Постанова

від 27.05.2009 по справі 39/202-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

39/202-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 27 травня 2009 р.                                                                                    № 39/202-07  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Губенко Н.М.,

суддівБарицької Т.Л.,

Подоляк О.А.,

розглянувши касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро"

на постанову та на рішенняДніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.01.2009

господарського суду Дніпропетровської області від 13.10.2008

у справі№ 39/202-07

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Племторгекспорт"

до третя особаТовариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро"Новомосковська об'єднана державна податкова інспекція

простягнення збитків у сумі 136 400 грн.,

в судовому засіданні взяли участь  представники:- позивача Воронюк О.О. (дов. б/н від 18.05.2009);- відповідача Дніпровський В.Л. (дов. б/н від 18.02.2009);

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Племторгекспорт" (надалі позивач) звернулося із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро" (надалі відповідач) про стягнення збитків у сумі 136 400,00 грн.

Під час розгляду справи №39/202-07 господарським судом Дніпропетровської області позивач заявою від 11.09.2007 змінив предмет позову та просив зобов'язати відповідача передати розпоряднику позивача Федько Н.А. озиму пшеницю в кількості 378 535 кг., а також посіви ячменю, які розміщуються на полі №1 площею 112 га в с. Катеринополь, Криничанського району, Дніпропетровської області.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13.10.2008 (судді Ліпинський О.В., Манько Г.В., Рудь І.А.) позов задоволений частково; за рішенням зобов'язано відповідача передати позивачу озиму пшеницю вагою 311 235,00 кг. та посіви ячменю, розташовані на полі №1 площею 112 га в с. Катеринополь, Криничанського району Дніпропетровської області.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суд від 19.01.2009 (судді Чимбар Л.О., Тищик І.В., Чоха Л.В.) вказане рішення суду залишено без змін.

Відповідач, не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Підстави касаційної скарги обґрунтовуються порушенням норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 328, 329, 334, 526, 936, 949 ЦК України.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, вимоги касаційної скарги без задоволення.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами попередніх  інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Згідно із статтею 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи 18.04.2005 господарським судом Дніпропетровської області порушено провадження у справі №Б24/71/05 про банкрутство ТОВ "Агрофірма Племторгекспорт" (позивача); постановою суду від 28.04.2005 позивача визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено Новомосковську об'єднану державну податкову інспекцію (надалі третя особа).

При здійсненні ліквідаційної процедури позивача, третьою особою було виявлено належне позивачу майно, у зв'язку з чим Новомосковська об'єднана державна податкова інспекція як ліквідатор позивача звернулася до господарського суду Дніпропетровської області з клопотанням про накладення арешту на виявлене майно останнього з метою його збереження. Ухвалою місцевого господарського суду від 18.08.2005 накладено арешт на зібраний позивачем урожай 2005 року, а саме: на 311 тон пшениці, 300 тон ячменю, який знаходиться на току ТОВ "Унірем-Агро".

20.07.2005 між Новомосковською об'єднаною державною податковою інспекцією та ТОВ "Унірем-Агро" був підписаний акт приймання-передачі майна ТОВ "Агрофірма "Племторгекспорт" на відповідальне зберігання, згідно з яким ТОВ "Унірем-Агро" (відповідач) прийняв на відповідальне зберігання озиму пшеницю фізичною вагою 311 235 кг.

27.07.2005 між Новомосковською об'єднаною державною податковою інспекцією та ТОВ "Унірем-Агро" був підписаний акт приймання-передачі майна ТОВ "Агрофірма "Племторгекспорт" на відповідальне зберігання, згідно з яким ТОВ "Унірем-Агро" (відповідач) прийняв посіви ячменю, що розташовані на полі №1 загальною площею 112 га в с. Катеринополь, Криничанського району Дніпропетровської області.

Строк зберігання майна, переданого відповідачу за вказаними актами, не визначений.

Підставою для звернення із даним позовом стало те, що на момент звернення із позовом, відповідач не передав позивачу отримане ним за актами приймання-передачі майно, незважаючи на те, що позивач листом №404 від 07.09.2006 на ім'я відповідача, вимагав у останнього повернути передане йому за вказаними актами приймання-передачі майно; зазначений лист отриманий відповідачем 14.09.2006 (в матеріалах справи наявна копія повідомлення про вручення). Виходячи із встановлених обставин, керуючись, зокрема,  нормами Цивільного кодексу України, які регулюють укладення договорів зберігання (глава 66), ст.ст. 208, 525, 526 Цивільного кодексу України (правочини між юридичними особами) господарський суд першої інстанції, із висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, частково задовольнив позовні вимоги позивача, та зобов'язав відповідача повернути позивачу, а не його ліквідатору Федько Н.А., отримане ним за актами приймання-передачі на відповідальне зберігання майно, в кількості, зазначеній у вказаних актах.

Суди попередніх судових інстанцій відхилили доводи та заперечення відповідача, які останній заявляв, заперечуючи проти позовних вимог, з підстав їх необґрунтованості на недоведеності, зокрема, про відсутність у позивача речового права на спірне майно і, відповідно, права його витребування у відповідача.

Вищий господарський суд України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 ЦК України; письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем (ч.ч. 1, 3 п. 1 ст. 938 ЦК України).

Отже, колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій, що укладені між відповідачем та третьою особою у справі –ліквідатором позивача акти приймання-передачі, за якими відповідач прийняв на зберігання 311 235 кг. озимої пшениці та посіви ячменю, що розташовані на полі №1 загальною площею 112 га в с. Катеринополь, Криничанського району Дніпропетровської області, за своїми ознаками відповідають договорам зберігання, а відтак і застосування судами до правовідносин, які виникли на підставі вказаних актів, положень глави 66 ЦК України (зберігання), є правомірним та юридично правильним.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання; якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що строк повернення переданого відповідачу за актами приймання-передачі на зберігання майна (озима пшениця та посіви ячменю) не встановлений, а тому, відповідно до приписів ч. 2 ст. 938 ЦК України, повернення вказаного майна мало відбутися за пред'явленням позивачем відповідачу вимоги про його повернення.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо її строк зберігання не закінчився (ст. 953 ЦК України).

Частина 1 статті 949 ЦК України передбачає, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Суди встановили, та підтверджується матеріалами справи, що позивач звернувся до відповідача із відповідним листом №404 від 07.09.2006 з вимогою повернути передане відповідачу за актами приймання-передачі від 20.07.2005 та від 27.07.2005 майно, проте, відповідачем цього зроблено не було.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Виходячи із встановлених судами обставин, підтверджених матеріалами справи, керуючись наведеними нормами, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача майна (озима пшениця та посіви ячменю), в кількості, переданій йому на зберігання згідно з актами приймання-передачі, а також про зобов'язання відповідача передати вказане майно саме позивачу, а не його ліквідатору Федько Н.А., адже учасником правовідносин щодо зберігання спірного майна є позивач, а не його ліквідатор.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України прийшов до висновку, що судові рішення попередніх судових інстанцій вказаним вимогам відповідають, а тому немає підстав для їх скасування.

Колегія суддів не приймає до уваги заперечення заявника касаційної скарги, які були предметом дослідження як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції та які обґрунтовано відхилені судами попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Так, скаржник зазначає в касаційній скарзі про те, що судами попередніх інстанцій не з'ясовано чи набував позивач право власності на спірне майно,  а також чи має він право витребувати це майно у відповідача, а також питання щодо наявності у позивача речового права на спірне майно.

Проте, із таким твердженням скаржника погодитися не можна, оскільки суди попередніх інстанцій дані питання досліджували та встановили, що між позивачем та відповідачем 12.04.2005 укладений договір підряду №20, згідно з п.п. 1.1., 1.2., 2.1. якого відповідач (підрядник) зобов'язується за завданням замовника виконати роботи з вирощування сільськогосподарських культур на орендованих замовником (позивачем) землях, а останній, в свою чергу, виплатити підряднику (відповідачу) винагороду згідно з розцінками на виконання робіт, наведеними в додатку №4 до договору.

Скаржник, як в судах попередніх інстанції, так і в касаційній скарзі стверджує про те, що він як підрядник за вказаним договором підряду належним чином виконав свої обов'язки по вирощуванню врожаю за договором підряду №20, проте, відповідач не виконав свого обов'язку прийняти та оплатити результати роботи, а тому, на думку відповідача, позивач не набув речового права на оспорюване майно, в той час як відповідач відповідно до приписів ст. 331 ЦК України набув право власності на це майно власності як особа яка (створила) виготовила нову річ.

Судами встановлено, та підтверджується матеріалами справи, що сторони за договором підряду з метою виконання замовником взятих на себе зобов'язань, уклали договір застави майбутнього врожаю, згідно з яким відповідач (заставодержатель) в разі невиконання позивачем (заставодавцем) зобов'язань щодо сплати за виконані підрядні роботи набуває право звернення на предмет застави, яким виступає майбутній урожай пшениці, кукурудзи та соняшнику 2005 року, який буде вирощений на земельних ділянках в с. Катеринополь, Криничанського району.

Суди, відхиляючи вищенаведені твердження скаржника, правомірно послалися на ст. 11 Закону України "Про заставу", нормами якої передбачено, що заставодавцем майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.

Отже, виходячи із встановлених судами обставин та наведеної норми Закону, яка передбачає, що лише власник або ж уповноважена ним особа мають право на передання в заставу майна, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що факт укладення між сторонами договору застави свідчить про наявність у позивача речових прав на предмет застави: посіви пшениці, кукурудзи та соняшнику 2005 року, які водночас частково є предметом даного спору.

Крім того, судами встановлено, що 01.09.2005 державним нотаріусом першої Дніпродзержинської державної нотаріальної контори було вчинено виконавчий напис №1-3233, згідно з яким запропоновано звернути стягнення на належне ТОВ "Агрофірма "Племторгекспорт" на праві власності майно, яке є предметом договору застави майбутнього врожаю від 29.04.2005, що ще раз спростовує твердження заявника касаційної скарги про протилежне (відсутність у позивача права на оспорюване майно).

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Однак, колегія суддів вважає, що відповідачем залишилися недоведеними обставини, на які він посилається як на підставу його вимог і заперечень; доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій використали в повному об'ємі, надані їм права і обов'язки, передбачені нормами процесуального законодавства щодо належного розгляду справи, з урахуванням усіх обставин справи, дослідженням усіх доказів, наявних в матеріалах справи; до того ж, суди належно обґрунтували з посиланням на відповідне законодавство відхилення тих чи інших доводів сторін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.01.2009 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.10.2008 у справі № 39/202-07 залишити без змін.

Головуючий суддя                                                            Н.М. ГУБЕНКО

Судді                                                                             Т.Л. БАРИЦЬКА

                                                                                 Б.М. ГРЕК