Постанова

від 26.05.2009 по справі 1/141-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

1/141-08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 26 травня 2009 р.                                                                                    № 1/141-08  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Муравйова О.В. –головуючогоПолянського А.Г.,Фролової Г.М.,

розглянувши  у відкритому судовому засіданні  касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Радекс"

на рішення

та постановуГосподарського  суду Київської області  від  20.11.2008 рокуКиївського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.01.2009 року

у справі№ 1/141-08 Господарського суду Київської області

за позовомПухівської сільської ради Броварського району Київської області

до1. Комунального підприємства "Мрія"2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Радекс"

провизнання недійсним договору про спільну діяльність

за участю представників:

позивачаРиженко А.М., дов. №363 від 03.11.08р.,

відповідача 1відповідача 2Климась М.І., начальник,не з'явились,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 20.11.2008 року (суддя Грєхов А.С.), у справі № 1/141-08, залишеним без змін постановою

Доповідач- Полянський А.Г.

Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.01.2009 року (головуючого судді Ткаченка Б.О., суддів: Лобаня О.І., Федорчука Р.В.) позов задоволено повністю.

         Визнано недійсним договір про спільну діяльність (простого товариства) від 15.06.2007року, укладеного між товариством   з обмеженою відповідальністю "Компанія Радекс" та Комунальним підприємством "Мрія".

Стягнуто з товариства   з обмеженою відповідальністю "Компанія Радекс"  на користь Пухівської сільської ради 42,50 грн., державного мита та 59 гн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнуто з комунального підприємства "Мрія" на користь Пухівської сільської ради 42,50 грн., державного мита та 59 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з рішенням та постановою судів, відповідач 2 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, заявник касаційної скарги вважає, що  судами порушено вимоги ч.3 ст.4-3, ч.1 ст.38, ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, заявник  касаційної скарги вказує на те, що: - суди не витребували, на його неодноразові клопотання документи, на підтвердження чи спростування факту належності земельної ділянки, про яку фактично йдеться спір, позивачу; - Пухівська сільська рада, в порушення вимог ст.1 ГПК України, звернулася з позовом по неіснуючому факту порушення прав територіальної громади с.Пухівка.

Відзиви на касаційну скаргу не надано.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга  підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України       Вищий  господарський  суд  України  переглядає  за  касаційною   скаргою (поданням)    рішення    місцевого    господарського    суду    та    постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

         Як встановлено місцевим господарським судом, 15.06.2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Радекс" та комунальним підприємством "Мрія" був укладений договір про спільну діяльність.

Задовольняючи позов місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний суд,  виходив з того, що сторони укладаючи договір припустились порушень ст.ст.215, 203 Цивільного кодексу України уклавши договір та порушили права територіальної громади с.Пухівка в особі Пухівської сільської ради на розпорядження землями в межах населеного пункту –с.Пухівака Броварського району Київської області.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, і, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 року № 3 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Як вбачається з позовної заяви, вимоги про визнання договору  недійсним обґрунтовуються тим, що позивач є заінтересованою особою в розумінні статті 215 Цивільного кодексу України, оскільки вважає, що згідно статуту КП "Мрія", останнє засноване на комунальній власності та підпорядковане Пухівській сільській раді, і, що саме рада є органом управління майном. Тобто, позивач фактично ставить питання про визнання договору  про спільну діяльність між відповідачами недійсним у зв'язку з цим. Такі вимоги не ґрунтуються на законі, ні на матеріалах справи, оскільки згідно п.3.1 статті 3 статуту КП "Мрія", підприємство є юридичною особою, якої набуло з моменту державної реєстрації, управління підприємством здійснює начальник (ст.6).

Прийшовши до висновку, що договір про спільну діяльність між відповідачами від 15.06.2007року порушує права Пухівської сільської ради, і останній не є  стороною цього договору, суди неправомірно задовольнили  позов.

       Отже, посилання скаржника на неправильне застосування господарським судом Київської області та Київським міжобласним апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті судових актів є підставними.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою - третьою і п'ятою статті 203 названого Кодексу:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

         У пункті 1 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”  зазначено, зокрема, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарські суди попередніх інстанцій не всебічно і не повно встановили обставини справи щодо наявності підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України "Виникнення права власності та права користування земельною ділянкою" право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації; право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації; приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

      Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами; право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону (ст. 126 Земельного кодексу України).

      Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

          Відповідно до п. 12 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів —відповідні органи виконавчої влади.

          Факт користування ТОВ "Компанія Радекс" земельною ділянкою площею 2,0 га в адміністративних межах с.Пухівка, за відсутності документів, що посвідчують право на земельну ділянку (передбачених ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України), встановлено господарськими судами, але всупереч вимог п.1 ст.212 Земельного кодексу України, де зазначено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними, не звернули уваги на те, що способом захисту порушених прав в цьому випадку міг бути спосіб визначений ч. 3 ст. 212 Земельного кодексу України.

          З урахуванням наведеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає підставними висновки господарських судів про те, що у зв'язку з неоформленням відповідачем - 2 документів на користування земельною ділянкою, яка ним фактично використовується, даний режим користування земельною ділянкою слід кваліфікувати як самовільний, що тягне за собою відповідні юридичні наслідки.

Частиною 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для скасування  або  зміни  рішення  місцевого  чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки, відповідно до частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а також враховуючи, що господарськими судами  порушено вимоги статті 43 Господарського процесуального кодексу України  щодо оцінки доказів на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку про те, що рішення та постанова суду підлягають скасуванню, а справа підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду Київської області.

При новому розгляді справи суду слід взяти до уваги наведене, з'ясувати всі обставини справи, і, в залежності від встановленого та у відповідності до діючого законодавства, вирішити спір.

Відповідно до ст.ст.85, 1115 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні за згодою присутніх представників сторін  оголошена  вступна та резолютивна частини постанови.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -                    

                                       ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу  Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Радекс"  задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Київської області від 20.11.2008 року та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.01.2009 року  у справі № 1/141-08 скасувати, а справу  передати на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Головуючий                                                                              О. Муравйов

Судді                                                                                          А. Полянський

                                                                                                   Г. Фролова