Рішення

від 04.04.2014 по справі 183/1044/14-ц

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/1044/14-ц

№ 2/183/1997/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2014 року м.Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:

головуючого: судді Парфьонова Д.О.,

при секретарі Шрам Ю.О.

за участю:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Черкаської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області про визнання права власності на нерухоме майно,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Черкаської селищної ради, в якому просив визнати за ним право власності на самочинно збудоване нерухоме майно: кафе - літера А, прибудову - літера а, вбиральні - літера Б, В, розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що йому передано в оренду земельну ділянку площею 0,0477 га, розташовану в межах смт.Черкаське. На зазначеній земельній ділянці ним було збудовано нерухоме майно, а саме: кафе - літера А, прибудову - літера а, вбиральні - літера Б, В, розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Зведені ним будівлі відповідають вимогам надійності та безпечної експлуатації та можливості їх безпечної експлуатації та не порушують права інших осіб, а тому на підставі ст. ст. 375, 376 ЦК України, просив визнати за ним право власності на вищевказані будівлі та споруди.

Позивач та його представник в судовому засіданні позов підтримали у повному обсязі, мотивуючи його обставинами, викладеними у позовній заяві, просили суд його задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з'явився, належним чином повідомленими про час і місце судового засідання, надав заяву про розгляд справи у свою відсутність, проти задоволення позову не заперечує.

Суд, вислухавши позивача та його представника, дослідивши матеріали справи дійшов наступного висновку.

ОСОБА_1, згідно Договору оренди земельної ділянки від 09 січня 2008 року є користувачем земельної ділянки загальною площею 0,0477 га, кадастровий номер 1223256200:01:003:0010.

У відповідності до рішення 35 засідання четвертого скликання сесії Черкаської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області від 21 лютого 2006 року № 9 надано дозвіл ОСОБА_1 на будівництво кафе на будівництво кафе площею 250 кв.м. в районі магазину «Дубки».

Згідно розпорядження голови Новомосковської районної державної адміністрації від 29 березня 2010 року позивач отримав дозвіл на виконання проектних робіт по будівництву кафе в АДРЕСА_1.

На зазначеній земельній ділянці ним було збудовано нерухоме майно, а саме: кафе - літера А, прибудову - літера а, вбиральні - літера Б, В, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, що стверджується технічним паспортом, виготовленим на ім'я ОСОБА_1, постановою про накладення адміністративного стягнення Інспекції ДАБК у Дніпропетровській області №1204 від 10 жовтня 2008 року.

Згідно рішення державного реєстратора № 11786733 від 20 березня 2014 року позивачу відмовлено в державній реєстрації права власності на зазначене нерухоме майно в зв`язку з ненаданням документу на підтвердження виникнення переходу та припинення речових прав на земельну ділянку, документу, який засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту, технічного паспорту на об`єкт нерухомого майна, документу, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

У Конституції України закріплено основні правові принципи регулювання відносин власності, головним із яких є принцип рівного визнання й захисту усіх форм власності (статті 13, 41 Конституції України).

Відповідно до статті 13 Конституції України власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. У такій редакції конституційна норма не лише покладає на власника обов'язки, а й орієнтовно вказує на його зобов'язання.

Основоположні принципи здійснення правомочностей власника сформульовані у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 року), що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Під правом володіння власністю визнається юридично забезпечена можливість фактичного панування власника над майном, не пов'язана з використанням його властивостей.

Право користування власністю - це юридично забезпечена можливість власника добувати з належного йому майна корисні властивості.

Під правом розпорядження розуміють юридично забезпечену можливість власника визначати долю майна.

Момент виникнення права власності на річ (майно) визначається законом.

При визначенні моменту набуття права власності слід враховувати як особливості самого майна, так і особливості оформлення права власності, які теж суттєво впливають на визначення моменту виникнення (набуття) права власності.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, визначені у главі 24 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зокрема із правочинів.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна); якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації - з моменту прийняття його до експлуатації; коли ж право власності на нерухоме відповідно до закону підлягає державній реєстрації ? з моменту такої реєстрації. У разі необхідності право власності на незавершене будівництво, за наявності визначених законом умов, може бути зареєстровано органом, який здійснює державну реєстрацію нерухомого майна (стаття 331 ЦК України). З такого ж моменту виникає право власності на перероблену річ, створену з використанням іншої речі (матеріалу).

Згідно зі ст. 376 ЦК України судом при вирішенні справи за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване майно, необхідно встановити такі обставини: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки, чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови в експлуатацію, чи є законною відмова у такому прийнятті, чи відповідає споруда будівельним чи стандартним нормам, чи не порушує забудова права інших осіб.

При вирішенні справ та застосуванні статті 376 ЦК України суди повинні керуватися положеннями законодавства України про містобудування, яке складається, зокрема, із Конституції України, відповідних положень ЦК, Земельного кодексу України, законів України від 16 листопада 1992 року № 2780-XII «Про основи містобудування», від 20 травня 1999 року № 687-ХІV «Про архітектурну діяльність», від 16 вересня 2008 року № 509-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву», від 25 грудня 2008 року № 800-VІ «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності», від 22 травня 2003 № 858-IV «Про землеустрій», від 19 червня 2003 року № 963-ІV «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та інших нормативно-правових актів, що видаються на їх виконання, з дотриманням яких повинно здійснюватися будівництво об'єктів нерухомості.

На підставі частини третьої статті 376 ЦК України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина третя статті 375 ЦК).

Відповідно до вимог Постанови КМУ «Про питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів» від 22.09.2004 року № 1243 прийняття в експлуатацію об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів будівництва. При цьому рішення щодо прийому в експлуатацію забудови приймається органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування.

З 01.01.2009 року питання щодо прийняття в експлуатацію забудови вирішуються Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів.

З 12.03.2011 року порядок та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів вирішуються відповідно зо Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Як вбачається з матеріалів справи, та пояснено позивачем в установленому законом порядку позивачем не було прийнято в експлуатацію самочинно зведені будівлі через відсутність фінансових коштів.

При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29-31 Закону № 3038-VI, а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34,37 цього Закону).

Виходячи зі змісту частин першої, другої статті 331 ЦК України, частини першої статті 182 ЦК та пункту 8 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 (зі змінами і доповненнями станом на 22 січня 2009 року), право власності на новостворене нерухоме майно виникає у особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва об'єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності.

До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва (частина третя статті 331 ЦК України), відтак статтею 331 ЦК України не передбачено можливості визнання права власності на недобудоване нерухоме майно в судовому порядку.

Таким чином, в зв`язку з тим, що позивачем не виконано всіх дій щодо належного отримання права власності на новостворене нерухоме майно та те, що визнання права власності на самочинне будівництво в судовому порядку має залишатися винятковим способом захисту права і суд не повинен заміняти органи, які зобов'язані видавати дозволи на будівництво й узгоджувати забудови суд вважає за належне - відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Доводи позивача та його представника про те, що самочинне будівництво не порушило прав інших осіб не можуть бути підставою для задоволення зазначеного позову, оскільки, відповідно до вимог ст. 376 ЦК України, не заперечення зацікавлених осіб проти самочинного будівництва не є підставою для визнання права власності на вказане самочинне будівництво.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 60, 130, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -

вирішив :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Черкаської селищної ради про визнання права власності на нерухоме майно - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана апеляційному суду Дніпропетровської області через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Д.О. Парфьонов

З оригіналом згідно.

Рішення не набрало законної сили

Суддя Д.О. Парфьонов

Оформлено 04 квітня 2014

Секретар судового засідання Ю.О. Шрам