Рішення

від 02.04.2014 по справі 741/1770/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 741/1770/13-ц Провадження № 22-ц/795/646/2014 Головуючий у I інстанції - Киреєв О. В. Доповідач - Шитченко Н. В. Категорія - цивільна

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2014 року м. Чернігів АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючої - судді Шитченко Н.В.

суддів: Бойко О.В., Литвиненко І.В.,

при секретарі - Мартиновій А.В.,

за участю представника апелянта Мурзи М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою приватного підприємства «Земля і Воля Агро» на рішення Носівського районного суду від 30 січня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до приватного підприємства «Земля і Воля Агро» про визнання недійсним договору оренди землі, -

в с т а н о в и в:

В грудні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, мотивуючи заявлені вимоги тим, що 28 жовтня 2010 року між ним та відповідачем був укладений договір оренди земельної ділянки строком на п'ять років. Оскільки у вищезазначеному договорі відсутня істотна умова, а саме: умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, що є порушенням вимог ст. 15 Закону України „Про оренду землі", отже він є недійсним і не може породжувати наслідків щодо передачі земельної ділянки від власника до іншого користувача.

Рішенням Носівського районного суду від 30 січня 2014 року позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 28 жовтня 2010 року між ОСОБА_3 та ПП «Земля і Воля Агро».

В апеляційній скарзі ПП «Земля і Воля Агро», посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати зазначене рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції повинен був провести заочний розгляд справи, оскільки представник відповідача не з'явився в судове засідання, а подана заява бухгалтера підприємства про відкладення розгляду справи не могла бути взята до уваги, так як представник діяла без доручення.

Представник апелянта зазначає, що суд не встановив, в чому саме були порушені права позивача, не врахував того, що договір оренди укладено в письмовій формі, він пройшов державну реєстрацію, орендодавець на момент укладення договору мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, а тому відсутність однієї з істотних умов договору, зокрема передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, не є підставою для визнання договору недійсним за правилами ст. 215 ЦК України.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в спірному договорі відсутня умова передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, яка є істотною умовою в силу положень ч. 1 ст. 15 ЗУ «Про оренду землі», а отже договір оренди земельної ділянки підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 2 ст. 15 вказаного Закону.

Проте з таким висновком районного суду не може погодитись апеляційний суд, оскільки він не відповідає вимогам чинного законодавства, яким регулюються спірні правовідносини, враховуючи наступне.

По справі встановлено, що ОСОБА_3 згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 602261 є власником земельної ділянки площею 3,7331 га, яка розташована на території Носівської міської ради Носівського району Чернігівської області (а.с. 13).

28 жовтня 2010 року між позивачем та ПП «Земля і Воля Агро» було укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки, за якими орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку строком на 5 років (а.с. 5-7). Зазначений договір зареєстровано у відділі Держкомзему в Носівському районі, про що 17 березня 2011 року вчинено запис за № 742380004000020.

Передача вказаної земельної ділянки орендарю підтверджується відповідним актом прийому - передачі від 28 жовтня 2010 року (а.с. 8).

Відповідно ч. 2 ст. 792 ЦК України, відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Статтею 24 ЗУ «Про оренду землі» визначені права та обов'язки орендодавця.

Приписами ч. 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5-6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, що передбачено ч. 1 ст. 15 ЦК України.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

В своїй постанові від 25 грудня 2013 року у справі, предметом якої був спір за позовом фізичних осіб про визнання недійсними договорів оренди землі, Верховний Суд України, рішення якого в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України, зазначив, що відповідно до ст. 15 ЦК України та ст. 3 ЦПК України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, і виходячи з цього, суди повинні встановлювати, чи дійсно порушуються права орендодавців у зв'язку з відсутністю в договорах оренди умов, передбачених ст. 15 ЗУ «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року, визначати істотність цих умов, а також з'ясовувати, у чому саме полягає порушення їхніх законних прав.

Проаналізувавши наведені норми, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції залишено поза увагою вимоги ст. 3 ЦПК України та ст. 15 ЦК України про те, що в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, та не встановлено, чи дійсно порушуються права позивача у зв'язку з відсутністю в договорі оренди земельної ділянки порядок передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Позивачем жодним чином не обґрунтовано і не надано належних та допустимих доказів того, що відсутністю цих умов договору оренди його права як землевласника або орендодавця порушуються.

Враховуючи те, що позивачем не доведено наявність порушеного права, апеляційний суд не знаходить підстав для задоволення позову, в зв'язку з чим рішення суду першої інстанції на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання договору оренди землі недійсним.

Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України на користь ПП «Земля і Воля Агро» підлягає стягненню сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги за оскарження вимоги немайнового характеру в розмірі 121,8 грн. (а.с. 44).

Керуючись ст.ст. 88, 303, 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, 313, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд, -

в и р і ш и в:

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Земля і Воля Агро» - задовольнити.

Рішення Носівського районного суду від 30 січня 2014 року - скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до приватного підприємства «Земля і Воля Агро» про визнання недійсним договору оренди землі відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь приватного підприємства «Земля і Воля Агро» судовий збір в сумі 121,8 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:Судді: