Рішення

від 31.03.2014 по справі 907/79/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

31.03.2014 Справа № 907/79/14

Суддя Русняк В.С., розглянувши матеріали

за позовом приватного підприємства "Кароліна-Груп", м. Мукачево

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю " Призма",

с. Оноківці, Ужгородського району

про стягнення заборгованості збитків, пені та процентів за договором поставки в сумі 17 688,51 грн.

Представники:

від позивача - Ковач В.С., представник по довіреності від 20.01.2014р.

від відповідача - не з'явився

Суть спору: приватне підприємство "Кароліна-Груп", м. Мукачево, звернулось до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Призма",с.Оноківці, Ужгородського району про стягнення заборгованості збитків, пені та процентів за договором поставки в сумі 17 688,51 грн.

Уповноваженим представником позивача позов підтримано повністю.У підтвердження позовних вимог подав додаткові документи.

Відповідач, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, витребуваних документів не подав. Натомість, надіслав заперечення на позов від 27.03.14р., згідно якого просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог також долучив банківські виписки про часткову сплату суми - 9 700,00 грн.до заявлення позову.

За таких обставин, суд вирішує спір в даному судовому засіданні в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в справі матеріалами.

У судовому засіданні 31.03.2014р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

21 березня 2013 року та 13 травня 2013р. позивач поставив, а відповідач отримав товар, згідно накладної №31 на суму 6 100грн. та №52 на суму 6600грн.

Доказом виконання Позивачем своїх зобов»язань є відповідні видаткові накладні за №31 від 21.03.2013р. року і № 52 від 13.05.2013р. з підписом та печаткою Відповідача про отримання товару.

У відповідності до ст. 526 ЦК України та ч.І ст. 193 ГК України, , господарське зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно дo закону та умов договору

Ч.6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих ГК України, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі -продажу.

Згідно ч.І ст. 691 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

В зв'язку з наведеними вище обставинами, з метою безпосереднього врегулювання спору, позивач неодноразово звертався до відповідача з претензіями в усній та письмовій формі про наявність в нього заборгованості у розмірі 12 700 грн. внаслідок невиконання грошового зобов'язання по оплаті за поставлений товар, яку необхідно сплатити в найкоротші строки.

27 вересня 2013 року Позивач звернувся з претензією про повернення заборгованості по договору поставки .

Однак, відповідач на час звернення з цим позовом не повідомив позивача про результати розгляду претензій, та не задовольнив обґрунтовані вимоги позивача щодо сплати боргу за поставлений товар. У зв'язку з чим, позивач просить сягнути з відповідача 12 700 грн. заборгованість внаслідок невиконання грошового зобов'язання по оплаті за поставлений товар.

Вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, судом встановлено, що на час звернення з позовом сума заборгованості по оплаті за отриманий товар складала тільки 3000грн., а не 12700грн., як зазначає позивач у позовній заяві, що підтверджується долученими відповідачем до матеріалів справи банківськими виписками від 08.01.2014р. на суму 3600грн. та від 28.11.2013р. на суму 6100грн. У зв'язку з чим в задоволенні позовних вимог на суму 9700грн. основного боргу належить відмовити.

Також, як передбачено ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України, відповідач, який прострочив виконання грошового зобов'язання щодо сплати остаточної вартості поставки товарів , зобов'язаний сплатити на користь позивача 3 % річних від простроченої суми за період часу починаючи з 21 березня 2013 року по 22 листопада 2013 року, що складає грошову суму коштів у розмірі 122,22грн. та з 13.05.2013р. по 22.2013р. в розмірі 104,70грн.

Крім того, позивач зазначає що у відповідності до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових забовязань» від 22 листопада 1996р. у випадку несвоєчасної оплати згідно договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0.1% від несплаченої суми за кожен день прострочення оплати.

Згідно ч. 1 та ч.З ст. 549 ЦІК України, неустойкою (штрафом, пенею) грошова сума або інше майно, які боржник повинен кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен іень прострочення виконання.

Як передбачено ч.2 ст. 550 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Враховуючи те, що між позивачем та відповідачем відбулася передача товару 21.03. 2013р. та 13.05.2013р., позивач вказує на те, що відповідач зобов'язаний на підставі Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових забовязань» від 22 листопада 1996р. сплатити неустойку в розмірі подвійної облікової ставки встановленої Національним банком України. Тобто, останнім днем належного виконання грошового зобов'язання по оплаті товару було 21 березня 2013року на суму 6 100грн. та 13 травня 2013р. на суму 6 600 грн., коли відповідач зобов'язаний був сплатити на користь позивача грошову суму коштів.

Розмір пені за один день внаслідок не виконання грошового зобов'язання згідно розрахунку позивача становить 6 100 (сума заборгованості) х 0.038% (розмір пені) 244 днів. =565.59 грн.( з 21.03.2013р. по 22.11.2013) і 6 600грн. (сума заборгованості) х 0.038% (розмір пені) х 193 днів=484 грн. +565.59= 1049.59грн.

Згідно ст. 199 ГК України, виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

Ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В силу ч. 1 ст. 546 ЦК України одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є неустойка.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 наведеної норми).

В силу ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

З огляду на те, що між сторонами договір не укладений і матеріали справи не містять письмового погодження сторін щодо нарахування пені за несвоєчасне виконання відповідачем взятого на себе зобов'язання з оплати отриманого товару, як того вимагає ст. 547 ЦК України, суд вважає про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з ТОВ «Призма» заявленої суми пені.

Крім того, позивач в зв'язку з затримкою виконання грошового забов'язання і зміною закупівельних і реалізаційних цін на товар зазначає, що поніс збитки та з посиланням на ст. 22, 623 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача суму 3 712грн. збитків.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б регльно одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 2 ст. 224 ГК України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Частиною 4 ст. 623 ЦК України встановлено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 3)вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Пред'явленню вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 51/250.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому, слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (стаття 623 ЦК України) від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок заподіяння шкоди (глава 82 ЦК України). Правильне розмежування підстав відповідальності необхідне ще і тому, що розмір відшкодування збитків, завданих кредиторові невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором, може бути обмеженим (ч.З ст.22 ЦК України), а при відшкодуванні позадоговірної шкоди, остання підлягає стягненню у повному обсязі (стаття 1166 ЦК України). Зазначене розмежування підстав відповідальності необхідне також і тому, що збитки, заподіяні невиконанням договірних зобов'язань, повинен відшкодувати контрагент за договором, а позадоговірну шкоду відшкодовує особа, яка її заподіяла.

Тобто, посилання позивача на норму ст.. 623 ЦК України як на підставу нарахування збитків можливе виключно при порушенні відповідачем умов укладеного між сторонами договору, який в свою чергу, сторонами не укладався.

Окрім того, зміна закупівельних та реалізаційних цін на товар без подання позивачем належних та допустимих доказів про отримання прибутку у випадку належного виконання ТОВ «Призма» зобов'язання по оплаті отриманого товару, не є підставою для застосування міри відповідальності вигляді стягнення збитків.

Враховуючи наведене, суд вважає, що сума збитків (упущеної вигоди), яку просить стягнути позивач, обґрунтовується умовними припущеннями про можливість отримання ним доходу, оскільки не базується на документах, які б беззаперечно підтверджували реальну можливість отримання позивачем прибутку, а тому не підлягає задоволенню.

Позивачем також заявлено до стягнення з ТОВ «Призма» суми 4000грн. витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. З ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

За змістом п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 року «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Відповідно до п. 1 ст. 1 закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом. Адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (ст. 6 закону).

Згідно п. 6.5. зазначеної вище постанови розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оптати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

В матеріалах справи містяться докази на підтвердження сплати позивачем витрат на послуги адвоката, а саме, належним чином засвідчені копії договору про надання правової допомоги від 25.09.2013р., видаткового касового ордеру від 24.03.2014р. на суму 4 000,00 грн., свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю НОМЕР_1 від 25.02.1999р., довіреності від 20.01.2014р. на ім'я Ковач Володимира Степановича, акту надання правової допомоги №1 від 25.02.2014р. за договором про надання правової допомоги від 25.09.2013р., проте зважаючи на неспіврозмірність ціни позову (17 688,51 грн.) та суми витрат на послуги адвоката (4 000,00 грн.), що в процентному співвідношенні складає 22,61% ціни позову, а також ненадання позивачем доказів на підтвердження розумності (співрозмірності) витрат на послуги адвоката, як того вимагає п. 6.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 року «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», суд вважає за необхідне вимоги позивача в цій частині задоволити частково та стягнути з відповідача адвокатські послуги в розмірі 806,70 грн.

У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 333,67 грн. та адвокатські послуги в розмірі 806,70 грн. підлягають віднесенню на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю " Призма" (Ужгородський район, с. Оноківці, вул. Головна, 2Н, код ЄДРПОУ 31225317) на користь приватного підприємства "Кароліна-Груп" (Мукачівський район, м. Мукачево, вул. Об"їздна, 2А, код 37358690) суму 3226,92 грн. (три тисячі двісті двадцять шість гривень дев'яносто дві копійки) в т.ч 3000 грн. - заборгованість за поставлений товар та 226,92грн. - 3% річних, а також 333,67 грн. (триста тридцять три гривні шістдесят сім копійок) у відшкодування сплаченого судового збору та 806,70грн. (вісімсот шість гривень сімдесят копійок) у відшкодування витрат з оплати адвокатських послуг.

Видати наказ.

3. В задоволенні вимоги в частині стягнення 9700грн. основного боргу відмовити.

4. В задоволенні вимоги про стягнення 1049,59грн. пені відмовити.

5. В задоволенні вимоги про стягнення 3712грн. збитків відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 03.04.2014р.

Суддя В.С. Русняк