Постанова

від 31.03.2014 по справі 826/1830/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 березня 2014 року № 826/1830/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Келеберди В.І. , суддів Данилишин В.М. Качура І.А. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Управління Північно-Кримського каналу до Державної реєстраційної служби України провизнання протиправним рішення, зобов'язати вчинити дії О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Управління Північно-Кримського каналу звернулось до суду з позовом до Державної реєстраційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 04.10.2013 №6410200, зобов'язання здійснити реєстрацію похідного права власності земельної ділянки кадастровий номер 0111500000:01:008:0118.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішенням Армянської місцевої ради від 28.12.2012 №256 позивачу передано у постійне користування земельну ділянку. Позивач звернувся до відповідача із заявою про реєстрацію похідного права від права власності (права постійного користування земельною ділянкою), проте відповідачем всупереч вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обмежень».

Відповідач - Державна реєстраційна служба України - заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце судового вирішення справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у різі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що позивач не заперечував проти вирішення справи в порядку письмово провадження, оскільки відповідач належним чином повідомлений про час, дату та місце судового засідання в судове засідання не прибув, а також з огляду на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Армянської міської ради від 28.12.2012 №256 Управлінню Північно-Кримського каналу надано постійне користування земельну діяльну для обслуговування каналу.

26.09.2013 позивач звернувся до Реєстраційної служби Армянського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим з заявою про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності.

В подальшому, рішенням від 04.10.2013 №6410200 державним реєстратором відмовлено у державній реєстрації прав Як вбачаться зі змісту оскаржуваного рішення, позивачу відмовлено у державній реєстрації прав на підставі ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" і п. 16 та 23 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 №703 (далі - Порядок).

Умови та порядок здійснення реєстрації прав на нерухоме майно встановлені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обмежень" від 01.07.2004 р. №IV та Порядком КМ України, від 22.06.2011, № 703 "Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно" (надалі по тексту Порядок).

Пунктом 2 Порядку передбачено, що Державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) проводять орган державної реєстрації прав та нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно (далі - нотаріус).

Орган державної реєстрації прав проводить: державну реєстрацію права власності та інших речових прав на нерухоме майно за місцем розташування такого майна; державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно незалежно від місця розташування такого майна; облік безхазяйного нерухомого майна.

Якщо нерухоме майно розміщене в межах території, на якій діє два і більше органів державної реєстрації прав, державна реєстрація права власності та інших речових прав, облік безхазяйного нерухомого майна проводяться одним з таких органів, обраним заінтересованою особою або уповноваженою нею особою (далі - заявник).

У відповідності до ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: 1) право власності на нерухоме майно; 2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном; 3) інші речові права відповідно до закону; 4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

Відповідно до ч. 1 ст. 4' Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок у власність або користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) приймається без здійснення державної реєстрації права держави чи територіальної громади на такі земельні ділянки, крім випадків, коли право власності на земельні ділянки державної або комунальної власності вже зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Частиною 5 згадуваної статті встановлено, що при наданні у постійне користування земельних ділянок державної чи комунальної власності, право держави чи територіальної громади на які не зареєстровано відповідно до цього Закону, державна реєстрація права власності здійснюється одночасно з державною реєстрацією права постійного користування такими земельними ділянками.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" у разі здійснення державної реєстрації речових прав на земельні ділянки, похідних від права власності, за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на зазначені земельні ділянки, відповідний орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування зобов'язаний одночасно подати до органу державної реєстрації прав чи державному кадастровому реєстратору відповідну заяву про державну реєстрацію права власності чи територіальної громади на вказані земельні ділянки. Рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) вважається заявою про здійснення державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на зазначену земельну ділянку.

З огляду на викладене вбачається, що законодавством встановлено імперативну норму щодо обов'язковості проведення державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на земельну ділянку, яка сформована із земель державної чи комунальної власності, за відсутності такої реєстрації у Державному реєстрі прав на нерухоме майно, одночасно з державною реєстрацією речового права на таку земельну ділянку, що є похідним від права власності.

Документи для державної реєстрації прав власності та іншого речового права подають

Законом України від 14.05.2013 № 233 «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку державної реєстрації речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності у зв'язку з їх розмежуванням» визначаються особливості державної реєстрації речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності.

Так, державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, які сформовані із земель державної чи комунальної власності, здійснюється після затвердження в порядку, встановленому Земельним кодексом України, документації із землеустрою, за якою здійснено таке формування, одночасно із державною реєстрацією похідного речового права на такі земельні ділянки (постійне користування, оренда, емфітевзис, суперфіцій, сервітут), крім випадків, коли рішенням відповідного органу про затвердження документації із землеустрою передбачено здійснення державної реєстрації переходу права власності на земельні ділянки.

При наданні у постійне користування земельних ділянок державної чи комунальної власності, право держави чи територіальної громади на які не зареєстровано відповідно до цього Закону, державна реєстрація права власності здійснюється одночасно з державною реєстрацією права постійного користування такими земельними ділянками. У разі здійснення державної реєстрації речових прав на земельні ділянки, похідних від права власності, за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на зазначені земельні ділянки, відповідний орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування зобов'язаний одночасно подати до органу державної реєстрації прав чи державному кадастровому реєстратору відповідну заяву про державну реєстрацію права власності держави чи територіальної громади на зазначені земельні ділянки. Рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у користування (постійне користування, оренда, емфітевзис, суперфіцій, сервітут) вважається заявою про здійснення державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на зазначену земельну ділянку.

Державна реєстрація права власності держави чи територіальної громади на земельну ділянку одночасно з державною реєстрацією речового права на неї проводиться на підставі рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у користування до якого додаються:

- витяг з Державного земельного кадастру (п. 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності»),

- документ, за яким виникає речове право на земельну ділянку,

Рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у користування разом з іншими зазначеними документами подається право набувачем (користувачем, орендарем, який є уповноваженою особою власника земельної ділянки відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" одночасно із заявою про державну реєстрацію речового права, що є похідним від права власності.

Судом встановлено, що відсутня державна реєстрація права власності Армянської міської ради на земельну ділянку кадастровий номер 0111500000:01:008:0118.

У відповідності до п. 16 Порядку, за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію та документів, необхідних для її проведення, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або рішення про відмову в такій реєстрації.

Відповідно до п. 23 Порядку, Державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно в п. 5 2 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" у державній реєстрації права може бути відмовлено в разі, заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону.

Враховуючи, що позивачем подано заяву про реєстрацію права користування земельною ділянкою (похідного права) за відсутності державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, що відповідно до п. 5 2 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" є підставою для відмови у державній реєстрації права, отже позовні вимоги в частині скасування рішення від 04.10.2013 №6410200 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання здійснити реєстрацію похідного права власності земельної ділянки кадастровий номер 0111500000:01:008:0118, суд зазначає на ступне.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що зобов'язання здійснити реєстрацію похідного права власності земельної ділянки кадастровий номер 0111500000:01:008:0118 буде втручанням у дискреційні повноваження, а тому, позовні вимоги у вказаній частині не підлягають задоволенню.

Суд приходить до висновку, що оскаржене рішення прийнято відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Суддя В.І. Келеберда

Судді В.М. Данилишин

І.А. Качур