть спору : Прокурор звернувся із позовом, згідно якого просить суд визнати недійсним рішення Бражинецької сільської ради №4 від 09.12.1997р. „Про передачу у постійне користування земель Хмельницькому обласному рибокомбінату" та визнати недійсним Державний акт серія ІІ-ХМ №002780 від 15.01.1998р., виданий Бражинецькою сільською радою Хмельницькому облрибкомбінату (на даний час ВАТ „Хмельницькрибгосп") на право постійного користування земельною ділянкою площею 62,11 га.

Повідомив, що зазначене рішення Бражинецької сільської ради прийнято із порушенням вимог земельного законодавства, тому підлягає визнанню недійсним, в тому числі виданий на його підставі державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, у зв'язку із наступним.

Посилається на те, що згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із п.1 ч.1 ст.9 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (чинного на момент прийняття оскаржуваного рішення та видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою) до відання сільських, селищних, міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, у тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 19 вказаного Кодексу сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і гаражного будівництва, індивідуального і гаражного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

Відповідно до ч.3 цієї ж статті районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів, зокрема, із земель лісового і водного фонду у випадках, передбачених статтями 77 і 79 цього Кодексу.

Згідно із ч.1 ст.78 зазначеного Кодексу до земель водного фонду належать землі, зайняті ріками, озерами, водоймами, болотами, гідротехнічними та іншими водогосподарськими спорудами, а також землі, виділені на берегах водойм під смуги відведення.

Таким чином, Бражинецька сільська рада прийнявши оскаржуване рішення всупереч вимог ч.2 ст.19 Конституції України перевищила надані повноваження, визначені Земельним кодексом України від 18.12.1990, оскільки право прийняття зазначеного рішення на той час належало Полонській районній раді.

Вказує, що рішенням Бражинецької сільської ради Полонського району від 09.12.1997 №4 надано в постійне користування землю для ведення рибного господарства та виробництва сільськогосподарської продукції розміром 73,22 га, однак, в державному акті на право постійного користування землею серії ІІ-ХМ № 002780, виданого Бражинецькою сільською радою від 15.01.1998 зазначено площу земельної ділянки розміром 62,11 га.

Вказані порушення при прийнятті оскаржуваного рішення та видачі на його підставі державного акту на право постійного користування земельними ділянками підтверджуються клопотанням Державної інспекції сільського господарства в області від 19.12.2013 № 4/2-3715, спрямованого до прокуратури області для вжиття заходів прокурорського реагування.

Згідно із п.2.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №6 „Про деякі питання розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" у спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності і постійного користування.

Враховуючи викладене, прокурор стверджує, що підлягає визнанню недійсним державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, що був виданий на підставі незаконного рішення Бражинецької сільської ради.

Відповідно до ст.36-1 Закону України „Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист в суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними або державою.

Згідно із ч.3 ст.2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Оскільки органи Державної інспекції сільського господарства України не наділені повноваженнями щодо звернення з позовами до суду, з даним позовом звертається прокурор, який набуває статусу позивача.

Відповідач-1 (Бражинецька сільська рада) для участі в засіданнях суду повноважного представника не направив, натомість листом від 28.01.2014р. за вих.№18 повідомив, що Бражинецька сільська рада визнає позов прокурора та просить розглянути справу за відсутності представника сільської ради та прийняти рішення по справі на розсуд суду.

Відповідач-2 (ВАТ „Хмельницькрибгосп") подав суду письмові заперечення від 25.09.2014р. за вих.№86/14, відповідно до яких із позовними вимогами не погоджується, посилаючись на таке.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. №7 „Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" у вирішенні питання про порушення справи за позовною заявою прокурора господарському суду слід виходити з такого.

Згідно з абз.4 ч.1 ст.2 ГПК господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.

Згідно п.3 Постанови господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави.

Інтереси держави мають чітко формулюватися й умотивовуватися прокурором. У випадках неправильного визначення прокурором позивача, тобто органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, господарський суд на підставі пункту 1 частини першої статті 63 ГПК повертає таку позовну заяву і додані до неї документи без розгляду.

Якщо господарський суд помилково порушив провадження у справі за позовом прокурора, в якій неправильно визначено позивача за вимогами про захист інтересів держави, такий позов підлягає залишенню без розгляду відповідно до пункту 1 частини першої статті 81 ГПК.

Також, абзацом 6 пункту 6 Постанови Пленуму ВГС України, якщо прокурор у позовній заяві не вказав обставин, пов'язаних з порушенням інтересів держави або з обґрунтуванням необхідності захисту таких інтересів, то господарський суд повертає позовну заяву без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 63 ГПК. У разі ж коли суд у зазначених випадках помилково порушив провадження у справі за позовом прокурора, відповідний позов залишається без розгляду згідно з пунктом 1 частини першої статті 81 названого Кодексу.

Стверджує, що позивач у позовній заяві не вказав а ні обставин, пов'язаних з порушенням інтересів держави, а ні обґрунтування захисту таких інтересів. Як наслідок, наявні всі підстави для залишення позову без розгляду згідно з пунктом 1 частини першої статті 81 ГПК України.

Також, позивач звернувся з позовом до господарського суду в інтересах держави, проте позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження існування права держави на земельні ділянки, не надано.

Відповідач-2 вказує, що ВАТ „Хмельницькрибгосп" виконує свою діяльність на території усієї Хмельницької області, зокрема і в Летичівському районі (на землях Меджибізької селищної ради та Ярославської сільської ради на підставі державних актів на право постійного користування земельними ділянками від 30.01.2000 року серії ІІ-ХМ №000370 площею 497,57 га, від 24.04.1997 року серії ХМ №00032 площею 222,65 га, від 30.12.1996 року серії ІІ-ХМ №000344 площею 960,97 га., які також видані на підставі рішень сільських рад народних депутатів).

При цьому, Вищим адміністративним судом України винесена ухвала від 04.02.2014р., згідно якої постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2012 року по справі №2270/5070/12 залишено без змін.

Під час розгляду позовних вимог ВАТ „Хмельницькрибгосп" про визнання незаконними та скасувати розпорядження Летичівської районної державної адміністрації №242/2011-р від 12.05.2011 року, розпорядження від 12.05.2011 року №243/2011-р та розпорядження № 391/2012-р від 18.06.2012 року „Про передачу ДП „СГЦР" Поділля" в оренду строком на 10 років земельну ділянку, в мотивувальних частинах вищевказаних судових рішень судів першої та апеляційної інстанції по справі №2270/5070/12 встановлено, що відповідно до державного акту на право постійного користування землею ІІ-ХМ №000344 від 30 грудня 1996 року та ХМ №00032 від 24 квітня 1997 року Хмельницький державний виробничий обласний рибокомбінат (правонаступником якого є ВАТ „Хмельницькрибгосп") є користувачем земельних ділянок на території Меджибізької селищної ради, площею 960,97 га та 222,65 га.

Посилається на те, що ст.13 Закону України „Про судоустрій і статус суддів" передбачена обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів, яка визначається процесуальним законом.

Відповідач-2 вказує, що на момент прийняття оскаржуваного рішення діяла норма Земельного кодексу України від 18.12.1990р., ст.12 якого зазначає - рішення Рад народних депутатів може бути оскаржено в суд, арбітражний суд в місячний строк. Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено наслідки спливу позовної давності, зокрема, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Так, прокурор Полонського району Хмельницької області звернувся до суду лише в 2014 році. Разом з тим, питання правомірності надання у користування ВАТ „Хмельницькрибгосп" земель водного фонду перебувало на розгляді органів прокуратури з 2010 року, про що свідчать листи прокуратури Хмельницької області від 05.10.2010 р. № 07/4-1961-07, 23.08.2012 р. № 05/3-2262-11, від 04.09.2012 р. № 05/3-2262-11, Генеральної прокуратури України від 29.08.2012 р. 05/3-20327-10, прокуратури Хмельницького району від 26.09.2011 р. № 69-0232-12. прокурор Полонського району має, в межах своєї компетенції, володіти даною інформацією.

В той же час стверджує, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, обґрунтування поважності пропуску позивачем строку на звернення до суду.

Як вбачається із позовної заяви, прокурор Полонського району просить визнати недійсними рішення Бражинецької сільської ради від 09.12.1997 року №4 з підстав перевищення наданих повноважень, визначених Земельним кодексом України від 18.12.1990р. (чинного на момент прийняття таких рішень).

Так, статтею 74 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування за свою діяльність несуть відповідальність перед територіальною громадою, державою, юридичними та фізичними особами. Підстави, види і порядок відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Конституцією України, цим та іншими законами.

До того ж, відповідно до статті 76 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні", органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність у разі порушення ними Конституції або законів України.

Разом з тим, перевищення влади або службових повноважень є діянням, за вчинення якого передбачена кримінальна відповідальність (ст.365 Кримінального кодексу України).

Вказує, що прокурором Полонського району не надано належних та допустимих доказів на підтвердження доводів про перевищення Бражинецькою сільською радою народних депутатів своїх повноважень. В тому числі, позивачем не визначено які норми закону порушено Бражинецькою сільською радою при прийнятті оскаржуваних рішень, а також не визначено які права держави порушено.

Відповідач-2 посилається на те, що в порушення ч.3 ст.19 ЗК України (в редакції 1990 року), Бражинецька сільська рада при прийнятті оскаржуваного рішення та видачі відповідного державного акту ІІ-ХМ №002780 від 15.01.1998 р. на право постійного користування перевищила повноваження. Із цим відповідач-2 не погоджується, зважаючи на те, що згідно п.6 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18.12.1990 року „Про земельну реформу", ВАТ „Хмельницькрибгосп" повинно було до 15 березня 1994 року оформити право власності або право користування землею.

Після закінчення вказаного строку раніше надане їм право користування земельною ділянкою втрачається. Проте, згідно із Законом №3180-12 від 05.05.93; дію пункту 6 продовжено до 01.01.98 згідно з Постановою ВР №4028-12 від 24.02.94р.; дію пункту 6 продовжено до 01.01.2000 року згідно з Постановою ВР №744/97-ВР від 17.12.97; дію пункту 6 продовжено до 01.01.2004 року згідно з Постановою ВР № 1312-ХІУ (1312-14 ) від 17.12.1999р.).

В подальшому, положення даного пункту Постанови визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Конституційний суд України у рішенні від 22.09.2005 р. по справі №1-17/2005 зауважив, що порівняльний аналіз змісту положень пункту 6 Постанови Верховної Ради України „Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року і пункту 6 Перехідних положень Кодексу свідчить, що в першому акті йдеться про оформлення права на земельну ділянку громадянами, підприємствами, установами та організаціями, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Земельного кодексу Української РСР (грудень 1990 р.), а в другому - про переоформлення права постійного користування земельними ділянками. Ні в Кодексі, ні в інших нормативно-правових актах не розкривається юридичний зміст термінів „оформлення" і „переоформлення", не визначається їх співвідношення.

Відповідно до ст.19 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) встановлено, що сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для в тому числі сільськогосподарського використання та іншого. Даною статтею також регламентовано, що районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів із земель лісового і водного фонду у випадках, передбачених статтями 77 і 79 цього Кодексу.

На існуючі правовідносини не поширюються випадки передбачені ст.79 Земельного кодексу України. Передача земель ВАТ „Хмельницькрибгосп" у постійне користування відбувалася не з земель, які перебували у користуванні водогосподарських підприємств. Враховуючи вищевикладене помилковим є про те, що ч.2 статті 79 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) визначено, що землі водного фонду, що є в користуванні водогосподарських підприємств і організацій, можуть надаватися за рішенням районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів у тимчасове користування для сінокосіння і риборозведення.

Тобто, як вбачається з вимог ст.ст.11, 19, 79 Земельного Кодексу, передача земельних ділянок, за межами населених пунктів, водного фонду, віднесена була до компетенції районних рад народних депутатів, крім того, така передача земель можлива була здійснена лише у тимчасове користування.

Так, відповідно до ст.19 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року, чинного на момент прийняття оскаржуваних рішень) сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами, в тому числі, для сільськогосподарського використання. Даною статтею також регламентовано, що районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів із земель лісового і водного фонду у випадках, передбачених статтями 77 і 79 цього Кодексу.

Згідно ст.79 Земельного кодексу (1990р.) землі водного фонду, що є в користуванні водогосподарських підприємств і організацій, можуть надаватися за рішенням районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів у тимчасове користування для сінокосіння і риборозведення. При цьому, ВАТ „Хмельницькрибгосп" не є водогосподарським підприємством і випадки, передбачені ст.79 Земельного кодексу України (1990р.) на існуючі правовідносини не поширювалися.

Виходячи із вимог ст.79 Земельного Кодексу (1990р.), передача земельних ділянок, за межами населених пунктів, водного фонду можлива була здійснена лише у тимчасове користування. В той час як, відповідно до рішення Бражинецької сільської ради №4 від 09.12.1997р. земельну ділянку надано було у постійне користування для виробничих цілей.

Із врахуванням вищенаведеного, відповідач-2 просить суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності до позовних вимог прокурора Полонського району Хмельницької області по визнання недійсним рішення Бражинецької сільської ради народних депутатів Полонського району №4 від 09.12.1997р., та відмовити прокурору в позові.

Представник третьої особи-1 (Держінспекції сільського господарства у Хмельницькій області) у поданому суду письмовому поясненні від 29.01.2014р. зазначив про таке: Держсільгоспінспекцією в Хмельницькій області проведено перевірку документів, а саме вивчено копію державного акта на право постійного користування землею серії II-ХМ № 002780, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування Бражинецької сільської ради народних депутатів за №2 та встановлено, що Хмельницькому облрибкомбінату відповідно до рішення Бражинецької сільської ради народних депутатів Полонського району від 09 грудня 1997 року №4 надано у постійне користування 62,11 га землі.

Проте із копії зазначеного рішення слідує, що вказаним рішенням Бражинецькою сільською радою народних депутатів надано Хмельницькому обласному рибкомбінату для виробничих цілей земельну ділянку розміром 73,22 га.

Посилається на те, що ч.3 ст.19 Земельного кодексу України від 18.12.1990р. у редакції станом на час прийняття оскаржуваного рішення встановлено виключні повноваження районних рад народних депутатів щодо передачі земельних ділянок за межами населених пунктів у користування із земель водного фонду у випадках, передбачених ст.77 та 79 Земельного кодексу.

З аналізу змісту ст.ст.7, 9, 11, 17, 19, 60, 78, 79 Земельного кодексу України від 18.12.1990р. у редакції станом на час прийняття оскаржуваного рішення вбачається перевищення повноважень при прийнятті Бражинецькою сільською радою народних депутатів рішення. Так, Бражинецькою сільською радою народних депутатів фактично була надана в постійне користування земельна ділянка водного фонду, а прийняття рішень про надання таких земельних ділянок в постійне користування відповідно до ст.ст.11, 17, 19, 78, 79 Земельного кодексу України, чинного на момент прийняття вказаного рішення, відносилось до компетенції Полонської районної ради народних депутатів Хмельницької області.

Вказує, що, оскільки згідно ст.23 ЗК України право користування землею посвідчується відповідним державним актом, то при визнанні недійсним рішення на підставі, якого видано зазначений акт підлягає визнанню недійсним і сам акт.

Робить висновки про те, що, оскільки необхідною умовою видачі акту на право постійного користування була наявність відповідного правомочного рішення уповноваженого органу, то відсутність такого рішення, його неправомірність, є порушенням виключного, передбаченого Конституцією України, права цього органу на здійснення права власності від імені Українського народу та управління землями, яке підлягає захисту.

За таких обставин, третя особа-1 вважає, що позов прокурора підлягає задоволенню.

Представник третьої особи-2 (Полонської районної ради) листом від 25.01.2014р. за вих.№03-04/36 направив суду письмову позицію, згідно якої погоджується із позовом прокурора та просить розгляд вказаної справи проводити за відсутності представника Полонської районної ради.

Відтак, посилається на те, що згідно ч.3 ст.19 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року (який був чинним на момент прийняття рішення Бражинецької сільської ради від 09.12.1997 року №4 „Про передачу у постійне користування земель Хмельницькому обласному рибокомбінату" та видачі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ХМ №002780 від 15.01.1998 року) районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів, зокрема, із земель лісового і водного фонду у випадках, передбачених статтями 77 і 79 цього Кодексу.

Вважає, що Бражинецька сільська рада, прийнявши оскаржуване рішення всупереч вимог ч.2 ст.19 Конституції України, перевищила надані їй ЗК України повноваження, оскільки право прийняття зазначеного рішення на той час належало Полонській районній раді.

Водночас, доводить до відома суду те, що ВАТ „Хмельницькрибгосп" не звертався до Полонської районної ради із клопотанням про передачу у постійне користування земель водного фонду за межами Бражинецької сільської ради.

Прокурор в засіданні суду 27.03.2014р. прибув, позовні вимоги підтримав, просив про задоволення позову.

Представник третьої особи в засідання суду 27.03.2014р. прибув, із позовними вимогами погоджується із підстав, викладених у письмовому поясненні.

Представники від третьої особи-2 та відповідача-1 в засідання суду не прибули, будь-яких письмових заяв чи клопотань від останніх до суду не надходило.

Представник відповідача-2 в засідання суду прибув, проти позовних вимог заперечив, посилаючись на доводи, викладені у відзиві.

Розглядом матеріалів справи судом встановлено:

Відкрите акціонерне товариство Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство, ВАТ „Хмельницькрибгосп", смт. Меджибіж як юридична особа значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців згідно Витягу із ЄДР станом на 23.12.2013р. №17841747, (створено згідно наказу регіонального відділення Фонду державного майна України від 08.12.1998 року №833 шляхом перетворення Хмельницького державного виробничого обласного рибокомбінату у ВАТ Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство відповідно до Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі").

Полонська районна рада, м. Полонне як юридична особа (орган місцевого самоврядування) значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців згідно довідки статистики №610020 АБ від 24.12.2012р.

Державна інспекція сільського господарства у Хмельницькій області, м. Хмельницький як юридична особа значиться в ЄДР згідно витягу №775981 АТ від 29.11.2013р.

„09" грудня 1997 року Бражинецька сільська рада Полонського району Хмельницької області прийняла рішення №4 „Про передачу у постійне користування земель Хмельницькому обласному рибокомбінату", відповідно до якого було вирішено:

1) надати в постійне користування для виробничих цілей на території сільської ради Хмельницькому обласному рибокомбінату земельні ділянки розміром 73,22 га, з них: зайнято під водою - 20 га; під болотною рослинністю - 45,22 га; під дамбами - 4,20 га, під каналами - 3,80 га;

2) по матеріалах інвентаризації видати державний акт на право постійного користування землею.

На підставі вказаного рішення Бражинецькою сільською радою видано Державний акт на право постійного користування серії ІІ-ХМ №002780 від 15.01.1998р., який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №2. Вказаним Державним актом Хмельницькому облрибокомбінату надається у постійне користування 62,11 га землі.

23.12.2013р. прокурор звернувся до Відділу Держземагенства у Полонському районі із письмовим запитом за вих.№112-2068 вих.13, згідно якого в порядку ст.ст.8, 20 Закону України „Про прокуратуру" просив надати інформацію щодо категорії земельної ділянки, яка знаходиться на території Бражинецької сільської ради, якою користується ВАТ „Хмельницьрибгосп" на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ХМ №002780.

23.12.2013р. Відділ Держземагенства у Полонському районі листом за №07-08-04/2812 повідомив, що вказана земельна ділянка відповідно до Державного акта серія ІІ-ХМ №002780 відноситься до категорії земель водного фонду.

Вважаючи, що спірне рішення Бражинецької сільської ради №4 від 09.12.1997р. та Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ХМ №002780 від 15.01.1998р. прийняті всупереч вимог чинного законодавства, прокурор звернувся із позовом, згідно якого просить суд визнати їх недійсними.

Досліджуючи надані докази, фактичні обставини справи, оцінюючи доводи та заперечення сторін, судом до уваги приймається таке:

Відповідно до ст.ст.13, 14 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією, право власності на землю гарантується та набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За статтями 142, 144 Конституції України, до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Згідно ч.1, ч.2, 4 ст.7 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності.

Частиною 1 статті 11 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до відання районних Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст.19 Земельного кодексу України (від 18.12.1990р.) районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів із земель лісового і водного фонду у випадках передбачених статтями 77 і 79 цього Кодексу.

Згідно ст.78 Земельного кодексу України від 18.12.1990р. передбачено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті ріками, озерами, водоймами, болотами, гідротехнічними та іншими водогосподарськими спорудами, а також землі, виділені по берегах водойм під смуги відведення. Землі в смугах відведення надаються органам водного господарства та іншим організаціям для спеціальних потреб і використовуються ними для лісопосадок, ремонту споруд, будівництва переправ, виробничих приміщень, складів тощо.

Частиною 2 статті 79 Земельного кодексу України визначено, що землі водного фонду, що є в користуванні водогосподарських підприємств і організацій, можуть надаватися за рішенням районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів у тимчасове користування для сінокосіння і риборозведення.

Тобто, як вбачається з вимог ст.ст.11, 19, 79 Земельного Кодексу, передача земельних ділянок, за межами населених пунктів, водного фонду, віднесена була до компетенції районних рад народних депутатів. Крім того, така передача земель могла здійснюватись лише у тимчасове користування.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Бражинецької сільської ради №4 від 09.12.1997р. „Про передачу у постійне користування земель Хмельницькому обласному рибокомбінату" було вирішено, зокрема, надати в постійне користування для виробничих цілей на території сільської ради Хмельницькому обласному рибокомбінату земельні ділянки розміром 73,22 га, з них: зайнято під водою - 20 га; під болотною рослинністю - 45,22 га; під дамбами - 4,20 га, під каналами - 3,80 га.

Як вбачається із листа Відділу Держземагенства у Полонському районі від 23.12.2013р. за №07-08-04/2812 земельна ділянка відповідно до Державного акта серія ІІ-ХМ №002780 відноситься до категорії земель водного фонду.

Відповідно до абз.1 п.2 Роз`яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних із визнанням недійсними актів державних та інших органів" від 26.01.2000р. №02-5/35 - підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що Бражинецька сільська рада, прийнявши рішення №4 від 09.12.1997р., діяла всупереч вимог ч.2 ст.19 Конституції України, перевищили надані їй повноваження, визначені Земельним кодексом України від 18.12.1990р., оскільки право на прийняття таких рішень було віднесено до компетенції відповідної районної ради.

Згідно ч.1 п.2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №6 „Про деякі питання практики розгляду справ, що виникають із земельних відносин", державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

У зв'язку із тим, що рішення №4 від 09.12.1997р. було прийнято Бражинецькою сільською радою із перевищенням наданих законом повноважень, суд вважає правомірною вимогу прокурора про визнання спірного рішення недійсним із вищевикладених підстав.

Відтак, і Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ХМ №002780 від 15.01.1998р., який було видано Бражинецькою сільською радою Хмельницькому облрибокомбінату на земельну ділянку площею 62,11 га на підставі незаконного рішення Бражинецької сільської ради №4 від 09.12.1997р., суд вважає неправомочним та таким, що підлягає визнанню недійним із вищенаведених підстав.

При цьому, судом не приймаються до уваги посилання відповідача-2 (ВАТ "Хмельницькрибгосп") на те, що прокурором в позові не вказано обставин, з якими пов'язується порушення інтересів держави, також не зазначено обґрунтування захисту таких інтересів, та клопотання про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, оскільки, приписами статті 121 Конституції України передбачено, що на прокуратуру України покладається, зокрема, представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.

Судом в даному випадку приймається до уваги, що ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними або державою.

Господарський суд, відповідно до приписів статті 2 ГПК України, порушує справи за позовними заявами: прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

При цьому, як вказав Конституційний суд України у своєму рішенні від 08.04.1999р. у справі №3-рн/99, інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарюючих товариств з частиною державної власності у статутному фонді. Разом з тим, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. В кожному конкретному випадку прокурор чи його заступник самостійно визначає, з посиланням на законодавство, підстави подання позову, вказує в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

На виконання зазначеного рішення Конституційного Суду України та ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру", прокурором Полонського району подано позов в інтересах держави.

При цьому, підставами для пред'явлення позову прокурором в інтересах держави є відсутність повноважень сільських рад щодо розпорядження землями водного фонду, внаслідок чого порушено інтереси територіальної громади, у зв'язку з чим позов заявлено прокурором. Відтак, прокурором Полонського району правомірно заявлено позов в інтересах держави із врахуванням викладених доводів.

Щодо застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, судом зазначається, що позовна давність, відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування давності у вирішенні господарських спорів", у разі, коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор, позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатись відповідний прокурор.

Матеріалами справи підтверджується, що про порушення законодавства, які стали підставою для даного спору, прокурор довідався в листопаді 2013 році при проведені перевірки Держінспекцією сільського господарства в Хмельницькій області щодо правомірності прийнятих Бражинецькою сільською радою рішення №4 від 09.12.1997р. та Державного акт серії ІІ-ХМ №002780 від 15.01.1998р. (лист від 19.11.2013р. №4/2-3715).

Посилання відповідача-2 на вимоги ст.12 Земельного кодексу від 18.12.1990р. щодо скорочених строків давності, судом до уваги не приймаються, оскільки на дату прийняття спірного рішення Бражинецької сільської ради №4 від 09.12.1997р. та видачі Державного акту серії ІІ-ХМ №002780 від 15.01.1998р. діяла редакція Земельного кодексу станом на 21.05.1997р., яка не передбачала особливостей застосування строків позовної давності по земельних спорах.

Натомість, аналогічна позиція щодо відсутності пропущення прокурором строку позовної давності викладена у постановах Рівненського апеляційного господарського суду від 23.12.2013р. по справі №924/1295/13, від 23.12.2013р. по справі №924/1296/13, від 23.12.2013р. по справі №924/1299/13 з аналогічних спорів.

Судом також приймається до уваги, що правовідносини щодо прийняття Бражинецькою сільською радою рішення №4 від 09.12.1997р. та видачі Державного акту серії ІІ-ХМ №002780 від 15.01.1998р. виникли в період дії норм Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963р. №1540-VI (далі - ЦК 1963р.).

Натомість, ст.71 ЦК УРСР 1963 р. передбачала, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. (в редакції Закону №295/95-ВР від 11.07.1995р.

При цьому, ст.74 ЦК УРСР 1963р. передбачала, що вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом, арбітражем або третейським судом незалежно від закінчення строку позовної давності.

Згідно ст.76 ЦК УРСР 1963р. передбачено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

За таких обставин, із врахуванням вимог ст.76 ЦК УРСР 1963р. та ч.1 ст.261 ЦК України 2003р., підстави для застосування строку позовної давності пов'язані із обізнаністю особи, яка пред'явила позов, про порушення свого права або охоронюваного законом інтересу.

Судом зважається на те, що позов був заявлений прокурором, і про порушення інтересів держави при передачі в постійне користування об'єктів водного фонду згідно рішення Бражинецької сільської ради №4 від 09.12.1997р. та Державного акта серії ІІ-ХМ №002780 від 15.01.1998р., прокурор дізнався в ході проведення Держінспекцією сільського господарства перевірки, тобто в листопаді 2013р.

Відповідно, суд приходить до висновку, що строк позовної давності при зверненні із даним позовом прокурором не було пропущено, відтак у заявленому клопотанні про застосування строку позовної давності суд вважає за необхідне відмовити.

Натомість, належним та допустимих доказів на спростування зазначеного, суду не було подано, доводи прокурора суд вважає обґрунтованими та такі, що матеріалами справи не спростовані.

За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів і фактами, що є об'єктом судового дослідження. Належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позов прокурора підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.ст.44, 49 ГПК України судовий збір підлягає стягненню із відповідачів в дохід Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.1, 4 5 , 4 7 , 44, 49, 82-85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, СУД -

ВИРІШИВ:

Позов прокурора Полонського району, м. Полонне, Хмельницька область за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державної інспекції сільського господарства у Хмельницькій області, м. Хмельницький; Полонської районної ради Хмельницької області, м. Полонне до 1. Бражинецької сільської ради Полонського району Хмельницької області, с. Бражинці Полонського району Хмельницької області; 2. Відкритого акціонерного товариства „Хмельницький рибгосп", смт. Меджибіж Летичівського району Хмельницької області про визнання недійсним рішення Бражинецької сільської ради №4 від 09.12.1997р. „Про передачу у постійне користування земель Хмельницькому обласному рибокомбінату"; визнання недійсним Державного акта серія ІІ-ХМ №002780 від 15.01.1998р., виданого Бражинецькою сільською радою Хмельницькому облрибкомбінату (на даний час ВАТ „Хмельницькрибгосп") на право постійного користування земельною ділянкою площею 62,11 га задовольнити.

Визнати недійсним рішення Бражинецької сільської ради №4 від 09.12.1997р. „Про передачу у постійне користування земель Хмельницькому обласному рибокомбінату".

Визнати недійсним Державний акт серія ІІ-ХМ №002780 від 15.01.1998р., виданий Бражинецькою сільською радою Хмельницькому облрибкомбінату (на даний час ВАТ „Хмельницькрибгосп") на право постійного користування земельною ділянкою площею 62,11 га

Стягнути із Бражинецької сільської ради Полонського району (30536, с. Бражинці, вул. Шкільна, 3, Полонський район, код ЄДРПОУ 04404817) в дохід державного бюджету України (по коду бюджетної класифікації 22030001, р/р 31218206783002 УДКСУ у м. Хмельницькому, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38045529, ГУ ДКУ у Хмельницькій області, МФО 815013, призначення платежу: „Судовий збір, код 03500128") - 1 218,00 грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять гривень 00 коп.) судового збору.

Видати наказ.

Стягнути із Відкритого акціонерного товариства „Хмельницькрибгосп" (31530, смт. Меджибіж, вул. Чкалова, 58, Летичівський район Хмельницька область, код ЄДРПОУ 00476808) в дохід державного бюджету України (по коду бюджетної класифікації 22030001, р/р 31218206783002 УДКСУ у м. Хмельницькому, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38045529, ГУ ДКУ у Хмельницькій області, МФО 815013, призначення платежу: „Судовий збір, код 03500128") - 1 218,00 грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять гривень 00 коп.) судового збору.

Видати наказ.

Повне рішення складено 31.03.2014р.

Суддя Магера В.В.

Віддрук. 4 прим.:

1. - до справи;

2. - прокуратура м. Хмельницького (вул. Пилипчука, 28, м. Хмельницький, 29000) - згідно заяви;

3. - Бражинецька сільська рада (вул. Шкільна, 3, с. Бражинці, Полонський р-н, Хмельницька обл., 31043) - проста коресп.;

4. - Полонська районна рада (вул. Л.Українки, 114, м. Полонне, Хмельницька обл., 30500) - проста коресп.