Постанова

від 20.05.2009 по справі 01/128-38.1

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01/128-38.1

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

20.05.09                                                                                           Справа  № 01/128-38.1

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого –судді                                                                      Давид Л.Л.

Суддів                                                                                          Кордюк Г.Т.

          Мурської Х.В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», за вих. №31/10-1781 від 27.02.2009 р. та доповнення до неї, за вих. №31/10-2171 від 13.03.2009 р.

на рішення Господарського суду Волинської області від 20.02.2009 р.

у справі № 01/128-38.1 (суддя –Якушева І.О.)

за позовом Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ

до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Волиньгаз», м. Луцьк

про стягнення 8 280 388,25 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Працьовита С.М. –головний юрисконсульт Львівської філії ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»(довіреність за вих. №228/10 від 31.12.2008 р.);

від відповідача: Козлюк З.Р. –заступник голови правління з юридичних питань (довіреність за вих. №902/6-3 від 12.05.2008 р.);

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 20.02.2009 р. у справі №01/128-38.1 частково задоволено позовні вимоги Дочірньої компанії «Газ України»НАК «Нафтогаз України», м. Київ (надалі –Позивач) до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Волиньгаз», м. Луцьк (надалі –Відповідач) про стягнення 8 280 388,25 грн. Стягнуто з Відповідача на користь ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»48 838,00 грн. пені, 1 012 804,93 грн. збитків завданих інфляцією, 282 992,84 грн. процентів річних, всього 1 344 635,77 грн., а також 5 495,25 грн. витрат, пов»язаних з оплатою державного мита, 25,43 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення 6 366 387,39 грн. заборгованості провадження у справі припинено. У задоволенні позову про стягнення 461 543,41 грн. пені, 65 730,61 грн. збитків завданих інфляцією, 42 181,11 грн. процентів річних, всього на суму 569 365,13 грн. відмовлено.

Позивач –ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»не погодившись з винесеним рішенням подав апеляційну скаргу за вих. №31/10-1781 від 27.02.2009 р., та доповнення до неї за вих. №31/10-2171 від 13.03.2009 р., в яких покликається на те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним дослідженням матеріалів та обставин справи, а саме:

Скаржник вказує, що зобов»язання, щодо зарахування зустрічних вимог, на підставі ст. 601 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України, може, але не повинно, припинятися за заявою однієї із сторін, тобто зазначена заява не є обов»язковою для іншої сторони. За змістом зобов»язального права та на підставі системного аналізу ст. ст. 526-532 Цивільного кодексу України у взаємозв»язку з положеннями ст. 601 Цивільного кодексу України, Скаржник робить висновок, що такий взаємозалік за заявою однієї із сторін може здійснюватися лише у разі згоди на це іншої сторони, що відповідає принципу диспозитивності прав сторін в галузі господарського та цивільного права. Тобто виконання зобов»язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог може здійснюватись за заявою однієї із сторін виключно у разі відсутності заперечень іншої. Скаржник вказує, що місцевим судом не взято до уваги, що ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»надіслало на адресу ВАТ «Волиньгаз»свою заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог, тобто не погодилось із заявою Позивача №1339, а тому остання не була відображена в бухгалтерському обліку Позивача, і як наслідок, у Відповідача були всі правові підстави для направлення на адресу Позивача своєї заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Місцевим господарським судом не взято до уваги, що відповідно до заяви ВАТ «Волиньгаз»про зарахування зустрічних однорідних вимог від 19.12.2007 р. №2/1-3263 зараховувались зобов»язання останнього щодо оплати отриманого природного газу згідно укладених з ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»договорів і відповідно дане зобов»язання Позивача виникло не на підставі договірних відносин, а за рішенням суду. Виконання судового рішення є невід»ємною стадією процесу правосуддя. Право на стягнення заборгованості, підтверджене судовим рішенням і наказом господарського суду, повинно бути реалізоване в процесуальних формах, встановлених законодавством про виконавче провадження. Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог на цій стадії може відбуватись не інакше як на підставах та у порядку визначеному Господарським процесуальним кодексом України та Законом України «Про виконавче провадження».

Скаржник також вказує, що припиняючи провадження в частині стягнення основного боргу, місцевий господарський суд дійшов до неправомірного висновку щодо відсутності підстав для стягнення в повному обсязі пені, збитків внаслідок інфляційних процесів та 3% річних та суперечить нормам матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 4, 42, 43 та 43 Господарського процесуального кодексу України; ст. ст. 230, 231 Господарського кодексу України та ст. ст. 525, 623, 625 Цивільного кодексу України. Судом при зменшенні неустойки (штрафу, пені) не вказано виняткості випадку, з якими підлягає таке зменшення.

Дані обставини, на думку Скаржника, є безумовною підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та прийняття нового, про задоволення позовних вимог ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України».

Відповідач –ВАТ по газопостачанню та газифікації «Волиньгаз»у відзиві на апеляційну скаргу за вих. №539/6-3 від 15.04.2009 р. та його представник в судовому засіданні, вказує на те, що факт проведення Товариством бухгалтерської операції зарахування дебіторсько-кредиторської заборгованості підтверджується наданими та оглянутими в суді першої інстанції виписками з журнал-ордерів. Щодо неможливості проведення зарахування зустрічних вимог на стадії виконання судового рішення, таке твердження Скаржника вважає безпідставним, оскільки ні Закон України «Про виконавче провадження»ні Цивільний кодекс України не містить заборон щодо можливості зарахування таких вимог. Дана правова позиція підтверджується також постановою Верховного Суду України від 11.11.2008 р. по справі №37/144. Відповідач також вказує, що ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»неправомірно та необґрунтовано посилається на ст. 215 Цивільного кодексу України, класифікуючи зарахування зустрічних однорідних вимог як нікчемний правочин, оскільки Позивач прийняв заяву Товариства про зарахування зустрічних однорідних вимог та не представив жодних доказів в обґрунтування її неправомірності. Місцевим господарським судом правомірно встановлено, що розрахунок суми, на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів, проведено Позивачем з порушенням норм матеріального права, а саме: починаючи з травня 2006 р. і за кожен наступний період, Позивач нараховує збитки, завдані інфляцією, не від простроченої суми заборгованості, а від суми заборгованості з врахуванням інфляційних нарахувань за попередній період, що суперечить порядку нарахування, наведеному в листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997 р. Також, Позивачем невірно проведено розрахунок трьох відсотків річних від суми заборгованості, а саме: за умовами договору остаточний розрахунок за фактично спожитий газ здійснюється покупцем до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки, що не було враховано Позивачем при розрахунку. Щодо зменшення розміру пені, судом правомірно взято до уваги наявність заборгованості населення перед ВАТ «Волиньгаз»та ступінь виконання зобов»язання, тобто на момент звернення з позовом Відповідачем борг погашено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Відповідно до цього, рішення Господарського суду Волинської області від 20.02.2009 р. просить залишити без змін, як таке, що винесено у відповідності до норм чинного законодавства, а апеляційну скаргу ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»- без задоволення, як безпідставну.

В судовому засіданні 20.05.2009 р. представники сторін підтримали свої доводи і заперечення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі та доповненні до неї, а також у відзиві.

Вивчивши матеріали справи, апеляційної скарги та відзиву на неї, оцінивши зібрані по них докази, заслухавши представників сторін, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність рішення Господарського суду Волинської області нормам чинного законодавства, матеріалам та обставинам справи, виходячи з наступного.

19.12.2005 р. Дочірньою компанією “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (надалі –Постачальник) та Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації „Волиньгаз” (надалі –Покупець) укладено договір №06/05-1841 на постачання природного газу з протоколом узгодження розбіжностей від 24.01.2006 р. та додатковими угодами 1-5 (Т-1, а.с.11-20) .

На виконання умов зазначеного договору ВАТ “Волиньгаз” впродовж січня-грудня 2006 року отримало від ДК “Газ України” НАК «Нафтогаз України»природного газу на суму 61 187 730,75 грн., що підтверджується актами передачі-приймання природного газу за січень-грудень 2006 р. (Т-1, а.с.21-33).

У відповідності до п.5.1. Договору (в редакції згідно з протоколом узгодження розбіжностей від 24.01.2006 р.) оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Розподіл коштів здійснюється Покупцем відповідно до порядку, який встановлено постановою НКРЕ України від 30.09.2005 р. №860 "Про внесення змін до постанови НКРЕ від 12.07.2000 N 759  "Про затвердження алгоритму розподілу коштів, що надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" за поставлений природний газ". Остаточний розрахунок за фактично спожитий газ здійснюється Покупцем на підставі акту приймання-передачі газу до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки, а за можливі обсяги розбалансування газу (відтоки/притоки) - до 15 січня 2007р.

Відповідач зобов»язання по оплаті вартості спожитого газу за період з січня по грудень 2006 р. виконав частково, заборгувавши Позивачу 6 366 387,39 грн., що не заперечується сторонами.

19.12.2007 р. ВАТ по газопостачанню та газифікації «Волиньгаз»надало ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог за вихідним №2/1-3263 (Т-1, а.с.84), оскільки в ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»існує заборгованість перед ВАТ по газопостачанню та газифікації «Волиньгаз»в сумі 32 643 906,28 грн., яка виникла у зв»язку з різницею тарифів на транспортування природного газу. Дана сума боргу стягнута на користь ВАТ по газопостачанню та газифікації «Волиньгаз»на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 13.07.2006 р. по справі №6/230 (Т-2, а.с.11-15), яке залишене без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2006 р. (Т-2, а.с.16-19) та Вищого господарського суду України від 21.02.2007 р. (Т-2, а.с.7-10).

Факт проведення Відповідачем бухгалтерської операції зарахування дебіторсько-кредиторської заборгованості підтверджується виписками з журналів ордерів, що містяться в Т-1 на а.с.104-105 .

З матеріалів справи (Т-1, а.с.102) та пояснень представників сторін вбачається, що ВАТ по газопостачанню та газифікації «Волиньгаз»не пред»являв наказ №6/230 від 07.11.2006 р., виданий на виконання рішення Господарського суду м. Києва від 13.07.2006 р., до примусового виконання в органи державної виконавчої служби, оскільки доцільнішим та раціональним вважає зарахування зустрічних однорідних вимог.

В силу статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Згідно статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Таким чином суд зазначає, що зарахування здійснюється за наявності наступних умов: 1) вимоги сторін мають бути зустрічні, тобто такі, які випливають з двох різних зобов'язань, між двома особами, де кредитор одного зобов'язання є боржником іншого. Те саме повинно бути і з боржником; 2) вимоги мають бути однорідними, тобто в обох зобов'язаннях повинні бути речі одного роду; 3) необхідно, щоб за обома вимогами настав строк виконання, оскільки не можна пред'явити до зарахування вимоги за таким зобов'язанням, яке не підлягає виконанню.

Отже, зарахування є одностороннім правочином, для нього достатньо заяви однієї сторони.

Згідно частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги - це одностороння угода, яка оформляється заявою однієї з сторін. Якщо друга сторона не погоджується з проведенням зарахування, спір підлягає вирішенню по суті з урахуванням усіх матеріалів і обставин справи (лист Вищого арбітражного суду України від 01.07.1996 року N 01-8/241).

В розумінні статті 601 Цивільного кодексу України необхідною умовою для здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог є те, щоб за обома вимогами вже настав строк виконання, оскільки неможливо пред'явити до зарахування вимоги за таким зобов'язанням, яке не підлягає виконанню.

У статті 602 Цивільного кодексу України вказано вичерпний перелік підстав при наявності яких зарахування зустрічних вимог не допускається, зокрема: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Договором, нормами чинного законодавства не встановлено заборону здійснювати зарахування зустрічних однорідних вимог на стадії виконання рішення.

Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи.

Суд звертає увагу, що наявність заборгованості Позивача перед Відповідачем на суму 32 643 906,28 грн., яка виникла у зв»язку з різницею тарифів на транспортування природного газу, встановлена рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2006 р. по справі №6/230, яке набрало законної сили (Т-2, а.с.11-15)..

Заборгованість Відповідача перед Позивачем на суму 6 366 387,39 грн. за договором від 19.12.2005 р. №06/05-1841 на постачання природного газу з протоколом узгодження розбіжностей від 24.01.2006 р. та додатковими угодами - сторонами визнається та не оспорюється.

Враховуючи наведене, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо необґрунтованості посилань Позивача на те, що вимоги є не однорідними, оскільки між сторонами в двох випадках існує грошове зобов»язання, кожна із сторін виступає як кредитором так і боржником.

Доказів визнання недійсним заліку як односторонньої угоди, Позивачем не подано ні місцевому суду, ні апеляційному господарському суду.

Слід зазначити, що рішення суду не змінює правової природи грошей, які підлягають стягненню з однієї сторони на користь іншої - вимога залишається грошовою.

Крім того, суд звертає увагу, що Закон України "Про виконавче провадження" згідно його преамбули дійсно визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Проте даний закон не містить заборону здійснювати під час виконавчого провадження залік зустрічних однорідних вимог та припиняти відповідні правовідносини. Відсутні такі норми як в процесуальному, так і в матеріальному законодавстві, більш того, статтею 602 Цивільного кодексу України не передбачені випадки недопустимості зарахування зустрічних однорідних вимог за вищевикладених обставин. Позивач помилково ототожнює процедуру виконання рішення з зустрічною однорідною вимогою, оскільки в даному випадку зустрічною вимогою є сума боргу, а не рішення суду, яким визначено, підтверджено та стягнуто цю суму.

Враховуючи наведені вище положення законодавства в сукупності з матеріалами справи та доводами сторін, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що провадження у справі в частині стягнення з Відповідача 6 366 387,39 грн. заборгованості за природний газ, переданий йому на виконання умов договору №06/05-1841 від 19.12.2005 р. підлягає припиненню на підставі п. 11 ст.80 Господарського процесуального кодексу України у зв»язку з відсутністю предмету спору.

Позивач разом із стягнення основної суми заборгованості 6 366 387,39 грн. за договором №06/05-1841 від 19.12.2005 р. просить стягнути з Відповідача:

- 510 291,41 грн. пені за несвоєчасне виконання грошових зобов»язань за період з 27.06.2007 р. по 27.12.2007 р.;

- 1 078 535, 54 грн. збитків, завданих інфляцією, за період квітень 2006 р. –листопад 07 р.;

- 325 173 91 грн. процентів річних за період з 21.02.2006 р. по 25.12.2007 р.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов‘язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов‘язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов‘язку в натурі.

У відповідності до положень ст. 526 Цивільного кодексу України та ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов‘язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з п. 1 ст. 230 та п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов»язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов»язання. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов»язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов»язання мало бути виконано.

У відповідності до п.6.2 та п.6.3. Договору №06/05-1841 від 19.12.2005 р. встановлено, що в разі не оплати або несвоєчасної оплати за спожитий газ у строки, зазначені в п. 5.1. даного договору, Покупець сплачує на користь Постачальника, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Враховуючи те, що позовна заява оформлена і надіслана господарському суду 27.12.2007 р. (Т-1, а.с.2-9), а також те, що 19.12.2007 р. Відповідачем вчинено односторонній правочин –проведено зарахування зустрічних вимог, то стягнення пені підлягає з 27.06.2007 р. по 18.12.2007 р. в розмірі 488 380,40 грн. згідно розрахунку Відповідача і перерахунку місцевого господарського суду (Т-2, а.с.40-42).

У відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу господарський суд, приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов»язання.

Враховуючи заборгованість населення перед ВАТ «Волиньгаз», що станом на 01.02.2009 р. згідно довідки ВАТ «Волиньгаз», б/н від 19.02.2009 р. (Т-2, а.с.53) становить 37 499 000 грн. та ступінь виконання зобов»язання Відповідачем (на момент звернення з позовом останнім погашено борг шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог), місцевим господарським судом правомірно зменшено розмір пені належної до стягнення з Відповідача і стягнуто таку в розмірі 48 838, 00 грн. (згідно розрахунку, відображеного в рішенні), а відтак в частині стягнення пені в сумі 461 453,41 грн. правомірно відмовлено.

У відповідності до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов»язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов»язання, на вимогу кредитора зобов»язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення , а також три проценти річних від простроченої суми , якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Місцевим господарським судом та матеріалами справи встановлено, що Позивач нараховує інфляційні, починаючи з травня 2006 р. і за кожен наступний період , нараховує збитки, задані інфляцією, не від простроченої суми заборгованості, а з врахуванням інфляційних нарахувань за попередній період, що є невірним та суперечить законодавству та судовій практиці.

З розрахунку Відповідача (Т-2, а.с.40-42) вбачається, що сума збитків, завданих інфляцією, за період квітень 2006 р. –листопад 2007 р. становить 1 012 804 грн., такі обчислені Відповідачем лише від простроченої суми заборгованості, що відповідає порядку їх нарахування, наведеному у листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997 р.

Відповідно до цього, задоволенню підлягає стягнення з Відповідача 1 012 804 грн. збитків завданих інфляцією, а в частині стягнення 65 730,61 грн. збитків від інфляції правомірно відмовлено місцевим господарським судом (1 078 535,54 грн. –1 012804,93).

Позивач також просить стягнути з Відповідача 325 173,91 грн. –три проценти річних за період з 21.06.2006 р. по 25.12.2007 р.

Згідно з умовами п. 5.1. Договору №06/05-1841 від 19.12.2005 р. –остаточний розрахунок за фактично спожитий газ здійснюється покупцем до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки.

Враховуючи наведені положення Договору та проведене Відповідачем зарахування зустрічних вимог, місцевим господарським судом правомірно встановлено, що позовна вимога про стягнення з Відповідача трьох процентів річних обґрунтована за період з 21.02.2006 р. по 18.12.2007 р. включно в розмірі 282 992,84 грн., а в решті суми в розмірі 42 181,11 грн. трьох процентів річних правомірно відмовлено за необґрунтованістю.

У відповідності до вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, чого Скаржником не зроблено.

Враховуючи наведене, судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду про часткову не обґрунтованість позовних вимог, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, вважає, що всі обставини, які мають значення для справи, були з'ясовані повністю і у відповідності із вимогами закону.

Оцінивши докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про необґрунтованість доводів апеляційної скарги та відповідність рішення Господарського суду Волинської області нормам чинного законодавства, матеріалам та обставинам справи.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1.      Рішення Господарського суду Волинської області від 20.02.2009 р. у справі №01/128-38.1 залишити без змін, апеляційну скаргу ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України», за вих. №31/10-1781 від 27.02.2009 р. та доповнення до неї, за вих. №31/10-2171 від 13.03.2009 р. - без задоволення.

2.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

3.     Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України в порядку та строки, передбачені статтями 109-110 Господарського процесуального кодексу України.

4.          Справу № 01/128-38.1 повернути Господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя                                                                      Давид Л.Л.

Суддя                                                                                          Кордюк Г.Т.

Суддя                                                                                          Мурська Х.В.