Рішення

від 23.04.2009 по справі 18/145

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

18/145

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  18/145

23.04.09

За позовом          Приватного сільськогосподарського підприємства „Берегиня плюс”;

до                    ВАТ НАК „Украгролізинг”;

про          визнання недійсним договору фінансового лізингу №22-03-354ФЛ від 02.06.2003 р.

Суддя:     Мандриченко О.В.

Представники

Від позивача:                    не з”явились;

Від відповідача:          Гребелюк Л.М., представник, довіреність б/н від 31.12.2008 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2008 р. провадження у справі №18/145 зупинене до вирішення по суті спору Господарським судом Хмельницької області у справі №12/7/7026.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2008 р. ухвала Господарського суду міста Києва від 17.07.2008 р. у справі №18/145 скасована, справа передана для розгляду до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2008 р. слухання справи №18/145 призначене на 05.02.2009 р.

Справа, в порядку статті 77 ГПК України, була відкладена слуханням з 05.02.2009 р. до 26.02.2009р., з 05.03.2009 р. до 14.04.2009 р., про що господарським судом винесені відповідні ухвали від 05.02.2009 р. та від 05.03.2009 р.

На підставі статті 77 ГПК України у справі з 26.02.2009 р. до 05.03.2009 р. та з 14.04.2009 р. до 23.04.2009 р. були оголошені перерви.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач у поданій до господарського суду позовній заяві просить визнати недійсним договір №22-03-354ФЛ від 02.06.2003 р., укладений між сторонами; стягнути з відповідача 85,00 грн. витрат по сплаті держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу з мотивів, вказаних у позовній заяві.

25.02.2009 р. позивачем до господарського суду була подана заява про уточнення підстав позову.

10.04.2009 р. позивачем до господарського суду була подана заява про уточнення підстав позову.

У судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у наданому письмовому запереченні на позовну заяву та представник останнього у судових засіданнях у задоволенні позову просив відмовити, посилаючись на те, що оспорюваний позивачем договір не суперечить статті 806 Цивільного кодексу України та актам цивільного законодавства в цілому. Відповідач також зазначає про те, що кошти з державного бюджету для придбання техніки за спірним договором виділялись безпосередньо відповідачу, а тому останній, згідно з постановою Кабінету Міністрів України №1352 від 26.07.1999 р., міг бути лізингодавцем.

Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

02.06.2003 р. між сторонами укладений договір фінансового лізингу №22-03-354фл, за умовами якого відповідач на замовлення позивача для потреб останнього купує у продавця (продавців) об'єкт лізингу за рахунок коштів державного лізингового фонду згідно з Порядком використання коштів Державного бюджету України, що спрямовуються на фінансування державного лізингового фонду для технічного переоснащення агропромислового комплексу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1999 р. №1352 „Про заходи щодо забезпечення діяльності державного лізингового підприємства „Украгролізинг”.

Строк лізингу, відповідно до п. 2.2. договору, становить 5 років і відраховується з моменту укладення акта приймання-передачі між сторонами і продавцем (трьохстороннього акту).

Згідно з актом №16 приймання-передачі сільськогосподарської техніки позивач прийняв від позивача сільськогосподарську техніку, придбану останнім у ВАТ „Херсонські комбайни”. Цим же актом передбачено, що відповідач прийняв на себе зобов'язання перед відповідачем по сплаті вартості переданої йому техніки в сумі 546 835,00 грн.

Додатками №1 та №3 до договору лізингу визначені кількість, ціна і вартість об'єкта лізингу.

Додатками №№2, 4, 6, 8, 10, 12 встановлені графіки сплати лізингових платежів.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджені в засіданні суду докази, господарський суд вважає позовні вимоги позивача обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наведеного нижче.

Як визначено частиною 9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Таким чином, до оспорюваного позивачем договору оренди нежитлового приміщення слід застосовувати положення Цивільного кодексу УРСР, який був чинним на момент укладення зазначеного договору.

Загальні підстави для визнання угод недійсними були визначені статтею 48 ЦК УРСР, згідно з якою недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону України „Про фінансовий лізинг” у редакції від 14.01.1999 р., чинній на момент укладення оспорюваного договору, лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Лізинг здійснюється за договором лізингу, який регулює правовідносини між суб'єктами лізингу, і, залежно від особливостей здійснення лізингових операцій, може бути двох видів - фінансовий чи оперативний.

Статтею 3 Закону України „Про фінансовий лізинг” передбачено, що суб'єктами лізингу можуть бути:

лізингодавець - суб'єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;

лізингоодержувач - суб'єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;

продавець лізингового майна (далі - продавець) - суб'єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, яке є об'єктом лізингу.

Відповідно до статті 5 Закону України „Про фінансовий лізинг” відносини між суб'єктами лізингу регулюються цим Законом, іншими нормативно-правовими актами України та укладеними відповідно до них договорами лізингу, крім відносин, урегульованих нормативно-правовими актами про оренду та приватизацію державного майна.

Статтею 6 Закону України „Про фінансовий лізинг” передбачено, що договір лізингу укладається у формі багатосторонньої угоди за участю лізингодавця, лізингоодержувача, продавця об'єкта лізингу або двосторонньої угоди між лізингодавцем і лізингоодержувачем.

Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі та повинен відповідати вимогам законодавства України.

Частиною 1 статті 7 Закону України „Про фінансовий лізинг” визначені істотні умови договору лізингу, до яких віднесені:

—найменування сторін;

—об'єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його поставки;

—строк, на який укладається договір лізингу;

—розмір, склад та графік сплати лізингових платежів, умови їх перегляду;

—умови переоцінки вартості об'єкта лізингу згідно з законодавством України;

—умови повернення об'єкта лізингу в разі банкрутства лізингоодержувача;

—умови страхування об'єкта лізингу;

—умови експлуатації та технічного обслуговування, модернізації об'єкта лізингу та надання інформації щодо його технічного стану;

—умови реєстрації об'єкта лізингу;

—умови повернення об'єкта лізингу чи його викупу після закінчення дії договору;

—умови дострокового розірвання договору лізингу;

—умови надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача;

—відповідальність сторін;

—дата і місце укладення договору.

Частиною 1 статті 21 Закону України „Про фінансовий лізин” передбачено, що у разі якщо об'єктом лізингу є державне майно або договір пайового лізингу передбачає залучення державних коштів чи для забезпечення виконання лізингового договору надаються державні гарантії, договір лізингу підлягає обов'язковій реєстрації у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку. Договори, не зареєстровані у встановленому порядку, визнаються недійсними.

Дослідивши зміст оспорюваного позивачем договору, господарський суд дійшов до висновку, що у ньому визначені всі істотні умови, передбачені частиною 1 статті 7 Закону України „Про фінансовий лізинг”.

Враховуючи ту обставину, що між сторонами укладений саме договір фінансового лізингу, а об'єктом лізингу не є державне майно, станом не день укладення оспорюваного договору, обов'язкової його реєстрації чинним законодавством України не вимагалося.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1999 р. №1352 затверджений Порядок використання коштів Державного бюджету України, що спрямовуються на фінансування державного лізингового фонду для технічного переоснащення агропромислового комплексу, пунктом 1 якого передбачено, що забезпечення сільськогосподарських товаровиробників та переробних підприємств необхідною технікою за рахунок коштів державного бюджету здійснюється на умовах фінансового лізингу на підставі відповідних договорів, укладених між Украгролізингом, лізингодавцями і лізингоодержувачами та за погодженням з Мінагрополітики.

Господарським судом міста Києва був направлений запит до Мінагрополітики України з метою з”ясування питання, чи надавалось останнім погодження на укладення між сторонами оспорюваного договору.

Листом Мінагрополітики України від 13.04.2009 р. №37-31-1-15/6007 повідомлено господарський суд про те, що Міністерство аграрної політики України не має змоги направити необхідні матеріали.

У зв”язку з тим, що у матеріалах справи відсутнє та сторонами не надане погодження Мінагрополітики на укладення договору №22-03-354фл від 02.06.2003 р., господарський суд дійшов до висновку про те, що зазначений договір не відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому підлягає визнанню недійсним з моменту набрання рішенням законної сили.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,—

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Визнати недійсним з моменту набрання рішенням законної сили договір фінансового лізингу №22-03-354фл від 02.06.2003 р., укладений між Приватним сільськогосподарським підприємством „Берегиня плюс” (інд. 32134, Хмельницька область, Ярмолинецький район, с. Сутківці, код ЄДРПОУ 32507011) та Відкритим акціонерним товариством „Національна акціонерна компанія „Украгролізинг” (інд. 01023, м. Київ, вул. Мечникова, 16-а, код ЄДРПОУ 30401456).

3.          Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Украгролізинг” (інд. 01023, м. Київ, вул. Мечникова, 16-а, код ЄДРПОУ 30401456) на користь Приватного сільськогосподарського підприємства „Берегиня плюс” (інд. 32134, Хмельницька область, Ярмолинецький район, с. Сутківці, код ЄДРПОУ 32507011) 85 (вісімдесят п'ять) грн. витрат по сплаті держмита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

4.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5.          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

СуддяО.В. Мандриченко