Рішення

від 31.03.2014 по справі 914/585/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.03.2014 р. Справа № 914/585/14

За позовом: Миколаївської районної спілки споживчих товариств Львівської області, м. Миколаїв Львівської області

до відповідача: Миколаївського споживчого товариства Миколаївської районної спілки споживчих товариств Львівської області, м. Миколаїв Львівської області

про визнання права власності та вчинення дій.

Суддя Манюк П.Т.

При секретарі Альховській І.Б.

Представники:

від позивача: Мартин Д.І. - представник

від відповідача : не з'явився

Зміст ст.22 ГПК України представнику позивача роз'яснено.

Позов заявлено Миколаївською районною спілкою споживчих товариств Львівської області до Миколаївського споживчого товариства Миколаївської районної спілки споживчих товариств Львівської області про визнання права власності та вчинення дій.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 20.02.2014 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 17.03.2014 року.

Розгляд справи відкладався з підстав визначених у відповідній ухвалі суду.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити з підстав зазначених у позовній заяві та усних поясненнях.

Відповідач вимог суду, зазначених в ухвалах про порушення справи та про відкладення справи належним чином не виконав, витребуваних доказів не подав, явки свого представника в засідання суду не забезпечив. На адресу суду надіслав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги заперечив, та просив суд розглянути справу за наявними матеріалами за відсутності його представника.

Розглянувши матеріали справи, в порядку ст. 75 ГПК України, суд встановив наступне:

Миколаївська районна спілка споживчих товариств Львівської області (надалі - позивач) звернулася в Господарський суд Львівської області з позовом до Миколаївського споживчого товариства Миколаївської районної спілки споживчих товариств Львівської області (надалі - відповідач) про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю блоку гаражів літ. «А-1» загальною площею 69, 9 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Миколаїв Львівської області, вул. А. Шептицького, 7-б та зобов'язання відповідача звільнити вказане приміщення і передати його позивачу по акту приймання-передачі в п'ятиденний строк з моменту набрання рішенням законної сили.

В обгрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради депутатів трудящих від 20.03.1973 р. № 54 «Про відвід земельної ділянки Миколаївській райспоживспілці під будівництво гаража» позивачу - Миколаївській районній спілці споживчих товариств Львівської області відведено земельну ділянку під будівництво гаража на чотири автомобілі. Будівництво будівлі блоку гаражів було завершено у 1978 році.

Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 09.04.2009 р. № 104 «Про присвоєння адресної нумерації об'єкта нерухомості по вул. А. Шептицького в м. Миколаєві», враховуючи пропозиції землевпорядної служби, відповідно до Плану території земельної ділянки під існуючими гаражами позивача, погодженого міським головою м. Миколаєва, присвоєно адресну нумерацію будівлі блоку гаражів Миколаївської райспоживспілки, а саме: вул. А. Шептицького, 7-б в м. Миколаїв.

24.04.2013 р. КП ЛОР «Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» виготовлено технічний паспорт на вказаний блок гаражів, відповідно до якого нежитлова будівля блоку гаражів по вул. А. Шептицького, 7-б у м. Миколаєві Львівської області позначена в технічній документації літерою А-1, складається з гаража № 1 площею 17, 9 кв.м., гаража № 2 площею 35, 4 кв.м. і гаража № 3 площею 16, 6 кв.м., загальна площа яких складає 69, 9 кв.м. та інвентаризаційною вартістю 49 489, 00 грн.

10.01.2000 р. між позивачем - Миколаївською районною спілкою споживчих товариств Львівської області та відповідачем - Миколаївським споживчим товариством Миколаївської районної спілки споживчих товариств Львівської області було укладено договір про безоплатне користування блоком гаражів (надалі - договір), відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв вказані нежитлові приміщення у безоплатне користування, які є власністю Миколаївської районної спілки споживчих товариств Львівської області.

Відповідно до умов договору, набуття права користування майном виникає з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майна, який є невід'ємною частиною договору. 10.01.2000 р. такий акт було підписано уповноваженими представниками сторін.

Згідно п. 13 договору, дія договору припиняється у разі закінчення терміну дії договору.

Пунктом 16 договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2013 р., Дія договору може бути продовжена за згодою сторін.

В зв'язку з закінченням строку дії договору, позивач 12.12.2013 р. направив відповідачу лист в якому повідомив, що термін дії договору закінчується 31.12.2013 р. у зв'язку з чим просив відповідача передати йому будівлю блоку гаражів за актом приймання-передачі до 10.01.2014 р., як це передбачено п. 5 договору.

Однак, відповідач листом від 20.12.2013 р. повідомив позивача про те, що цим майном відповідач користується більш як 10 років, а тому він набув на нього право власності, як на майно споживчої кооперації у зв'язку з чим відсутні правові підстави для повернення спірного майна, чи укладення з позивачем договору оренди на користування вказаними гаражами.

Крім того, позивач у позовній заяві зазначає, що право власності на спірне майно ним набуте в результаті спорудження цього майна, проте позивач не оформив таке право власності і не зареєстроване його, оскільки діючим на цей час законодавством такі дії не вимагалися.

Зважаючи на те, що термін дії договору закінчився, відповідач не повернув позивачу будівлю блоку гаражів, що знаходиться за адресою: вул. А. Шептицького, 7-б в м. Миколаєві та продовжує користуватися спірним майно без всяких правових підстав, тому на думку позивача, дії відповідача є незаконними, а права позивача є порушеними та такими, що підлягають захисту.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши всі докази по справі в їх сукупності, суд дійшов до висновку про те, що позов підлягає до задоволення з наступних мотивів.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Стаття 4 Закону України «Про споживчу кооперацію» визначає, що відносини, пов'язані із створенням і діяльністю споживчої кооперації, регулюються цим Законом та іншими законодавчими актами України.

Згідно ст.ст. 5, 8 вказаного Закону, первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство - самостійна, демократична організація громадян, яке на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об'єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного і соціального стану.

Відповідно до ст. 9 Закону, власність споживчої кооперації є однією з форм колективної власності. Вона складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності. Володіння, користування та розпорядження власністю споживчої кооперації здійснюють її органи відповідно до компетенції, визначеної статутами споживчих товариств та їх спілок. Власністю споживчих товариств є засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що належать їм і необхідні для здійснення статутних завдань. Споживчим товариствам та їх спілкам можуть належати будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, машини, товари, кошти та інше майно відповідно до цілей їх діяльності. Власність спілок споживчих товариств створюється з майна, переданого їх членами, коштів, одержаних від господарської діяльності підприємств і організацій спілки, реалізації цінних паперів та іншої діяльності.

Частиною 1 статті 10 Закону України «Про споживчу кооперацію» встановлено, що власність споживчої кооперації є недоторканою, перебуває під захистом держави і охороняється законом нарівні з іншими формами власності. Забороняється відволікання майна споживчих товариств та їх спілок на цілі, не пов'язані з їх статутною діяльністю.

Згідно ч. 2 ст. 10 Закону України «Про споживчу кооперацію» майно споживчих товариств та їх спілок може бути продано, передано, здано в оренду, надано в позичку і безплатне тимчасове користування членам споживчих товариств, державним, кооперативним та іншим організаціям, трудовим колективам, окремим громадянам тільки за рішенням загальних зборів, конференцій та з'їздів відповідних спілок або уповноважених ними органів.

Суд встановив, що рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради депутатів трудящих від 20.03.1973 р. № 54 «Про відвід земельної ділянки Миколаївській райспоживспілці під будівництво гаража» відведено земельну ділянку позивачу під будівництво гаража на 4-и автомобіля. Будівництво будівлі блоку гаражів було завершено у 1978 році.

24.04.2013 р. КП ЛОР «Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» виготовлено технічний паспорт на вказаний блок гаражів, відповідно до якого нежитлова будівля блоку гаражів по вул. А. Шептицького, 7-б у м. Миколаєві Львівської області позначена в технічній документації літерою А-1, складається з гаража № 1 площею 17, 9 кв.м., гаража № 2 площею 35, 4 кв.м. і гаража № 3 площею 16, 6 кв.м., загальна площа яких складає 69, 9 кв.м. та інвентаризаційною вартістю 49 489, 00 грн.

Отже, власником спірного майна є Миколаївська районна спілка споживчих товариств Львівської області, право власності на яке набуте ним в результаті спорудження цього майна в 1978 р., однак таке право власності не було оформлено і не зареєстровано, оскільки діючим на цей час законодавством такі дії не вимагалися.

Згідно ст. 3 Закону України від 01.07.2004 р. «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за умов, зокрема, якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Тому, право власності на збудоване, до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його спорудження, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності.

10.01.2000 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір про безоплатне користування блоком гаражів, що знаходяться по вул. А. Шептицького, 7-б у м. Миколаєві Львівської області.

Пунктом 16 договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2013 р., Дія договору може бути продовжена за згодою сторін.

Згідно п. 13 договору, дія договору припиняється у разі закінчення терміну дії договору.

12.12.2013 р. позивач направив відповідачу лист в якому повідомив, що термін дії договору закінчується 31.12.2013 р. у зв'язку з чим просить відповідача передати йому будівлю блоку гаражів за атом приймання-передачі до 10.01.2014 р., як це передбачено п. 5 договору.

Однак, відповідач листом від 20.12.2013 р. повідомив позивача про те, що цим майном відповідач користується більш як 10 років, а тому він набув на нього право власності, як на майно споживчої кооперації у зв'язку з чим відсутні правові підстави для повернення спірного майна, тим більше укладати на користування ним договору оренди.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна вправі пред'явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються, зокрема, до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.

Суд не погоджується з твердженням відповідача про те, що будівля блоку гаражів належить йому на праві власності так як він користується нею більш як 10 років, з огляду на наступне.

Підстави набуття права власності визначені положеннями статті 328 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Приписами ст. 344 ЦК України встановлено, що якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності.

Як вбачається з договору, укладеного сторонами 10.01.2000 р., позивач передав, а відповідач прийняв у безоплатне користування будівлю блоку гаражів, що є власністю позивача, крім того, відповідач зобов'язувався повернути вказане майно у разі припинення дії цього договору. Проте, після звернення позивача з вимогою до відповідача про повернення спірного майна у зв'язку з припиненням дії договору, останнім так і не було його повернуто.

Крім того, відповідачем не представлено жодних правовстановлюючих документів, а також будь-яких інших доказів, що підтверджують приналежність йому спірного майна.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази, що свідчать про правомірність користування відповідачем блоком гаражів, що знаходяться по вул. А. Шептицького, 7-б у м. Миколаєві Львівської області, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи доказів права власності позивача на спірне майно, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги є обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, судовий збір покладається на відповідача.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд ,-

в и р і ш и в:

1. Позов задоволити повністю.

2. Визнати за Миколаївською районною спілкою споживчих товариств Львівської області (81600, м. Миколаїв, Миколаївського району Львівської області, вул. Завалля, 10, код ЄДРПОУ 01758762) право власності на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю блоку гаражів (1978 року побудови), літ. «А-1», загальною площею 69, 9 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Миколаїв Львівської області, вул. А. Шептицького, 7-б.

3. Зобов'язати Миколаївське споживче товариство Миколаївської районної спілки споживчих товариств Львівської області (81600, м. Миколаїв, Миколаївського району Львівської області, проспект М. Грушевського, 16, код ЄДРПОУ 01778836) звільнити нежитлову будівлю блоку гаражів, літ. «А-1», загальною площею 69, 9 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Миколаїв Львівської області, вул. А. Шептицького, 7-б та передати її Миколаївській районній спілці споживчих товариств Львівської області (81600, м. Миколаїв, Миколаївського району Львівської області, вул. Завалля, 10, код ЄДРПОУ 01758762) за актом приймання-передачі в п'ятиденний строк з моменту набрання рішенням законної сили.

4. Стягнути з Миколаївського споживчого товариства Миколаївської районної спілки споживчих товариств Львівської області (81600, м. Миколаїв, Миколаївського району Львівської області, проспект М. Грушевського, 16, код ЄДРПОУ 01778836) на користь Миколаївської районної спілки споживчих товариств Львівської області (81600, м. Миколаїв, Миколаївського району Львівської області, вул. Завалля, 10, код ЄДРПОУ 01758762) 3 045 грн. судового збору.

5. Накази видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Повне рішення складено 03.04.2014 року.

Суддя Манюк П.Т.