Рішення

від 21.05.2009 по справі 53/37-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

53/37-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2009 р.                                                            Справа № 53/37-09

вх. № 1838/1-53

Суддя господарського суду  

при секретарі судового засідання

за участю представників сторін:

позивача - Алдошин О.С. дов. від 04.03.2009 року

1-го відповідача - не з'явився

2-го відповідача - не з'явився   

розглянувши справу за позовом ТОВ "Торгівельно-виробниче підприємство "Ітема", м.Дубровиця  

до  1. ТОВ "МЛС АВТО", м. Харків;

      2. ТОВ "Бердо м. Ужгород  

про визнання правочинів дійсними.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Торгівельно-виробниче підприємство “ІТЕМА” пред'явило позов до Товариства з обмеженою відповідальністю “МЛС АВТО” та Товариства з обмеженою відповідальністю “БЕРДО” про визнання дійсними правочинів у вигляді договору комісії № БИ-111206 від 11.12.2006р. та договору поруки  № П-221206 від 22.12.2006 року.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що вказані правочини є дійсними, реально виконуються сторонами, однак не визнаються відповідачами з тих підстав, що відповідно до акту перевірки № 566/23-0/33796698 від 18.03.2008 року податкового органу умови договору комісії № БИ-111206 від 11.12.2006р. фактично не виконуються сторонами, тому вказані правовідносини є, насправді, фінансовою допомогою, у зв'язку з чим відповідачу-2 умовно нараховані відсотки на отриману по договору комісії суму грошових коштів, а договір комісії відповідно є недійсним правочином. Оскільки відповідачі, на підставі акту перевірки № 566/23-0/33796698 від 18.03.2008 року, заперечують дійсність вказаних правочинів, тому позивач, відповідно до ст. 16 ЦК України, п. 1 додаткової угоди від 21.12.2006 року до договору комісії № БИ-111206 від 11.12.2006р., п. 8.5 договору поруки № П-221206 від 22.12.2006 року, має право звернутися до господарського суду з позовом про визнання їх дійсними.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18.03.2009 року було задоволено клопотання позивача про зупинення провадження у справі та призначення судово-економічної експертизи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14.05.2009 року було поновлено провадження у справі у зв'язку з тим, що 14.05.2009 року до канцелярії господарського суду Харківської області було повернуто матеріали справи з висновком судової-економічної експертизи № 2700 від 15.07.2009 року.

Відповідно до висновку судово-економічної експертизи № 2700 від 15.07.2009 року: " ...В межах наданих матеріалів визначено, що за договором комісії №БИ-111206 від 11.12.2006р., в період його дії (з 11.12.2006р. по 31.12.2009р.), сторонами договору, на виконання умов договору, проводились господарські операції, що підтверджується первинними документами ТОВ «БЕРДО» та ТОВ «Торгівельно - виробниче підприємство «Ітема», та відображено у бухгалтерському обліку (зокрема, на виконання умов договору комісії №БИ-111'206 від 11.12.2006р. та змін до специфікації ТОВ «БЕРДО» (Комісіонер) було передано, а ТОВ «Торгівельно - виробниче підприємство «Ітема» (Комітент) було отримано товар (автомобілі) за період 02.02.2009р. - 06.02.2009р. на суму 5168880,0грн. в т.ч. ПДВ 861480,0грн.)....В межах наданих документів та компетенції експерта - економіста, висновки акту №566/23-0/33796698 від 18.03.2008р. у частині недотримання ТОВ «Бердо» пп.1.22.1; пп.1.22.2 п.1.22 ст.1; пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994р. (зі змінами та доповненнями) частині заниження загальної суми валових доходів (внаслідок нарахування умовних відсотків) за період з 01.10.2006р. по 30.09.2007 р. на загальну суму 17754781,0грн. та відповідно у частині донарахування податку на прибуток за період з 01.10.2006р. - 30.09.2007р. у розмірі 4438695,0грн. - не підтверджуються наданими на дослідження документами....В межах наданих документів та компетенції експерта - економіста визначено, кошти отримані ТОВ «БЕРДО» в рамках договору комісії №БИ-111206 від 11.12.2006р., вказані кошти не вважаються поворотною фінансовою допомогою відповідно до пп.1.22.2 п.1.22 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994р. (зі змінами та доповненнями)..."

Представник позивача в судовому засіданні підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.

Представники 1-го та 2-го відповідачів в призначене судове засідання не з'явились, витребуваних судом документів не надали, про час та місце слухання справи були повідомлені, але подали заяви про розгляд справи без участі їх представників, у зв'язку з чим справа розглядається згідно ст. 75 ГПК України.

Суд, вислухавши пояснення уповноваженого представника позивача, дослідивши надані до матеріалів справи документи, встановив наступне:

11.12.2006 року між позивачем (Комітент) та відповідачем 2 (Комісіонер) був укладений договір комісії № БИ-111206 від 11.12.2006р. Відповідно до п.п. 1.1. Договору відповідач 2 зобов'язується за дорученням позивача за оплату здійснити від свого імені одну або декілька угод з придбання товарів в межах укладених комісіонером договорів та контрактів за рахунок комітента. Асортимент, кількість, ціна умови поставки визначаються у специфікаціях до Договору.

Відповідно до п.1 Специфікації № 1 від 11.12.2006 року до договору комісії  позивач доручає відповідачу 2 виконати угоду з покупки вантажних автомобілів та поставити їх в адресу вантажоодержувача в строк до 31.12.2008 року.

На виконання договору комісії позивач перерахував на рахунок відповідача 2 грошові кошти, що підтверджується банківськими виписками. Отже, позивач свої зобов'язання за договором комісії виконав.

Відповідно до Змін до Специфікації № 1 до договору комісії № БИ-111206 від 11.12.2006р., що були укладені між позивачем та відповідачем 2 10.10.2008 року строк поставки подовжений до 31.12.2009 року.

До того ж, відповідно до Додаткової угоди до договору комісії № БИ-111206 від 11.12.2006р. позивач та відповідач 2 домовились, що виконання основного зобов'язання – договору комісії № БИ-111206 від 11.12.2006р. забезпечується порукою.

Відповідно до договору поруки  № П-221206 від 22.12.2006 року та додаткової угоди до нього укладеного між позивачем – кредитор, відповідачем 1 – поручитель та відповідачем 2 – боржник, відповідач 1 зобов'язується у повному об'ємі відповідати перед позивачем за виконання зобов'язання відповідачем 2 по договору комісії № БИ-111206 від 11.12.2006р.

Оскільки на ринку вантажних автомобілів, на період укладення договору комісії (2006р.) та впродовж 2007 року, не було відповідних пропозицій зазначених у Специфікації № 1 від 11.12.2006 року до договору комісії, відповідач 2 уклав договір поставки товару. По даному договору поставки здійснювалася господарська діяльність з придбання ТМЦ відповідачем 2, яка ніяким чином не була пов'язана з виконанням договору комісії, а кошти отримані по договору комісії на закупку вантажних автомобілів, були використані не за призначенням, тобто на виконання договору поставки.

26.08.2008 року на адресу відповідача 2 позивачем було надіслано листа (вих. № 26-08/08 – копія додається) відповідно до якого відповідачу 2 пропонувалося виконати умови договору та Специфікації до нього та розпочати поставку товарів в адресу вантажоодержувача.

26 вересня 2008 року позивачем від відповідача 2 було отримано листа (вих. № 77/08 від 18.09.2008 р.) відповідно до якого відповідач 2 повідомляв наступне:

- відповідно до Закону України «Про деякі питання ввезення на митну територію України транспортних засобів», деякі транспортні засоби, які зазначені в Специфікації № 1, не відповідають нормам Євро-2, а тому на автомобільному ринку України відсутня пропозиція відносно продажу вказаних авто, тому відповідач 2 не може виконати своїх обов'язків щодо поставки цих авто;

- у зв'язку з тим, що ціни на вантажні автомобілі, які зазначені в Специфікації № 1 значно змінилися, відповідач 2, також не може виконати свої зобов'язання щодо поставки авто.

А отже, відповідач 2 пропонував позивачу переглянути умови домовленостей договору комісії № БИ-111206 від 11.12.2006р., Специфікації № 1 та внести відповідні зміни.

Тому, у зв'язку із суттєвою зміною ситуації на ринку вантажних автомобілів у 2008 році, позивач та відповідач 2 внесли відповідні Зміни до Специфікації № 1 до договору комісії № БИ-111206 від 11.12.2006р., які були укладені між позивачем та відповідачем 2 10.10.2008 року. Так, відповідно до цих Змін, з Специфікації № 1 були виключені автомобілі, які не відповідають нормам Євро-2 та була скоригована ціна закупки вантажних автомобілів відповідно до потреб ринку вантажних автомобілів в Україні.

На виконання умов договору комісії № БИ-111206 від 11.12.2006р. та Змін до  Специфікації № 1 відповідач 2 02.02.2009 року та 06.02.2009 року по видатковим накладним № АК-0000054 та № АК-0000062 відповідно, отримав від постачальника 12 вантажних автомобілів, які були передані позивачу по актам приймання-передачі № 1 від 02.02.2009 року та № 2 від 06.02.2009 року.

Таким чином, відповідач 2 виконує свої зобов'язання перед позивачем щодо поставки товарів, які передбачені Змінами до  Специфікації № 1.

Про підтвердження виконання свого обов'язку щодо виконання умов договору комісії № БИ-111206 від 11.12.2006р. та Змін до  Специфікації № 1 відповідач 2 сповістив позивача листом вих. 85/08 від 09.02.2009 року.

12.02.2009 року листом вих. № 12-02/09 позивач надіслав відповідачу 2 вимогу надалі виконувати умови договору комісії № БИ-111206 від 11.12.2006р. та Змін до  Специфікації № 1.

19.02.2009 року позивач отримав від відповідача 2 лист (вих. № 90/09) відповідно до якого відповідач 2 інформував позивача, що згідно з постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.09.2008 року та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2009 року договір комісії № БИ-111206 від 11.12.2006р. є удаваним правочином, а тому у відповідача 2 перед позивачем немає обов'язку щодо виконання вказаного правочину.

19.02.2009 року листом вих. № 19-02/09 позивач сповістив відповідача 2, що він (позивач) на виконання умов Додаткової угоди до договору комісії № БИ-111206 від 11.12.2006р. та договору поруки  № П-221206 від 22.12.2006 року, додаткової угоди до нього вимушений звернутися до поручителя – відповідача 1 з вимогою про виконання поручителем договору комісії № БИ-111206 від 11.12.2006р., яка була (вимога) надіслана відповідачу 1 листом вих. № 19-02ТЛС/09 від 19.02.2009 року.

Однак, не дивлячись на законну вимогу позивача відповідач 1 своїм листом вих. № 23/02/09 від 23.02.2009 року відмовився від виконання свого обов'язку посилаючись на те, що відповідно до акту перевірки відповідача 2 податковим органом, постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.09.2008 року та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2009 року договір комісії № БИ-111206 від 11.12.2006р. є удаваним правочином, тому відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсність основного обов'язку тягне за собою недійсність правочину, що забезпечує його виконання, а отже,  відповідач 1 не зобов'язаний виконувати умови нікчемного правочину.

Однак під час розгляду справи господарським судом встановлено, що договір комісії № БИ-111206 від 11.12.2006р., Специфікація № 1 та Зміни до неї не мають дефектів ознак або елементів цього правочину, які дають підстави вважати цей правочин нікчемним у зв'язку з його удаваністю.

В обґрунтування дійсності договору комісії № БИ-111206 від 11.12.2006р., Специфікації № 1 та Змін до неї слід зазначити  наступне:

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.

Згідно ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, у тому числі і з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно  до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Згідно ст. 638 ЦК України, ст. 180 ГК України  зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду.

Згідно ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Стаття 1012 ЦК України встановлює умови договору комісії:

- договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії.

- істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

Позивач та відповідач 2 у договір комісії № БИ-111206 від 11.12.2006р., Специфікація № 1 та Зміни до неї передбачили усі суттєві умови, що характерні для договору комісії, а саме: предмет, якість та кількість товару, зобов'язання сторін, ціна товару та порядок розрахунків, умови та строк поставки, відповідальність сторін, форс-мажор, вирішення спорів, строк дії договору, інші суттєві умови.

Таким чином, договір комісії з додатками до нього, є укладеним, оскільки позивач та відповідач 2 в потрібній формі (письмовій) досягли згоди з усіх істотних умов, що характерні для договорів комісії.   

Згідно ст. 202 Цивільного кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Надані позивачем в обгрунтування позову письмові докази свідчать про те, що спільні дії позивача та відповідача 2 при укладенні та виконанні договору були направлені  на набуття тих прав та обов'язків, які випливають саме з договору комісії, а не фінансової допомоги, як вказують відповідачі, посилаючись на акт перевірки податкового органу та судові рішення в адміністративній справі.

Отже, використовуючи своє право надане ст. 43 Господарського кодексу України, а саме, вільно без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, позивач уклав з відповідачем 2 договір комісії.

Згідно ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони визначають зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, у тому числі і договору комісії, зазначені у ст. 203 ЦК України, а саме:

1. Зміст правочину не може суперечити цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Всі ці вимоги позивачем та відповідачем 2 при укладені та виконанні договору комісії були дотримані, що підтверджується доказами доданими до цього позову.

Договір комісії не суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, оскільки укладений у повній відповідності із нормами діючого законодавства, що регулюють укладання та зміну договорів комісії.

Згідно ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Укладений договір комісії характеризуються свободою волевиявлення сторін. Волевиявлення позивача та відповідача 2 є вільним, відповідає їх волі, оскільки їх дії були направлені спочатку на укладення договору комісії, а потім на реальне його виконання (фактична поставка вантажних автомобілів здійснена відповідачем 2, що підтверджується доказами доданими до позову).

Згідно ст. 1023 ЦК України комітент зобов'язаний:

1) прийняти від комісіонера все належно виконане за договором комісії;

2) оглянути майно, придбане для нього комісіонером, і негайно повідомити комісіонера про виявлені у цьому майні недоліки.

Відповідно до актів приймання-передачі №№ 1,2 позивач прийняв від відповідача 2 виконання за договором комісії без будь-яких заперечень.

При вчиненні договору комісії позивач та відповідач 2 мали дійсний намір укласти саме договір комісії, у розумінні ст. 1011 ЦК України, а не договір фінансової допомоги, тобто по вказаному правочину одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Позивач перерахував грошові кошти на рахунок відповідача 2 для виконання доручення, а відповідач 2 почав, в межах строку виконання умов поставки, поставку вантажних автомобілів, що підтверджується доданими до позову матеріалами.

Отже,  договір комісії (додатки до нього) не є удаваним правочином у розумінні ст. 235 ЦК України, є дійсним та підлягає подальшому виконанню.

Стосовно доводів відповідачів, що вони не зобов'язані виконувати свій обов'язок, який виникає з договору комісії, оскільки встановлено, що цей правочин є удаваним, не може бути прийнято до уваги, оскільки  вказаний договір реально виконується сторонами:

позивач згідно умов договору свій обов'язок виконав – перерахував кошти за авто, що будуть поставлені в строк узгоджений сторонами у додатковій угоді до договору, а відповідач 2 частково почав виконувати свій обов'язок щодо поставки в адресу вантажоотримувача  авто. Факт часткової поставки авто по договору комісії, та прийняття цих авто позивачем  підтверджується відповідними документами, копії яких додаються до позову.

До того ж, сторони договору є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог Цивільного  Кодексу України, тому мали право на свій розсуд встановити строк поставки. Оскільки строк поставки не настав, говорити про те, що комісіонер – відповідач 2 не має наміру поставити авто є безпідставним твердженням, яке не підкріплене ніякими доказами.

Згідно п. 1 додаткової угоди від 21.12.2006 року до договору комісії у разі виникнення спору, щодо недійсності укладеного договору, сторона договору, яка вважає, що договір є дійсним, має право звернутися до суду з позовом про визнання договору дійсним.

Вищевказані обставини також підтверджуються висновком судової-економічної експертизи № 2700 від 15.07.2009 року, який долучено до матеріалів справи.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Оскільки відповідачі вважають договір комісії нікчемним правочином, то позивач на підставі ст.ст. 15, 16 ЦК України, п. 1 додаткової угоди до договору комісії має право звернутися до суду з позовом про визнання правочину дійсним.

Стосовно посилання відповідачів на судові рішення в адміністративній справі та акт перевірки податкового органу, як на правову підставу нікчемності правочину, то суд погоджується з позицією позивача та вважає за необхідне вказати наступне:

Згідно ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, учасники даного спору не були учасниками адміністративної справи, по якій були винесені вищевказані судові рішення, а тому, відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд в цій справі оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, і ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили, у тому числі вищевказані судові рішення та акт перевірки податкового органу.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що відмова відповідача 1 від виконання свого обов'язку за договором поруки є безпідставною, з огляду на викладені вище обставини, що підтверджують дійсність основного зобов'язання – договору комісії, а тому посилання відповідача 1 на те, що договір комісії є удаваним правочином є безпідставними та спростовуються поданими позивачем доказами.

Згідно п. 8.5 договору поруки № П-221206 від 22.12.2006 року у разі виникнення спору, щодо недійсності укладеного договору, сторона договору, яка вважає, що договір є дійсним, має право звернутися до суду з позовом про визнання договору дійсним.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими, підтвердженими наданими до матеріалами справи документами, та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу залишити на позивача, оскільки позивач не наполягає на стягненні судових витрат з 1-го та 2-го відповідачів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 11, 15, 16, 179, 202, 203,235, 627, 638, 1011, 1012, 1023  ЦК України, ст.ст. 43, 174, 180 ГК України, ст.ст. 22, 33, 43, 44 - 49, 75, 82-85 ГПК України ГПК України, суд -   

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати дійсним договір комісії № БИ-111206 від 11.12.2006р. (з додатками) укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельно–виробниче підприємство «ІТЕМА» (Україна 34100, Ровенська обл., м. Дубровиця, вул. Миру, буд. 12, кв. 1, код 33166936) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БЕРДО» (Україна 88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, Київська набережна, б. 17, кв. 8, код 33796698).

Визнати дійсним договір поруки  № П-221206 від 22.12.2006 року  (з додатками) укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельно–виробниче підприємство «ІТЕМА» (Україна 34100, Ровенська обл., м. Дубровиця, вул. Миру, буд. 12, кв. 1, код 33166936),  Товариством з обмеженою відповідальністю „МЛС АВТО” (Україна 61017, м. Харків, вул. Котлова, буд. 210, код 32760660) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БЕРДО» (Україна 88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, Київська набережна, б. 17, кв. 8, код 33796698).

Рішення підписано 22.05.2009 року.

Суддя