Рішення

від 20.03.2014 по справі 753/20792/13-ц

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/20792/13-ц

провадження № 2/753/1352/14

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2014 р. Дарницький районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді ЛЕОНТЮК Л.К.

за участю секретаря ДРАГА О.А.

сторін:

позивачки ОСОБА_2

представника відповідача СТОРОЖУКА Ю.М.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві

цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ТОВАРИСТВА з ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ « АГЕНСТВО МЕДИЧНОГО МАРКЕТИНГУ» про стягнення заробітної плати , компенсацію за затримку, зміну формулюванння причин звільнення, виплату вихідної допомоги,суд-

в с т а н о в и в :

Позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ТОВ " Агенство медичного маркетингу" про стягнення заробітної плати , компенсацію за затримку, зміну формулюванння причин звільнення, виплату вихідної допомоги,обгрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що вона з 02 січня 2013 року була прийнята до ТОВ " Агенство медичного маркетингу" на посаду менеджера із збуту згідно з наказом № 58-К від 02.01. 2013 року. Через декілька місяців роботи підприємство перестало виплачувати їй заробітну плату, мотивуючи відсутністю коштів на підприємстві. В кінці вересня 2013 року вона стала себе погано почувати і повідомила про бажання отримати оплачувану щорічну відпустку, але отримала згоду лише на відпустку без збереження заробітної плати і написала заяву про надання такої відпустки з 10 жовтня 2013 року. Після виходу з відпустки 24 жовтня 2013 року на її чергове прохання видати заробітну плату, її стали звинувачувати у неефективності її праці в отриманні прибутків підприємства, запропонували звільнитися та розпочати працювати поза штатом. 28 жовтня 2013 року вона написала заяву про надання їй додаткової оплачуваної відпустки як одинокій матері на 10 календаних днів з 04 листопада 2013 року та заяву про звільнення за згодою сторін з 14 жовтня 2013 року і надії досягти згоди із керівництвом щодо строків, розмірів виплати заборгованості по заробітній платі та інше. Обидві заяви того ж дня вона передала до бухгалтерії та повідомила адміністрацію про їх наявність. Впродовж всього тижня з нею уникали розмов щодо обговорювання та складання згоди, посилаючись на брак часу у зв»язку із підготовкою до важливої, на погляд керівництва, конференції.

01 листопада 2013 року ( останній робочий день перед відпусткою) вона поцікавилася у головного бухгалтера ОСОБА_4чи готові накази до її заяв та проект згоди про розірвання трудових відносин, на що остання відповіла, що вона не отримувала розпоряджень про підготовку наказів, про факт наявності її заяв вона не заперечувала.

На її прохання вона отримала копії своїх заяв 01.11. 2013 року на яких були відсутні будь-які резолюції керівництва. З приводу цього вона направила керівництву заяву, щодо ситуації яка склалася з її заявами, рекомендованим листом, зі зворотнім повідомленням, яку отримали 04.11. 2013 року.

04.11. 2013 року вона вийшла на роботу, була ознайомлена з наказом про відпустку від 04.11. 2013 року, жодного іншого документу до кінця робочого дня вона не отримувала.

14.11. 2013 року їй видали заробітну плату, нараховану за листопад поточного року. На заяві про її звільнення, ні резолюції ні узгодження керівництва не було. Зрозумівши, що узгодження не отримано, вона написала заяву про скасування її заяви від 28.10. 2013 року про звільнення відповідно до ст. 36 КЗпП України за згодою сторін у зв»язку з недосягненням згоди між сторонами і зареєструвала її. Після цього вона написала нову заяву про звільнення з 14.11. 2013 року відповідно до п.3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням через невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю та зареєструвала її. Однак , останні дві її заяви були проігноровані. Через деякий час їй надали для ознайомлення наказ № 67-К про припинення трудового договору ( контракту) від 04.11. 2013 року із зазначенням причини звільнення по узгодженню сторін. Вона відмовилася підписувати наказ № 67-К, мотивуючи відсутністю досягнення згоди, стала вимагати оформлення наказу та звільнення згідно з останньою її заявою.

В кінці робочого дня їй видали трудову книжку із записом «Звільнена із займаної посади згідно з п.1 ст. 36 КЗпП України по узгодженню сторін».

За період її роботи у відповідача виникла нарахована але невиплачена заборгованість по заробітній платі за 2013 рік з квітня по листопад 2013 року, в тому числі і компенсація за невикористану відпустку, яка становить у розмірі 11 034 грн. 14 коп., яку просить стягнути з відповідача, а також суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, який складає з 15.11. 2013 року по 03.12. 2013 року - 980 грн. 72 коп., змінити формулювання причин звільнення її з роботи з ТОВ " Агенство медичного маркетингу" із «Звільнена із займаної посади згідно з п.1 ст. 36 КЗпП України по узгодженню сторін» на «Звільнена із займаної посади за власним бажанням згідно з п.3 ст. 38 КЗпП України через невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю», а також стягнути з відповідача вихідну допомогу при звільненні у розмірі 5198 грн. 01 коп.

В судовому засіданні позивачка уточнила та збільшила позовні вимоги, які підтримала та просила їх задовольнити у повному об"ємі. а саме:

- стягнути з відповідача нараховану але невиплачену заборгованість по заробітній платі за 2013 рік з квітня по листопад 2013 року у розмірі 10 760 гривень 10 коп., компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 274 грн. 04 коп., загальна заборгованість якої становить у розмірі 11 034 грн. 14 коп.;

- стягнути з відповідача суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, який складає з 15.11. 2013 року по 20.03. 2014 року із розрахунку середньоденної заробітної плати - 95 грн. 20 коп.

- змінити формулювання причин звільнення її з роботи з ТОВ " Агенство медичного маркетингу" із «Звільнена із займаної посади згідно з п.1 ст. 36 КЗпП України по узгодженню сторін» на «Звільнена із займаної посади за власним бажанням згідно з п.3 ст. 38 КЗпП України через невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю»;

- стягнути з відповідача вихідну допомогу при звільненні у розмірі 5198 грн. 01 коп.

Представник відповідача Сторожук Ю.М. який діє за довіреністю № 14012014 від 14.01. 2014 року ( а.с. 36) заперечував проти позовних вимог, просив у їх задоволенні відмовити, оскільки вимоги позивачки незаконні та необгрунтовані та не грунтуються на чинному законодавстві, надавши свої письмові заперечення від 14.01. 2014 року ( а.с. 27 -34) та письмові пояснення від 20.03. 2014 року.

Заслухавши пояснення позивача , представника відповідача Сторожука Ю.М., вивчивши та дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно вимог ч.1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь- які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Позивачка ОСОБА_2 відповідно до наказу ТОВ " Агенство медичного маркетингу" від 02 січня 2013 року № 58- К була прийнята на посаду менеджера із збуту ( а.с. 7).

В подальшому, наказом ТОВ " Агенство медичного маркетингу" від 04 листопада 2013 року № 67- К , позивачка ОСОБА_2 була звільнена з займаної посади згідно п.1 ст. 36 КЗпП України по узгодженню сторін ( а.с. 7).

Згідно ст.ст. 94, 115 КЗпП України, ЗУ "Про оплату праці України" роботодавець зобов"язаний регулярно виплачувати працівникам заробітну плату.

Статею 116 КЗпП України встановлено строки розрахунку при звільненні.

Так, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред"явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно ст. 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, а саме : в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу , при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до відомостей за табельним номером №0000000035 ОСОБА_2 на виплату грошей була нарахована заробітна плата , за квітень 2013 року:

№ 6 п.12 з 02.04. 2013 року у розмірі 1 038 грн. 80 коп.;

№ 7 п.9 з 15.04. 2013 року у розмірі 300 грн.;

№ 8 п.9 з 17.04. 2013 року у розмірі 300 грн.;

№ 9 п.8 з 08.05. 2013 року у розмірі 300 грн.;

№ 10 п.9 з 15.05. 2013 року у розмірі 300 грн.;

№ 11 п.13 з 17.05. 2013 року у розмірі 438 грн. 80 коп.

за травень 2013 року:

№ 12 п.9 з 20.05. 2013 року у розмірі 600 грн.;

№ 13 п.8 з 28.05. 2013 року у розмірі 200 грн.;

№ 14 п.12 з 11.06. 2013 року у розмірі 200 грн.;

№ 15 п.8 з 11.06. 2013 року у розмірі 200 грн.;

№ 16 п.13 з 10.07. 2013 року у розмірі 338 грн.80 коп.;

за червень 2013 року:

№ 17 п.8 з 24.07. 2013 року у розмірі 1 400 грн.;

№ 18 п.8 з 30.07. 2013 року у розмірі 238 грн.80 коп.;

за липень 2013 року:

№ 19 п.13 з 23.08. 2013 року у розмірі 500 грн.;

№ 20 п.13 з 02.09. 2013 року у розмірі 1 138 грн.80 коп.;

за серпень 2013 року:

№ 21 п.8 з 13.09. 2013 року у розмірі 700 грн.;

№ 22 п.13 з 16.09. 2013 року у розмірі 938 грн. 80 коп.;

за вересень 2013 року:

№ 23 п.8 з 24.09. 2013 року у розмірі 600 грн.;

№ 24 п.8 з 01.10. 2013 року у розмірі 350 грн.;

№ 25 п.8 з 02.10. 2013 року у розмірі 200 грн.;

№ 26 п.12 з 10.10. 2013 року у розмірі 488 грн.80 коп.;

за жовтень 2013 року:

№ 27 п.8 з 22.10. 2013 року у розмірі 200 грн.;

№ 28 п.8 з 24.10. 2013 року у розмірі 200 грн.;

№ 29 п. 12 з 30.10. 2013 року у розмірі 526 грн. 27;

з урахуванням податків, які підлягають утриманню при здійсненні виплат, а всього нараховано 11 697 ( одинадцять тисяч шістьсот дев»яносто сім ) гривень 87 коп.

Разом з тим, підпис ОСОБА_2 в відомостях про отримання коштів відсутній, що підтверджує факт не отримання коштів позивачкою з квітня 2013 року, позивачка наполягає на стягненні нарахованої але невиплаченої заробітної плати у тому числі і компенсації за невикористану відпустку у розмірі 274 грн. 04 коп., а всього просить стягнути з відповідача невиплачену заробітну плату у розмірі 11034 ( одинадцять тисяч тридцять чотири) грн. 14 коп.

Передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 зазначеного Кодексу . При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 27 березня 2013 р. у справі № 6-15цс13 ).

Як вбачається з матеріалів справи позивачка просила суд стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 15 листопада 2013 року по 20.03. 2014 року на день розгляду справи в суді.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд керується п.8 розділу IVпостанови «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08 лютого 1995 року , згідно якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, за вересень 2013 року та жовтень 2013 року, тобто за два місяці, що передували звільненню, позивачці нараховано 2000 гривень за вересень та 1 130 гривень 43 коп. за жовтень. Кількість робочих днів складає 21 день у вересні 2013 року та 13 днів у жовтні 2013 року.

Відповідно до вищезазначеного абзацу пункту 2 Порядку № 100, час , протягом якого працівник згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду під час обчислення середньої заробітної плати у всіх випадках, передбачених Порядком.

Таким чином, розмір середньоденної заробітної плати позивачки складає (2000 грн. + 1 130, 43 грн.) = 3 130,43 / 34 дні = 92,07 грн.).

Отже, середній заробіток за період затримки розрахунку з 15 листопада 2013 року по 20 березня 2014 року має визначатися із розміру середньоденної заробітної плати в розмірі 92,07 гривень.

Суд вважає, що з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 листопада 2013 року по 20 березня 2014 року за 87 робочих днів ( листопад - 11 днів; грудень - 22 дні); січень - 21 день; лютий - 20 днів; березень - 13 днів) в сумі 8 100,09 грн.(92,07 грн.х 87 днів = 8 100, 09 грн.) без урахування податків та інших обов'язкових платежів.

Разом з тим, ст. 38 КЗпП України регламентовано умови розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника.

Так, ч.2 ст. 38 КЗпП України передбачено, що якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Таким чином, при звільненні за власним бажанням за працівником закріплено право продовжити роботу ( відкликати свою попередню заяву), у випадку існування на те підстав. Однак, при звільненні за угодою сторін згідно п.1 ст. 36 КЗпП України, відповідного права у працівника немає.

Основоположною відмінністю між звільненням за угодою ( або ж згодою) сторін та звільненням з ініціативи працівника є вираження бажання обох сторін одночасно у випадку угоди сторін, та відповідно, наявність бажання лише працівника у випадку припинення трудових відносин за його ініціативою. Тобто звільнення за угодою сторін передбачає, що роботодавцем та найманим працівником досягнуто спільної згоди щодо припинення трудового договору у визначений строк. В свою чергу, звільнення з ініціативи працівника не передбачає обов»язкової наявності згоди роботодавця на таке звільнення, оскільки в даному випадку працівник реалізовує своє право, передбачене трудовим законодавством, а роботодавець вимушений погодитись зі звільненням працівника незалежно від свого бажання. З цієї відмінності таких двох підстав припинення трудових відносин власне і випливають усі особливості, притаманні кожній з них при подальшому практичному застосуванні.

Так, п.12 Постанови Пленуму Верховний Суд України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 вказує на те, що працівник вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву, і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації. Отже, якщо працівник, який ініціював своє звільнення за власним бажанням, в подальшому змінює позицію, за загальним правилом у нього є можливість продовжити працевлаштування у того ж роботодавця щляхом відкликання заяви про звільнення.

Іншою є ситуація у разі припинення трудових відносин за угодою сторін.

Верховний Суд України у п.8 Постанови Пленуму Верховний Суд України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 наголосив, що при досягненні домовленості про припинення трудового договору за п.1ст. 36 КЗпП України анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це роботодавця і працівника. Тобто, якщо роботодавець і працівник домовились про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення.

Таким чином, позивачка та відповідач, діючи в рамках процедури звільнення за угодою сторін, на підставі ч.1 ст.36 КЗпП України, досягли згоди щодо дати звільнення, було здійснено розрахунок, підготовлено до передачі трудову книжку. З огляду на це, працівник в даному випадку позбавлений права відкликати свою заяву про звільнення.

Відповідно до положень за ст. 38 КЗпП України працівник має право за власним бажанням розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Кодексом законів про працю України чітко встановлений порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником та власником або уповноваженим ним органом, який застосовується незалежно від форми трудового договору. Цим порядком обумовлено органи, які мають розглядати такі спори, строки звернення та інше.

Позивачка, посилаючись на неодноразове невиконання працедавцем законодавства про працю, проте жодного разу не скористалася порядком та не скаржилася на факти такого порушення з боку відповідача, у зв»язку із чим не може посилатись на такі порушення, як на підставу звільнення за ч.3 ст. 38 КЗпП України, що підтверджується листом Прокуратури Святошинського району м. Києва, в якому зазначено, що ОСОБА_2 з заявою про порушення законодавства про працю директором ТОВ " Агенство медичного маркетингу" Чертковим Ю.І. не зверталася.

Отже, дії позивачки 14.11. 2013 року , після ознайомлення із наказом № 67-К від 14.11. 2013 року, де написала та передала для реєстрації заяву про скасування попередньо поданої заявіи від 28.10. 2013 року « у зв»язку з недосягненням згоди між сторронами», суд вважає такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства.

Також не підлягають задоволенню і вимоги про стягнеення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги в розмірі 5 198, 01 гривень, оскільки дії відповідача стосовно звільнення позивачки за угодою сторін за п.1 ст. 36 КЗпП України є правомірними, оскільки відсутні підтверджені факти, що відповідач при звільненні з роботи позивачки діяв неправомірно, а також позивачкою не надано доказів того, що відповідачем було порушено вимоги законодавства про працю, а тому виплата їй вихідної допомоги при звільненні не передбачена вимогами ст. 44 КЗпП України .

Відповідно до ст. 44 КЗпП України , при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу , працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну ( невійськову ) службу ( пункт 3 статі 36)- не менше двомісячного середнього заробітку , внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39)- у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Згідно із ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу . Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об»єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Крім того, у силу вимог п.2 ч.1 статті 367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Разом з тим, відповідно до вимог ст. 5 ч.1п.1 Закону України "Про судовий збір", позивачі за подання позовів про стягнення заробітної плати від сплати судового збору звільняються.

Згідно з ч.3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судовгого збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

У положеннях статті 1 ЦПК України зазначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Отже, на підставі вищевикладеного та керуючись ст.55 Конституції України; ст.ст. 44, 94, 115, 116, 117 КЗпП; ст.ст. 1, 4,10, 12, 11, 57, 60, 79, 84, 88 , 209, 213, 215, 218, 294 ЦПК України, ст. 15, 367 ч.1 п.2 ЦК України, Закону України "Про оплату праці України" ; п.8 розділу IVПостанови «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08 лютого 1995 року "; п.8, п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 , суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ТОВАРИСТВА з ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ « АГЕНСТВО МЕДИЧНОГО МАРКЕТИНГУ» про стягнення заробітної плати , компенсацію за затримку, зміну формулюванння причин звільнення, виплату вихідної допомоги , задовольнити частково .

Стягнути з ТОВАРИСТВА з ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ « АГЕНСТВО МЕДИЧНОГО МАРКЕТИНГУ», м. Київ-03680, Проспект Академіка Палладіна, буд. 32 к.425, код ЄДРПОУ 36852498 на користь ОСОБА_2, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, нараховану, але не виплачену заробітню плату з 01 квітня 2013 року по 14.11. 2013 року в сумі 11 034 ( одинадцять тисч тридцять чотири) гривні 14 коп. та компенсацію за час затримки розрахунку за період з 15 листопада 2013 року по 20 березня 2014 року .в розмірі 9 710 ( дев"ять тисяч сімсот десять) гривень 40 коп., а разом 20 744 ( двадцять тисяч сімсот сорок чотири) гривні 54 коп., в решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ТОВАРИСТВА з ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ « АГЕНСТВО МЕДИЧНОГО МАРКЕТИНГУ», м. Київ-03680, Проспект Академіка Палладіна, буд. 32 к.425, код ЄДРПОУ 36852498 судовий збір на користь держави в розмірі 243 ( двісті сорок три ) гривні 60 коп. на р/р 31218206700003 в УДК Дарницького району, код банку 820019, код ЄДРПОУ 38021179, код класифікації доходів бюджету 220 300 01, Дарницький районний суд, 02896704 за стягнення заробітної плати.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення . Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 24 березня 2014 року.

СУДДЯ Л.К. ЛЕОНТЮК