Постанова

від 03.04.2014 по справі 826/123/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 квітня 2014 року № 826/123/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Пащенка К.С., при секретарі судового засідання Іконніковій О.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Гіфоп» доДержавної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, зобов'язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 20.11.2013 № 0004762201 та №0004752201; зобов'язати відповідача вчинити певні дії шляхом вилучення інформації про акт від 14.10.2013 № 1561/26-56-22-01-03/34428780 «Про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Гіфоп» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Группа А», ТОВ «Променергостандарт», ТОВ «Інвест Бюро», ТОВ «Небо», ТОВ «Сучасні Торговельні Рішення», ТОВ «БС Консалтінг Юкрейн», ТОВ «КПТ Міг», ТОВ «Монтарія», ТОВ «Астана К», ТОВ «Метро МТД» та ТОВ «Торговий дім «Доар» за період з 01.01.2011 по 31.12.2012» із інформаційних баз, перелік яких визначений центральним органом Міністерства доходів і зборів України.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

24.03.2014 в судовому засіданні за згодою представників сторін ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження на підставі ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

14.10.2013 за результатами проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Гіфоп» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Группа А», ТОВ «Променергостандарт», ТОВ «Інвест Бюро», ТОВ «Небо», ТОВ «Сучасні Торговельні Рішення», ТОВ «БС Консалтінг Юкрейн», ТОВ «КПТ Міг», ТОВ «Монтарія», ТОВ «Астана К», ТОВ «Метро МТД» та ТОВ «Торговий дім «Доар» за період з 01.01.2011 по 31.12.2012 ДПІ у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві складено Акт № 1561/26-56-22-01-03/34428780 (далі - Акт перевірки), яким встановлено, зокрема, порушення позивачем п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 413748 грн., а також порушення п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 104359 грн.

20.11.2013 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

№ 0004762201, яким у зв'язку з порушенням п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 413748 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 20931 грн.

№ 0004752201, яким у зв'язку з порушенням п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 104359 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 грн.

При цьому, предметом спору у даній справі є вказані податкові повідомлення-рішення, у зв'язку з чим суд розглядає висновки Акту перевірки в рамках здійснених такими рішеннями донарахувань позивачу ПДВ та податку на прибуток.

Тобто, суд розглядає взаємовідносини позивача не з усіма вищевказаними контрагентами, а лише, відповідно до встановлених в п. 2 підрозділу 3.1.2 розділу 3.2 та п. 2 підрозділу 3.2.1 розділу 3.2 Акту перевірки (10 та 30 аркуші Акту перевірки) порушень на зазначені суми ПДВ та податку на прибуток, з такими контрагентами: ТОВ «Метро МТД», ТОВ «Торговий дім «Доар», ТОВ «Монтарія», ТОВ «Астана К», ТОВ «КПТ Міг», ТОВ «Группа А» та ТОВ «Променергостандарт».

Як встановлено судом, позивачу на підставі договорів поставки від 01.12.2010 № ПТ/12-02/П40111 з ТОВ «Метро МТД», від 10.01.2011 № П4/01-11 з ТОВ «Торговий дім «Доар», від 04.05.2011 № 4 з ТОВ «Монтарія», від 30.05.2011 № ПТ0098 з ТОВ «Астана К», від 30.05.2011 № 52 з ТОВ «КПТ Міг», від 12.10.2012 № 12/10ГА12-2 з ТОВ «Группа А» та від 06.11.2012 № П061112/1 з ТОВ «Променергостандарт» (далі - Договори) поставлено відповідні товари (запасні частини до сільгосптехніки, фурнітуру та тканини в асортименті), що підтверджується належним чином оформленими рахунками-фактурами, видатковими та податковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи. За результатами вказаних господарських операцій позивач сформував податковий кредит за спірний період на суму у розмірі 413748 грн. Позивач вказані послуги оплатив частково, в тому числі сплативши у їх ціні ПДВ у розмірі 232468,53 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем порушення позивачем п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 413748 грн., а також порушення п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 104359 грн. стала встановлена ним нікчемність вказаних Договорів внаслідок отримання:

акту ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 02.08.2011 № 1762/23-04/37270449 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Астана К», в якому зазначено, зокрема, про відсутність підприємства за податковою адресою, а також, що правочини укладені ТОВ «Астана К» не спрямовані на реальне настання наслідків;

акту ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 07.09.2011 № 1985/23-04/37270370 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «КПТ Міг», в якому зазначено, зокрема, що підписи в деклараціях з ПДВ за червень та липень 2011 року не належать керівнику підприємства, а місцезнаходження ТОВ «КПТ Міг» чи його службових осіб не встановлене;

акту ДПІ у Печерському районі м. Києва від 30.08.2011 № 1203/23-2/37100940 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Метро МТД», в якому зазначено, зокрема, про відсутність підприємства за податковою адресою;

акту ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 28.07.20111 № 842/3/23-40-37194473 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Торговий дім «Доар», в якому зазначено, зокрема, про відсутність підприємства за податковою адресою, відсутність у підприємства трудових ресурсів, складських приміщень, автомобільного транспорту, устаткування тощо;

акту ДПІ у Печерському районі м. Києва від 08.03.2013 № 1171/22-2/38291281 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Група А», в якому зазначено, зокрема, про відсутність підприємства за податковою адресою;

акту ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 19.02.2013 № 139/3-22-3-38218788 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Променергостандарт», в якому зазначено, зокрема, про відсутність підприємства за податковою адресою.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним та правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі № К-12509/08.

За змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Як встановлено судом, зобов'язання за Договорами між ТОВ «Гіфоп» та ТОВ «Метро МТД», ТОВ «Торговий дім «Доар», ТОВ «Монтарія», ТОВ «Астана К», ТОВ «КПТ Міг», ТОВ «Группа А» та ТОВ «Променергостандарт» виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними видатковими та податковими накладними.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи договорами поставки від 04.01.2011 № 3, від 10.01.2011 № 1101/5, від 11.01.2011 № 5, від 05.01.2012 № 3, товарно-транспортними, видатковими та податковими накладними до них, які підтверджують факт подальшої реалізації поставленого позивачу ТОВ «Метро МТД», ТОВ «Торговий дім «Доар», ТОВ «Монтарія», ТОВ «Астана К», ТОВ «КПТ Міг», ТОВ «Группа А» та ТОВ «Променергостандарт» товару, на користь третіх осіб.

Суд не бере до уваги посилання відповідача в Акті перевірки на акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 02.08.2011 № 1762/23-04/37270449 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Астана К», на акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 07.09.2011 № 1985/23-04/37270370 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «КПТ Міг», на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 30.08.2011 № 1203/23-2/37100940 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Метро МТД», на акт ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 28.07.20111 № 842/3/23-40-37194473 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Торговий дім «Доар», на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 08.03.2013 № 1171/22-2/38291281 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Група А», на акт ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 19.02.2013 № 139/3-22-3-38218788 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Променергостандарт», оскільки, по-перше, відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, по-друге, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій, по-третє, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків та підробки документів, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду, по-четверте, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12), по-п'яте, самі по собі акти не є належними та допустимими доказами даних фактів, по-шосте, посилання на неможливість проведення зустрічної звірки таких постачальників з питань їх взаємовідносин з контрагентами, не може вважатися беззастережним та безперечним доказом в підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність спірних господарських операцій (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.04.2011 у справі № К-30752/10), крім того, неможливість проведення зустрічної перевірки контрагента не є імперативною ознакою протиправності його діяльності та не може розцінюватися як беззаперечне свідчення фіктивності усіх господарських операцій, здійснюваних такою особою (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 12.09.2013 у справі № К/800/15523/13), по-сьоме, будь-яких інших доказів на підтвердження вказаних обставин, всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідачем суду не надано.

Водночас, зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого відповідач посилається, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, суд вважає, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України відповідачем таких доказів надано не було. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.04.2012 у справі № К-9574/08.

Поряд з цим, вказані в акті податкового органу недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні правочинів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки, чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, податковим органом не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання ТОВ «Метро МТД», ТОВ «Торговий дім «Доар», ТОВ «Монтарія», ТОВ «Астана К», ТОВ «КПТ Міг», ТОВ «Группа А» та ТОВ «Променергостандарт» господарських операцій за спірними Договорами, наявності факту узгодженості їх дій з ТОВ «Гіфоп» з метою незаконного отримання податкових вигод або обізнаності позивача з такими діями ТОВ «Метро МТД», ТОВ «Торговий дім «Доар», ТОВ «Монтарія», ТОВ «Астана К», ТОВ «КПТ Міг», ТОВ «Группа А» та ТОВ «Променергостандарт».

Таким чином, твердження відповідача про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «Метро МТД», ТОВ «Торговий дім «Доар», ТОВ «Монтарія», ТОВ «Астана К», ТОВ «КПТ Міг», ТОВ «Группа А» та ТОВ «Променергостандарт» правочинів є необґрунтованим належними засобами доказування припущеннями, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірних Договорів інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 08.01.2013 у справі № К/9991/34364/12.

Більш того, такі висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 25.09.2013 у справі № К/9991/82116/12.

Крім того, одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі № К/9991/50772/12.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як видно з матеріалів справи, на момент підписання відповідних видаткових та податкових накладних, юридичні особи ТОВ «Метро МТД», ТОВ «Торговий дім «Доар», ТОВ «Монтарія», ТОВ «Астана К», ТОВ «КПТ Міг», ТОВ «Группа А» та ТОВ «Променергостандарт» не була припинені, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Таким чином, судом встановлено, що правочини між ТОВ «Гіфоп» та ТОВ «Метро МТД», ТОВ «Торговий дім «Доар», ТОВ «Монтарія», ТОВ «Астана К», ТОВ «КПТ Міг», ТОВ «Группа А», ТОВ «Променергостандарт» були укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ «Гіфоп» та ТОВ «Метро МТД», ТОВ «Торговий дім «Доар», ТОВ «Монтарія», ТОВ «Астана К», ТОВ «КПТ Міг», ТОВ «Группа А», ТОВ «Променергостандарт» умислу на укладення вказаних Договорів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п.п. 201.4 та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 969 від 21.12.2010 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1401/18696 (далі - Порядок № 969), п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 01.11.2011 № 1379 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за № 1333/20071 (далі - Порядок № 1379), податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом, сума ПДВ у розмірі 413748 грн. була віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Метро МТД», ТОВ «Торговий дім «Доар», ТОВ «Монтарія», ТОВ «Астана К», ТОВ «КПТ Міг», ТОВ «Группа А» та ТОВ «Променергостандарт». На момент складання вказаних податкових накладних ТОВ «Метро МТД», ТОВ «Торговий дім «Доар», ТОВ «Монтарія», ТОВ «Астана К», ТОВ «КПТ Міг», ТОВ «Группа А» та ТОВ «Променергостандарт» були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також зареєстровані платниками податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у них права на складання податкових накладних. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 у справі № К/9991/81953/11.

Отже, наявність реєстрації цих осіб на час вчинення спірних операцій є свідченням наявності у них необхідного обсягу правосуб'єктності для здійснення таких операцій, тоді як перевірка проведення такої реєстрації з дотриманням вимог законодавства перебуває поза межами можливого контролю платника. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 03.05.2012 у справі № К/9991/11271/12.

Таким чином, сума податку на додану вартість у розмірі 413748 грн., віднесена ТОВ «Гіфоп» до податкового кредиту, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 201 ПК України та Порядку № 969 та № 1379.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 29.10.2010 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, та Вищого адміністративного суду, викладених в ухвалах від 29.03.2012 у справі № К/9991/1617/11 та від 09.04.2012 у справі № К-46073/09, несплата продавцем або його контрагентами ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку.

Якщо контрагенти по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.03.2012 у справі № К/9991/72712/11.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак у даній справі податковим органом не доведено існування таких обставин. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.06.2013 у справі № К/800/12455/13.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.07.2013 у справі № К/9991/65870/12, від 05.09.2013 у справі № К/800/13176/13, від 12.09.2013 у справі № К/800/15523/13.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Метро МТД», ТОВ «Торговий дім «Доар», ТОВ «Монтарія», ТОВ «Астана К», ТОВ «КПТ Міг», ТОВ «Группа А» та ТОВ «Променергостандарт» податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про порушення позивачем п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України є необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству та дійсним обставинам справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 20.11.2013 № 0004762201 - безпідставним та неправомірним.

Крім того, відповідно до ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні положення містяться у пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135, п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України.

З огляду на вищевказане, витрати позивача за Договором з ТОВ «Метро МТД» підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, суд вважає безпідставним та необґрунтованим висновок Акту перевірки про порушення позивачем п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а винесені на його підставі спірні податкові повідомлення-рішення від 20.11.2013 № 0004752201 - безпідставним та неправомірним.

Водночас, не підлягає задоволенню позовна вимога про зобов'язання відповідача вчинити певні дії шляхом вилучення інформації про акт від 14.10.2013 № 1561/26-56-22-01-03/34428780 «Про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Гіфоп» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Группа А», ТОВ «Променергостандарт», ТОВ «Інвест Бюро», ТОВ «Небо», ТОВ «Сучасні Торговельні Рішення», ТОВ «БС Консалтінг Юкрейн», ТОВ «КПТ Міг», ТОВ «Монтарія», ТОВ «Астана К», ТОВ «Метро МТД» та ТОВ «Торговий дім «Доар» за період з 01.01.2011 по 31.12.2012» із інформаційних баз, перелік яких визначений центральним органом Міністерства доходів і зборів України, з огляду на те, що, по-перше, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що інформація про такий акт внесена до будь-яких інформаційних баз, перелік яких визначений центральним органом Міністерства доходів і зборів України, по-друге, позивачем не наведено жодних аргументів та доводів, яким чином у такий спосіб буде захищено або порушено права позивача у сфері публічно-правових відносин, більш того, такий спосіб захисту чинним КАС України не передбачено.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішень органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.03.2013 у справі № К/9991/2038/11, від 11.02.2013 у справі № К/9991/66857/11 та від 10.12.2012 у справі № К/9991/26224/12.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню частково.

З огляду на викладене, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються на користь позивача з Державного бюджету України згідно з ч. 3 ст. 94 КАС України пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіфоп» (04071, м. Київ, вул. Межигірська, 22, код ЄДРПОУ 34428780) задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.11.2013 № 0004762201 та № 0004752201, прийняті Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень 20 коп.) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіфоп» за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (04080, м. Київ, вул. Турівська, 12, код ЄДРПОУ 38671091) за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України або прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч. 4 ст. 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя К.С. Пащенко